Постанова

від 23.03.2020 по справі 719/477/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2020 року м. Чернівці Справа № 719/477/19

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Владичана А.І., Перепелюк І.Б.,

секретар: Собчук І.Ю.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Територіальний центр соціального обслуговування у місті Новодністровськ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новодністровського міського суду Чернівецької області від 29 січня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Цицак В.Л., дата складання повного тексту рішення 03 лютого 2020 року, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивувала тим, що з 19 квітня 2018 року працювала в Територіальному центрі соціального обслуговування у м. Новодністровськ (далі по тексту Терцентр ) на посаді бухгалтера, з якої звільнена 29 липня 2019 року у зв`язку із одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків на підставі п.1 ст.41 КЗпП України. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки посада бухгалтера не входить до переліку посад, вказаних у п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України. Окрім того, зазначає, що на момент видачі наказу про звільнення від 25.07.2019 року сплив одномісячний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності, так як акт службового розслідування, який вказаний підставою для звільнення, було складено 24 червня 2019 року. У зв`язку з незаконним звільненням, неодноразово змінюючи (зменшуючи та збільшуючи) позовні вимоги остаточно, станом на 26.12.2019 року просила суд поновити її на посаді бухгалтера та стягнути з відповідача на її користь 27 296,06 грн заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Терцентр у відзиві на позовну заяву просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на те, що наказ про звільнення є законним, оскільки згідно вимог ст.148 КЗпП України строк застосування дисциплінарного стягнення до позивача організацією не пропущено.

Провадження №22-ц/822/369/2020 Категорія 53/54

Рішенням Новодністровського міського суду Чернівецької області від 29 січня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановляючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки саме на позивача покладається обов`язок довести факт пропущення роботодавцем строку застосування до працівника дисциплінарного стягнення і висновки суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях про отримання директором Терцентру акту службового розслідування саме 24 червня 2019 року, зважаючи, що представник Терцентру не входив до складу комісії, яка проводила розслідування, суд вважає, що днем виявлення вчиненого позивачем правопорушення є саме 01 липня 2019 року.

За таких обставин, передбачений ст.148 КЗпП України місячний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 станом на 25.07.2019 року не сплив, а тому позовні вимоги про поновлення на посаді позивача задоволенню не підлягають.

Так як вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про поновлення на посаді, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовні в повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що незрозумілою залишається обставина, що акт службового розслідування відповідачем не отримано, підпис про ознайомлення з ним директора ОСОБА_2 немає, однак, керуючись останнім було звільнено ОСОБА_1 .

Крім того, наголошує, що суд залишив поза увагою те, що вона не була головним бухгалтером, а в акті службового розслідування і в наказі про звільнення вона значиться як бухгалтер.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

В силу з ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових правовідносин.

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу №10-О від 19 квітня 2018 року Про прийом на роботу ОСОБА_1 та копії трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 прийнята в Територіальний центр соціального обслуговування у м. Новодністровськ на посаду бухгалтера Терцентру з випробувальним терміном 1 місяць та встановленням надбавки за складність і напруженість у розмірі 50% посадового окладу (а.с.5, 13-16, 45-48).

24 червня 2019 року комісією у складі ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 було складено акт службового розслідування за результатами проведеного в період з 13 травня по 24 червня 2019 року службового розслідування щодо виконання службових обов`язків директором Терцентру ОСОБА_3 та бухгалтером Терцентру ОСОБА_1 (а.с.18-23).

Зміст зазначеного акту, обсяг допущених винними особами порушень не є предметом спору, сторонами не заперечується.

Розпорядженням №123/о від 26.06.2019 року Новодністровського міського голови, крім іншого, рекомендовано директору Терцентру ОСОБА_3 за виявлені порушення в ході проведення службового розслідування звільнити із займаної посади бухгалтера Терцентру ОСОБА_1 відповідно до п.1 ст.41 КЗпП України, яке ОСОБА_3 отримав 27.06.2019 року (а.с.83).

25 липня 2019 року роботодавцем видано наказ №73-О Про звільнення із займаної посади ОСОБА_1 , відповідно до якого, враховуючи висновки Акту службового розслідування від 24.06.2019 року, п.4 Розпорядження міського голови № 123/о від 26.06.2019 року, позивача з 29.07.2019 року звільнено із займаної посади бухгалтера Територіального центру соціального обслуговування у м. Новодністровськ у зв`язку із одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків (п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України), який підписаний директором Терцентру ОСОБА_2 (а.с.6).

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату. А саме, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

В силу статті 2 КЗпП України державою забезпечується право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Стаття 21 КЗпП України закріплює рівність трудових прав громадян України.

Відповідно до стаття 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У статті 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу встановлені статтями 40, 41 КЗпП України.

В силу п.1 ст.41 КЗпП Крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках, крім іншого, одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Згідно п.22 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом для звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40, п.1 ст.41, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступень тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок і попередня робота працівника.

Відповідно до п.27 Постанови вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Відповідно до ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Згідно ст.147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) працівника.

Відповідно до ч.1 ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівників від роботи у зв`язку з тимчасовою працездатністю або перебування його у відпустці. Частиною 2 вказаної статті цього Кодексу встановлено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до ст.149 КЗпП України визначено порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 що її не можна було звільнити з роботи на підставі п.1 ст.41 КЗпП України, оскільки вона не була головним бухгалтером, спростовується наступним.

Відповідно до наказу Терцентру від 19.04.2018 року №11-О Про надання права першого та другого підписів на розрахунково-касових документах ОСОБА_1 було надано право другого підпису після директора Терцентру на розрахункових, фінансових документах та звітності (а.с.85).

Як вбачається із заяви ОСОБА_1 про виплату компенсацій за невикористану відпустку від 15.08.2019 року (а.с.63) та додатку №2 до Колективного договору між дирекцією та трудовим колективом Територіального центру соціального обслуговування в м. Новодністровськ на 2015-2018 роки (а.с.64-82) позивач отримувала додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів за ненормований робочий день в якості головного бухгалтера.

ОСОБА_1 в судових засідання в суді першої інстанції визнала, що всю бухгалтерську діяльність в Терцентрі здійснювала лише вона.

Крім того, відповідно до п.п.2, 5, 7-9, 11, 13, 16 Постанови КМУ від 26.01.2011 року №59 Про затвердження Типового положення про бухгалтерську службу бюджетної установи бухгалтерська служба утворюється як самостійний структурний підрозділ бюджетної установи, вид якого залежить від обсягу, характеру та складності бухгалтерської роботи, - департамент, управління, відділ, сектор або в бюджетній установі вводиться посада спеціаліста, на якого покладається виконання обов`язків бухгалтерської служби. Обов`язки бухгалтерської служби може виконувати централізована бухгалтерія бюджетної установи, якій підпорядковані інші бюджетні установи. У разі коли в бюджетній установі не утворюється бухгалтерська служба, повноваження головного бухгалтера бюджетної установи, встановлені цим Типовим положенням, поширюються на спеціаліста, на якого покладається виконання завдань та функціональних обов`язків бухгалтерської служби.

Що стосується строку притягнення до дисциплінарної відповідальності, то з матеріалів справи вбачається, що акт службового розслідування, яким встановлено, що крім інших, бухгалтер ОСОБА_1 виконувала посадові обов`язки з грубим порушенням чинного законодавства та рекомендовано останню звільнити, датований 24.06.2019 року, а наказ №73-О про звільнення із займаної посади ОСОБА_1 датовано 25.07.2019 року.

Посилання відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, про те, що попередній директор Терцентру ОСОБА_3 був звільнений розпорядженням №123/о від 26.06.2019 року, а новий директор Терцентру ОСОБА_2 розпорядженням №124/о від 26.06.2019 року призначена на посаду з 01.07.2019 року, а тому правильним необхідно вважати ознайомлення з актом службового розслідування від 24.06.2019 року - 01.07.2019 року та пов`язання судом початку перебігу строку застосування дисциплінарного стягнення з часом обізнаності нового керівника Терцентру з актом - є невірними, оскільки законодавець визначає початок перебігу цього строку з дня виявлення проступку.

Крім того, на момент отримання 27.06.2019 року зазначеного розпорядження ОСОБА_3 останній день виконував функції керівника Терцентру (а.с.83), отже відповідно до п.2 розпорядження №123/о Новодністровського міського голови від 26.06.2019 року повинен був здійснити передачу (печатки, майна, установчих документів та основних засобів, в тому числі акт службового розслідування та розпорядження) новому керівнику, а ОСОБА_2 як новий керівник, повинна була прийняти, крім іншого, зазначений акт.

Однак, важливим елементом застосування п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України є звільнення за порушення, яке має ознаку одноразовості, отже наказ (рішення) про звільнення має містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою звільнення.

При звільненні працівника з підстав, передбачених вищенаведеною нормою закону, організація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов`язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник.

У наказі про звільнення позивачки №73-О від 25.07.2019 року не наведені конкретні факти допущеного одноразового грубого порушення, не зазначено коли саме воно мало місце, який саме проступок було вчинено ОСОБА_1 , однак містить посилання на висновки акту службового розслідування.

В акті зафіксовано, що позивач безпідставно, по непідписаних керівником наказах, нарахувала в лютому, березні та квітні 2019 року премії шістьом працівникам на загальну суму 41510,75 грн, а також безпідставно нарахувала заробітну плату, надбавки та премії працівнику, який хоч і був оформлений на роботі, проте фактично не працював жодного дня, на загальну суму 16579, 80 грн, що в свою чергу, не є одноразовим грубим порушенням, а вбачає множинність в діях позивачки з нарахування премій в різні періоди, отже має ознаки системності, про які мав бути обізнаний й керівник Терцентру.

Однак матеріали справи не містять, а відповідачем не зазначено вчинення позивачем одноразового грубого порушення трудових обов`язків, що стало підставою для звільнення з займаної посади відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем порушено порядок застосування до працівника дисциплінарного стягнення, передбачений норми КЗпП України, що призвело до порушення прав працівника на інформацію щодо підстав притягнення його до дисциплінарної відповідальності і обмежило його право на захист своїх інтересів.

За наведеного та встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що наказ №73-О від 25.07.2019 року про звільнення із займаної посади ОСОБА_1 необхідно визнати неправомірним та поновити останню на роботі і стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Абз.3 п.32 вказаної вище Постанови Пленуму ВСУ визначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою КМУ від 16 травня 1995 року №348). (Абзац третій пункту 32 із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду України №18 (v0018700-95) від 26.10.95 )

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100 середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п.5 Порядку нарахування виплат у випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Разом з тим, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 від 01.08.2019 року за період з лютого 2019 року по липень 2019 року загальна сума доходу склала 48 651,27 грн (а.с.12).

З пояснень ОСОБА_1 (а.с.119) вбачається, що згідно наведеної довідки дохід позивача за останні 2 місяці склав 17 819,82 грн, але у червні 2019 року в суму доходу включено чергову відпустку з 31.05.2019 року по 24.06.2019 року - 8 143,60 грн та матеріальну допомогу в розмірі 3 496 грн. Таким чином, за червень - липень 2019 року заробітна плата ОСОБА_1 склала 6 180,22 грн за 24 робочі дні, отже 6 180,22 грн : 24 робочі дні = 257,51 грн середньоденна заробітна плата.

Період з 29.07.2019 року по 23.03.2020 року (час поновлення на роботі) становить 165 робочих днів, отже 165 робочі дні х 257,51 грн середньоденної заробітної плати = 42 489,15 грн заробітна плата за час вимушеного прогулу без урахування податків та зборів.

За викладених обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Зі змісту ст.235 КЗпП України вбачається, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно пунктів 2, 4 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про: присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

В силу п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

За наведеного з Терцентру в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у загальному розмірі 1921 грн, що складає 768,40 грн за розгляд справи в суді першої інстанції та 1152,60 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382-384, 430 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Новодністровського міського суду Чернівецької області від 29 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіального центру соціального обслуговування у місті Новодністровськ про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити.

Визнати нечинним наказ Територіального центру соціального обслуговування у місті Новодністровськ від 25 липня 2019 року №73-О про звільнення із займаної посали ОСОБА_1 з 29 липня 2019 року із займаної посади бухгалтера у зв`язку із одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків згідно п.1 ст.41 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді бухгалтера Територіального центру соціального обслуговування у місті Новодністровськ.

Стягнути з Територіального центру соціального обслуговування у місті Новодністровськ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 42 489 (сорок дві тисячі чотириста вісімдесят дев`ять) грн 15 коп, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та в частині стягнення середньомісячного заробітку у визначеній сумі.

Стягнути з Територіального центру соціального обслуговування у місті Новодністровськ на користь держави судовий збір в розмірі 1921 (тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий - підпис /І.Н. Лисак/

Судді - підписи /А.І. Владичан, І.Б. Перепелюк/

З оригіналом згідно: суддя І.Н. Лисак