Рішення

від 20.03.2020 по справі 200/1252/20-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2020 р. Справа№200/1252/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Буряк І.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького державного університету управління про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Донецького державного університету управління, відповідно до тексту позовної заяви, позивач просить суд: визнати бездіяльність відповідача щодо несплати ОСОБА_2 , одноразової грошової допомоги у розмірі шести прожиткових мінімумів та грошової компенсації вартості одягу, взуття, м`якого інвентарю та обладнання у розмірі 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, протиправною; зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у розмірі 11 526,00 грн. та грошову компенсацію вартості одягу, взуття, м`якого інвентарю та обладнання у сумі 680 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має статус дитини, позбавленої батьківського піклування. У період з 01.09.2015 року по 30.06.2018 року навчався у Донецькому державному університеті управління та після закінчення навчання, наказом Державної прикордонної служби України м. Маріуполя прийнято на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу та зараховано у списки особового складу. У червні 2019 року звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги при працевлаштуванні, як дитині, позбавленої батьківського піклування у розмірі шість прожиткових мінімумів та вартості одягу, взуття, м`якого інвентарю та обладнання, що передбачене постановою КМ України № 226 від 05.04.1994 року. Відповідач листом № 06-01/358 від 19.06.2019 повідомив про відмову у здійсненні такої виплати з посиланням на відповідь Міністерства освіти та науки від 29.05.2019р. № 1/11-5008.

Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, оскільки це порушує його конституційні права.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти заявлених позовних вимог позивача та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, посилаючись на те, що період часу, у який можливо виплатити одноразову грошову допомогу, в ПКМУ №226 не зазначено. Також не вказано, коли потрібно працевлаштовуватися на роботу, а саме до, чи після закінчення закладу вищої освіти.

Відповідно до наданої відповіді Міністерством освіти і науки України, зазначені вище виплати повинні здійснюватися до кінця поточного фінансового року, у якому особа закінчила заклад освіти, в іншому випадку це буде вважатись нецільовим використанням бюджетних коштів, що призведе до порушення закладом освіти бюджетного законодавства.

Крім того, посилається на лист Міністерства освіти і науки України від 08.07.2009 року № 10/2-490, згідно якого виплата допомоги при працевлаштуванні здійснюється до кінця бюджетного періоду вищими навчальними закладами, у зв`язку з тим, що державний бюджет формується на відповідний рік - як наслідок, виплата допомоги випускникам з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, здійснюється до кінця поточного бюджетного періоду.

З урахуванням наведеного, відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

З 01.09.2015 по 30.06.2018 ОСОБА_1 навчався на бакалавраті у Донецькому державному університеті управління перебував на повному державному утриманні як дитина позбавлена батьківського піклування.

24 січня 2019 року наказом Державної прикордонної служби України м. Маріуполя прийнято на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу та зараховано у списки особового складу.

У червні 2019 року звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги при працевлаштуванні, як дитині, позбавленої батьківського піклування у розмірі шість прожиткових мінімумів та вартості одягу, взуття, м`якого інвентарю та обладнання, що передбачене постановою КМ України № 226 від 05.04.1994 року.

Відповідач листом № 06-01\358 від 19.06.2019 повідомив про відмову у здійсненні такої виплати з посиланням на відповідь Міністерства освіти та науки від 29.05.2019р. № 1\11-5008.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа визначаються Законом України "Про забезпечення організаційно - правових умов соціального захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" від 13 січня 2005 року № 2342-IV (далі - Закон № 2342-IV).

Абзацом 3 ст. 1 Закону № 2342-IV передбачено, що діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв`язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов`язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов`язки, а також діти, розлучені із сім`єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов`язків з причин, які неможливо з`ясувати у зв`язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України, в районах проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та безпритульні діти.

Статтями 3 та 4 Закону № 2342-IV визначено, що основними засадами державної політики щодо соціального захисту осіб з числа дітей, позбавлених батьківського піклування є, зокрема захист їх майнових, житлових та інших прав та інтересів, належне матеріально-технічне забезпечення незалежно від форми влаштування та утримання такої категорії дітей на рівні, не меншому за встановлений прожитковий мінімум для осіб відповідного віку. Заходи соціального захисту осіб з числа дітей, позбавлених батьківського піклування, гарантуються, забезпечуються та охороняються державою. Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються, зокрема, до мінімального стандарту разової державної фінансової допомоги при закінченні такими дітьми виховного, навчального закладу.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону №2342-IV держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа. Витрати на фінансування заходів щодо соціального забезпечення дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа передбачаються в Державному бюджеті України окремим рядком (ч.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 7 статті ст. 8 Закону № 2342-IV визначено, що випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу або відповідної установи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом Міністрів України. За бажанням випускників навчальних закладів їм може бути видана грошова компенсація в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття. Таким чином, держава здійснює повне забезпечення, зокрема, дітей, позбавлених батьківського піклування. Випускники загальноосвітніх навчальних закладів із числа цих дітей та за рахунок навчального закладу забезпечуються одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку. При цьому, ч.7 ст.8 Закону № 2342-IV встановлює обов`язок з виплати грошової допомоги усім випускникам навчальних закладів, не розмежовуючи їх на окремі категорії - тих, хто продовжив навчання в іншому навчальному закладі, та тих, хто працевлаштувався та інші.

Відповідно до ст.25 Закону № 2342-IV порядок відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа, у тому числі на харчування, одяг, взуття, м`який інвентар на одну фізичну особу, здійснення грошових виплат при працевлаштуванні та вступі до навчального закладу, а також інших виплат, передбачених цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до державних соціальних стандартів.

Підпунктом 4 пункту 13 постанови КМ України №226 від 05.04.1994 року встановлено, що учням, студентам з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також учням, студентам, які в період навчання у віці від 18 до 23 років залишилися без батьків, що навчалися або виховувалися в навчально-виховних та вищих навчальних закладах і перебували на повному державному утриманні, при їх працевлаштуванні видається одяг, взуття, м`який інвентар і обладнання на суму, не менш як 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також одноразова грошова допомога в розмірі шести прожиткових мінімумів. За бажанням випускникам навчальних закладів може бути виплачена грошова компенсація у розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 липня до 1 грудня у розмірі 1921 грн.

Як передбачено пунктом 5 підрозділу 1 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.

Таким чином, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на час виникнення спірних правовідносин дорівнює 1921 грн., а розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян - 17 грн.

Виходячи з вищевикладеного відповідач повинен був сплатити одноразову допомогу у сумі 11 526 грн. (1 921 грн. * 6 = 11 526 грн.), та грошову компенсацію у сумі 680 грн. (17 грн. * 40 = 680 грн.).

Суд зазначає, що норми ст. 25 Закону № 2342-IV регулюють правовідносини щодо відшкодування навчальним закладам або відповідним установам, в яких виховуються та навчаються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, понесених ними витрат на харчування, одяг, взуття, м`який інвентар, здійснення грошових виплат при працевлаштуванні та вступі до навчального закладу, та не розповсюджуються на правовідносини навчальних закладів з їх випускниками, що є предметом спору у даній справі.

Порядок виплати одноразової грошової допомоги, який підлягає виплаті при випуску з навчального закладу, на забезпеченні якого перебували, зокрема, діти, позбавлені батьківського піклування, визначений Законом, не узгоджується з порядком виплати такої одноразової грошової допомоги за Постановою КМУ.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над іншими підзаконними нормативними актами, та оскільки норми Постанови КМУ прийняті до набрання чинності Законом та не приведені у його відповідність, при вирішенні спірного питання підлягають застосуванню норми Закону України Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на лист Міністерства освіти та науки України, оскільки такий лист не є нормативно правовим-актом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в даному випадку має місце протиправна бездіяльність Донецького державного університету управління щодо невиплати одноразової грошової допомоги у розмірі шести прожиткових мінімумів та грошової компенсації вартості одягу, взуття, м`якого інвентарю та обладнання у розмірі 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Суд критично ставиться до посилань відповідача щодо розгляду даного позову в порядку цивільного судочинства з огляду на наступне.

За приписами ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Як вбачається з позовної заяви, обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на неправомірну бездіяльність відповідача щодо невиплати випускнику навчального закладу із числа дітей, позбавлених батьківського піклування, одноразової грошової допомоги, виплата якої гарантована державою та делегована навчальному закладу.

Суд звертає увагу, що ч. 1 ст. 8 Закону № 2342-ІV передбачено, що держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа.

Таким чином, одноразова грошова допомога є соціальною гарантією державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Повноваження щодо виплати зазначеної допомоги державою делеговані навчальним закладам, у яких навчаються діти-сироти чи діти, позбавлені батьківського піклування.

Таким чином, Донецький державний університет управління здійснює делеговані їй чинним законодавством владні управлінські функції щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги і має статус суб`єкта владних повноважень, оскільки виплата такої допомоги є соціальною виплатою, гарантованою державною.

Державні соціальні гарантії - це встановлені законами розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя окремих верств населення, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Відповідно до ст. 16 Закону України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання. Розрахунки й обґрунтування до показників видатків на соціальні потреби у проектах державного бюджету України та місцевих бюджетів здійснюються на підставі державних соціальних стандартів, визначених відповідно до закону.

Аналізуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо, зобов`язання Донецького державного університету управління нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу, виплату якої гарантовано державою, є державною соціальною допомогою та покладено на навчальний заклад, належать до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду України від 07 листопада 2018 року у справі № 553/4650/14-а.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що з урахуванням правової позиції, викладеної судом вище та встановлених обставин, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Підстави для розподілу судового збору відсутні, оскільки позивач звільнений від його сплати.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Донецького державного університету управління (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, Іллічівський р-н, вул. Карпинського, 58, ЄДРПОУ 00173427) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Донецького державного університету управління щодо несплати ОСОБА_2 , одноразової грошової допомоги у розмірі шести прожиткових мінімумів та грошової компенсації вартості одягу, взуття, м`якого інвентарю та обладнання у розмірі 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Зобов`язати Донецький державний університет управління нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 11 526 (одинадцять тисяч п`ятсот двадцять шість) гривень, грошову компенсацію вартості одягу, взуття, м`якого інвентаря та обладнання у розмірі 680 (шістсот вісімдесят) гривень.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 20 березня 2020 року.

Суддя І.В. Буряк