Постанова

від 16.03.2020 по справі 922/1948/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2020 р. Справа № 922/1948/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Терещенко О.І. , суддя Сіверін В.І.

за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О.

за участю представників сторін:

прокурор - Алекаєв Ю.В.

1-го відповідача - адвокат Надьон О.В.

2-го відповідача - не з`явився,

3-го відповідача - не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області (вх.№149Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2019 у справі № 922/1948/19 (повний текст якого складено та підписано 21.12.2019 суддею К.В. Аріт у приміщенні господарського суду Харківської області),

за позовом заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Дергачі;

до: 1) ОСОБА_1 , м. Харків ,

2) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків , 3) СФГ "Сухини", с. Вікторівка Харківської області;

про визнання незаконним наказу, договору оренди землі недійсним, скасування їх реєстрації та повернення землі,

ВСТАНОВИЛА:

Заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, СФГ "Сухини", в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області №1399 від 01.03.2016р. "Про надання в оренду земельних ділянок" ОСОБА_1 ,

- визнати недійсними договір оренди землі від 27.04.2016р., укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки площею 41,0026 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0078,

- визнати недійсним договори суборенди землі від 21.03.2017р., укладені між ОСОБА_1 та ФГ "Сухини" щодо суборенди земельної ділянки площею 41,0026 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0078,

- скасувати рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016р. №29598587, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 14504156 від 14.05.2016р. про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320888100:02:001:0078) за ОСОБА_1

- скасувати рішення про державну реєстрацію від 24.03.2017р. №34435139, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди №19616792 від 21.03.2017р. про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320888100:02:001:0078) за ФГ "Сухини";

- зобов`язати ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1 ) повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 41,0026 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0078.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.12.2019 у справі №922/1948/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Заступник прокурора Харківської області із зазначеним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2019 у справі № 922/1948/19 та прийняти нове про задоволення позовних вимог прокурора. Стягнути на користь прокуратури Харківської області сплачений за подання позовної заяви, а також апеляційної скарги судовий збір на розрахунковий рахунок №35212041007171 в Державній казначейській службі України (м. Київ, код банку 820172).

Так, апелянт зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прокурором пропущено строк позовної давності, оскільки прокурор у даній справі є самостійним позивачем, то і строк звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обраховувати з дня, коли саме прокурору стало відомо про порушене право (дана правова позиція також викладена у постанові ВП ВС у справі № 362/44/17). Як зазначає прокурор, про наявність правопорушень у спірних правовідносинах прокурору стало відомо 25.09.2018 після надходження відповідних наказів, договорів та документів щодо передачі у користування ОСОБА_1 земельних ділянок державної власності до органів прокуратури. Зокрема, як зазначає апелянт, в матеріалах справи наявний відповідний лист відділу у Богодухівському районі ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 25.09.2018 .42518/104-18, направлений на адресу Дергачівської місцевої прокуратури, в якості додатків до якого містяться у тому числі спірні наказ та договори. Згідно відбитку штампу вхідної кореспонденції, вказаний лист місцевою прокуратурою отримано того ж дня 25.09.2018. Жодних інших доказів щодо обізнаності органів прокуратури про наявність оскаржуваних наказу та договорів (або можливості бути обізнаними про їх прийняття та укладення відповідно) до вказаної прокурором дати матеріали справи не містять.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою у справі № 922/1948/19. Встановлено строк для подання відзивів. Призначено справу до розгляду на 12.02.2020.

10.02.2020 від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

10.02.2020 від представника ФГ Сухини також надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.02.2020 оголошено про перерву у розгляді справи до 26.02.2020.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 оголошено про перерву у розгляді справи до 04.03.2020.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 оголошено про перерву у розгляді справи до 16.03.2020.

Прокуратурою Харківської області 16.03.2020 подані письмові пояснення в обґрунтування своєї позиції у справі.

Представником ОСОБА_1 16.03.2020 також подані письмові пояснення в обґрунтування своєї позиції у справі.

В судове засідання 16.03.2020 представники 2-го та 3-го відповідачів не з`явились, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, натомість, від 2-го відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу прокурора за відсутності зазначених представників, за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з вимогами ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" (від 14.10.2014 року №1697-У1І в редакції Закону від 02.07.2015 року №578-VIII, далі - Закон), прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статтею 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ч.ч.3, 4, 5 ст.56 ГПК України прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 року №3- рп/9 (п.2, 3 Резолютивної частини):

- під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади;

- під представництвом прокуратурою України інтересів держави в господарському суді за змістом ст.131-1 Конституції України та ст.45 ЦПК України треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючі визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави.

Ці дії включають подання прокурором до суду загальної юрисдикції позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.

Статтею 1 Закону України "Про основи національної безпеки України" до національних інтересів відносяться життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. Суб`єктами забезпечення національної безпеки є також органи прокуратури України.

За приписами ст.ст.13, 14 Конституції України та ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Отже, в основі інтересу держави (національного, суспільного інтересу) лежить потреба у здійсненні дій, спрямованих на охорону землі як національного багатства.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Поряд із цим, інтерес держави (національний, суспільний інтерес) у вказаній сфері суспільних відносин полягає у дотриманні розпорядником та суб`єктом господарювання відповідно конституційних обов`язків здійснювати повноваження щодо реалізації прав на землю Українського народу та користуватися природними об`єктами права власності народу виключно відповідно до вимог Закону.

У даному випадку порушення інтересу держави (національного, суспільного інтересу) відбулося внаслідок ігнорування сторонами договору встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів та у не створенні фермерського господарства для роботи якого виділялась земельна ділянка.

Відповідно до ст.14 Конституції України право власності на землю реалізується виключно відповідно до закону.

Аналогічні права на землі та порядок розпорядження ними закріплені в ст.324 ЦК України.

Оспорюваний наказ видано Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області.

Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 10.09.2014 року №442 утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України, шляхом перетворення.

Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області затверджене наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 №21.

Згідно з п.п.13 п.4 Положення, вказане управління, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Харківської області.

З огляду на вищевикладене, як правонаступник Головного управління Держземагенства у Харківській області, відповідачем у справі є Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.

Таким чином, враховуючи факт, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області є відповідачем у справі, а одна й та сама особа (орган) не може бути одночасно позивачем і відповідачем за цим же позовом, оскільки це суперечить нормам цивільного законодавства, у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції (згідно з ст.122 Земельного кодексу України орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, тобто відповідач), у зв`язку з чим, звертаючись із даним позовом прокурор набуває статусу позивача.

Відсутність органу державної влади, уповноваженого реагувати на порушення закону у сфері розпорядження земельними ділянками державної форми власності, у відповідності до вимог ст.131-1 Конституції України, покладає на органи прокуратури обов`язок представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, шляхом пред`явлення та підтримання у суді відповідного позову.

Отже, прокурор обґрунтував належним чином підстави звернення до суду для представництва інтересів держави в даній справі.

Щодо суті позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у ході вивчення правомірності передачі в оренду земельних ділянок, розташованих на території Богодухівського району, Богодухівським відділом Дергачівської місцевої прокуратури встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області видано наказ №1399-СГ від 01.03.2016 року "Про надання в оренду земельних ділянок", відповідно до яких наказано ОСОБА_1 надати в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 20 років, земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, розташовану за межами населених пунктів на території Сухининської сільської ради Богодухівського району Харківської області, загальною площею 41,0026 га, у тому числі: земельна ділянка площею 41,0026 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0078, зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.05.2016 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 921478263208).

27.04.2016 року між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області в особі в.о. начальника Головного управління Саранчі Василя Івановича на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1399-СГ від 01.03.2016, укладено договір оренди землі строком на 20 років, згідно з яким ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, загальною площею 41,0026 га, розташовану за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, а саме: земельна ділянка площею 41,0026 га, кадастровий номер 6320888100:02:001:0078, сільськогосподарські угіддя (рілля).

Згідно з п.5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку складає: загальною площею 41,0260 га - 1378941,08 грн.

На виконання вищевказаного наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та договору оренди землі зареєстровано право оренди на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме:

- щодо земельної ділянки 6320888100:02:001:0078 на підставі рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016 року №14504073.

Як зазначає прокурор, вищевказаний наказ прийнято з порушенням вимог ст.ст.116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, ст.ст.7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", що обґрунтовується наступним.

Так, згідно з даними Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - ОСОБА_1 18.07.2006 року зареєстрована як фізична особа - підприємець за номером 2 480 000 0000 064298 (ідентифікаційний код фізичної особи - НОМЕР_1 ).

Разом з цим, для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства на підставі розпоряджень голови Богодухівської районної державної адміністрації у користування ОСОБА_1 вже виділялись земельні ділянки за рахунок земель державної власності, що підтверджується договорами оренди від 11.10.2012 року, укладеними між ОСОБА_1 та заступником голови Богодухівської районної державної адміністрації, укладено договори оренди землі строком на 25 років, згідно з якими ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення:

- загальною площею 2,2 га, розташована за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер 6320888100:02:001:0242,

- загальною площею 1,4 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:02:001:0243,

- загальною площею 17,5 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:02:001:0178,

- загальною площею 28,7060 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:01:001:0278,

- загальною площею 17,1 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:01:001:0175,

- загальною площею 11,8 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:01:001:0176.

Таким чином, як вважає прокурор, розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання їй в оренду вищевказаної земельної ділянки, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, про що свідчить факт повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів.

За таких підстав, на думку прокурора, наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1399-СГ від 01.03.2016 року щодо передачі в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 41,0026 га, розташованої за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області підлягає визнанню незаконним, як такий, що видано в порушення ст.7 Закону України "Про фермерське господарство" та ст.134 Земельного кодексу України.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Отже, на час видання спірного наказу органом виконавчої влади, що відповідно до закону мав право розпоряджатись земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності в межах Харківської області було ГУ Держземагенство у Харківській області.

Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" в редакціях, що діяли на час виникнення спірних правовідносин. З огляду на положення статей 22, 31, 93 та 124 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

За правилом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Частинами другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться в разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Стаття 123 Земельного України регулює загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Отже, порядок передачі земельних ділянок в оренду громадянам для ведення фермерського господарства станом на час видання спірних наказів був врегульований ст. 123 ЗК, з урахуванням вимог Закону України Про фермерське господарство .

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 цього Закону).

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом України "Про фермерське господарство". Так, згідно з абзацами 1, 2 частини першої статті 7 цього Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Частинами другою та четвертою статті 7 цього Закону передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Частинами 2 та 4 статті 7 цього Закону передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Отже спеціальний Закон визначав обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізнялися від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства слід зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Крім того цей Закон передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону "Про фермерське господарство" не містять імперативної вимоги про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.

Як вбачається з матеріалів справи, заява, надана ОСОБА_1 до Головного управління для отримання земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, відповідає вимогам, що були передбачені законодавством, чинним на той час, що, в свою чергу, виключає можливість скасування оспорюваного наказу у зв`язку із відсутністю порушень Головним управлінням норм матеріального права.

Дана правова позиція викладена в ухвалі ВССУ від 01.07.2015 у справі № 6-14312св15.

Прокурор зазначає, що ОСОБА_1 не обґрунтовано одержання землі такої значної площі, їх кількість.

Вказані вимоги до заяви громадянина стосовно отримання земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства не передбачені жодним нормативно-правовим актом, в тому числі спеціальним нормативно-правовим актом - ЗУ Про фермерське господарство .

Закон Про фермерське господарство не містить застережень щодо максимального чи мінімального розміру земельної ділянки, яка може бути надана громадянину для ведення фермерського господарства, як і не містить обмежень щодо кількості таких ділянок.

Зміст ч.7 ст.7 ЗУ Про фермерське господарство дозволяє дійти висновку, що земельна ділянка для ведення фермерського господарства надається єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро-і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем на інших видів інженерної інфраструктури.

При цьому, зміст цієї статті не свідчить про необхідність надання однієї ц земельної ділянки або земельних ділянок, що розташовані суміжно.

Дана правова позиція викладена у постанові ВАСУ від 19.05.2015 у справі №822/4181/14.

Посилання прокурора на те, що ОСОБА_1 фактично отримала від управління землю не для створення нового фермерського господарства, а для існування наявної юридичної особи, тобто іншої підприємницької діяльності, оскільки вона є суб`єктом підприємницької діяльності, а земельні ділянки отримала на поза конкурсній основі, в абсолютно необґрунтованих розмірах.

Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійсненим ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Саме у господарських відносинах фізичні особи-підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб- підприємців.

Так, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 18.07.2006 зареєстрована як фізична особа-підприємець за наступними видами діяльності Код КВЕД 01.45 Розведення овець і кіз (основний; Код КВЕД 01.46 Розведення свиней; Код КВЕД 01.49 Розведення інших тварин; Код КВЕД 10.61 Виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості; Код КВЕД 46.18 Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; Код КВЕД 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; Код КВЕД 46.23 Оптова торгівля живими тваринами; Код КВЕД 46.31 Оптова торгівля фруктами й овочами; Код КВЕД 46.32 Оптова торгівля м`ясом і м`ясними продуктами; Код КВЕД 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; Код КВЕД 46.34 Оптова торгівля напоями; Код КВЕД 46.36 Оптова торгівля цукром шоколадом і кондитерськими виробами; Код КВЕД 46.37 Оптова торгівля кавою, чаєм, какао та прянощами; Код КВЕД 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками.

27.04.2016 між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області укладено договір оренди землі строком на 20 років, згідно якого ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 41.0026 га, розташовану за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області.

В подальшому, після отримання вищезазначеної земельної ділянки ОСОБА_1 26.08.2016 зареєструвала ФГ Сухини за наступними видами діяльності - Код КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); Код КВЕД 01.46 Розведення свиней; Код КВЕД 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві; Код КВЕД 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; Код КВЕД 46.32 Оптова торгівля м`ясом і м`ясними продуктами; Код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; Код КВЕД 47.22 Роздрібна торгівля м`ясом і м`ясними продуктами в спеціалізованих магазинах; Код КВЕД 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами; Код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.

Аналізуючи вказане законодавство, колегія суддів дійшла висновку, що порядок створення фермерського господарства включає два основні етапи: набуття засновником права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства; державна реєстрація фермерського господарства.

Як передбачено ст.8 Закону України Про фермерське господарство після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації, фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Разом з тим, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що с обов`язковою умовою державної реєстрації фермерського господарства (ст.8 Закону України Про фермерське господарство ).

Вказане вище свідчить про відсутність у діях відповідачів порушень вимог законодавства, будь-яких порушень, інтересів держави у спірних правовідносинах, суперечність дій відповідачів моральним засадам суспільства.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про відсутність порушень вимог чинного земельного законодавства України ГУ Держгеокадастру у Харківській області при видачі оспорюваного наказу та наданні у строкове користування ОСОБА_1 земельної ділянки.

Стосовно визнання недійсними догорів оренди землі від 27.04.2016, укладеного ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , та про визнання недійсним договору суборенди землі від 21.03.2017., укладеного між ОСОБА_1 та ФГ "Сухини" колегія суддів вважає за потрібне зазначити.

У відповідності до вимог чинного законодавства (на момент виникнення спірним правовідносин), що регулює земельні відносини, а саме: Закону "Про оренду землі" та вимог Земельного кодексу України укладені спірні договори для ведення фермерського господарства. Сторонами договору досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договорів оренди, здійснена державна реєстрація спірних договорів.

Земельна ділянка була надана ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 20 років, земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, розташовану за межами населених пунктів на території Сухининської сільської ради Богодухівського району Харківської області, загальною площею 41,0026 га, у тому числі: земельна ділянка площею 41,0026 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0078, зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.05.2016 року (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 921478263208).

27.04.2016 року між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області в особі в.о. начальника Головного управління Саранчі Василя Івановича на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1399-СГ від 01.03.2016 року, укладено договір оренди землі строком на 20 років, згідно з яким ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, загальною площею 41,0026 га, розташовану за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, а саме: земельна ділянка площею 41,0026 га, кадастровий номер 6320888100:02:001:0078, сільськогосподарські угіддя (рілля).

Підставою визнання їх недійсними прокурор вказав на незаконність наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області на підставі якого він укладений.

При цьому, доводи позивача про те, що ОСОБА_1 фактично отримала від Управління землю не для створення нового фермерського господарства, а для існування наявної юридичної особи, тобто іншої підприємницької діяльності, оскільки вона є суб`єктом підприємницької діяльності, а земельні ділянки отримала на поза конкурсній основі, є безпідставними, необґрунтованими та документально не доведеними.

До того ж відповідно до вимог статті 123 Земельного Кодексу України саме особа, яка зацікавлена в отриманні в користування земельної ділянки із земель державної власності повинна звернутися до органу, визначеного у статті 122 ЗК України, до повноважень якого належить передача земельних ділянок. Таким чином, ОСОБА_1 шляхом подання звернення до Головного управління стосовно отримання в користування на умовах оренди земельної ділянки реалізувала своє волевиявлення та намір отримати земельну ділянку в оренду для ведення фермерського господарства.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що вимоги закону додержані і в частині цільового призначення землі. Так, з часу набуття права оренди землі ОСОБА_1 , відповідно до ст.8 Закону України Про фермерське господарство , створила відповідну юридичну особу - фермерське господарство Сухини .

Співставлення дат адміністративних актів - наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 01.03.2016 про надання земельної ділянки 41,0026 (кадастровий номер 6320888100:02:001:0078) та рішення Про утворення суб`єкта господарювання ФГ Сухини (23.08.2016), зареєстровано ФГ Сухини 26.08.2016, свідчить про те, що фермерською господарство було створене саме після отримання фізичною особою ОСОБА_1 земельної ділянки.

З викладеного вбачається, що ФГ Сухини використовує для господарської діяльності саме земельну ділянку кадастровий номер 6320888100:02:001:0078.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2014 (у редакції чинній на моменту укладання договорів оренди землі) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За приписами пункту 1 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом. Таким чином, до кола повноважень державного реєстратора входить дослідження документів на предмет їх відповідності вимогам законодавства, визначення факту виникнення в заявника речового права на нерухоме майно або ж його обтяження, а також встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно тощо.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Статтями 210 - 211 Земельного кодексу України визначено, що наслідком укладання угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною.

Статтями 203, 228 ЦК України передбачено, що правочини не можуть суперечити цивільно-правовому законодавству, не повинні бути спрямовані на порушення інтересів і пошкодження майна держави, територіальної громади, незаконним заволодінням ним.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницькою та іншої діяльності.

Згідно з статтями 13, 14 Закону України „Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про оренду землі" орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Враховуючи чинність наказу Головного управління Держгеокадастру (Держземагентства) у Харківській області про надання ОСОБА_1 в оренду земель сільськогосподарського призначення та недоведеність позивачем підстав для визнання недійсними спірних договорів оренди, вимоги позивача про визнання недійсними договорів оренди землі задоволенню не підлягають.

Також не підлягає задоволенню вимога про повернення земельної ділянки загальною площею 41,0026 га, як похідна від основної вимоги про визнання недійсними наказів.

Щодо заяви відповідача 2 про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 372/1036/15-ц.

Заперечення апелянта, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вищенаведених судових висновків, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та відхиляються як необґрунтовані.

Зважаючи, що підстави вирішення спору колегією суддів дещо відрізняються від підстав, зазначених у рішенні суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно діючого процесуального закону, не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з`ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення.

За таких умов рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню в силі із зазначенням у постанові апеляційного суду про іншу правову оцінку обставин справи.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області на рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2019 у справі № 922/1948/19 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2019 у справі № 922/1948/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний тест постанови апеляційного суду складено 23.03.2020.

Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя О.І. Терещенко

Суддя В.І. Сіверін