Рішення

від 12.03.2020 по справі 640/16514/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2020 року м. Київ №640/16514/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., при секретарі судового засідання Шуст Н.А.., за участі: представника позивача - Сидоренко Я.Н., представника відповідача - Івах Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Веон Плюс

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 12 березня 2020 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз`яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Веон Плюс (04070, м. Київ, вул. Братська, 17-19, код ЄДРПОУ 34619544) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.05.2019 №6052615140 та від 29.07.2019 №9922615140104.

Позовні вимоги мотивовано тим, що взаємовідносини між позивачем - ТОВ Веон Плюс та його контрагентом в особі ТОВ СТР-Групп (в подальшому перейменовано на ТОВ Метал-Сейл ) є реальними та підтверджені складеними відповідно до вимог законодавства України первинними документами. Реальність здійснення фінансово-господарських відносин підтверджується наступними документами, копії яких додано до матеріалів позовної заяви, а саме: договором від 01.07.2017 про надання послуг з прибирання №01/07/17, виставленими ТОВ СТР-Групп рахунками-фактурами на оплату наданих послуг, актами наданих послуг, банківськими виписками по рахунку, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку, податковими накладними, видатковими накладними. Натомість, жодного аргументованого доказу щодо не підтвердження здійснення господарських операцій між ТОВ Веон Плюс та ТОВ СТР-Групп податковим органом не наведено, окрім нібито припущень відносно того,що ТОВ СТР-Групп здійснювало придбання послуг у підприємств з ознаками фіктивності: ТОВ Україна Будмонтаж та ТОВ Елантра Компані . Позивач зазначає, що обґрунтування висновків Акта перевірки лише на основі податкової інформації, наявної в базах даних контролюючого органу є незаконними. Окрім того, на переконання позивача, є недоречними та необґрунтованими посилання контролюючого органу на ухвали в кримінальних провадженнях, оскільки ТОВ Україна Будмонтаж та ТОВ Елантра Компані зазначені у мотивувальних частинах судових рішень поряд з великою кількістю інших підприємств, як аргументація органу дізнання за наслідками проведення досудового розслідування слідчими органами для отримання дозволу на реалізацію відповідної процесуальної дії, зазначені підприємства являються контрагентами ТОВ Метал-Сейл , а з позивачем жодних договірних відносин не мали. ТОВ Веон Плюс не може нести відповідальність за дії контрагентів по ланцюгу,а тому будь-які твердження про не підтвердження здійснення господарських операцій з ТОВ Метал-Сейл не мають доказової сили.

Також, щодо висновків контролюючого органу в Акті перевірки про не визначення та невідображення ТОВ Веон Плюс за 3 квартали 2018 року фінансового доходу від дисконтування кредиторської заборгованості по кредитному договору, укладеному з ПАТ Банк Восток , позивачем зазначено, що в Акті перевірки контролюючим органом було на власний розсуд розраховано дисконт суми зобов`язання по кредиту, за формулою з даними статистичної звітності банків України з сайту НБУ щодо середньозваженої ставки по довгострокових кредитах із застосуванням методології, яка не передбачена національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку (П(С)БО), не рекомендованої та не затвердженої спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади, на які покладено регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності, а отже ГУ ДФС у м. Києві не мало повноважень на власний розсуд визначати дисконт суми зобов`язання по кредиту за методикою, яка не затверджена жодним нормативно-правовим актом та не закріплена національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку (П(С)БО). Таким чином, ТОВ Веон Плюс не погоджується з вищезазначеними висновками ГУ ДФС у м. Києві та вважає дані висновки податкового органу безпідставними необґрунтованими та прийнятими поза межами наданих їм повноважень, враховуючи наведені в позовній заяві факти та аргументи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.09.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання по справі.

Відповідач надав суду відзивна позовну заяву, в якому зазначив, що на порушення пп. 134.1.1 п. 134.1 с. 134 Податкового кодексу України, п. 7 П(С)БО 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України №290 від 29.11.1999, п. 30, 31 П(С)БО 13 Фінансові інструменти , затвердженого наказом Міністерства фінансів України №559 від 30.11.2001, встановлено заниження показника у рядку 1 декларації Дохід відбудь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за період з 01.01.2018 по 30.09.2018 всього у сумі 45 53 202 грн. Окрім того, перевіркою встановлено, що позивачем в порушення п. 44.1 ст.44, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України завищено податковий кредит з ПДВ на загальну суму 29 653, 00 грн. та впорушенняп.44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 Податкового кодексу України, п. 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати занижено фінансовий результат до оподаткування, визначений у фінансовій звітності на загальну суму 176 860, 00 грн.

Позивач надав суду відповідь на відзив, в якій наголосив, що відзив ГУ ДФС у м. Києві не містить заперечень щодо наведених у позові обставин, а є повністю ідентичним Рішенню про результати розгляду скарги винесеному ДФС України від 18.07.2019 №33837/6/99-99-11-04-01-25. Також, позивач вдруге наголосив, що застосовуючи на власний розсуд ніким не затверджену методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, відповідач діяв не у передбачений законом спосіб та вийшов за межі наданих йому законодавством повноважень. Окрім того, позивач зазначив, що ані в Акті перевірки, ані у відзиві на позовну заяву відповідач не обґрунтовує та не наводить жодних обставин, які стали причиною та документів, які є підставою щодо зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 2 666 895, 00 грн.

Додатково позивачем було надано письмові пояснення, в яких зазначено посилання на практику Європейського суду з прав людини, а також наведено обставини залучення до роботи працівників за посадами покоївка , в залежності від кількості зарезервованих та проданих номерів, процедуру контролю перебування в приміщенні готелю залучених додатково покоївок сторонніх підприємств та зазначено, що з метою ефективного використання власних трудових ресурсів позивач періодично укладає господарські договори та використовує послуги суб`єктів господарювання з прибирання.

В підготовчому судовому засіданні 03.20.2020 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 12 березня 2020 року судом замінено відповідача по справі з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.

В судовому засіданні 12 березня 2020 року представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, зазначив про неправомірний розрахунок дисконту суми зобов`язання по кредиту та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 12 березня 2020 року зазначив, що контролюючим органом помилково було зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 2 666 895, 00 грн., проте, в іншій частині позовних вимог проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

У судовому засіданні 12 березня 2020 року на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується наявними доказами, посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Веон Плюс з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 30.09.2018, валютного - за період з 01.01.2016 по 30.09.2018,єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 30.09.2018.

За результатами проведеної перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві складено Акт від 08.04.2019 №214/26-15-14-01-04/34619544 (далі також Акт, Акт перевірки), яким встановлено порушення ТОВ Веон Плюс наступних вимог податкового законодавства, зокрема:

- п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п. 6 П(С)БО 16 Витрати , п. 7 П(С)БО 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України №290 від 29.11.1999, п. 30, 31 П(С)БО 13 Фінансові інструменти , затвердженого наказом Міністерства фінансів України №559 від 30.11.2001, п. 4, п. 31 П(С)БО 13 Фінансові інструменти , п. 3,п. 10 П(С)БО 12 Фінансові інвестиції , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2000 №1, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 3 квартали 2018 року на загальну суму 58 367 880,00 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 69 863,00 грн.

Не погоджуючись із висновками викладеними в Акті перевірки ТОВ Веон Плюс подало до ГУ ДФС у м. Києві заперечення від 25.04.2019 № 25/04-60 на акт від 08.04.2019 №214/26-15-14-01-04/34619544.

За результатами розгляду заперечень ТОВ Веон Плюс від 25.04.2019 №25/04-60 ГУ ДФС у м. Києві надано відповідь від 10.05.2019 №87204/10/26-15-14-01-04, якою частково задоволено заперечення Позивача.

В подальшому, ГУ ДФС у м. Києві, на підставі Акта перевірки з урахуванням результатів розгляду заперечень, було прийнято податкові повідомлення-рішення, зокрема:

- від 14.05.2019 № 6052615140 (яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток) у розмірі 48 373 957 грн.;

- від 14.05.2019 № 6062615140 (яким нараховано грошове зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі грн. та штрафні (фінансові) санкції з цього податку у сумі 87 329 грн.;

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями від 14.05.2019 №6052615140 та від 14.05.2019 № 6062615140, ТОВ Веон Плюс подало до ДФС України скаргу від 23.05.2019 № 23/05-76 на зазначені податкові повідомлення-рішення.

За результатами розгляду скарги ДФС України прийнято Рішення про результати розгляду скарги від 18.07.2019 № 33837/6/99-99-11-04-01-25, яким скаргу ТОВ Веон Плюс задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 14.05.2019 № 6062615140 в частині 40 210 грн. ПДВ, а податкове повідомлення - рішення від 14.05.2019 № 6052615140 у розмірі 48 373 957 грн. - залишено без змін.

На виконання рішення ДФС України про результати розгляду скарги від 18.07.2019 № 33837/6/99-99-11-04-01-25 ГУ ДФС у м. Києві винесено нове податкове повідомлення-рішення від 29.07.2019 № 9922615140104 яким нараховано ПДВ з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 29 653 грн. та штрафні санкції в сумі 7 414 грн.

Не погоджуючись з прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями 14.05.2019 №6052615140 та від 29.07.2019 №9922615140104, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 № 87, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.06.1999 за №391/3684, фінансова звітність це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства/установи за звітний період.

Звіт про фінансові результати це звіт про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства/установи.

Пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 Звіт про фінансові результати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 №87 передбачено, що витрати це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) за звітний період.

Пунктом 32 цього ж положення встановлено, що прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків).

Відповідно до пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від №290 від 29.11.1999, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 за № 860/4153, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У силу положень підпункту а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, підтверджених сукупністю документів первинного бухгалтерського обліку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та витрат.

Такі висновки кореспондують приписам пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, у силу якого для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Таким чином, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість задекларованих у податковій звітності показників податкового кредиту та витрат первинними документами покладається на платника податків.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У свою чергу, під господарською операцією згідно статті 1 вказаного закону розуміється дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" ( 852-15 ), або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окрім цього, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995 №88.

Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до пункту 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов`язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

За змістом наведених правових норм, податковий кредит для визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи.

Тобто, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Як вбачається з Акта перевірки, підставами для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 29.07.2019 №9922615140104, яким позивачеві нараховано ПДВ з вироблених в Україні товарів, робіт, послуг та штрафні санкції стали висновки контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій між ТОВ Веон Плюс та його контрагентом - ТОВ Метал-Сейл , оскільки такі, на думку контролюючого органу, документально не підтверджені.

Як свідчать матеріали справи, між ТОВ СТР Групп (перейменовано на ТОВ Метал-Сейл ) та ТОВ Веон Плюс 01.07.2017 було укладено договір про надання послуг з прибирання №01/07/17 (далі - Договір з прибирання) відповідно до якого ТОВ СТР Групп зобов`язується власними силами за дорученням ТОВ Веон Плюс надавати на умовах цього Договору комплекс послуг з прибирання приміщень, на об`єкті Замовника, а саме: в Готелі Radisson Blu, Київ Поділ, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Братська, 17-19, а Замовник зобов`язується прийняти належним чином надані послуги та своєчасно оплатити їх у порядку, передбаченому даним Договором.

Договором передбачено, що Замовник зобов`язаний забезпечити працівників Виконавця миючими засобами, збиральною технікою, інвентарем, необхідним для надання послуг (п. 29, п. 3.3.2, п. 3.3.4 Договору з прибирання).

Пунктом 2.5 Договору з прибирання передбачено, що надання послуг Виконавцем і приймання їх Замовником оформляються Актом здачі-прийняття наданих послуг.

Згідно з п. 4.1 та п. 4.2 Договору з прибирання оплата наданих послуг здійснюється Замовником за цінами, зазначеними у Додатку №1 до цього Договору, протягом З банківських днів після підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками Сторін Акту здачі-прийняття наданих послуг та отримання рахунку від Виконавця. Оплата за Договором здійснюється на підставі виставлених рахунків у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця. Сума до сплати складається щомісячно на підставі фактично наданих послуг, згідно Актів здачі-прийняття наданих послуг.

На підтвердження виконання умов договору з прибирання, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору про надання послуг з прибирання від 01.07.2017 №01/07/17; рахунків-фактур, виставлених ТОВ Метал-Сейл на оплату наданих послуг; актів наданих послуг; банківських виписок по рахунку, оборотно-сальдових відомостей по рахунку, податкових накладних, видаткових накладних.

Суд зазначає, що перелічені вище документи відповідають вимогам оформлення первинних документів, що містяться в Законі України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , відповідач під час розгляду справи не заперечував, що первинні бухгалтерські документи, якими позивач обґрунтовує виконання фінансово-господарських операцій з ТОВ Метал-Сейл , містять усі необхідні реквізити, дозволяють беззаперечно встановити зміст та обсяги господарських операцій та ідентифікувати осіб, які були їх учасниками та відповідальні за їх здійснення.

На вимогу суду, позивачем також було надано суду списки співробітників (покоївок) ТОВ СТР-Групп (перейменовано на ТОВ Метал Сейл ), які входять в готель Radisson Blu виконувати роботу по прибиранню номерів, відповідно до укладеного вище договору від 01.07.2017 №01/07/17.

На переконання суду, матеріалами справи підтверджується, що податковий кредит за результатами здійснених господарських операцій з Метал-Сейл був сформований позивачем на підставі належних документів, оформлених згідно з вимогами чинного законодавства, обсяг яких є достатнім для висновку про те, що рух товарів, робіт і послуг дійсно мав місце.

При цьому, суд звертає увагу, що доводи контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій між позивачем та ТОВ Метал Сейл базується на висновках щодо господарської діяльності контрагентів контрагента позивача, а саме: ТОВ Україна Будмонтаж та ТОВ Елантра Компані , при цьому, Акт перевірки не містить інформації щодо дослідження господарської діяльності між товариством з обмеженою відповідальністю "Веон Плюс" та товариством з обмеженою відповідальністю Метал Сейл , а лише зроблено висновок про порушення податкового законодавства, виходячи з аналізу операцій по ланцюгу контрагентів.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки контролюючого органу в спірних правовідносинах базуються на припущеннях по ланцюгу контрагентів контрагента позивача. При цьому, акт перевірки не містить аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентом, податкової дисципліни у спірних правовідносинах, з урахуванням того, що приписами частини другої статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Суд зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до частини 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, зазначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування. При цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом, якщо платник ПДВ не знав і не міг знати про зловживання інших учасників ланцюга постачання.

Щодо посилань податкового органу в Акті перевірки на ухвали у кримінальних провадженнях, де фігурують ТОВ Україна Будмонтаж та ТОВ Елантра Компані , а також протокол допиту свідка директора ТОВ Елантра Компані , суд зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №826/6146/16, - наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено вироку суду в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів частини 6 статті 78 КАС (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанції) не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

Окрім того, протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, може бути визначений як доказ лише в разі його відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є безперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом.

Вказане також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06.11.2018 по справі №822/551/18.

При цьому, суд наголошує, що наведені контролюючим органом посилання на кримінальні провадження та допит свідка стосуються контрагентів контрагента позивача, з якими останній не мав жодних відносин, в той час, як з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум, понесених витрат, до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Наведені обставини свідчать, що відповідач формально підійшов до встановлення правомірності формування позивачем податкових зобов`язань, а висновки про нарахування ПДВ та штрафних санкцій по взаємовідносинам з ТОВ Метал Сейл , викладені у акті перевірки не ґрунтуються на дослідженні договору, який укладався позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю Метал Сейл .

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 29.07.2019 №9922615140104.

Таким чином, недотримання контрагентами коонтрагента позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю Метал Сейл не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а також доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, натомість, наданими позивачем первинними документами підтверджується реальність господарських операцій між ним та ТОВ Метал Сейл`та правомірність формування податкового кредиту.

З огляду на встановлені обставини, суд приходить до висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 29.07.2019 №9922615140104, а тому позовні вимоги щодо визнання його протиправним та скасування є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині визнання протиправним скасування податкового повідомлення-рішення від 14.05.2019 №6052615140, суд зазначає наступне.

Між ПАТ Таскомбанк та ТОВ Веон Плюс 30.06.2017 року було укладено Кредитний договір №НК 1505 (мультивалютна кредитна лінія, що не поновлюється, з графіком зменшення ліміту в валюті), копія якого наявні в матеріалах справи.

Між ПАТ Банк Восток та ТОВ Веон Плюс 30.07.2018 року було укладено Договір № 4 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № НК 1505 від 30.06.2017 (далі - Договір № 4) у зв`язку з укладенням Договору про відступлення прав вимоги за Кредитним договором № НК 1505 від 30.06.2017 року між ПАТ Банк Восток та ПАТ Таскомбанк .

Пунктом 1.1 Договору № 4 передбачено, що відповідно до умов цього Договору ПАТ Банк Восток зобов`язується надати ТОВ Веон Плюс грошові кошти (Кредит) шляхом відкриття відкличної невідновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом 5000 000 доларів США, а ТОВ Веон Плюс зобов`язується сплатити за користування Кредитом проценти та повернути Кредит у порядку і в строки, визначені цим Договором.

Згідно з п. 1.3. Договору № 4 проценти за користування Кредитом згідно цього Договору нараховуються за ставкою 8.25% річних. Процентна ставка за цим Договором є фіксованою. У разі настання терміну повернення Кредиту відповідно до умов цього Договору, на прострочену заборгованість продовжують нараховуватись проценти за ставкою 8,25% річних.

П. 1.5 Договору № 4 визначає, що Кредит має бути використаний на рефінансування кредитної заборгованості.

Відповідно до п. 2.1 Договору №4 за розрахункове обслуговування Кредиту у другий та наступні роки дії цього Договору ТОВ Веон Плюс сплачує Банку комісію у розмірі 0,1 % від заборгованості за Кредитом станом на дату нарахування. Комісія нараховується у національній валюті за офіційним курсом гривні до валюти Кредиту на момент нарахування. Комісія нараховується щорічно в останній операційний день липня, та сплачується ТОВ Веон Плюс протягом 3-ох операційних днів з дати нарахування.

Як передбачено п. 3.1 Договору № 4 в якості забезпечення виконання ТОВ Веон Плюс зобов`язань щодо повернення Кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, неустойки, а також витрат, пов`язаних зі здійсненням стягнення заборгованості за цим Договором укладається: договір іпотеки нерухомого майна (будівля готелю), що належить ТОВ Веон Плюс , площею 10 951,6 кв.м. (літ А), яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Братська, буд. 17-19, та договір застави обладнання (ліфти пасажирські в кількості 5 шт.), що належить ТОВ Веон Плюс , які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Братська, буд. 17-19.

Пунктом 5 Договору № 4 передбачено, що нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється у валюті Кредиту, за кожен день користування Кредитом, на щоденний залишок заборгованості за Кредитом, за ставкою, визначеною п. 1.3 цього Договору, до повного погашення заборгованості за цим Договором, у тому числі за користування Кредитом, термін повернення якого настав. При цьому при розрахунку застосовується фактична кількість днів у місяці та умовна кількість днів у році - 360.

Згідно з пп. 4.7.1 Договору № 4 в разі звернення Банку до Позичальника з вимогою про дострокове повернення Кредиту у порядку визначеному п. 4.9 цього Договору, термін повернення Кредиту вважається таким, що настав на десятий календарний день від дати направлення Банком Позичальникові вимоги про дострокове повернення Кредиту.

Отже, оцінюючи правомірність винесення контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 14.05.2019 №6052615140, суд бере до уваги наступне.

Згідно з підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні №996-XIV від 16.07.1999, національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності підприємствами (крім підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі), розроблений на основі міжнародних стандартів фінансової звітності і законодавства Європейського Союзу у сфері бухгалтерського обліку та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України №90 від 29.11.1999 (П(С)БО 15): Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи .

Згідно із пунктом 7 П(С)БО 15 до складу фінансових доходів включаються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі їв капіталі).

У відповідністю із пунктом 4 розділу Загальні положення Положення (стандарту) бухгалтерського обліку Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України №20 від 31.01.2000 (ПС)БО 11), довгострокові зобов`язання - всі зобов`язання, які не є поточними зобов`язаннями.

Поточні зобов`язання - зобов`язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Крім того, відповідно до п. 9 П(С)БО 11 довгострокове зобов`язання за кредитною угодою (якщо угода передбачає погашення зобов`язання на вимогу кредитора (позикодавця) у порушення певних умов, пов`язаних з фінансовим станом позичальника), умови якої порушені, вважається довгостроковим, якщо: позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов`язання внаслідок порушення; не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Поточні зобов`язання включають: короткострокові кредити банків; поточну кредиторську заборгованість за довгостроковими зобов`язаннями, за товари, роботи, послуги, за розрахунками з бюджетом, у тому числі з податку на прибуток, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків; короткострокові векселі видані; поточні забезпечення; інші поточні зобов`язання.

Згідно з пунктом 5 П(С)БО 11 зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Пункт 10 П(С)БО 11 передбачає, що довгострокові зобов`язання, на які нараховуються відсотки відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов`язання.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 Фінансові Інструменти , що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2001 № 559 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України від 19.12.2001 за № 1050/6241 (далі - П(С)БО 13), визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інструменти та її розкриття у фінансовій звітності.

Згідно з пунктом 29 П(С)БО 13 фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов`язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов`язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов`язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).

Пункт 30 цього Положення передбачає, що на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові активи оцінюються за їх справедливою вартістю.

В пункті 31 П(С)БО 13 зазначено, що на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов`язань, призначених для перепродажу, і зобов`язань за похідними фінансовими інструментами.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 не передбачає порядок визначення справедливої вартості та не встановлює методологію обліку щодо короткострокових та довгострокових фінансових зобов`язань.

Відповідно до пункту 33 П(С)БО 13 балансова вартість фінансових активів, щодо яких не застосовується оцінка за справедливою вартістю, переглядається щодо можливого зменшення корисності на кожну дату балансу на основі аналізу очікуваних грошових потоків.

Сума втрат від зменшення корисності фінансового активу визначається як різниця між його балансовою вартістю та теперішньою вартістю очікуваних грошових потоків, дисконтованих за поточною ринковою ставкою відсотка на подібний фінансовий актив, з визнанням цієї різниці іншими витратами звітного періоду.

Суд враховує та вважає прийнятними доводи позивача про відсутність методичних рекомендацій щодо застосування П(С)БО 13 в частині визначення справедливої вартості фінансових зобов`язань та амортизованої собівартості фінансових зобов`язань, які повинні розроблятися уповноваженими органами відповідно до пункту б статті 6 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Водночас, на платників податків не покладено обов`язку самостійно визначати методологію та обґрунтування визначення справедливої вартості та амортизованої собівартості зобов`язань, ставки дисконтування, суми дисконту за певний проміжок часу, відображення наведених операцій певною кореспонденцією рахунків бухгалтерського обліку.

Суд зазначає, що національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, відтак, підприємство не зобов`язане визначати методологію оцінки фінансових зобов`язань самостійно, а ДФС не має права визначати цю методику та давати вказівки платнику податків щодо методики.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими доводи позивача відносно того, що застосовуючи на власний розсуд ніким не затверджену методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань відповідач діяв не у передбачений законом спосіб та вийшов за межі наданих законодавством повноважень.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.06.1995 у справі Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства (заява № 18139/91) Під терміном закон [...] слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правша, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам доступності та передбачуваності . Закон повинен бути належним чином доступним: громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку. Крім того, норма не може розглядатися як закон , якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку. Громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія .

Отже, ТОВ Веон Плюс та контролюючі органи не уповноважені визначати методологію оцінки фінансових зобов`язань самостійно, враховуючи, що П(С)БО 13 не передбачає порядок визначення справедливої вартості та не розглядає методологію обліку щодо короткострокових та довгострокових фінансових зобов`язань; національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку, а також документами органів, на які покладено регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності, не установлено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань.

Виходячи з наведеного в сукупності, суд погоджується з доводами позивача відносно того, що останній не має права та не має обов`язку здійснювати дисконтування кредитної заборгованості у зв`язку з відсутністю передбаченою чинним законодавством методології щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань.

Відтак, є помилковими висновки відповідача про зменшення розміру від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 45 530 202 грн. у наслідок неправильного відображення в бухгалтерського обліку кредиторської заборгованості через порушення ТОВ Веон Плюс норм п. п. 134.1.1 Податкового кодексу України.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.05.2019 №6052615140 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач, як суб`єкт владних повноважень не довів обґрунтованість і правомірність прийнятих рішень, у зв`язку із чим суд задовольняє позовні вимоги.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення про сплату судового збору №4954 від 27.08.2019, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 19 210,00 грн.

Відтак, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача, складає 19 210,00 грн.

Керуючись статтями 77-78, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Веон Плюс (04070, м. Київ, вул. Братська, 17-19, код ЄДРПОУ 34619544) - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.05.2019 №6052615140 та від 29.07.2019 №9922615140104.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Веон Плюс (04070, м. Київ, вул. Братська, 17-19, код ЄДРПОУ 34619544) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 19 210,00 грн. (дев`ятнадцять тисяч двісті десять гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).

Повний текст рішення виготовлено та підписано 23 березня 2020 року.

Суддя Н.Г. Вєкуа