Рішення

від 19.03.2020 по справі п/320/325/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2020 року м. Київ № П/320/325/20

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

доУправління соціального захисту населення Баришівської районної державної

адміністрації

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації про визнання протиправною відмови Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації у встановленні ОСОБА_1 статусу інваліда війни; зобов`язання Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації надати ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 2 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з дня порушення прав 09.11.2019.

Позов мотивовано безпідставністю відмови відповідачем у наданні позивачу статусу інваліда війни, як військовослужбовцю Міністерства внутрішніх справ СРСР, який приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС під час проходження військової служби, що підтверджено наданими відповідачу разом із заявою про встановлення статусу інваліда війни документами.

Ухвалою суду від 20.01.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався, інших заяв по суті справи відповідачем до суду не подано. Ухвалу суду про відкриття провадження у справі отримано уповноваженою особою відповідача 23.01.2020, що підтверджується даними сервісу відстеження поштових відправлень з офіційного сайту національного оператора поштового зв`язку «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/) про відстеження поштового відправлення №0113331608253.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році категорії 1, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 27.09.2019 учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році.

Відповідно до послужного листа ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_3 у період з 27.06.1982 по 01.03.1992 позивач проходив службу на посаді старшини 1 Спеціального моторизованого полку міліції МВС СРСР та виконував у період з 26.04.1986 по 30.04.1986 службові обов`язки на роботі по ліквідації наслідків аварії в 30-ти кілометровій зоні Чорнобильської АЕС.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 27.04.1986 №98, вважати такими, що відбули у службове відрядження в м. Прип`ять з 26.04.1986 по 30.04.1986, зокрема, старшину 2 патрульної роти старшого прапорщика ОСОБА_1 .

Військовою частиною НОМЕР_3 видано довідку від 01.10.1992 №131 відповідно до якої військовослужбовець військової частини НОМЕР_4 /5403 ОСОБА_1 в період з 26 до 30 квітня, з 24 до 28 червня 1986 року приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно архівної довідки центрального архівного відділу внутрішніх військ МВС України від 09.02.2012 №223, старший прапорщик ОСОБА_1 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зонах радіоактивного забруднення у період з 26.04.1986 по 30.04.1986 (26.04 м. Прип`ять, 27.04.-30.04.1986 с. Рудня Вересня). Примітка: згідно Директиви начальника Головного штабу Збройних Сил України ДГШ-63 від 14.04.1993, військова частина НОМЕР_3 приймала участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження з 26.04.1986 по 12.06.1986.

З архівної довідки центрального архівного відділу Національної гвардії України від 22.10.2019 №1253 убачається, що відповідно до Закону України «Про Національну гвардію України», наказу Командуючого Національної гвардії України №02 від 02.01.1992, Спеціалізований моторизований полк міліції внутрішніх військ МВС України (військова частина НОМЕР_3 ) підпорядкований Командуючому Національної гвардії України. Цим же наказом змінена умовна назва частини на військову частину НОМЕР_4 . Місце дислокації частини м. Київ.

Відповідно до даних центрального архіву Головного управління внутрішніх військ МВС України від 04.09.2006 №3/35-723, по документам військової частини № НОМЕР_3 встановлено, що старший прапорщик ОСОБА_1 у складі частини (окремих груп військовослужбовців) приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зонах радіоактивного забруднення у період з 26.04.1986 по 30.04.1986 та отримав дозу опромінення 16 рентген (станом на серпень 1986 року).

Згідно експертного висновку від 19.08.1991 №24, виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії АВ №1056215, довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ №0026430 від 06.08.2019, позивачу встановлено довічно інвалідність 2 групи в зв`язку з захворюванням, пов`язаним із роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Листом Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації від 09.11.2019 №12-26/2440 позивачу повідомлено про відмову у наданні статусу інваліда війни в зв`язку з відсутністю у наданих документах інформації щодо підтвердження факту особистої участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони.

Вважаючи протиправною відмову у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаться Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі по тексту Закон №3551-ХІІ).

Частиною другою статті 7 Закону №3551-ХІІ встановлено, що до інвалідів війни належать, зокрема: особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами (пункт 2); інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи (пункт 9).

Таким чином, пунктами 2 та 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ визначено окремі категорії осіб, яким може бути надано статус інваліда війни, зокрема: - особі з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР та інших військових формувань, яка стала особою з інвалідністю внаслідок захворювання, одержаного під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи; - особі, яка визнана інвалідом внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи і залучалась до складу формувань Цивільної оборони.

Зі змісту листа Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації від 09.11.2019 №12-26/2440 убачається, що відмова позивачу у наданні статусу інваліда війни мотивована відсутністю у наданих документах інформації щодо підтвердження факту особистої участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони.

Втім, як встановлено судом, під час проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_3 , яка відносилась до складу органів Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, позивача було відряджено у складі вказаної військової частини в зону радіоактивного забруднення у період з 26.04.1986 по 30.04.1986 для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, де позивачем отримано дозу опромінення.

Також судом встановлено, що позивачу встановлено довічно другу групу інвалідності в зв`язку з захворюванням, пов`язаним із роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Отже, за висновком суду, позивач є особою з інвалідністю з числа осіб рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР та інших військових формувань, яка стала особою з інвалідністю внаслідок захворювання, одержаного під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, відповідно, належить до інвалідів війни в розумінні пункту 2 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ.

Відмовляючи в наданні позивачу статусу інваліда війни з підстав непідтвердження позивачем факту особистої участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони, за наявності іншої підстави для встановлення позивачу статусу інваліда війни, Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації діяло неправомірно.

Відтак, відмова відповідача у встановленні ОСОБА_1 статусу інваліда війни є протиправною, а порушене право позивача на встановлення статусу інваліда війни за наявності у нього відповідних правових підстав, підтверджених належними, допустимими та достатніми доказами, підлягає поновленню шляхом зобов`язання Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації надати ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 2 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з дня порушення прав 09.11.2019, відповідно, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 10 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI.

При цьому позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 15000,00 грн.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої).

Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд наголошує, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п.30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано: договір про надання правової допомоги від 13.11.2019 б/н, розрахунок витрат на професійну правничу допомогу від 03.12.2019, акт прийому-передачі надавання правничої допомоги від 03.12.2019 №1/19 на суму 15000,00 грн., квитанцію від 18.11.2019 №0.0.1526892503.1 на суму 7500,00 грн.

Судом встановлено, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі позивачем та його представником оцінено у наступних розмірах: консультації з правових питань 2000,00 грн. за 1 год.; правова оцінка та аналіз судової практики 3000,00 грн. за 6 год.; збирання (отримання) доказів 4000,00 грн. за 3 год.; написання позовної заяви 5000,00 грн. за 4 год.; підготовка позовної заяви та копії документів до неї для направлення до суду 1000,00 грн. за 1 год.

Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Так, суд зазначає, що позовна заява позивача викладена на 4 аркушах, що в середньому займає до 3 годин написання разом із вивченням та аналізом судової практики; за своїм змістом дана справа є справою незначної складності та розглядалась судом у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); відсутні докази на підтвердження збирання (отримання) адвокатом доказів, зокрема, доказів на підтвердження направлення адвокатських запитів.

На думку суду, заявлені позивачем до відшкодування витрати на оплату послуг адвоката не є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову, значенням справи для сторони.

З огляду на надані суду документи, обсяг та зміст позовної заяви суд, зважаючи на задоволення позовних вимог, дійшов висновку про необхідність зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 5000,00 грн. за підготовку позову, його подання в суд разом із вивченням та аналізом судової практики, що разом займає до 5 годин роботи адвоката (5 годин * 1000,00 грн./год.).

Відтак, на користь позивача слід присудити понесені ним судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. грн. за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації у встановленні ОСОБА_1 статусу інваліда війни.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації надати ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 2 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з дня порушення прав 09.11.2019.

Стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації.

Позивач ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач Управління соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код 03193749, місцезнаходження: 07501, Київська область, смт. Баришівка, вул. Київський шлях, 36).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення 20 березня 2020 року.