Ухвала
11 березня 2020 року
м. Київ
справа № 646/5415/18-ц
провадження № 61-3138ск20
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 січня 2020 року у справі за позовом обслуговуючого кооперативу Автоград до ОСОБА_1 про відшкодування заборгованості за надані послуги та зобов`язання укласти договір,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України Про доступ до судових рішень суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у серпні 2018 року Обслуговуючий кооператив Автоград (далі - ОК Автоград ) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги та зобов`язання укласти договір, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОК Автоград загальну суму заборгованості у розмірі 3 485,00 грн, а також 584,81 грн в якості неустойки за неналежне виконання своїх обов`язків власника нерухомого майна; зобов`язати ОСОБА_1 укласти з ОК Автоград договір обслуговування підземної автостоянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником машино-місця № НОМЕР_1 , яке розташоване на території підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Обслуговування вказаної підземної автостоянки здійснюється ОК Автоград , заснованого власниками машино-місць 20 червня 2013 року, про що відповідачу достовірно відомо. З 01 січня 2015 року до 01 січня 2018 року між сторонами діяв укладений між ними договір обслуговування підземної автостоянки за № 3 від 01 січня 2015 року. Проте, 01 січня 2018 року вказаний договір втратив чинність, оскільки був розірваний виконавцем у спосіб та на умовах, визначених цим договором, а саме на підставі пунктів 9.1, 9.3, 9.4 у зв`язку із закінченням терміну його дії та наявністю у замовника суттєвої заборгованості перед виконавцем.
Зазначає, що відповідачу в період з 01 жовтня 2017 року до 22 грудня 2017 року неодноразово повідомлялося працівниками кооперативу, у тому числі, листом № 22/03/12/17 від 22 грудня 2017 року про розірвання вказаного договору з 01 січня 2018 року у зв`язку із порушенням нею, як замовником, своїх зобов`язань, визначених договором.
24 лютого 2017 року працівниками кооперативу ініційоване та проведене зібрання загальних зборів членів та асоційованих членів кооперативу, на яких також були присутні і власники парко-місць, зокрема, і ОСОБА_1 . В ході проведення зборів працівниками запропоновано збільшити щомісячний платіж за обслуговування парко-місця зазначеної підземної автостоянки до 455,00 грн. Вказане збільшення вартості обслуговування обумовлено необхідністю прийняти на роботи п`ятьох осіб на посаду чергових для забезпечення цілодобового та безперервного чергування. За результатами проведення зборів прийнято рішення надати кожному власнику можливість ознайомитись з новим кошторисом загальних витрат по обслуговуванню підземної автостоянки та до 03 березня 2017 року надати свої пропозиції щодо зменшення відповідних витрат, у зв`язку з чим провести загальні збори 03 березня 2017 року.
03 березня 2017 року рішенням загальних зборів членів кооперативу прийнято рішення збільшити щомісячний платіж на обслуговування підземної автостоянки до 455,00 грн за одне парко-місце. Будь-які пропозиції щодо доцільного зменшення загальних витрат на обслуговування автостоянки від власників парко-місць до адміністрації кооперативу не надходило. ОК Автоград вказав, що відповідачці в період з 03 березня 2017 року до 22 грудня 2017 року неодноразово повідомлялося про збільшення вартості обслуговування її парко-місця та одночасно пропонувалося укласти відповідну додаткову угоду, однак, ОСОБА_1 безпідставно ігнорувала пропозиції.
ОК Автоград зазначив, що після розірвання договору відповідачці надано акт, відповідно до якого станом на 31 грудня 2017 року вона має заборгованість в сумі 2 050,00 грн. При цьому, з початку 2018 року ОСОБА_1 продовжила сплачувати щомісячно по 250,00 грн за розірваним договором, погашаючи заборгованість щомісячно по 250,00 грн, але разом з тим продовжувала ухилятися від укладення з позивачем нового договору обслуговування підземної автостоянки за ціною 455,00 грн в місяць. За період з 01 січня 2018 року по 01 серпня 2018 року ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 3 185,00 грн та непогашену заборгованість за розірваним договором у 2017 році - 300,00 грн; розмір неустойки за період з 01 серпня 2017 року по 01 серпня 2018 року становить 584,81 грн. Вказав, що ОСОБА_1 ще в березні 2017 року від працівників кооперативу стало відомо про необхідність укладення із виконавцем додаткової угоди, як і те, що в разі її подальшого ухилення від підписання цієї додаткової угоди та погашення наявної у неї заборгованості, договір виконавцем буде розірвано. Хоча договором і не передбачено саме письмове повідомлення сторін про розірвання договору, відповідний лист відповідач отримала.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2019 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 16 січня 2020 року, позовні вимоги ОК Автоград задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОК Автоград заборгованість за послуги обслуговування підземної автостоянки у розмірі 3 185,00 грн. В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Додатковим рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 листопада 2019 року стягнуто з ОК Автоград на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою у розмірі 2250,00 грн.
ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку 14 лютого 2020 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 січня 2020 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог, в іншій частині оскаржуваних рішень залишити без змін.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ № 460-IX від 15 січня 2020 року.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. ОСОБА_1 вказує, що суди, ухвалюючи рішення, не звернули увагу на те, що вона не є членом кооперативу, тому безпідставно дійшли висновку про те, що взаємовідносини сторін регулюються статутом ОК Автоград та ЗУ Про кооперацію , як наслідок необґрунтовано визнали заборгованість відповідача перед позивачем. ОСОБА_1 не є членом кооперативу та не має обов`язку виконувати рішення членів обслуговуючого кооперативу. Позивачем не надано доказів існування заборгованості, зокрема, без договору, тому суди повинені були встановити, які саме послуги були надані позивачем, на якій підставі, чи сплачувались вони відповідачем.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про відшкодування заборгованості за надані послуги у розмірі 4 069,81 грн (3 485,00 грн + 584,81 грн) та зобов`язання укласти договір.
Отже, справа № 646/5415/18-ц не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Справа № 646/5415/18-ц є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.
З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, а також значення справи для сторін і суспільства, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі вказує, що справа не є малозначною, але справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача у справі, оскільки сильний об`єктивний вплив на інтереси суспільства в цілому, особливо для громадян власників паркомісць. Окрім цього, справа має виняткове значення для відповідача, оскільки іншого місця для паркування автомобіля вона не має.
Окрім цього, ОСОБА_1 зазначає, що спір має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з питання, оскільки правовідносини між сторонами у спправі не врегульовані чинним законодавством, відсутня судова практика з аналогічних питань та сприятиме однаковому тлумаченню закону.
Проте ОСОБА_1 не обґрунтовує, з урахуванням змісту її позовних вимог, у чому проявляється значний суспільний інтерес цієї справи, виняткове значення для відповідача та чому касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями. І, відповідно, не свідчить, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, касаційна скарга стосується питань права, що мають фундаментальне значення для єдиної правозастосовчої практики.
Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Таким чином, оскаржені рішення ухвалені у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 січня 2020 року у справі за позовом обслуговуючого кооперативу Автоград до ОСОБА_1 про відшкодування заборгованості за надані послуги та зобов`язання укласти договір.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 11.03.2020 |
Оприлюднено | 20.03.2020 |
Номер документу | 88322484 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Дундар Ірина Олександрівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні