Постанова

від 18.03.2020 по справі 634/376/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2020 року

м. Харків

справа № 634/376/19-ц

провадження № 22ц/818/1759/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Бровченка І.О., Маміної О.В.,

учасники справи:

позивач - Сільськогосподарський виробничий кооператив Україна ,

відповідачі - ОСОБА_1 , Сільськогосподарський виробничий кооператив Всеукраїнський кооператив Надія

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу Україна на ухвалу Сахновщинського районного суду Харківської області від 12 грудня 2019 року в складі судді Єрьоміної О.В.

в с т а н о в и в:

У березні 2019 року Сільськогосподарський виробничий кооператив Україна звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Сільськогосподарського виробничого кооперативу Всеукраїнський кооператив Надія про визнання договору емфітевзису недійсним, в якому просив визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) земельної ділянки площею 4,67 га, кадастровий номер 6324885500:02:000:0360, укладений 04 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським виробничим кооперативом Всеукраїнський кооператив Надія , зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 квітня 2018 року; стягнути з відповідачів на його користь судові витрати та витрати на правничу допомогу.

Ухвалою Сахновщинського районного суду Харківської області від 12 грудня 2019 року з власної ініціативи суд першої інстанції зупинив провадження у справі до закінчення перегляду справи № 332/1178/17 Великою Палатою Верховного Суду.

Не погоджуючись з ухвалою суду Сільськогосподарський виробничий кооператив Україна подав апеляційну скаргу, яку в подальшому уточнив та просив ухвалу суду скасувати, справу направити до того ж суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права.

Зокрема, зазначив, що знаходження на розгляді Великої Палати Верховного Суду справи № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19) не є підставою, за якою провадження у даній справі підлягає обов`язковому зупиненню, оскільки наявні в даній справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

03 березня 2020 року від Сільськогосподарського виробничого кооперативу Всеукраїнський кооператив Надія до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому кооператив вважав ухвалу суду законною, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому зазначив, що жодні права сторін не порушені. Натомість очікування визначення поведінки у подібних правовідносинах дає можливість суду в подальшому прийняти законне рішення. Зазначив, що умови пункту 39 договору, є аналогічними із умовами договору, що є предметом спору у справі, яку передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Вказав, що підстава зупинення провадження у даній справі є визначення моменту укладення договору оренди земельної ділянки, а не моменту набуття права оренди.

03 березня 2020 року від представника ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав ухвалу суду законною, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому зазначив, що суд першої інстанції дійшов висновку, що у спорі наявна правова невизначеність, оскільки Верховний Суд у різних справах з аналогічними обставинами приймав різні рішення. Водночас на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває справа саме щодо остаточного визначення моменту укладення договору.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу Україна необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду - залишити без змін.

Ухвала суду першої інстанції, з висновком якої погоджується судова колегія, мотивована тим, що пунктом 10 частини 1 статті 252 ЦПК України передбачено, що суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, Об`єднанню палатою, Великою Палатою Верховного Суду, а тому дійшов до висновку про необхідність зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку справи у подібних правовідносинах.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в провадженні суду першої інстанції перебуває цивільна справа за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу Україна до ОСОБА_1 , Сільськогосподарського виробничого кооперативу Всеукраїнський кооператив Надія про визнання договору емфітевзису недійсним, в якому просив визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) земельної ділянки площею 4,67 га, кадастровий номер 6324885500:02:000:0360, укладений 04 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським виробничим кооперативом Всеукраїнський кооператив Надія , зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 квітня 2018 року; стягнути з відповідачів на його користь судові витрати та витрати на правничу допомогу.

Ухвалою Сахновщинського районного суду Харківської області від 12 грудня 2019 року з власної ініціативи суд першої інстанції зупинив провадження у справі до закінчення перегляду справи № 332/1178/17 Великою Палатою Верховного Суду.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, Об`єднанню палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 10 частини першої статті 252 цього Кодексу, - до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Визначаючи наявність передбачених статтею 252 ЦПК України підстав, за яких провадження у справі підлягає зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у пункті 10 частини 1 цієї статті, застосовується у тому разі, коли у інших справах, які переглядаються у касаційному порядку вирішуються питання у подібних правовідносинах та від результату їх розгляду залежить можливість розгляду справи, що розглядається.

Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі Фрідлендер проти Франції ).

Як вбачається з матеріалів справи предметом спору у даній справі є визнання договору емфітевзису недійсним.

Звертаючись до суду з позовом Сільськогосподарський виробничий кооператив Україна зазначив, що 01 березня 2007 року між ним та ОСОБА_1 укладений договір оренди земельної ділянки, який 08 жовтня 2008 року зареєстрований у Сахновщинському районному відділенні ХРФ ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 08 жовтня 2008 року за № 040870200229. Отже, строк цього договору починається після набрання ним чинності, тобто з 08 жовтня 2008 року. Даний договір укладено строком на 10 років, тому його строк закінчується 08 жовтня 2018 року. Однак, 04 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським виробничим кооперативом Всеукраїнський кооператив Надія укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб строком на 10 років та відповідні відомості внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 06 квітня 2018 року.

Зазначив, що 11 грудня 2017 року між Сільськогосподарським виробничим кооперативом Україна та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору оренди, якою сторони продовжили термін дії договору до 08 жовтня 2028 року.

Вважав, що спірний договір укладено між відповідачами ще під час дії договору оренди від 01 березня 2007 року.

У відзиві на позовну заяву Сільськогосподарський виробничий кооператив Всеукраїнський кооператив Надія вважав, що після укладення додаткової угоди між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським виробничим кооперативом Україна , ним більше півроку не вчинялось ніяких дій щодо реєстрації додаткової угоди. У зв`язку з чим 03 травня 2018 року ОСОБА_1 на його адресу направила лист-попередження про відмову у поновленні договору оренди земельної ділянки та про бажання самостійно обробляти земельну ділянку, а 10 травня 2018 року між ними укладено спірний договір. Зазначив, що договором передбачено, що земельна ділянка вважається переданою власником землекористувачу у користування на праві емфітевзису з 04 вересня 2018 року, тобто після закінчення договору оренди земельної ділянки.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 322//1178/17 зазначила, що Верховний Суд України впродовж незначного проміжку часу неодноразово змінював свої висновки щодо визначення моменту, з якого договір оренди земельної ділянки вважається укладеним.

Зокрема, спочатку Верховний Суд України вказав, що відповідно до Закону № 161-XIV у момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту його укладення (постанова Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162ц13)).

У постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16) зроблено висновок, що цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. З огляду на положення статті 638 ЦК України, статей 125, 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) договір оренди земельної ділянки набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Викладений у згаданій постанові Верховного Суду України висновок неодноразово застосовувався Верховним Судом, зокрема, у його постановах у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2018 року у справі № 140/960/15-ц та від 15 березня 2018 року у справі № 136/2211/15-ц.

У правових висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), які також враховані та на які міститься посилання в постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 136/2211/15-ц (провадження № 61-5839св18), так само йдеться про те, що моментом укладення договору оренди земельної ділянки є день, коли сторони дійшли згоди щодо істотних умов договору і скріпили його своїми підписами, однак договір набирає чинності в момент його державної реєстрації.

Верховний Суд України також зробив висновок, що строк дії спірного договору оренди земельної ділянки починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані його умови, стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін (постанови Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 532/129/16-ц (провадження № 6-2777цс16) та від 07 червня 2017 року у справі № 634/769/15-ц (провадження № 6-872цс17)).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 січня 2019 року у справі № 917/108/18 вказано, що набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані його умови, стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважила, що Верховний Суд України не відступав від висновку, зробленого у постановах від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162ц13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), та вказала, що з огляду на тлумачення статті 210, частини третьої статті 640 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення між сторонами договору оренди, правове значення державної реєстрації полягає в тому, що правочин (договір), який підлягає державній реєстрації, є вчиненим (укладеним) з моменту її проведення. Як наслідок, за відсутності державної реєстрації правочин (договір) слід вважати невчиненим (неукладеним).

Ураховуючи наявність суперечливих висновків Верховного Суду України, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16) для уточнення правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 532/129/16-ц (провадження № 6-2777цс16) і від 07 червня 2017 року у справі № 634/769/15-ц (провадження № 6-872цс17) шляхом вказівки, що правочин (договір), який підлягав державній реєстрації, є вчиненим (укладеним) з моменту її проведення.

Зупиняючи провадження у справі з власної ініціативи, суд першої інстанції правильно виходив з того, що дану справу неможливо розглянути до закінчення перегляду справи № 332/1178/17 Великою Палатою Верховного Суду, оскільки судом касаційної інстанції вирішувалося питання щодо визначення моменту, з якого договір оренди земельної ділянки вважається укладеним, що є спірним питанням у цій справі.

Враховуючи те, що ухвалу суду постановлено з додержанням норм процесуального права, підстав для її зміни або скасування немає.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до постановлення помилкової ухвали.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, який є загальнодоступним, 15 січня 2020 року Великою Палатою Верховного Суду справу № 322/1178/17 розглянуто та ухвалено постанову, що є підставою для відновлення провадження у справі судом першої інстанції.

Пунктом 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17 жовтня 2014 року визначено, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, що може бути оскаржена окремо від рішення суду, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ЦПК України.

Оскільки наразі вирішується процесуальне питання, а не розглядається справа по суті, питання щодо стягнення судових витрат за подання апеляційної скарги не вирішується.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу Україна - залишити без задоволення.

Ухвалу Сахновщинського районного суду Харківської області від 12 грудня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді І.О. Бровченко

О.В. Маміна

Повний текст постанови складено 18 березня 2020 року.