ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/3669/19 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Ключковича В.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "ДІАР" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "ДІАР" до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне сільськогосподарське підприємство "ДІАР" з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про:
- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 16.04.2019 року форми "Р" №0011381401, яким визначене зобов`язання із податку на додану вартість в сумі 1 492 938,00 грн.;
- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 16.04.2019 року форми "С" №0011411401, яким визначене зобов`язання в сумі 20 000,00 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Приватним сільськогосподарським підприємством "ДІАР" подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства "ДІАР" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні.
Доводи апелянта, зокрема, обґрунтовані тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, вказавши про відсутність права позивача на формування податкового кредиту по господарським операціям з його контрагентами та на те, що висновки перевірки контролюючого органу суперечать наданим до перевірки документам і дійсним обставинам господарської діяльності платника.
У відзиві Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на апеляційну скаргу вказано, що відповідач під час прийняття оспорюваних рішень, діяв в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, до суду не з`явилися.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
За наведених обставин, колегія суддів вирішила здійснити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДФС у Київській області була проведена документальна планова виїзна перевірка Приватного сільськогосподарського підприємства ДІАР (далі - ПСП ДІАР , позивач) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 року по 30.09.2018 року, валютного - за період з 01.01.2016 року по 30.09.2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2016 року по 30.09.2018 року.
За результатами вищезазначеної перевірки контролюючим органом було складено Акт від 20.03.2019 року № 222/10-36-14-01/30743690 (далі - Акт перевірки), в якому описані вчинені ПСП ДІАР порушення вимог:
1) п.198.3, 198.5 ст. 198 ПК України в частині платником ПДВ, що підлягає перерахуванню до бюджету, в сумі 995 292, 00 грн., в т.ч. за липень 2017 року - 142 402, 00 грн., за серпень 2017 року - 289 590, 00 грн., за вересень 2017 року - 256 008,00 грн., за липень 2018 року - 307 292,00 грн.;
2) п.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Національного банку України від 29.12.2017 року № 148 (із змінами та доповненнями, далі - Положення № 148), а саме: несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів у касі підприємства на загальну суму 4 000,00 грн.
ПСП ДІАР засобами поштового зв`язку на адресу ГУ ДФС у Київській області направлено заперечення на акт перевірки. Однак, ГУ ДФС у Київській області на адресу ПСП ДІАР направлено лист про відмову у задоволені заперечення.
На підставі матеріалів і висновків зазначеної перевірки ГУ ДФС у Київській області прийнято спірні податкові повідомлення - рішення від 16.04.2019 року:
- Форми Р № 0011381401. яким визначено зобов`язання із податку на додану вартість в сумі 1 492 938. 00 грн.. в т.ч. за основним платежем - 995 292,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 497 646,00 грн.;
- Форми С № 0011411406, яким застосовані штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій в сумі 20 000,00 грн.
Не погоджуючись з вищезазначеним податковими повідомленнями-рішеннями, позивач після процедури адміністративного оскарження звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що матеріалами справи не підтверджується реальність фінансово-господарських взаємовідносин між СГД реального сектору економіки та СГД з ознаками ризиковості , та з того, що перевіркою вірно встановлено факти несвоєчасного оприбуткування готівкових коштів у касі підприємства на загальну суму 4000,00 грн.
Оцінюючи доводи апелянтів у взаємозв`язку з обставинами справи, колегія суддів виходить з наступного.
Як видно з Акта перевірки відповідно до п. 209.10 ст. 210 ПК України, Сільськогосподарське підприємство реєструється як суб`єкт спеціального режиму оподаткування з дотриманням правил та у строки, що визначені статтею 183 цього Кодексу для реєстрації платників податку на додану вартість. У реєстрі суб`єктів спеціального режиму оподаткування, крім відомостей, передбачених для реєстрації платників податку на додану вартість на загальних підставах, повинен міститися перелік видів діяльності такого сільськогосподарського підприємства, на які поширюється дія спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, та дата внесення запису про такі види діяльності.
ПСП ДІАР зареєстровано, як суб`єкт спеціального режиму оподаткування за період з 01.01.2016 по 30.09.2018.
За період з 01.01.2016 по 30.09.2018 ПСП ДІАР задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 14706007 грн.
Перевіркою правомірності визначення податкового кредиту за період з 01.01.2016 по 30.09.2018 встановлено його завищення на загальну суму 995292 грн., в тому числі по періодам: за червень 2017 на суму 168000 грн., за липень 2017 на суму 186667 грн., за серпень 2017 на суму 333333 грн., за липень 2018 на суму 307292 грн.
Перевіркою відображених у рядку 10.1 Декларацій придбання з податком на додану вартість на митній території України товарів (послуг) та основних фондів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20% відсотків та нульовою ставкою показників за період з 01.01.2016 по 30.09.2018 у загальній сумі 11376361 грн. встановлено, що на формування цих показників мало вплив здійснення операцій з оптової торгівлі зерновими та зернобобовими культурами в тому числі і технічними, зокрема: пшеницею, пшеницею озимою, кукурудзою на зерно, ячменем, ячменем ярим, насінням олійних культур (боби сої, насіння ріпаку, ріпаку озимого, насіння соняшнику); здійснювало обмолот кукурудзи, оранку земель, надання в оренду приміщення, продаж цукру.
Перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість (визначення суми податку, що підлягає (підлягала) бюджетному відшкодуванню) за період з 01.01.2016 по 30.09.2018 встановлено його заниження на загальну суму 995292 гри., в тому числі по періодам: за липень 2017 на суму 142402 грн., за серпень 2017 на суму 289590 грн., за вересень 2017 на суму 256008 грн., за липень 2018 на суму 307292 грн.
Оцінюючи аргументованість доводів відповідача, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції Закону, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Аналіз наведених норм ПК України свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов`язково підтверджений податковою накладною.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач мав господарські відносини з ТОВ НОВОТЕХ ТРЕЙД (код ЄДРПОУ 42047690), на підтвердження чого надано: договір поставки № 22 від 02.07.2018, укладеного між ТОВ НОВОТЕХ ТРЕЙД (код ЄДРПОУ 42047690) (Постачальник) та ПСП ДІАР (Покупець), видаткову накладну на виконання даного договору, товарно-транспортні накладні.
ТОВ НОВОТЕХ ТРЕЙД (код ЄДРПОУ 42047690) до ДПІ подано звіт про фінансовий стан (баланс) за 2018. Згідно до даного звіту платником декларуються основні засоби та основні фонди вартістю 128,3 тис. грн.
На підтвердження взаємовідносин позивача з TOB ТВК КРОКУС (код ЄДРПОУ 42055303), надано: договір поставки №14 від 02.07.2018 укладений між ТОВ ТВК КРОКУС (код ЄДРПОУ 42055303) (Постачальник) та ПСП ДІАР (Покупець); подорожній лист вантажного автомобіля.
На підтвердження взаємовідносин позивача з ТОВ ТОДОСТ (код ЄДРПОУ 41500692) надано: договір поставки №11 від 02.07.2018, укладений між ТОВ ТОДОСТ (код ЄДРПОУ 41500692) (Постачальник) та ПСП ДІАР (Покупець), видаткову накладну, товарно-транспортні накладні, виписані на виконання вказаного договору.
На підтвердження господарських операцій позивача з TOB ТІКНЕС (код ЄДРПОУ 42042729) надано: договір поставки № 14 від 02.07.2018, укладений між ТОВ ТІКНЕС (код ЄДРПОУ 42042729) (Постачальник) та ПСП ДІАР (Покупець).
Обгрунтовуючи реальність господарських операцій з ПП БУД-ОПТОРГ-ПРАЙМ (код ЄДРПОУ 40848409), позивачем надано: договір поставки №ДГ-0000130 від 01.06.2017 укладений між ПП БУД-ОПТОРГ-ПРАЙМ (код ЄДРПОУ 40848409) (Постачальник) та ПСП ДІАР , видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, договір поставки №ДГ-0000159 від 03.07, договір про надання послуг №ДГ-0000170 від 01.08.2017, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).
Згідно Відомостей про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам починаючи з червня 2017 по вересень 2017 у ПП БУД-ОПТОРГ-ПРАЙМ працювала 6 осіб, в т.ч. директор/головний бухгалтер.
ПП БУД-ОПТОРГ-ПРАЙМ (код ЄДРПОУ 40848409) до ДПІ обліку надано Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою 1-ДФ за 1 квартал 2017, 2 квартал 2017, 3 квартал 2017, згідно яких на підприємстві працювало 6 осіб, в т.ч. директор/головний бухгалтер.
Згідно даних Єдиного реєстру податкових накладних ПП БУД-ОПТОРГ-ПРАЙМ (код ЄДРПОУ 40848409) реалізовано контрагентам-покупцям: будівельні роботи, будівельно-монтажні роботи, ремонтні роботи, консультування, асфальтування, тощо.
На переконання колегії суддів, надані Приватним сільськогосподарським підприємством "ДІАР" документи на підтвердження реальності господарських операцій з вказаними контрагентами, відповідають вимогам, передбаченим ст.ст. 73 - 76 КАС України, та у встановленому порядку підтверджують факт здійснення таких операцій.
В той же час, правова позиція контролюючого органу обґрунтована наявністю підстав вважати, що у контрагентів позивача: TOB НОВОТЕХ ТРЕЙД , TOB ТВК КРОКУС , ТОВ ТОДОСТ , ТОВ ТІКНЕС та ПП БУД-ОПТОРГ-ПРАЙМ (код ЄДРПОУ 40848409) наявні ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності, з огляду на:
- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;
- відсутність придбання товарів по ланцюгу постачання.
Оцінюючи викладені мотиви, яким керувався контролюючий орган при прийнятті податкового повідомлення - рішення від 16.04.2019 року форми "Р" №0011381401, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 71 Податкового кодексу України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.
Згідно з приписами пп. 72.1.1 п. 72.1 ст. 72 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.
Відповідно до ст. 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем (далі - Інформаційні системи) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та мгітної політики, (пункт 74.3).
З метою зберігання, опрацювання отриманої інформації в ході діяльності податкових органів 01.01.2013 року на підставі наказу Державної податкової служби України Про введення в експлуатацію інформаційної системи Податковий Блок від 24.12.2012 року №1197 введено в дію ІС Податковий блок .
Крім того, наказом Міністерства доходів і зборів України № 165 від 14.06.2013 року затверджено Методичні рекомендації щодо організації та проведення камеральних перевірок податкової звітності платників податків, крім перевірок податкової декларації про майновий стан і доходи та податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця (далі - Методичні рекомендації № 165).
Вказані Методичні рекомендації були запроваджені з метою поліпшення адміністрування податків, повноти декларування податкових зобов`язань в умовах впровадження спеціального програмного забезпечення для удосконалення діючих процедур проведення камеральних перевірок, що покращить якість матеріалів перевірок та сприятиме зменшенню термінів їх проведення.
В пункті 1.3 Методичних рекомендацій № 165 визначено, що під час реалізації Методичних рекомендацій використовуються такі програмні продукти: підсистеми інформаційної системи Податковий блок - Реєстрація ПП , Обробка податкової звітності та платежів , Податковий аудит , Аналітична система , Облік платежів ; єдиний реєстр податкових накладних; АРМ Митниця ; підсистема Реєстрація та облік РРО та книг обліку розрахункових операцій АІС Реєстри платників податків .
Єдина система Податковий блок та її підсистеми є програмними продуктами, створеними для використання органами Державної податкової служби для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі.
Інформація, що збирається, використовується та формується органами державної податкової служби у зв`язку з обліком платників податків, вноситься до відповідних інформаційних баз даних.
Джерелами формування автоматизованих систем є, зокрема, відомості стосовно реєстраційних та облікових даних платника податків, його банківських рахунків, інформація, що надходить від інших органів виконавчої влади, у тому числі Пенсійного фонду України, Державної казначейської служби України, Державного комітету статистки України, митних органів та органів внутрішніх справ, податкових органів центрального та обласного рівнів.
Крім того, в окремих інформаційних системах обліковуються дані, що створені або отримані податковим органом у процесі поточної діяльності, у тому числі інформація про наявність/відсутність підприємства за його місцезнаходженням, видачу або анулювання свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість, направлення на адресу платника відповідних запитів, надходження відповідей на них, облік результатів контрольно-перевірочної роботи за окремими податками і зборами тощо.
Аналіз, вказаних вище норм права, дає можливість вважати, що висновки, викладені в податковій інформації, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків.
Правомірність нарахування сум грошового зобов`язання не може мотивуватися виключно даними податкової інформації. Податкова інформація повинна була бути оцінена судом першої інстанції з урахуванням інших доказів у справі. Однак відповідач до суду першої інстанції не надав будь-яких інших доказів щодо обґрунтування винесеного ним рішення.
Натомість, суд першої інстанції дійшов висновку, що надані позивачем докази, не містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, хоча докази що долучені апелянтом до справи підтверджують відповідність суті укладених позивачем правочинів та відповідають вимогам чинного законодавства України
Щодо посилань відповідача в акті перевірки в обгрунтування висновків про порушення позивачем податкового законодавства, на інформацію щодо неподання фінансової звітності, відсутності трудових ресурсів та виробничих потужностей для проведення господарських операцій по ланцюгу постачання у контрагентів позивача, такі висновки є необгрунтованими, оскільки ці обставини стосуються не ПСП ДІАР , а його контрагентів, про що обґрунтовано вказано апелянтом.
При цьому, нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, обумовлених лише посиланням на недостатність у контрагента покупця послуг трудових ресурсів.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 листопада 2018 року у справі №805/528/17-а, в якій зазначено, що відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
Верховний суд зазначив, що посилання контролюючого органу на податкову інформацію щодо контрагентів позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, правомірно не взято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей.
Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені іншими особами, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цих осіб. Проте, посадовими особами ГУ ДФС у Київській області під час здійснення перевірки таких обставин не встановлень.
Колегія суддів звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено обов`язку платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ними бухгалтерського та податкового обліку.
Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2018 року по справі №815/2946/13-а (№К/9901/4496/18) зазначив, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових, зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових; правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.
В свою чергу, Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області в межах спірних правовідносин не надано жодних доказів на підтвердження того, що позивач як платник податку, діяв без належної обачності й обережності, або йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.
При цьому, відповідачем не спростовано, що на момент складання податкових накладних ПСП ДІАР та його контрагенти були зареєстровані як платники податку на додану вартість та мали свідоцтва платника податків на додану вартість.
Оцінюючи обгрунтованість висновків суду першої інстанції щодо невідповідності відомостей у транспортних документах, наданих позивачем, колегія суддів зазначає таке.
У відповідності до вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту від 14 жовтня 1997 року за № 363 з наступними змінами і доповненнями - ці Правила визначають права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту т перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників.
Ці правила встановлюють, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно - матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Крім цього, оформлення товарно-транспортної накладної є обов`язковим для учасників транспортного процесу (власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників).
Згідно Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні": "первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення";
В контексті викладеного можливо дійти висновку, що товарно-транспортна накладна не є первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки, не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення для договорів поставки.
Таким чином, наявність або відсутність товарно-транспортних накладних, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №816/166/15-а, від 11.09.2018 у справі №804/4787/16.
Що стосується доводів суду першої інстанції про наявність недоліків у видаткових накладних від постачальника, відповідно до яких отримано товар, то такі висновки критично оцінюються судом апеляційної інстанції, позаяк наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути достатньою підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні даних податкового обліку.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 815/2578/16, де зазначено, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні даних податкового обліку, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.
Окрім того, як вбачається із змісту акта перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки контрагенти позивача мали взаємовідносини з контрагентами відносно яких міститься інформація, що в Єдиному реєстрі судових рішень зареєстровано кримінальні провадження, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. З ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України. Тобто відповідач посилається на відомості не щодо контрагентів позивача, а контрагентів контрагентів.
Колегія суддів критично оцінює такі аргументи, оскільки статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
З урахуванням зазначеного, з огляду на наявність у контрагента документів, що підтверджували його державну реєстрацію, належним чином оформлених документів, в т. ч. первинних, та відсутність інформації про наявність обвинувального вироку щодо директорів підприємств-контрагентів, у позивача були відсутні підстави вважати, що особи, які представляють контрагента, є неповноважними керівниками зазначених юридичних осіб.
При цьому, відомостей про те, що відносно директорів контрагентів контрагента/контрагентів порушено кримінальні справи, або є вироки відносно вказаних посадових осіб контролюючим органом не надано.
Крім того, факт порушення кримінальної справи не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі №822/551/18.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Також, норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача) щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.
А тому, посилання суду першої інстанції в рішенні від 11.11.2019 року, в обґрунтування висновків про порушення позивачем податкового законодавства, на те, що відповідно до баз даних податкового органу встановлено неподання контрагентами позивача контролюючому органу податкової звітності при реєстрації податкових накладних в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, суд також вважає неспроможними з огляду на те, що нормами законодавства не передбачено обов`язку платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ними бухгалтерського та податкового обліку. Вказана інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 03 квітня 2018 року у справі № 820/13380/13-а, від 17 квітня 2018 року у справі № 808/1543/17, від 24 квітня 2018 року у справі № 813/8500/13.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд першої інстанції повинен був врахувати висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Разом з цим, у рішенні від 22.01.2009 у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов`язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.
Відтак, колегія суддів зазначає, що висновки викладені у рішенні суду першої інстанції у цій частині не відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства, а також спростовуються доводами апелянта.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів апелянта та наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 16.04.2019 року форми "Р" № 0011381401, яким визначене зобов`язання із податку на додану вартість в сумі 1 492 938,00 грн.;
Щодо податкового повідомлення-рішення від 16.04.2019 № 0011411401, яким застосовано суму штрафних санкцій за порушення законодавства про ведення касових операцій у розмірі 20000 грн., то колегія суддів в даній частині вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, який погодився з правомірністю висновків контролюючого органу щодо несвоєчасного оприбуткування готівкових коштів у касі підприємства на загальну суму 4000,00 грн., з огляду на таке.
Згідно Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 (у редакції, яка діяла до 05.01.2018р.) із змінами та доповненнями, та Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 №148 із змінами та доповненнями, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.
Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі їх фактичних надходжень у касовій книзі підприємства на підставі прибуткових касових ордерів.
Судова колегія відхиляє посилання апелянта на неправомірність висновків суду першої інстанції щодо перебування бухгалтера ПСП ДІАР у відпустці, з огляду на те, що вона була відкликана, що підтверджується відповідним наказом, оскільки такі доводи жодним чином не спростовують порушення позивачем вимог щодо ведення касових операцій та несвоєчасного оприбуткування готівкових коштів. Жодних інших обґрунтованих доводів апелянтом у вказаній частині позову не наведено, а лише перелічено норми, викладені в Положенні № 148.
Відтак, позивачем в апеляційній скарзі належно не спростовано правильності висновків суду першої інстанції щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 16.04.2019 № 0011411401, а тому підстави для задоволення вимог апеляційної скарги у цій частині відсутні.
Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування в частині, та прийняття постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, з урахуванням пропорційності та обсягу задоволених позовних вимог витрати по сплаті судового збору за звернення до суду з адміністративним позовом у розмірі 19210,00 грн., а також витрати по сплаті судового збору за звернення до суду з апеляційною скаргою у розмірі 28815,00 грн. підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "ДІАР" задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року скасувати в частині, та ухвалити постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 16.04.2019 року форми "Р" № 0011381401, яким визначене зобов`язання із податку на додану вартість в сумі 1 492 938,00 грн.
В решті рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року залишити без змін.
Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "ДІАР" (код ЄДРПОУ 30743690) витрати зі сплати судового збору у розмірі 48 025 (сорок вісім тисяч двадцять п`ять) грн.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Парінов А.Б.
Судді: Беспалов О.О.
Ключкович В.Ю.
Суд | Шостий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 20.03.2020 |
Оприлюднено | 23.03.2020 |
Номер документу | 88335520 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Парінов Андрій Борисович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні