Рішення

від 18.03.2020 по справі 640/359/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2020 року м. Київ № 640/359/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом 1. громадянина Індії ОСОБА_1 , 2. громадяники Індії ОСОБА_2 доЦентрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

08 січня 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся громадянин Індії ОСОБА_1 (далі - позивач 1) із позовною заявою до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (далі - відповідач), в якій просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598; місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а) № 421 від 03.01.2019 р. про скасування дозволу на імміграцію від 05.05.2010р., виданого громадянину Індії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598; місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а) поновити дію посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 10.03.2015р. на ім`я ОСОБА_1 ;

зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598; місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а) направити до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби інформацію про протиправність і скасування рішення № 421 від 03.01.2020 р. про скасування дозволу на імміграцію та поновлення дії посвідки на постійне проживання НОМЕР_1 від 10.03.2015р. на ім`я ОСОБА_1 .

Позов позивача 1 обґрунтовано тим, що відповідачем безпідставно при прийнятті оскаржуваного рішення застосовано п. п. 1, 6 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію", відповідно до яких дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність та в інших випадках, передбачених законами України.

При цьому, позивач 1 звертає увагу, що він з 05.05.2010 року згідно рішення УГІРФО ГУ МВС України має дозвіл на імміграцію в України та з 07.05.2020 року документований посвідкою на постійне місце проживання в Україні з терміном дії -безстроково.

Також позивач 1 зазначає, що він має дитину (сина), яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 на території України та є її громадянином.

Поряд з цим позивач 1 зазначає, що ним для отримання дозволу на імміграцію у 2010 році було подано всі необхідні документи разом із заявою для отримання такого дозволу. При цьому, подані документи були достовірними, не підробленими та чинними, і це було перевірено уповноваженим органом.

Крім того, на думку позивача 1, скасування дозволу на імміграцію відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію" можливе насамперед у разі встановлення винних дій іммігранта, втім такого у висновку від 03.01.2020 року, який послугував прийняттю оскаржуваного рішення.

А тому, рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію на підставі п. 1 та 6 ч. 1 ст.12 Закону є протиправними, адже не встановлено, які саме відомості були свідомо неправдиво вказані позивачем 1 при зверненні для отримання дозволу на імміграцію, так само як і не встановлено жодного документу, який був підроблений або втратив чинність на момент звернення позивача 1.

Тобто, у висновку, який став підставою для скасування дозволу позивача 1 на імміграцію, не встановлено будь-яких протиправних його дій при зверненні до уповноваженого органу про отримання дозволу на імміграцію, а також про встановлення таких дій після отримання ним дозволу на імміграцію.

Одночасно, позивач 1 звертав увагу, що Державна міграційна служба України та її територіальні органи не є правонаступником Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (ВГІРФО), що, на його думку, свідчить про те, що відповідач має лише повноваження скасовувати дозволи на імміграцію, видані ним самим, та не може скасовувати дозволи, видані відповідним ВГІРФО.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Також 08 січня 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася громадянка Індії ОСОБА_2 (далі - позивач 2) із позовною заявою до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (відповідач), у якій просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598; місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а) № 420 від 03.01.2019 р. про скасування дозволу на імміграцію від 05.05.2010р., виданого громадянинці Індії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598; місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а) поновити дію посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 29.04.2015р. на ім`я ОСОБА_2 ;

зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598; місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а) направити до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби інформацію про протиправність і скасування рішення № 420 від 03.01.2020 р. про скасування дозволу на імміграцію та поновлення дії посвідки на постійне проживання НОМЕР_2 від 29.04.2015р. на ім`я ОСОБА_2 .

Позов позивача 2 обґрунтовано тим, що відповідачем безпідставно при прийнятті оскаржуваного рішення застосовано п. п. 1, 6 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію", відповідно до яких дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність та в інших випадках, передбачених законами України.

При цьому, позивач 2 звертає увагу, що він з 05.05.2010 року згідно рішення УГІРФО ГУ МВС України має дозвіл на імміграцію в України та з 07.05.2020 року документований посвідкою на постійне місце проживання в Україні з терміном дії - безстроково

Також позивач 2 зазначає, що він має дитину (сина), яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 на території України та є її громадянином.

Поряд з цим позивач 2 зазначає, що ним для отримання дозволу на імміграцію у 2010 році було подано всі необхідні документи разом із заявою для отримання такого дозволу. При цьому, подані документи були достовірними, не підробленими та чинними, і це було перевірено уповноваженим органом.

Крім того, на думку позивача 2, скасування дозволу на імміграцію відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію" можливе насамперед у разі встановлення винних дій іммігранта, втім такого у висновку від 03.01.2020 року, який послугував прийняттю оскаржуваного рішення, не встановлено.

А тому, рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію на підставі п. 1 та 6 ч. 1 ст.12 Закону є протиправними, адже не встановлено, які саме відомості були свідомо неправдиво вказані позивачем 2 при зверненні для отримання дозволу на імміграцію, так само як і не встановлено жодного документу, який був підроблений або втратив чинність на момент звернення позивача 2.

Тобто, у висновку, який став підставою для скасування дозволу позивача 1 на імміграцію, не встановлено будь-яких протиправних його дій при зверненні до уповноваженого органу про отримання дозволу на імміграцію, а також про встановлення таких дій після отримання ним дозволу на імміграцію.

Одночасно, позивач 1 звертав увагу, що Державна міграційна служба України та її територіальні органи не є правонаступником Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (ВГІРФО), що, на його думку, свідчить про те, що відповідач має лише повноваження скасовувати дозволи на імміграцію, видані ним самим, та не може скасовувати дозволи, видані відповідним ВГІРФО.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.01.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2020 року об`єднано в одне провадження адміністративну справу № 640/359/20 з адміністративною справою №640/357/20 та присвоєно об`єднаним справам загальний № 640/359/20.

28 лютого 2020 року представником Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області надано до суду відзив, в якому відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні.

Відзив обґрунтовано тим, що за результатами звернення позивача 1 з заявою про прийняття його до громадянства України на підставі статті 9 Закону України Про громадянство , ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області здійснено перевірку законності надання позивачам дозволу на імміграцію в Україну.

Так, перевіркою встановлено, що УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію позивачам всупереч міграційного законодавства (тобто з порушенням вимог встановлений в пункті 6 частини 2 статті 4 та пункту 6 частини 7 статті 9 Закону), а тому ЦМУ ДМС України в Київській області було правомірно прийнято рішення від 03.01.2020 № 421 Про скасування дозволу на імміграцію в Україну , яким скасовано дозвіл на імміграцію позивачам, оскільки встановлено, наявність умов, за яких дозвіл на імміграцію не надається.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є громадянами Республіки Індії, що підтверджується копіями їх паспортів.

05.05.2010 року начальником УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві затверджено висновок, яким останній вважав би надати дозвіл на імміграцію та документувати посвідкою на постійне проживання в Україні громадян Індії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , 30.06.1980 року .

05.05.2010 року УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_1 та ОСОБА_2 видано дозвіл на імміграцію в Україні за № 120508, згідно якого останнім на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" дозволено постійне проживання в Україні.

07.05.2010 року ОСОБА_1 видано посвідку на постійне проживання в Україні серія НОМЕР_3 , термін дії - безстроково.

07.05.2010 року ОСОБА_2 видано посвідку на постійне проживання в Україні серія НОМЕР_4 , термін дії - безстроково.

В подальшому, висновком, затвердженим в.о. першого начальника ГУ ДМС України в м. Києві 27.04.2015 року вирішено оформити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , обмін старих посвідок на постійне проживання в Україні.

В подальшому, ОСОБА_1 з метою отримання громадянства України, звернувся з відповідною заявою до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, за результатами розгляду якої останнім прийнято рішення:

№ 420 від 03.01.2019 р. про скасування дозволу на імміграцію від 05.05.2010р., виданого громадянинці Індії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

№ 421 від 03.01.2019 р. про скасування дозволу на імміграцію від 05.05.2010р., виданого громадянину Індії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Одночасно рішенням відповідача № 420 від 03.01.2019 р. скасовано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 29.04.2015р. на ім`я ОСОБА_2 та рішенням № 421 від 03.01.2019 р. - посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 10.03.2015р. на ім`я ОСОБА_1 .

Позивачі вважаючи рішення відповідача протиправними звернулися до суду для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Так, умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України "Про імміграцію" № 2491-III від 07.06.2001 року.

Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону України "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів:

1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України;

2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України;

3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США;

4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;

5) особи, які раніше перебували в громадянстві України;

6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти;

7) пункт 7 частини другої статті 4 виключено

8) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;

9) особи, які прослужили у Збройних Силах України три і більше років.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:

1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;

2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;

3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням;

4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України;

5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в`їзду та перебування на території України.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про імміграцію" заяви про надання дозволу на імміграцію подаються:

1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання;

2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

За неповнолітніх осіб, а також осіб, яких у встановленому порядку визнано недієздатними, заяву про надання дозволу на імміграцію подають їх законні представники.

Якщо іммігрує один з батьків, якого (яку) супроводжують неповнолітні діти, він (вона) повинен подати заяву чоловіка (дружини), посвідчену нотаріально, про те, що він (вона) не заперечує проти імміграції дітей разом з батьком (матір`ю). У випадку відсутності такої згоди батько (мати) повинен подати рішення відповідного державного органу про залишення дітей при батькові (матері). Зазначене рішення має бути легалізоване консульською установою України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи:

1) три фотокартки;

2) копія документа, що посвідчує особу;

3) документ про місце проживання особи;

4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі);

5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Вимога пункту 5 не поширюється на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.

Крім зазначених документів подаються:

1) для осіб, зазначених у пункті 1 частини другої статті 4 цього Закону, - документ, що підтверджує підтримку їхнього клопотання центральним органом виконавчої влади України;

2) для осіб, зазначених у пункті 2 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що підтверджують відповідність рівня кваліфікації спеціаліста або робітника вимогам, передбаченим у переліку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері праці;

3) для осіб, зазначених у пункті 3 частини другої статті 4 цього Закону, - копії статуту та/або зареєстрованих договорів (контрактів) про інвестиційну діяльність та довідка банку про надходження іноземної інвестиції в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США;

4) для осіб, зазначених у пункті 4 частини другої та у пункті 1 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України;

5) для осіб, зазначених у пункті 5 частини другої статті 4 цього Закону, - документ, який підтверджує, що особа раніше перебувала в громадянстві України;

6) для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні;

7) пункт 7 частини сьомої статті 9 виключено

8) для осіб, зазначених у пункті 8 частини другої статті 4 цього Закону, - копія документа, що підтверджує встановлення особі статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, а також документ, що підтверджує факт безперервного проживання особи на законних підставах на території України протягом трьох років з дня встановлення їй статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;

9) для осіб, зазначених у пункті 9 частини другої статті 4 цього Закону, - документ, що підтверджує факт проходження військової служби у Збройних Силах України;

10) для осіб, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів про призначення їх опікунами чи піклувальниками над громадянами України або про встановлення над ними опіки чи піклування громадянина України;

11) для осіб, зазначених у пункті 3 частини третьої статті 4 цього Закону, - документи, що підтверджують право особи на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до статті 8 Закону України "Про громадянство України";

12) для осіб, зазначених у пункті 4 частини третьої статті 4 цього Закону, - подання центрального органу виконавчої влади України про те, що імміграція особи становить державний інтерес для України;

13) для осіб, зазначених у пункті 5 частини третьої статті 4 цього Закону, - документи, що підтверджують отримання статусу закордонних українців, або копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки із закордонними українцями.

Особи, які постійно проживають за межами України, за винятком осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону, разом із заявою про надання дозволу на імміграцію подають також довідку про відсутність судимості.

Якщо за дії, пов`язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством України передбачена сплата державного мита або консульського збору, разом із заявою подається документ про його сплату.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

Порядок відмови у наданні дозволу на імміграцію регулюється статтею 10 вказаного Закону, відповідно до приписів якої, дозвіл на імміграцію не надається:

1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;

3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я;

4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Положення пунктів 1, 3 не поширюються на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як наслідок, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.

Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок №1983).

У відповідності до п.п. 2 п. 2 цього Порядку №1983, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи Департаменту в головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме, зокрема, батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно п. 12 Порядку №1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: - формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; - надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; - здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

У той же час, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 12 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до ч. 1 ст.13 Закону України "Про імміграцію", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Як було встановлено вище, позивачі отримали дозвіл на імміграцію в Україну 05.05.2010 року на підставі висновку від вказаної дати, затвердженого начальником УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві.

Судом встановлено, що позивачами для отримання вказаного дозволу на імміграцію було подано до УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві:

квитанцію про сплату послуг;

заяву встановленого зразку;

копії паспортного документа з нотаріально засвідченим перекладом;

нотаріально засвідчену копію не легалізованого свідоцтва про реєстрацію одруження громадян Індії ОСОБА_3 та ОСОБА_4 /о ОСОБА_5 ;

нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 (серія 1-БК № НОМЕР_5 , видане 31.12.2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві;

не легалізовану довідку з Посольства Індії в України про відсутність судимості на території Індії; медичні довідки; договір міни; довідка форми № 3;

заяви позивачів про відсутність заперечень щодо внесення відомостей про їх малолітнього сина ОСОБА_6 до її посвідки на постійне проживання;

заяву власників житла щодо відсутності заперечень проти реєстрації позивачів за адресою: АДРЕСА_1 .

За результатами вивчення вказаних документів, УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві не знайшов підстав для відмови у задоволенні заяв позивачів про надання їм дозволу на імміграцію та вказані заяви було задоволено на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", у зв`язку з чим видано посвідки на постійне місце проживання в Україні.

У той же час, як встановлено матеріалами справи, Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області оскаржуваними рішеннями від 03.01.2020 року № 420 та № 421 скасовано видані УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві позивачам дозволи № 120508 від 05.05.2010 року на імміграцію в Україні.

Підставами скасування дозволу на імміграцію зазначено п. 1 (якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність) та 6 (в інших випадках, передбачених законами України) ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію".

Так, посилаючись на п. 6 ч.2 ст.4 Закону України "Про імміграцію" відповідач стверджує, що позивачі не могли отримати дозволи на імміграцію, оскільки відповідно до п. 6 ч. 7 ст. 9 вказаного Закону, крім документів, що додаються до заяви про отримання дозволу на імміграцію, передбачено, що для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону додатково подаються: копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.

На думку відповідача, оскільки син позивачів - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , станом на час отримання дозволів позивачами, був неповнолітнім, відповідної заяви подати не міг.

Інших підстав прийняття оскаржуваних рішень, в тому числі і на підставі п. 1 та п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" відповідачем в них наведено не було.

Надаючи оцінку правовірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, суд зазначає таке.

Частиною 4, 8 статі 7 Закону України Про громадянство України від 18.01.2001 року № 2235-III, яка регулює питання набуття громадянства, встановлено, що особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України.

Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні від 11.12.2003 року № № 1382-IV законними підставами перебування на території України є:

для громадян України - належність до громадянства України;

для іноземців та осіб без громадянства - підстави, встановлені Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Згідно ч. 1 ст. 5 вказаного Закону документами, що підтверджують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина України; 2) пункт 2 статті 5 виключено; 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4) тимчасове посвідчення громадянина України; 5) пункт 5 статті 5 виключено; 6) дипломатичний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена екіпажу; 10) посвідчення особи на повернення в Україну.

У той же час, підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України передбачено статтею 4 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства від 22.09.2011 року № 3773-VI, яка окрім, наявності посвідки на тимчасове та постійне проживання, містить і інші підстави законного перебування іноземців та осіб без громадянства на території України (визнання біженцем в Україні або надання притулку в Україні; надання додаткового чи тимчасового захисту).

Тобто, аналіз вказаних норм свідчить про те, що правовою підставою набуття особою, яка народилася на території України від іноземців є законне проживання їх на території України.

Так, згідно копії Свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 , місцем народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є м. Київ, держава Україна.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що станом на 25.12.2009 року, позивачі, які є батьками ОСОБА_6 незаконно перебували на території України, а їх дитина не набула громадянства України за народженням.

Таких доказів не було надано і представником відповідача під час розгляду даної справи.

Отже, за вказаних обставин, суд приходить до переконання, що ОСОБА_6 , набув громадянство України з дня народження, а саме 25.12.2009 року.

Віднесення ОСОБА_6 до громадянства України також підтверджується копією його паспорта громадянина України для виїзду за кордон, в якому в графі громадянство вказано - Україна.

Тобто, вказане свідчить, що позивачі не були батьками іммігранта в розумінні Закону України "Про імміграцію" та не належали до категорії осіб, визначених п.6 ч.2 ст.4 Закону України "Про імміграцію".

А тому, твердження відповідача про неподання позивачами разом з заявою про отримання дозволу на імміграцію повного пакету документів, перелік яких передбачено п. 6 ч. 7 ст. 9 Закону України "Про імміграцію" (документу про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні) не знайшло свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до п.п. 21-24 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про імміграцію" передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Суд зазначає, що Законом України "Про імміграцію" встановлено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Отже, наведені вище вимоги Закону і Порядку №1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію обов`язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання.

У той же час, суд при вирішенні даної справи бере до увагу той факт, що при прийнятті рішення про надання позивачам дозволу на імміграцію УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві проводило перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивачів та не виявило підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, що і стало підставою для прийняття 05.05.2010 року рішення про надання громадянам Індії ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дозволу на імміграцію відповідно до п.6 ч.2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" та задокументовано їх посвідками на постійне проживання.

Також суд зазначає, що підстав для скасування дозволів не було і встановлено 27.04.2015 року ГУ ДМС України в м. Києві при розгляді заяв позивачів про обмін їх старих посвідок на постійне проживання в Україні на нові, у зв`язку з втратою останніх.

При цьому, суд зазначає, що у висновку відповідача від 03.01.2020 року не зазначено будь-яких винних дій зі сторони позивачів при отриманні ними у 2010 році дозволу на імміграцію, а також обміні посвідки на постійне проживання у 2015 році.

Крім того, не зазначено взагалі про винні дії осіб, які потягли на думку відповідача прийняття протиправного рішення, а саме про проведення службового розслідування та встановлення винних дій посадових осіб суб`єкта владних повноважень при наданні позивачам дозволу на імміграцію у 2010 році, а також при обміні її посвідки у 2015 році.

Таким чином, суд приходить до висновку, що посадова особа відповідача без встановлення будь-яких винних дій з боку позивачів, дійшла висновку про наявність підстав для скасування таких дозволів.

Наслідками скасування дозволу на імміграцію відповідно до ст.13 Закону є вилучення у особи посвідки на постійне проживання. Крім того, особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Тобто, скасування дозволу на імміграцію позивачів через 9 років законного проживання її в Україні тягне негативні наслідки для позивачів та їх родини.

Також, суд звертає увагу, що при прийнятті оскаржуваних рішень відповідачем не було враховано усіх обставин, що мали значення для його прийняття.

Так, поза увагою відповідача залишились обставини, що на момент прийняття спірного рішення позивачі мають дитину, яка народилися на території України та є громадянином України відповідно до ст. 7 Закону України Про громадянство України .

Також відповідачем не взято до уваги, що позивач 1, який є чоловіком позивача 2, має стійкий правовий та соціальний зв`язок з Україною, адже згідно даних його трудової книжки, останній працює на посаді генерального директора з фінансів ТОВ Гледфарм ЛТД (код ЄДРПОУ 20075891) та сплачує до Державного та місцевого бюджету податки та збори, що підтверджується наданими до матеріалів справи копіями податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2014, 2015, 2016, 20178 та 2018 роки.

Крім того, позивачеві 1, належить на праві власності нерухоме майно (квартира), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , придбане згідно договору купівлі-продажу від 10.07.2017 року.

З огляду на вище викладене суд прийшов до висновку, що навіть якщо в 2010 році дозвіл на імміграцію позивачам було надано через помилку або зловживання посадових осіб суб`єкта владних повноважень, неможливим є покладення повної відповідальності на позивачів, оскільки неправдивих відомостей під час звернення за отриманням дозволу на імміграцію позивачами не повідомлялось.

Поряд з цим, суд зазначає, що оскаржувані рішення відповідача не містять посилань на норми інших Законів ніж Закону України Про імміграцію (п. 6 ч. 1 ст. Закону України "Про імміграцію"), що дають йому право приймати такі рішенні у спірних правовідносинах, так само як і не містять посилань на те, які саме свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність були подані позивачами.

Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що положеннями ст. 12 Закону України "Про імміграцію" передбачено можливість скасування дозволу на імміграцію у випадку встановлення хоча б однієї з передбачених у ній підстав. Однак, можливість скасування такого дозволу у жодному випадку не повинна ототожнюватися з обов`язком з прийняття такого рішення.

Така конструкція норми ст.12 цього Закону дозволяє суб`єкту прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію об`єктивно оцінити обставини, що є підставою для можливого скасування дозволу, а також обставини, які настали після отримання особою дозволу на імміграцію, та прийняти пропорційне рішення з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Суд також враховує, що у справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Також, у рішенні від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав" проти України" Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.

Однак, суд вважає за необхідне зазначити, що скасування дозволу на імміграцію, здійснене виключно за формальних обставин без дослідження всіх обставин необхідності прийняття такого рішення, зумовило порушення необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані норми ст. 12 Закону.

Суд зазначає, що відповідачем під час розгляду справи не надано будь-яких доказів на підтвердження прийняття рішення на підставі не чинних документів в 2010 році, а також доказів порушення позивачами норм чинного законодавства при подачі заяви для надання дозволу на імміграцію (подання свідомо неправдивих відомостей чи підроблених документів), оскільки важливим є саме дослідження питання щодо чинності поданих документів саме на момент подачі заяви 2010 році, а не на момент прийняття висновків відповідачем.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною в постанові від 16 травня 2018 року у справі №802/864/16-а провадження №К/9901/11374/18.

Одночасно, суд вважає за необхідне зазначити, що предметом розгляду даної справи є правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, а не правомірність набуття позивачами статусу іммігранта у 2010 році чи підстав набуття ними або їх дитиною громадянства України.

Враховуючи, що відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваних рішень, а зазначені в них підстави їх прийняття не знайшли свого підтвердження належними доказами у ході розгляду справи, суд приходить до висновку про необґрунтованість оскаржуваних рішень та невідповідність їх вимогам п.1, 6 ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію".

Таким чином, рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 03.01.2019 р. № 420 та № 421 про скасування дозволу на імміграцію від 05.05.2010р., виданого громадянину Індії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та виданого громадянинці Індії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є протиправними та підлягають скасуванню, що є правовою підставою для задоволення позовних вимог у цій частині.

Правова позиція суду з цього питання узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.09.2019 у справі № 815/3420/17.

Щодо вимог позивачів про:

зобов`язання Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598; місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а) поновити дію посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 10.03.2015р. на ім`я ОСОБА_1 та дію посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 29.04.2015р. на ім`я ОСОБА_2 ;

зобов`язання Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598; місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а) направити до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби інформацію про протиправність і скасування рішення № 421 від 03.01.2020 р. про скасування дозволу на імміграцію та поновлення дії посвідки на постійне проживання НОМЕР_1 від 10.03.2015р. на ім`я ОСОБА_1 та про скасування дозволу на імміграцію та поновлення дії посвідки на постійне проживання НОМЕР_2 від 29.04.2015р. на ім`я ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.

Як вбачається з оскаржуваних рішень, видані посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 29.04.2015 р. ( ОСОБА_2 ) та серії ІН № НОМЕР_7 від 10.03.2015р. ( ОСОБА_1 ) скасовані на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення, державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (далі - Порядок №321).

Суд зазначає, що відповідно до п. 1 Порядку № 321 посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Відповідно до п. 3 Порядку № 321 посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну або до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території.

Посвідка видається строком на 10 років (п. 4 Порядку № 321).

Згідно з пунктом 64 Порядку № 321 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України Про імміграцію .

Відповідно до вказаного пункту 65 Порядку № 321 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.

При цьому, пунктами 68, 72 Порядку № 321 передбачено, що іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, у випадку, зазначеному в підпункті 1 пункту 64 цього Порядку, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та виїхати за межі України в місячний строк з дня отримання рішення про скасування дозволу на імміграцію.

Посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується, зокрема, у разі скасування посвідки.

Згідно п. 75, 76 Порядку № 321 посвідки знищуються територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, який їх видав.

Посвідки, визнані недійсними відповідно до наказу ДМС, знищуються територіальним органом, визначеним у наказі.

Знищення недійсних посвідок здійснюється не рідше одного разу на місяць комісією у складі не менше трьох посадових осіб територіального органу / територіального підрозділу ДМС. Комісія складає акт про знищення недійсних посвідок у трьох примірниках.

Пунктами 78,79 Порядку № 321 передбачено, що рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку.

ДМС, територіальний орган ДМС мають право переглянути рішення, прийняте відповідно територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, за наявності підстав зобов`язати їх відмінити попереднє рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування і прийняти нове рішення на підставі раніше поданих документів.

Таким чином, оскільки посвідки на постійне проживання позивачів скасовані внаслідок прийняття відповідачем протиправних рішень про скасування дозволів на імміграцію, суд приходить до переконання про визнання їх також протиправними та скасування.

Поряд з цим, суд звертає увагу, відповідно до ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З системного аналізу вказаних норм ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.

Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до п. 43 Порядку №321 рішення про оформлення, обмін посвідки а приймається територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.

Таким чином, оскільки судом визнано протиправними та скасовано рішення від 03.01.2020 р. № 420 та № 421 про скасування дозволу на імміграцію та довідок на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 29.04.2015 р. ( ОСОБА_2 ) та серії ІН № 057329 від 10.03.2015р. ( ОСОБА_1 ), суд приходить до переконання про необхідність зобов`язання Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області поновити дію посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 10.03.2015р. на ім`я ОСОБА_1 та дію посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 29.04.2015р. на ім`я ОСОБА_2 .

При задоволенні вказаної вимоги у сказаний спосіб, суд виходить з того, що оскільки відповідачем не надано суду доказів прийняття наказу про знищення вказаних вище посвідок на постійне проживання, останні, у зв`язку з визнанням протиправними та скасування підстав, що слугували для їх скасування, підлягають поновленню їх дії.

За вказаних обставин, суд також звертає увагу, що відповідно до п. 24 Порядку № 1983 рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Відповідно до п. 67 Порядку № 321 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.

А тому, з метою дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд вважає, за необхідне зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598; місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а) направити до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби інформацію про протиправність і скасування рішення № 421 від 03.01.2020 р. про скасування дозволу на імміграцію та поновлення дії посвідки на постійне проживання ІН № 057329 від 10.03.2015р. на ім`я ОСОБА_1 та про скасування дозволу на імміграцію та поновлення дії посвідки на постійне проживання НОМЕР_2 від 29.04.2015р. на ім`я ОСОБА_2 .

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов громадянина Індії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_9 , АДРЕСА_3 ) та громадяники Індії ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_10 , АДРЕСА_3 ) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598; місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а) № 421 від 03.01.2019 р. про скасування дозволу на імміграцію від 05.05.2010р., виданого громадянину Індії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598; місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а) № 420 від 03.01.2019 р. про скасування дозволу на імміграцію від 05.05.2010р., виданого громадянинці Індії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3

4. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598; місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а) поновити дію посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 10.03.2015р. на ім`я ОСОБА_1 .

5. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598; місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а) поновити дію посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 29.04.2015р. на ім`я ОСОБА_2 ;

6. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598; місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а) направити до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби інформацію про протиправність і скасування рішення № 421 від 03.01.2020 р. про скасування дозволу на імміграцію та поновлення дії посвідки на постійне проживання НОМЕР_1 від 10.03.2015р. на ім`я ОСОБА_1 .

7. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598; місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а) направити до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби інформацію про протиправність і скасування рішення № 420 від 03.01.2020 р. про скасування дозволу на імміграцію та поновлення дії посвідки на постійне проживання НОМЕР_2 від 29.04.2015р. на ім`я ОСОБА_2 .

8. Стягнути на користь громадянина Індії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_9 , АДРЕСА_3 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598,02152, м. Київ, Березняківська, 4-А) у розмірі 2 522 грн.(дві тисячі п`ятсот двадцять дві гривні, 40 копійок).

9. Стягнути на користь громадяники Індії ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_10 , АДРЕСА_3 ) понесені нею витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598,02152, м. Київ, Березняківська, 4-А) у розмірі 2 522 грн.(дві тисячі п`ятсот двадцять дві гривні, 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.М. Погрібніченко