Постанова

від 11.03.2020 по справі 704/908/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 704/908/17

провадження № 61-46924св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Урочище Журавське ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Урочище Журавське на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 15 травня 2018 року у складі судді Фролова О. Л. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2018 рокуу складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б., Храпка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Урочище Журавське (далі - ТОВ Урочище Журавське , Товариство) про розірвання договору оренди землі, посилаючись на те, що 20 лютого 2013 року між ним та ТОВ Урочище Журавське було укладено договір оренди земельної ділянки № 624 , за яким він передав у платне користування відповідачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належну йому на праві власності земельну ділянку площею 0,7081 га, розташовану на території Кривоколінської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, строком на десять років. Передача спірної ділянки повинна була здійснюватися за актом прийому-передачі протягом п`ятиденного терміну з моменту державної реєстрації правочину. Проте така реєстрація проведена відповідачем лише у 2016 році, хоча акт прийому-передачі був складений при підписанні договору оренди. Крім того, в оренду передавалася земельна ділянка під багаторічними насадженнями, які Товариство знищило без його на те згоди. Відповідач використовував земельну ділянку впродовж тривалого часу, однак він так і не отримав орендної плати в розмірі, передбаченому чинним законодавством. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив розірвати договір оренди землі, укладений між ним та ТОВ Урочище Журавське , у зв`язку із систематичною несплатою відповідачем орендної плати та неправомірним знищенням багаторічних насаджень.

Заперечуючи проти позову, ТОВ Урочище Журавське зазначило, що використання багаторічних насаджень (фруктових дерев) на належній позивачу земельній ділянці виявилося неефективним, оскільки сад вже застарів, у зв`язку з чим угіддя були переведені в ріллю і засівалися зерновими культурами. Недоцільність використання багаторічних насаджень також підтверджується відповідним проектом землеустрою. Крім того, Товариство просило застосувати наслідки спливу позовної давності, так як позивачу було відомо про знищення фруктових дерев ще у 2013 році.

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 15 травня 2018 року позов задоволено. Розірвано договір оренди землі від 20 лютого 2013 року № 624, укладений між ТОВ Урочище Журавське та ОСОБА_1 , предметом якого є земельна ділянка площею 0,7081 га в адміністративних межах Кривоколінської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, яка належить ОСОБА_1 згідно з державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЯК в„– 174249 , кадастровий номер 7124084800:01:0001:0624. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що Товариство не надало належних доказів виконання ним своїх зобов`язань з виплати ОСОБА_1 орендної плати за 2013-2016 роки. Наявні в матеріалах справи довідки про доходи позивача, а також фіскальні чеки за 2015-2016 роки, в яких є дописування ініціалів осіб та не вказано, за що здійснюються перекази, не підтверджують факт виконання орендарем зазначеного зобов`язання. Крім того, набувши право власності на земельну ділянку, ОСОБА_1 одночасно став власником багаторічних насаджень на ній, а тому відповідач не мав права без його згоди знищувати сад та змінювати вид угідь з багаторічних насаджень на ріллю, такі дії мали б бути щонайменше обумовлені в укладеному між сторонами договорі оренди. Таким чином, систематична несплата орендної плати за користування земельною ділянкою, знищення відповідачем багаторічних насаджень та істотне порушення умов договору щодо використання землі, є підставою для розірвання укладеного між сторонами договору оренди. Позивачем не пропущена трирічна позовна давність, оскільки він дізнався про те, що у 2013 році Товариство знищило належний йому сад, з довідки Кривоколінської сільської ради Тальнівського району від 04 квітня 2018 року № 21.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ Урочище Журавське залишено без задоволення, а рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 15 травня 2018 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Поряд з цим, вказуючи на те, що ОСОБА_1 не пропустив позовну давність , суд першої інстанції помилково послався на довідку Кривоколінської сільської ради Тальнівського району від 04 квітня 2018 року. Однак зазначена обставина не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, яким задоволено позов, оскільки докази того, що про даний факт позивачу було відомо з 2013 року, відсутні.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У листопаді 2018 року ТОВ Урочище Журавське подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 15 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що зазначаючи в пункті 6 договору оренди про недоліки земельної ділянки у виді багаторічних насаджень, термін технічного використання яких закінчився, сторони таким чином погодили необхідність викорчовування орендарем фруктових дерев. Суди попередніх інстанцій не обґрунтували, в чому саме полягає істотне порушення умов договору та не врахували, що Товариство фактично здійснило поліпшення землі шляхом трансформації з одного виду угідь в інший, а саме: з багаторічних насаджень у ріллю, не змінюючи при цьому цільового призначення земельної ділянки. Також судами не дано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, зокрема поштовим переказам, якими підтверджується факт сплати відповідачем орендної плати за користування спірною ділянкою. Дії позивача щодо відмови отримувати вказані перекази є його особистим волевиявленням, на яке орендар не міг вплинути. Крім того, в судовому засіданні 15 травня 2018 року ОСОБА_1 усно заявив про часткову відмову від підстав позову, у зв`язку з чим просив задовольнити пред`явленні ним вимоги, посилаючись лише на обставини знищення Товариством багаторічних насаджень на орендованій землі. Відмовляючи в задоволенні заяви про застосування позовної давності, місцевий суд зазначив, що позивач дізнався про знищення фруктового саду лише тоді, коли отримав довідку Кривоколінської сільської ради Тальнівського району від 04 квітня 2018 року № 21. Однак під час розгляду справи ОСОБА_1 сам вказував на те, що про викорчовування дерев йому було відомо ще у 2013 році.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Тальнівського районного суду Черкаської області.

25 березня 2019 року справа № 704/908/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ . Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судами встановлено, що за договором оренди землі від 20 лютого 2013 року № 624 ОСОБА_1 передав, а ТОВ Урочище Журавське прийняло у платне користування земельну ділянку (багаторічні насадження) площею 0,7081 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кривоколінської сільської ради Тальнівського району Черкаської області , строком на 10 років.

Згідно з пунктом 6 вказаного договору земельна ділянка, яка передається в оренду, має недоліки, що можуть перешкоджати її ефективному використанню, а саме: багаторічні насадження (фруктові дерева), термін технічного використання яких закінчився.

Пунктами 9.1, 9.2 договору оренди передбачено, що орендна плата за оренду земельної ділянки сплачується орендарем у грошовій формі в розмірі 0,03 % від проіндексованої грошової оцінки землі і становить 4,52 грн, а також в натуральній або відробітковій формі до досягнення садом періоду стабільного плодоношення, але не більше 5 років. Після досягнення садом періоду стабільного плодоношення орендна плата вноситься відповідно до чинного законодавства, в цінах, які складуться на момент розрахунку.

Дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню (пункт 35 договору оренди).

Судами також встановлено, що ТОВ Урочище Журавське як орендар не надало належних доказів виконання ним своїх зобов`язань щодо виплати позивачу орендної плати за 2013-2016 роки. Наявні в матеріалах справи довідки про доходи позивача, а також фіскальні чеки за 2015-2016 роки, в яких є дописування ініціалів осіб та не вказано, за що здійснюються перекази, не підтверджують факт виконання орендарем зазначеного зобов`язання.

У 2013 році без згоди орендодавця Товариство знищило фруктові дерева на спірній земельній ділянці, змінивши тим самим вид угідь з багаторічних насаджень на ріллю.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами першою, другою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі в редакції, чинній на час укладення договору оренди землі (далі - Закон № 161-XIV), договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі: є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (стаття 15 Закону № 161-XIV).

Згідно із статями 21, 22 Закону № 161-XIV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди, своєчасного внесення орендної плати (частина перша статті 24 Закону № 161-XIV).

Відповідно до частини першої статті 32 Закону № 161-XIV на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до пункту д частини першої статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз вищевказаних норм права дає підстави для висновку про те, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

При цьому несвоєчасна сплата означає несплату певної суми грошових коштів у певний строк, зокрема у строк, передбачений договором оренди землі.

Таким чином, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно з вищенаведеною статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином.

Згідно з частиною першою статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки, виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з положеннями частини другої статті 22, статті 29 ЗК України багаторічні насадження це різновид сільськогосподарських угідь, що відносяться до земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до частини другої статті 79 ЗК України право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Згідно з частиною третьою статті 373 ЦК України право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об`єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Враховуючи викладене, багаторічні насадження не можуть розглядатися, як окремий об`єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони знаходяться, оскільки є її складовою частиною.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що відповідач істотно порушив умови спірного правочину, а саме без згоди орендодавця знищив сад (зрізав фруктові дерева) та змінив вид угідь з багаторічних насаджень на ріллю, хоча такі дії мали б бути щонайменше обумовлені в укладеному між сторонами договорі, а також систематично (протягом 2013-2016 років) не сплачував позивачу орендної плати, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди землі.

При цьому Верховний Суд зауважує, що після зміни виду угідь орендар мав сплачувати орендну плату у встановленому законодавством розмірі, а не за заниженою ставкою, про що свідчить пункт 13 договору оренди, згідно з яким розмір орендної плати переглядається один раз на рік, зокрема у разі зміни умов господарювання, передбачених договором.

Посилання заявника на те, що зазначаючи в пункті 6 договору оренди про недоліки земельної ділянки у виді багаторічних насаджень, термін технічного використання яких закінчився, сторони таким чином погодили необхідність викорчовування орендарем фруктових дерев, не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до суб`єктивного тлумачення відповідачем вказаного положення правочину та суперечать пункту 9.2 договору, згідно з яким після досягнення садом періоду стабільного плодоношення орендна плата вноситься відповідно до чинного законодавства, в цінах, які складуться на момент розрахунку.

Аргументи касаційної скарги про те, що викорчувавши дерева, Товариство фактично здійснило поліпшення спірної земельної ділянки шляхом трансформації з одного виду угідь в інший, а саме: з багаторічних насаджень у ріллю, не змінюючи при цьому її цільового призначення, є неспроможними, оскільки не спростовують висновків судів про те, що для вчинення таких дій, які не були обумовлені в договорі оренди, необхідно було отримати згоду орендаря.

Доводи касаційної скарги про те, що судами безпідставно не взято до уваги поштових переказів, якими підтверджується факт сплати Товариством орендної плати за користування спірною ділянкою, не заслуговують на увагу, так як місцевим судом встановлено, що у фіскальних чеках за 2015-2016 роки ініціали осіб дописані та не вказано, за що здійснюються такі перекази. Ці доводи Товариства зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Аргументи скарги про те, що в судовому засіданні 15 травня 2018 року ОСОБА_1 усно заявив про часткову відмову від підстав позову, у зв`язку з чим просив задовольнити пред`явленні ним вимоги, посилаючись лише на обставини знищення Товариством багаторічних насаджень на орендованій землі, також є неспроможними.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Зміна підстав позову може виявлятися як у заміні спочатку зазначених обставин для обґрунтування заявлених вимог новими, так і у внесенні додаткових або виключенні деяких із зазначених позивачем фактів.

Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Оскільки в матеріалах справи відсутня письмова заява позивача про зміну підстав позову, то суди правильно дали оцінку всім обставинам, на які посилався ОСОБА_1 на обґрунтування своїх вимог.

Крім того, у справі, яка переглядається, ТОВ Урочище Журавське просило застосувати до вимог позивача наслідки спливу позовної давності.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Вказуючи, що ОСОБА_1 не пропустив позовну давність, місцевий суд виходив з того, що він дізнався про знищення багаторічних насаджень лише тоді, коли отримав довідку Кривоколінської сільської ради Тальнівського району від 04 квітня 2018 року № 21, згідно з якою роботи з викорчовування фруктових дерев здійснювалися з літа 2013 року.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що місцевий суд помилково послався на вищевказану довідку сільської ради.

Разом з тим, правильно встановивши, що відповідач систематично не сплачував позивачу орендну плату протягом усього періоду дії договору оренди, в тому числі і в останні три роки до пред`явлення ОСОБА_1 цього позову, тобто в межах позовної давності, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовна давність не пропущена, а вищевказані дії відповідача є достатньою підставою для задоволення позову про розірвання договору оренди землі.

За таких обставин посилання в касаційній скарзі на той факт, що позивач знав про знищення відповідачем багаторічних насаджень на орендованій земельній ділянці ще у 2013 році, не може бути підставою для відмови в позові у зв`язку із спливом позовної давності.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки дія рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 15 травня 2018 року в частині розірвання договору оренди землі від 20 лютого 2013 року № 624 , укладеного між ТОВ Урочище Журавське та ОСОБА_1 , була зупинена ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2018 року, то у зв`язку із залишенням цього рішення без змін необхідно поновити його дію у вказаній частині.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Урочище Журавське залишити без задоволення.

Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 15 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2018 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 15 травня 2018 року в частині розірвання договору оренди землі № 624 від 20 лютого 2013 року , укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Урочище Журавське та ОСОБА_1 .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук