Постанова

від 25.07.2007 по справі 11/35-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м

   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД 

міста КИЄВА 01030,

м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б    

тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

25.07.2007р.

м.Київ

№ 11/35-А

За позовом

Державної податкової інспекції у

Шевченківському районі м. Києва

до

Міністерства палива та енергетики

України,

третя особа-1

Міністерство фінансів України,

третя особа-2

Державне казначейство України,

третя особа-3

Кабінет Міністрів України,

про

стягнення  заборгованості.

Головуючий суддя     Євсіков О.О.,

судді   Копитова О.С.,

Митрохіна А.В.

Секретар судового засідання Пунейко

Л.М.

Представники сторін

від позивача      

Волохова Ю.В. (перст. за дов.);

від відповідача 

Корнєєв М.В. (предст. за дов.);

від третьої особи-1

Іщенко Р.А. (предст. за дов.);

від третьої особи-2

Струсевич О.Г. (предст. за дов.);

від третьої особи-3

не з'явився.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС

України в судовому засіданні 25.07.2007 о 10 год. 58 хв. проголошено вступну та

резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі

відкладено на 01.08.2007 на 17 год. 30 хв., про що повідомлено сторонам після

проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з

урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом

про стягнення з Міністерства палива та енергетики України на користь Державного

бюджету України суми заборгованості за договорам № 11 від 25.03.1994 та №

09-505/2 від 05.01.1995 в розмірі 64.173.160,05 грн.

Позовні вимоги мотивовані

наступним.

Між Міністерством фінансів України

(далі - Мінфін) в особі Міністра фінансів України Германчука П.К., який діяв на

підставі Положення про Міністерство фінансів України, з одного боку, та

Міністерством енергетики та електрифікації України (далі за текстом -

"Міненерго") в особі Міністра енергетики та електрифікації України

Семенка В.М., який діяв на підставі Положення про Міністерство енергетики та

електрифікації України, було укладено договір за №09-505/2 від 05.01.1995. За

цим договором "Міненерго" від "Мінфіна" було одержано

кредит в сумі 4 млн. доларів США млн. грн. із строком повернення до 11 грудня

1995 року. Згодом до договору №09-505/2 були внесені зміни шляхом укладення

додаткової угоди №25-09-505/2-95 від 08.12.1995. Відповідно до додаткової угоди

"Мінфін" пролонгував "Міненерго" термін повернення кредиту

до 30.03.1996 з оплатою в розмірі 8% річних.

Крім того між Державним комітетом

України по нафті і газу в особі першого заступника Голови Комітету Сухіна Є.І.

та Міністерством фінансів України в особі виконуючого обов'язки Міністра

Германчука П.К. з метою фінансування обсягів робіт для поставок

матеріально-технічних і продовольчих ресурсів у нафтовидобувні регіони

Російської Федерації на умовах зустрічних поставок нафти в Україну, відповідно

до Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про співробітництво в

розвитку нафтової і газової промисловості, був укладений договір №11 від

25.03.1994 про надання бюджетної позички Державному комітету України по нафті і

газу: Міністерство фінансів України у квітні-серпні 1994 р. надало бюджетну

позичку в розмірі 1 500 млрд. крб. з оплатою 10% річних з терміном повного

повернення коштів до 01.08.1995.

Згідно Указу Президента України від

18.01.1995 № 61/95 було утворено Державний комітет нафтової, газової та

нафтопереробної промисловості України на базі Державного комітету України по

нафті і газу, що ліквідується. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів

України від 07.02.1995 № 93 "Питання Державного комітету нафтової, газової

та нафтопереробної промисловості" було установлено, що Державний комітет

нафтової, газової та нафтопереробної промисловості є правонаступником

ліквідованого Державного комітету по нафті і газу.

Згідно Указу президента України від

25.11.1999 № 1499/99 Про державний департамент нафтової, газової та

нафтопереробної промисловості України було затверджено Положення про Державний

департамент нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, та

установлено, що Державний департамент нафтової, газової та нафтопереробної

промисловості України є правонаступником ліквідованого Державного комітету

нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України стосовно його прав і

обов'язків.

Відповідно до Указу президента

України від 06.05.1997 № 388/97 було утворено Міністерство енергетики України

на базі Міністерства енергетики та електрифікації України, що ліквідується.

Міністерство енергетики України є правонаступником прав і обов'язків ліквідованого

Міністерства енергетики та електрифікації України.

Указом Президента України №598/2000

від 14.04.2000 було затверджено Положення про Міністерство палива та

енергетики. Також цим Указом було установлено, що Міністерство палива та

енергетики України є правонаступником Міністерства енергетики України та

Державного департаменту нафтової, газової та нафтопереробної промисловості

України, які ліквідуються.

Позивач зазначає, що на даний час

по обох договорах позичальником коштів є Міністерство палива та енергетики

України.

У зв'язку з невиконанням

Міністерством палива та енергетики України вимог договорів від 05.01.1995 №

09-505/2 та від 25.03.1994 № 11 Державним казначейством України було направлено

до Державної податкової адміністрації у м. Києві подання:

№ 466 від 20.10.2006 про стягнення

з Міністерства палива та енергетики України (договір № 11 від 25.03.1994), яке

має прострочену заборгованість перед Держбюджетом за бюджетними позичками,

наданими в 1993-1998 роках, у розмірі 7.999.720,98 грн.;

№ 

467  від 20.10.2006  про 

стягнення з Міністерства палива та енергетики України (договір №11 від

25.03.1994), яке має прострочену заборгованість перед Держбюджетом за

бюджетними позичками, наданими в 1993-1998 роках, у розмірі 22.139.280,98 грн.;

№ 

468  від  20.10.2006 

про стягнення з Міністерства палива та енергетики України (договір №11

від 25.03.1994), яке має прострочену заборгованість перед Держбюджетом за

бюджетними позичками, наданими в 1993-1998 роках, у розмірі 10.398.937,86 грн.;

№ 

469 від 20.10.2006  про  стягнення з 

Міністерства палива та енергетики України (договір №11 від 25.03.1994),

яке має прострочену заборгованість перед Держбюджетом за бюджетними позичками,

наданими в 1993-1998 роках, у розмірі 14.082.640,23 грн.;

№ 492 від 20.10.2006 про  стягнення з Міністерства палива та

енергетики   України (договір №09-505/2

від 05.11.1995), яке має прострочену заборгованість перед Держбюджетом за

бюджетними позичками, наданими в 1993-1998 роках, у розмірі 1 891 600,00 дол.

США або 9 552 580,00 грн. за курсом НБУ на 01.10.2006.

Підставою звернення органів

державного казначейства із зазначеними поданнями до органів державної

податкової служби позивач зазначає пункт 4 статті 17 Бюджетного кодексу України

від 21.06.2001 № 2542-ІП, відповідно до якого у разі невиконання юридичними

особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах

повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших

гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним

бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного

бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під

державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення

застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому

законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів,

включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Оскільки у встановлені терміни

відповідачем не повернуто отриманої позики, позивач просить стягнути з

останнього вказану суму, а також нараховані на неї відсотки та пеню.

Треті особи підтримали позовні

вимоги та просили позов задовольнити.

Відповідач у запереченнях на позов

стверджує, що у позивача відсутні правові підстави звертатись до суду з даним

позовом до Міністерства палива та енергетики України. Також відповідач

зазначає, що Міністерство палива та енергетики України не є правонаступником за

зобов'язаннями Міністерства енергетики та електрифікації України, Державного

комітету України по нафті і газу. Крім того позивач вважає, що позовні вимоги

не підлягають задоволенню також з огляду на пропущенні строки позовної

давності.

Розглянувши подані сторонами та

третіми особами документи і матеріали, заслухавши  пояснення їх представників, всебічно і повно

з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно

оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення

спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи,

між Міністерством фінансів України (далі - Мінфін) в особі Міністра фінансів

України Германчука П.К., який діяв на підставі Положення про Міністерство

фінансів України, з одного боку, та Міністерством енергетики та електрифікації

України (далі за текстом - "Міненерго") в особі Міністра енергетики

та електрифікації України Семенюка В.М., який діяв на підставі Положення про

Міністерство енергетики та електрифікації України, було укладено договір за

№09-505/2 від 05.01.1995. За цим договором "Міненерго" від

"Мінфіна" було одержано кредит в сумі 4 млн. доларів США млн. грн. із

строком повернення до 11 грудня 1995 року. Згодом до договору №09-505/2 були

внесені зміни шляхом укладення додаткової угоди №25-09-505/2-95 від 08.12.1995.

Відповідно до додаткової угоди "Мінфін" пролонгував

"Міненерго" термін повернення кредиту до 30.03.1996 з оплатою в

розмірі 8% річних.

Також між Державним комітетом

України по нафті і газу в особі першого заступника Голови Комітету Сухіна Є.І.

та Міністерством фінансів України в особі виконуючого обов'язки Міністра

Германчука П.К. з метою фінансування обсягів робіт для поставок

матеріально-технічних і продовольчих ресурсів у нафтовидобувні регіони

Російської Федерації на умовах зустрічних поставок нафти в Україну, відповідно до

Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про співробітництво в

розвитку нафтової і газової промисловості, був укладений договір №11 від

25.03.1994 про надання бюджетної позички Державному комітету України по нафті і

газу: Міністерство фінансів України у квітні-серпні 1994 р. надало бюджетну

позичку в розмірі 1 500 млрд. крб. з оплатою 10% річних, з терміном повного

повернення коштів до 01.08.1995.

Згідно Указу Президента України від

18.01.1995 № 61/95 було утворено Державний комітет нафтової, газової та

нафтопереробної промисловості України на базі Державного комітету України по

нафті і газу, що ліквідується. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів

України від 07.02.1995 № 93 "Питання Державного комітету нафтової, газової

та нафтопереробної промисловості" було установлено, що Державний комітет

нафтової, газової та нафтопереробної промисловості є правонаступником

ліквідованого Державного комітету по нафті і газу.

Згідно Указу президента України від

25.11.1999 № 1499/99 Про державний департамент нафтової, газової та

нафтопереробної промисловості України було затверджено Положення про Державний

департамент нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, та

установлено, що Державний департамент нафтової, газової та нафтопереробної промисловості

України є правонаступником ліквідованого Державного комітету нафтової, газової

та нафтопереробної промисловості України стосовно його прав і обов'язків.

Відповідно до Указу президента

України від 06.05.1997 № 388/97 було утворено Міністерство енергетики України

на базі Міністерства енергетики та електрифікації України, що ліквідується.

Міністерство енергетики України є правонаступником прав і обов'язків

ліквідованого Міністерства енергетики та електрифікації України.

Указом Президента України №598/2000

від 14.04.2000 було затверджено Положення про Міністерство палива та

енергетики. Також цим Указом було установлено, що Міністерство палива та

енергетики України є правонаступником Міністерства енергетики України та

Державного департаменту нафтової, газової та нафтопереробної промисловості

України, які ліквідуються.

У зв'язку з невиконанням

Міністерством палива та енергетики України вимог договорів від 05.01.1995 №

09-505/2 та від 25.03.1994 № 11 Державним казначейством України було направлено

до Державної податкової адміністрації у м. Києві подання:

№ 466 від 20.10.2006 про стягнення

з Міністерства палива та енергетики України (договір № 11 від 25.03.1994), яке

має прострочену заборгованість перед Держбюджетом за бюджетними позичками,

наданими в 1993-1998 роках, у розмірі 7.999.720,98 грн.;

№ 

467  від 20.10.2006  про 

стягнення з Міністерства палива та енергетики України (договір №11 від

25.03.1994), яке має прострочену заборгованість перед Держбюджетом за

бюджетними позичками, наданими в 1993-1998 роках, у розмірі 22.139.280,98 грн.;

№ 

468  від  20.10.2006 

про стягнення з Міністерства палива та енергетики України (договір №11

від 25.03.1994), яке має прострочену заборгованість перед Держбюджетом за

бюджетними позичками, наданими в 1993-1998 роках, у розмірі 10.398.937,86 грн.;

№ 

469 від 20.10.2006  про  стягнення з 

Міністерства палива та енергетики України (договір №11 від 25.03.1994),

яке має прострочену заборгованість перед Держбюджетом за бюджетними позичками,

наданими в 1993-1998 роках, у розмірі 14.082.640,23 грн.;

№ 492 від 20.10.2006 про  стягнення з Міністерства палива та

енергетики   України (договір №09-505/2

від 05.11.1995), яке має прострочену заборгованість перед Держбюджетом за бюджетними

позичками, наданими в 1993-1998 роках, у розмірі 1 891 600,00 дол. США або 9

552 580,00 грн. за курсом НБУ на 01.10.2006.

Стаття 6 Конституції встановлює, що

органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у

межах встановлених Конституцією і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 4 Закону України

«Про державну податкову службу в України»позивач є органом виконавчої влади.

Таким чином, позивач повинен

здійснювати свої повноваження у межах встановлених Конституцією і відповідно до

законів України.

У відповідності до ст. 21 Закону

України  "Про Державний бюджет

України на 2007 рік" органи державної податкової служби України визначено

органами стягнення заборгованості юридичних осіб перед державою за кредитами,

залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками та

фінансовою допомогою, наданою на поворотній основі.

Пункт 11 ст. 10 Закону України «Про

державну податкову службу в України»передбачає, що державні податкові інспекції

в районах у містах, виконують таку функцію - подають до судів позови до підприємств,

установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в

доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках -

коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення

заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх

майна;

Разом з тим відповідач не є

установою, в розумінні п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову

службу в України», а є особою публічного права.

Згідно ч. 4 ст. 17 Бюджетного

кодексу України у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо

погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених

державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та

стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих

підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за

рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за

користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення

цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених

у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої

заборгованості за рахунок майна боржників.

На підставі вище викладеного, з

метою охорони державних інтересів та реалізації повноважень органу державної

податкової служби, направлених на виконання завдань, що покладені на органи

державної податкової служби, позивач просить стягнути з  Міністерства палива та енергетики України на

користь Державного бюджету України заборгованість перед державою за фінансовою

допомогою, що надана на зворотній основі, у розмірі 64.173 160,05 грн., в т.ч.

нараховані на неї відсотки та пеню.

Відповідно до ст. 1 Закону України

від 05.12.1990 № 512-ХІІ «Про бюджетну систему України»(далі -Закон про

бюджетну систему), який був чинним на момент 

укладання вищевказаних кредитних угод, бюджет - це план утворення і

використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються

органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та

місцевими Радами народних депутатів.

Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону про

бюджетну систему було встановлено, що при складанні і виконанні своїх бюджетів

відповідні органи влади враховують загальнодержавні інтереси.

Як було визначено ч. ч. 1, 3 ст. 8

цього Закону, кошти Державного бюджету України витрачаються лише на цілі і в

межах, затверджених Законом про Державний бюджет України. Поточні видатки - це

витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів,

яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо

соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків

розвитку. В складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету,

зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів з зазначенням всіх

факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Статтею 22 Закону про бюджетну

систему також було передбачено, що органи державної виконавчої влади і

виконавчі органи місцевих Рад під час складання проектів бюджетів, уточнення

бюджетів у ході їх виконання, Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної

Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів під час розгляду проектів

бюджетів, їх затвердження та уточнення в ході виконання в межах своєї

компетенції в інтересах держави, населення відповідної території, мешканців

населеного пункту, об'єднань громадян відповідно мають право визначати із своїх

бюджетів обсяг фінансування заходів соціально-культурного розвитку відповідних

адміністративно-територіальних одиниць у межах планових бюджетних доходів,

наданих дотацій, субвенцій, а також з урахуванням залучених коштів.

Згідно з ч. ч. 1, 12  ст. 26 Закону про бюджетну систему Державний

бюджет України забезпечує необхідними коштами фінансування заходів економічного

і соціального розвитку, що мають загальнодержавне значення, а також

міждержавних відносин. Через державний бюджет здійснюється перерозподіл частини

фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями України з

урахуванням їх економічного, соціального, екологічного, природного стану, при

цьому враховується необхідність вирівнювання їх фінансового забезпечення.

До проекту Закону про Державний

бюджет України також додаються інформаційні матеріали, а саме перелік

загальнодержавних, міжгалузевих та інших програм, що фінансуються з бюджету, в

разі, якщо розпорядниками коштів є два і більше суб'єкти. Подаються дані щодо

фінансових повноважень кожного суб'єкта і загальні витрати на програму.

Крім того ст. 38 Закону про

бюджетну систему було визначено, що Верховна Рада України затверджує суми

видатків Державного бюджету України щодо кожного розпорядника коштів відповідно

до бюджетної класифікації.

Відповідно до ст. 34 Закону про

бюджетну систему Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна

Рада Автономної Республіки Крим, Уряд Автономної Республіки Крим, Ради народних

депутатів та їх виконавчі органи, приймаючи рішення, які зумовлюють скорочення

надходжень або виникнення чи збільшення видатків з Державного бюджету України,

республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів,

повинні передбачати джерела їх покриття.

Статтею 36 Закону про бюджетну

систему було встановлено, що Кабінет Міністрів України організовує виконання

Державного бюджету України через Міністерство фінансів України, міністерства,

відомства, інші органи державної виконавчої влади, Уряд Автономної Республіки

Крим, виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів.

Державний бюджет України

виконується за розписом доходів і видатків з поквартальним розподілом, що складається

Міністерством фінансів України відповідно до показників цього бюджету,

затвердженого Верховною Радою України. Державний бюджет України виконується по

видатках в тих самих пропорціях щодо загальної суми видатків бюджету, які

затверджено Верховною Радою України. Контроль за пропорційним фінансуванням

здійснюється щоквартально.

Як підтверджено матеріалами справи

і не заперечується позивачем та третіми особами, бюджетні асигнування на

погашення кредиту у спірній сумі Міністерству палива та енергетики України

(органам, правонаступником яких воно є) у Держбюджеті з 1994 по 2007 рік не

передбачались.

25

липня 2001 року набрав чинності Бюджетний кодекс України.

З набранням чинності цим Кодексом

інші нормативно-правові акти можуть застосовуватися тільки в частині, що не

суперечить йому (стаття 2 Розділу VI Прикінцеві положення Бюджетного кодексу

України).

Бюджетним кодексом України (пункт 7

частини першої статті 2 цього Кодексу) встановлено, що повноваження на

здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету надаються

розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Бюджетного

кодексу України (за підпунктами):

6) бюджетна установа - орган,

установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи

організація, створена у встановленому порядку органами державної влади,

органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування,

яка повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих

бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими;

9) бюджетне призначення -

повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів цим Кодексом,

законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має

кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування;

12) бюджетний розпис - документ, в

якому встановлюється розподіл доходів та фінансування бюджету, бюджетних

асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів по певних періодах року

відповідно до бюджетної класифікації;

13) видатки бюджету - кошти, що

спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним

бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення

надміру сплачених до бюджету сум;

15) головні розпорядники бюджетних коштів

- бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього

Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень;

36) розпорядники бюджетних коштів -

бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних

асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 21

Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які

проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам

бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів

поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників

бюджетних коштів нижчого рівня.

Кошти бюджету, які отримують

фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи

(одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника

бюджетних коштів.

Статтею 30 Бюджетного кодексу

України встановлено, що видатки Державного бюджету України включають бюджетні

призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні

цілі, що пов'язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено

статтею 87 цього Кодексу.

Згідно частини 4 статті 22

Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів розробляє план

своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених

нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних

результатів за рахунок бюджетних коштів; розробляє на підставі плану діяльності

проект кошторису та бюджетні запити.

Бюджетні запити головний

розпорядник подає Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому

органу; отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про

Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, забезпечує управління

бюджетними асигнуваннями.

Розпорядженням Кабінету Міністрів

України від 14.09.2002 №538-р схвалено Концепцію застосування

програмно-цільового методу в бюджетному процесі. Згідно цієї Концепції метою

запровадження програмно-цільового методу у бюджетному процесі є встановлення

безпосереднього зв'язку між виділенням бюджетних коштів та результатами їх

використання.

Запровадження програмно-цільового

методу у бюджетному процесі спрямоване на забезпечення прозорості бюджетного

процесу, що чітко визначає цілі і завдання, на досягнення яких витрачаються

бюджетні кошти, підвищення рівня контролю за результатами виконання бюджетних

програм.

Згідно статті 6 цієї Концепції

документом, що визначає суму коштів, необхідних для виконання бюджетної

програми, законодавчі підстави її реалізації, мету, завдання, напрями

діяльності, відповідальних виконавців, результативні показники та інші

характеристики бюджетної програми, на підставі якого здійснюється контроль за

цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів і аналіз виконання

бюджетної програми являється паспорт бюджетної програми.

Паспорт бюджетної програми

формується виходячи з бюджетних запитів, поданих головними розпорядниками

бюджетних коштів, та відповідних бюджетних призначень. Паспорт розробляється

головними розпорядниками бюджетних коштів щороку за кожною бюджетною програмою.

Паспорти бюджетних програм

затверджуються спільним наказом Мінфіну та відповідного головного розпорядника

бюджетних коштів у місячний термін з дня набрання чинності законом про

державний бюджет.

Правила складання паспортів

бюджетних програм та інформації про їх виконання затверджено наказом

Міністерства фінансів України від 29.12.2002 №1098, який зареєстровано в

Міністерстві юстиції України 21.01.2003 за №47/7368.

Згідно пункту 2.1 цього наказу відповідальними

за розробку і затвердження спільно з Міністерством фінансів паспортів бюджетних

програм є головні розпорядники коштів державного бюджету.

Відповідно до пункту 1.4 зазначених

Правил головні розпорядники розробляють паспорти бюджетних програм і подають їх

на погодження Мінфіну разом з проектами наказів про їх затвердження в

семиденний термін після набрання чинності Законом про Державний бюджет України

на відповідний бюджетний період.

Наведені положення законодавства

вказують на те, що Міністерство палива та енергетики України уповноважене

визначати суми бюджетних коштів, які передбачені на фінансування погашення

заборгованості за угодами про державні позички.

Суд враховує, що в період з 1994 по

2007 роки у Державному бюджеті не передбачалися кошти Міністерству палива та

енергетики України (органам, правонаступником яких воно є) на обслуговування та

погашення кредиту.

Стаття 2 Закону України «Про

джерела фінансування органів державної влади»передбачає, що органи державної

влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в

межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний

рік.

З наведених вище норм чинного

законодавства та фактичних обставин справи вбачається, що кошти на погашення

кредиту за Кредитною угодою є прямими видатками Державного бюджету.

Суд враховує, що згідно з ч. 4 ст.

17 Бюджетного кодексу України  разі

невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та

обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або

під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення

заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і

організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів,

залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими

позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості

у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і

неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок

майна боржників.

Разом з тим, виходячи з наведених

вище встановлених і досліджених судом фактичних обставини справи та системного

аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до

Міністерства палива та енергетики України не підлягають задоволенню, оскільки,

як зазначено вище, погашення цим Міністерством заборгованості за кредитними

угодами здійснюється в рамках і за правилами бюджетного процесу, визначеного

Бюджетним кодексом України та іншими нормативними актами, які є чинними та

регулюють відповідні питання. Ці нормативні акти не передбачають стягнення

видатків Державного бюджету України, які згідно з бюджетним розписом та

Паспортом бюджетної програми на 2007 рік виділені Міністерству палива та

енергетики України на конкретні цілі, в примусовому порядку через суд до

Державного бюджету, на чому наполягає позивач.

Розглядаючи спір по суті суд також

відзначає наступне.

Позивач обґрунтовує свої позовні

вимоги про стягнення з Мінпаливенерго бюджетної позички в розмірі 64.173.160,05

грн. тим, що Мінпаливенерго є; правонаступником спірної заборгованості згідно з

п. 2 Указу Президента України від 14 квітня 2000 р. N 598/20002 (далі - Указ

Президента).

Пункт 2 Указ Президента установлює,

що Міністерство палива та енергетики України є правонаступником Міністерства

енергетики України та Державного департаменту нафтової, газової та

нафтопереробної промисловості України.

Пункт 2 Указ Президента не

встановлює, що Міністерство палива та енергетики України є правонаступником

всіх зобов'язань Міністерства енергетики України та Державного департаменту

нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України.

Порядок ліквідації міністерства,

іншого центрального органу державної виконавчої влади регулюється Постанова

Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1996 р. N 170 «Про порядок діяльності

комісії для ліквідації міністерства, іншого центрального органу державної

виконавчої влади»(далі - Постанова).

Пункт 1 Постанови передбачає, що у

разі ліквідації в установленому порядку міністерства, іншого центрального

органу державної виконавчої влади (далі - центральний орган) Кабінет Міністрів

України утворює ліквідаційну комісію, призначає її голову та визначає термін

ліквідації.

Пункт 2 Постанови встановлює, що ліквідаційна

комісія вміщує в друкованому органі Кабінету Міністрів України публікацію про

ліквідацію центрального органу та термін заявки вимог його кредиторами. Цей

термін не може бути менший ніж два місяці з моменту публікації про ліквідацію.

Пункт 2 Постанови закріплює, що

ліквідаційна комісія задовольняє відповідно до законодавства вимоги кредиторів.

Таким чином Міністерство фінансів

України як кредитор за договором № 09-505/2 від 05.01.1995 та за договором № 11

від 25.03.19994 повинно було після публікації про ліквідацію центрального

органу подати відповідну заявку, а утворена Кабінетом Міністрів України

ліквідаційна комісія повинна була розглянути заявку Міністерства фінансів

України і винести по ній рішення.

Крім цього у п. 4 Постанови

встановлено, що після затвердження розрахунків з кредиторами ліквідаційна

комісія складає ліквідаційний баланс і звіт за результатами роботи комісії та

подає їх Кабінетові Міністрів України.

Стаття 37 Цивільного кодексу

Української РСР передбачала, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації

або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

При злитті і поділі юридичних осіб

майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При

приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки)

переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного

балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

Правонаступництво - це перехід прав

та обов'язків від одної особи до другої за законом або угодою.

Правонаступництво може бути

загальним (універсальним), якщо особі переходить вся сукупність майнових прав

та обов'язків (у разі реорганізації юридичної особи), і частковою

(сингулярною), якщо к особі у переходить лише окремо право або зобов'язання

(наприклад, право вимоги к боржнику).

Таким, чином, ліквідація Державного

комітету по нафті і газу та Міністерства енергетики та електрифікації України є

одним із способів припинення діяльності юридичної особи (стаття 37 ЦК).

Відповідно до статті 223 ЦК зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної

особи, зокрема кредитора.

Пункт 4 Постанови виключає

універсальне правонаступництво Міністерства палива та енергетики України.

Будь-яких належних та допустимих доказів передачі Міністерству палива та

енергетики на облік чи баланс заборгованості за вказаними угодами в

установлений законодавством спосіб позивачем та третіми особами не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС

України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її

вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Зважаючи на всі наведені обставини

в їх сукупності, суд дійшов висновку, що немає фактичних та правових підстав

для задоволення заявлених податковим органом позовних вимог.

За таких обставин, позовні вимоги

визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 97,

158-163 КАС України, господарський суд, -

П О С Т А Н О

В И В:

В позові відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст.

254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про

апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було

подано.

Постанова може бути оскаржена до

суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному

обсязі за правилами, встановленими ст. 

ст.  185-187 КАС України, шляхом

подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним

поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути

подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга

подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий суддя  судді

О.О. Євсіков                                      О.С.

Копитова                                             

А.В. Митрохіна                                         

Дата складення та підписання

постанови в повному обсязі -01.08.2007.