Постанова від 17.03.2020 по справі 918/779/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2020 року Справа № 918/779/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Мельник О.В. , суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" на рішення Господарського суду Рівненської області від 23 грудня 2019 року в справі №918/779/19 (суддя - Романюк Ю.Г.)

час та місце ухвалення: 23 грудня 2019 року; м. Рівне, вул. Набережна, 26-А; вступна і резолютивна частина проголошена о 12:17 год; повний текст рішення складено 27 грудня 2019 року

за позовом Фізичної особи-підприємця Пасічника Віталія Сергійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"

про стягнення заборгованості в сумі 249 116 грн. 78 коп..

за участю представників сторін:

від Позивача - Пасічник В.С.;

від Відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Пасічник Віталій Сергійович (надалі - Позивач) звернулася в Господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Рівнетеплоенерго (надалі - Відповідач) про стягнення 242 949 грн 01 коп. заборгованості за договором доручення №1493 від 10 квітня 2018 року та 6167 грн 77 коп. трьох відсотків річних.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань за договором доручення №1493 від 10 квітня 2019 року. Відповідно до умов договору доручення Позивачем було надано для Відповідача юридичні, організаційні та консультативні послуги на загальну суму 736 3456 грн 07 коп., що підтверджується підписаними актами виконаних робіт (надання послуг). Однак, як вказує Позивач, Відповідач лише частково платив такі послуги, що й стало підставо для звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 23 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 210 921 грн 07 коп. основного боргу та 5562 грн 31 коп. 3% річних. В стягненні 32027 грн 94 коп. заборгованості та 605 грн 46 коп. річних відмовлено. Також даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 3247 грн 24 коп..

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що станом на 28 жовтня 2019 року 50 % заборгованості Відповідача перед ФОП Жолобком І.М. становило (207 949 грн 01 коп. + 35 000 грн) 242949 грн 01 коп.. Уся заборгованість відповідно складала (242 949 грн 01 коп. х 2) 485 898 грн 02 коп.. Місцевий господарський суд зазначив, що зазначені цифри повністю відповідають тим, які зазначені у позові.

Аналізуючи матеріали справи, місцевий господарський суд прийшов висновку, що станом на 28 жовтня 2019 року Відповідач за договором доручення № 1493 від 10 квітня 2018 року сплатив 736 345 грн 07 коп. за мінусом 485 898 грн 02 коп., що становить 250 447 грн 05 коп.. Зазначене на переконання суду першої інстанції підтвердив і сам Відповідач, підписавши договір уступки права вимоги № 3 від 21 листопада 2019 року між ФОП Жолобком І.М., ФОП Ващишиним. О.Г. і Відповідачем.

Що ж до стягнення річних, то місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив, що з огляду на те, що платіжним дорученням № 16765 від 15 березня 2019 року сплачено суму заборгованості в розмірі 64 055 грн 87 коп., з яких 32 027 грн 93 коп. становить 50% від суми 64 055 грн 87 коп. заявлених Позивачем до стягнення і розраховано на цю суму заборгованості 3% річних (однак з 16 березня 2019 року необхідно було нараховувати 3% річних на суму заборгованості в розмірі 3 526 грн 44 коп. (35 554 грн 38 коп. - 32 027 грн 94 коп., що становить 3 526 грн 44 коп.) з огляду на сплату 15 березня 2019 року суми заборгованості в розмірі 64 055 грн 87 коп.) то судом за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE перевірено доданий Позивачем 3% річних та визнано його правильним та обґрунтованим частково на загальну суму 5 562 грн 31 коп.. Відповідно, в частині стягнення 605 грн 46 коп. - 3% річних судом було відмовлено.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу (а.с. 199-202), в якій з підстав, зазначених у ній, просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області в повному обсязі та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що Відповідач визнає позов частково на суму боргу в розмірі 145 186 грн 55 коп., оскільки частково були здійснені проплати, що підтверджується долученими до відзиву платіжними дорученнями. Відповідно місцевий господарський суд у своєму рішенні помилково прийшов до висновку, що платежі згідно з платіжним дорученням від 8 травня 2019 року на суму 55 883 грн 04 коп., платіжним дорученням від 15 березня 2019 року на суму 40586 грн були проведені Відповідачем на виконання іншого договору доручення від 1 січня 2019 року, оскільки у вищезазначених платіжних дорученнях відсутнє призначення платежу, а саме згідно договору доручення від 1 січня 2019 року.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29 січня 2020 року (а.с. 218), з підстав, висвітлених в ній, було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача. Запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 лютого 2020 року було призначено справу № 918/779/19 до розгляду на 17 березня 2020 року об 14:00 год..

28 лютого 2020 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив від Позивача, в котрому, з підстав, зазначених у даному відзиві, Позивач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, Позивач зазначив, що згідно з платіжним дорученням від 15 березня 2019 року на суму 64 055 грн 87 коп., платіжним дорученням від 8 травня 2019 року на суму 55 883 грн 04 коп., платіжним дорученням від 15 березня 2019 року на суму 40586 грн (платіжні доручення 13-15 з наведеного у відзиві списку) були проведені Відповідачем саме на виконання іншого договору, а саме договору доручення від 1 січня 2019 року, укладеного між Відповідачем та ФОП Жолобком І.М..

Представник Відповідача в судове засідання від 17 березня 2020 року не з`явився.

Водночас, з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що ухвала суду була вручена Відповідачу 19 лютого 2020 року (а.с. 227).

Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду від 29 січня 2020 року, сторони повідомлялися про дату, та час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 ГПК України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 ГПК України). З огляду на що, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представників Відповідача за наявними в матеріалах справи доказами, зважаючи на те, що в матеріалах справи міститься апеляційна скарга Відповідача в якій висвітлена його позиція з приводу рішення суду та позовної заяви.

Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

В судовому засіданні від 17 березня 2020 року представник Позивача заперечив щодо доводів, висвітлених в апеляційній скарзі, вважає її безпідставною та необгрунтованою, а тому просить відмовити в її задоволенні, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Представник Позивача зазначив, що оплати на яких акцентує увагу Відповідач були здійснені на виконання зовсім іншого договору доручення та договору уступки права вимоги, що підтверджується як самими ж дорученнями так і актам виконаних робіт.

Заслухавши представника Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, та доводу відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що 10 квітня 2018 року між Відповідачем та Фізичною особою - підприємцем Жолобко Ігорем Миколайовичем (надалі - Повірений) було укладено Договір доручення №1493 (надалі - Договір доручення; а.с. 10-13).

Згідно з пунктом 1.1 Договору доручення, Повірений за дорученням Відповідача приймає на себе зобов`язання за винагороду здійснювати від імені Відповідача фактичні і юридичні дії по стягненню заборгованості з фізичних осіб, до яких у Відповідача відповідно до укладених договорів, та/або чинного законодавства України є право вимоги, зазначене у Реєстрі/Реєстрах Боржників, що передається Відповідачем Повіреному відповідно до умов даного Договору доручення (Додаток № 1 до цього Договору доручення) шляхом надання юридичних, організаційних та консультаційних послуг, направлених на зниження рівня заборгованості Боржників перед Відповідачем.

Відповідно пункту 1.3 Договору доручення: заборгованістю, стягненою за участю Повіреного, вважається сума грошових коштів, одержаних Відповідачем від Боржника протягом строку дії Договору (у тому числі, якщо вказана сума перевищує суму заборгованості Боржника, вказану у Реєстрі Боржників станом на день передачі Реєстру Відповідачем Повіреному); сума заборгованості Боржника перед Відповідачем може збільшуватися відповідно до умов укладених між Боржником та Відповідачем договорів та/або згідно чинного законодавства України; заборгованістю, стягненою за участю Повіреного, не вважається сума одержаних Відповідачем від Боржника грошових коштів, яка є меншою за суму щомісячних нарахувань; сторони погодили, що з моменту повної оплати Боржниками заборгованості зобов`язання за цим Договором припиняються в частині стягнення заборгованості Повіреним і сплати винагороди Відповідачем щодо відповідних Боржників.

За змістом пункту 1.4 Договору доручення: дії Повіреного, передбачені цим Договором доручення і спрямовані на виконання доручення Відповідача, вказаного в пункті 1.1 Договору доручення, здійснюються Повіреним на платній основі; ставка винагороди Повіреного за виконання передбаченого даним Договором доручення залежить від складності проблемного активу (розміру боргу, строку відсутності/періодичності платежів, строку перебування проблемного активу в роботі із стягнення заборгованості) та зазначається в Додатку/ах № 1 до Договору доручення.

Пунктом 4.6 Договору доручення передбачено, що сума винагороди сплачується Відповідачем не пізніше 3-х банківських днів із дати підписання акта наданих послуг.

Відповідно до пункту 6.1 Договору доручення Договір доручення вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2018 року, а в частині здійснення розрахунків - до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором доручення.

Даний Договір доручення підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

Водночас, за період з квітня по грудень 2018 року, згідно з Договором дорученням Повірений надав Відповідачу послуги на загальну суму 736 345 грн 07 коп., що підтверджується первинними доказами, а саме: актами виконаних робіт (наданих послуг) від 3 травня 2018 року на суму 30 883 грн 36 коп.; актом виконаних робіт (наданих послуг) від 31 травня 2018 року на суму 68000 грн 86 коп.; актом виконаних робіт (наданих послуг) від 29 червня 2018 року на суму 86 562 грн 83 коп.; актом виконаних робіт (наданих послуг) від 31 липня 2018 року на суму 88 079 грн 50 коп.; актом виконаних робіт (наданих послуг) від 30 серпня 2018 року на суму 82 525 грн 91 коп.; актом виконаних робіт (наданих послуг) від 28 вересня 2018 року на суму 103 439 грн 34 коп.; актом виконаних робіт (наданих послуг) від 31 жовтня 2018 року на суму 124 123 грн 25 коп.; актом виконаних робіт (наданих послуг) від 30 листопада 2018 року на суму 81621 грн. 26 коп.; актом виконаних робіт (наданих послуг) від 30 грудня 2018 року на суму 71 108 грн 76 коп. (а.с. 61-109).

Вищезазначені акти виконаних робіт (наданих послуг) підписанні довірителем та повіреним та скріплені їх печатками.

Відповідач оплатив послуги Повіреного частково на загальну суму 250 447 грн 05 коп., що підтверджується наступними платіжними дорученнями: від 8 травня 2018 року на суму 30 883 грн 36 коп. (за квітень 2018); від 14 червня 2018 року на суму 68 000 грн 86 коп. (за травень 2018); від 20 серпня 2019 року на суму 86 562 грн 83 коп.. (за червень 2018); від 6 грудня 2018 року на суму 5 000 грн (за липень 2018); від 13 грудня 2018 року на суму 5000 грн (за липень 2018); від 14 грудня 2018 року на суму 10 000 грн (за липень 2018); від 18 грудня 2018 року на суму 5000 грн (за жовтень 2018); від 19 грудня 2018 року на суму 5000 грн (за жовтень 2018); від 24 січня 2019 року на суму 5 000 грн (за жовтень 2018); від 28 січня 2019 року на суму 10 000 грн (за жовтень 2018); від 31 січня 2019 року на суму 10000 грн (за жовтень 2018); від 14 березня 2019 року на суму 10 000 грн (за жовтень 2018).

Таким чином, на переконання Позивача, залишок основного боргу Відповідача за Договором доручення становить 485 898 грн 02 коп..

В той же час, 28 жовтня 2019 року між Повіреним та Позивачем було укладено Договір уступки права вимоги №1 (надалі Договір уступки; а.с. 117).

4 листопада 2019 року Повірений цінним листом з описом вкладення надіслав на адресу Відповідача повідомлення за №05-10/19 від 28 жовтня 2019 року про уступку права вимоги за Договором доручення (а.с. 113-114).

Згідно з умовами пунктів 1 та 2 Договору уступки № 1, укладеного між Повіреним та Позивачем до останнього перейшло право грошової вимоги до Відповідача щодо 50 % заборгованості (зокрема, 50 % заборгованості за кожний звітний місяць) за Договором доручення, у тому числі щодо основного боргу, штрафних санкцій, що підлягають сплаті за Договором доручення, а також будь-якої передбаченої законом плати (у тому числі 3 процентів річних та інфляційних нарахувань), що може бути нарахована на користь Повіреного згідно з Договором доручення.

Враховуючи вищезазначені обставини та те, що відповідно до Договору уступки правонаступником Повіреного в частині грошових вимог за Договором доручення щодо 50 % заборгованості (зокрема, 50 % заборгованості за кожний звітний місяць) є Позивач, на переконання Позивача, вбачається, що переуступлений Позивачу борг складає половину суми заборгованості, а саме - 242 949 грн 01 коп., про стягнення котрої й звернувся Позивач з даним позовом до суду із врахуванням суми 3% річних нарахованої на таку заборгованість.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як передбачено частиною першою статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу дії статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Виходячи із вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу дії частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник уважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в сукупності з вищенаведеною нормативно-правовою базою законодавства України, колегія суду зазначає, що на час розгляду справи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції матеріали справи не містять доказів оплати всієї суми заборгованості.

При цьому, колегія суддів констатує, що зважаючи на твердження Відповідача, наведені в апеляційній скарзі, з-приводу того, що Відповідач лише частково визнає заборгованість в розмірі 145 186 грн 55 коп., оскільки частково були здійснені проплати, що на його переконання, підтверджується долученими в суді першої інстнації до відзиву платіжними дорученнями, то колегія суддів зауважує наступне.

Позивачем до матеріалів справи було долучено ще один Договір доручення, котрий був укладений між Відповідачем та Повіреним, з іншою датою та реєстрами боржників, а саме 1 січня 2019 року (а.с. 143-176).

Відповідно Позивачем були й долученні до матеріалів справи акти на виконання робіт саме по Договору доручення від 1 січня 2019 року (а.с. 177-179), в яких чітко прописано, що вони виписані саме на виконання договору доручення від 1 січня 2019 року.

Дослідивши дані акти виконаних робіт по договору доручення від 1 січня 2019 року в розрізі платіжних доручень, долучених Відповідачем до матеріалів справи, в спростування існування суми заборгованості в певній її частині, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з платіжним дорученням від 15 березня 2019 року на суму 64055 грн 87 коп., платіжним дорученням від 8 травня 2019 року на суму 55 883 грн 04 коп. та платіжним дорученням від 15 березня 2019 року на суму 40 586 грн (платіжні доручення 13-15 з наведеного у відзиві списку) із призначенням платежу Юридичні послуги згідно угоди без ПДВ , вони були проведені Відповідачем на виконання саме договору доручення від 1 січня 2019 року, укладеного між Відповідачем та Повіреним, що підтверджується актом виконаних робіт (наданих послуг) від 28 лютого 2019 року на суму 64 055 грн 87 коп., актом виконаних робіт (наданих послуг) від 31 березня 2019 року на суму 55 883 грн 04 коп. та актом виконаних робіт (наданих послуг) від 30 квітня 2019 року на суму 40 586 грн 67 коп., котрі містять такі ж самі суми як і в платіжних дорученнях (а.с. 177-179).

Відповідно, колегія суддів відхиляє та не приймає до уваги дані оплати за наведеними вище платіжними дорученнями, з огляду на не відношення їх до даних правовідносин та Договору уступки на підставі якого стягується заборгованість по даній судовій справі.

В той же час, колегія суду звертає увагу, що в платіжному дорученні № 16765 від 15 березня 2019 року на суму 64055 грн 87 коп. (а.с. 151) зазначено призначення платежу згідно договору №1493 від 10.04.2018 року без ПДВ .

Поряд з тим, дослідивши акт виконаних робіт від 28 лютого 2019 року (а.с. 177) вбачається, що від виписаний саме на виконання Договору доручення від 1 січня 2019 року і на суму 64 055 грн 87 коп., яка є ідентичною сумі - яку оплатив Відповідач, на підставі платіжного доручення № 16765 від 15 березня 2019 року на суму 64055 грн 87 коп. (а.с. 151).

Згідно з умовами пунктів 1, 2 Договору уступки № 1 до Позивача перейшло право грошової вимоги відносно Відповідача щодо 50 % заборгованості (зокрема, 50 % заборгованості за кожний звітний місяць) за Договором доручення, у тому числі щодо основного боргу, штрафних санкцій, що підлягають сплаті за договором доручення, а також будь-якої передбаченої законом плати (у тому числі 3 процентів річних та інфляційних нарахувань), що може бути нарахована на користь Повіреного згідно з договором доручення.

З огляду на вищевикладене, в задоволенні позову в частині стягнення 32 027 грн 94 коп. (що становить 50% від суми 64055 грн 87 коп.), сплаченої за платіжним дорученням №16765 від 15 березня 2019 року, колегія суду відмовляє, з огляду на її не підтвердження та не доведення.

Що ж до інших платежів, згідно з платіжними дорученнями з 16 по 22 (з наведеного у відзиві списку) на суму 5000 грн, то колегія суддів також їх не бере до уваги з огляду на те, що доказ відноситься до інших правовідносин, зазначивши таке.

В той же час, як уже було зазначено вище в даній постанові, 28 жовтня 2019 року між Повіреним та Позивачем було укладено Договір уступки № 1.

В подальшому, 4 листопада 2019 року Повірений цінним листом з описом вкладення, надіслав на адресу Відповідача повідомлення про уступку права вимоги за Договором доручення. Відтак, колегія суддів звертає увагу, що дані платежі були проведені уже після укладення Договору уступки № 1 - у період з 12 листопада 2019 року по 20 листопада 2010 року, які в свою чергу були здійснені саме на користь - Повіреного (ФОП Жолобка І.М.), а не Позивача.

Крім того, дану обставину підтверджує і договір уступки права вимоги № 3 від 21 листопада 2019 року (а.с. 180), укладений між Повіреним, ФОП Ващишиним О.Г. і Відповідачем (підписаний самим же Відповідачем та скріплений відтиском його печатки).

Разом з тим, зі змісту даного договору вбачається, що станом на 21 листопада 2019 року заборгованість Відповідача перед Повіреним за Договором доручення становить 207949 грн 01 коп..

При цьому, сума 207 949 грн 01 коп. - це 50 % заборгованості Відповідача перед Повіреним за Договором доручення станом на 28 жовтня 2019 року, за мінусом сплаченої Відповідачем у період з 28 жовтня 2019 року по 20 листопада 2019 року суми (35000 грн), що підтверджується платіжними дорученнями та не заперечується Позивачем та Відповідачем (а.с. 154-160).

З вищенаведеного вбачається, що станом на 28 жовтня 2019 року 50 % заборгованості Відповідача перед Повіреним становить: 207 949 грн 01 коп. + 35 000 грн = 242 949 грн 01 коп., а вся заборгованість відповідно складає: 242 949 грн 01 коп. х 2 = 485 898 грн 02 коп..

Тобто, станом на 28 жовтня 2019 року Відповідач за Договором доручення сплатив 485 898 грн 02 коп., 50% якої становить 250 447 грн 05 коп..

Враховуючи вищевстановлені обставини в даній судовій постанові, якими підтверджено належне виконання Позивачем свої обов`язки щодо надання юридичних, консультативних та організаційних послуг на підставі актів виконаних робіт (які підписані та скріплені відтисками печаток як Повіреного так і Відповідача), з огляду на те, що Відповідачем було частково оплачено такі послуги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 210921 грн 07 коп.. Відтак, позовні вимоги щодо стягнення 210921 грн 07 коп. основного боргу є обгрунтованими та підставними, тому підлягають задоволенню в цій частині.

В задоволення стягнення 32 027 грн 94 коп. суд відмовляє.

Відповідне судове рішення прийнято і судом першої інстнації.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних в сумі 6167 грн 77 коп., то колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, зважаючи на положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, колегія суддів констатує, нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки становлять способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким кредитор наділений з огляду на нормативне закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу (місяць), протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 5 липня 2019 року в справі №905/600/18, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2019 року №921/212/18.

Окрім того, колегія суддів констатує, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата 3 % річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів дослідивши розрахунок річних, поданий Позивачем (а.с. 116), враховуючи часткове задоволення позову в частині стягнення заборгованості та відмову у стягненні 32027 грн 94 коп. (згідно платіжного доручення № 16765 від 15 березня 2019 року, і на яку було розраховано 3% річних), здійснила власний розрахунок за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE та встановила, що розрахунок річних, поданий Позивачем є не вірним (а саме допущено арифметичні помилки з огляду на нарахування річних на всю суму заборгованості з врахуванням 64 055 грн 87 коп. сплачених за платіжним дорученням від 15 березня 2019 року). Відтак, підставним та обгрунтованим є стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних в розмірі 5562 грн 31 коп..

Відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимоги в частині стягненні 605 грн 46 коп. річних.

Дане рішення в цій частині було прийняте і судом.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" на рішення Господарського суду Рівненської області від 23 грудня 2019 року в справі №918/779/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 23 грудня 2019 року в справі №918/779/19 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана постанова не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5. Справу №918/779/19 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови виготовлено 19 березня 2020 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Розізнана І.В.