Постанова

від 23.03.2020 по справі 236/3987/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 236/3987/19

Номер провадження 22-ц/804/1042/20

Номер провадження 22-ц/804/1042/20

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2020 року Донецький апеляційний суд в складі колегії:

судді-доповідача: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В.,Халаджи О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Бахмуті апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 15 січня 2020 року (ухваленого під головуванням судді Саржевської І.В. у м. Лиман Донецької області, повний текст судового рішення складено 27 січня 2020 року) у цивільній справі №236/3987/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що перебував у трудових відносинах з відповідачем. 17 липня 2017 року його звільнено з посади провідного інженера технічного відділу структурного підрозділу Луганська дирекція залізничних перевезень регіональної філії Донецька залізниця ПАТ Українська залізниця на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України. При звільненні з ним не було проведено повного розрахунку.

Просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за червень-липень 2016 року у сумі 5 558,03 грн., за березень 2017 року у сумі 2 431,01 грн., заробітну плату за час вимушеного простою у сумі 17790,37 грн., одноразову грошову допомогу при звільнення у сумі 7 097,95 грн., компенсацію за невикористані дні відпустки у сумі 10 301,20 грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 15 січня 2020 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з АТ Українська залізниця на користь позивача заробітну плату за період простою в сумі 14 872,84 грн. , вихідну допомогу при звільненні в сумі 7 097,95 грн., компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 10 301,20 грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати 6 454,4?0 грн.; зобов`язано відповідача при виплаті ОСОБА_1 доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі; в інші частині позові відмолено; стягнуто з АТ Українська залізниця на користь держави судовий збір у розмірі 574,30 грн..

В апеляційній скарзі АТ Українська залізниця просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості з заробітної плати і компенсації втрати частини доходів у сумі 38 726,39 грн. та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині; стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 152,60 грн. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Судом першої інстанції не прийнято до уваги, що з 16 березня 2017 року у зв`язку із відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу Донецька дирекція залізничних перевезень регіональної філії Донецька залізниця ПАТ Українська залізниця та виробничих підрозділів підпорядкованих цій дирекції (зокрема й підрозділ в якому працював позивач) було припинено нарахування заробітної плати працівникам СП Донецької дирекції залізничних перевезень . Тому на думку відповідача судом першої інстанції не враховано, що відповідач відсутній за фактичним місцем ведення діяльності у місці роботи позивача через форс-мажорні обставини, що у свою чергу обмежило доступ до первинних документів, зокрема і табелів обліку робочого часу, які є основною підставою для нарахування працівникові заробітної плати.

За першу половину березня 2017 року позивачу нараховано аванс у сумі 2222,47 грн., який отримано останнім у касі структурного підрозділу, інша заборгованість перед позивачем відсутня.

Також відповідач вважає, що суд першої інстанції неправомірно стягнув заробітну плату на підставі наданих позивачем документів, які були виготовлені на непідконтрольній території, оскільки вони є неналежними доказами у справі. Крім того дані, що зазначені у довідках не співпадають з даними у індивідуальних відомостях застрахованих осіб та відомостях з центральних баз даних Державного реєстру фізичних осіб про доходи.

Відповідач не погоджується із задоволенням вимоги щодо стягнення компенсації втрати частини доходів, оскільки заборгованість перед позивачем з невиплаченої заробітної плати відсутня. Крім того, судом при визначенні розміру оплати вихідної допомоги при звільненні застосовано помилковий розрахунковий період, через що сума допомоги завищена на 1419,35 грн.

На думку відповідача судом першої інстанції помилково не застосовано до вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати положення, викладені у висновку торгово-промислової палати України №126/2/21/10,2 від 16.01.2018 року.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, ціна позову складає 43178,56 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 94 КЗпП України передбачено, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа Суханов та Ільченко проти України заяви № 68385/10 та 71378/10, справа Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини , заява N9 42527/98 тощо) майно може являти собою існуюче майно або засоби, включаючи право вимоги відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання / правомірне очікування (legitimateexpectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Отже, законом передбачено, що при звільненні працівник одержує від підприємства, установи, організації всі суми, зокрема й заробітну плату, одержати яку він має право з урахуванням встановленого належним чином розміру заробітної плати.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебував з відповідачем в трудових правовідносинах, що підтверджується записами у трудовій книжці та не оспорюється відповідачем.

Згідно з наказом №384-П від 15.03.2017 року Про встановлення простою у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурних підрозділів Донецька дирекція залізничних перевезень та Луганська дирекція залізничних перевезень регіональної філії Донецька залізниця ПАТ Українська залізниця , викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування, встановлено початок простою по причинах, не залежних від робітників з 16.03.2017року для всіх працівників апарату управління. Доручено начальникам структурних підрозділів встановити відповідними наказами початок простою з 16.03.2017 року для всіх працівників, підпорядкованих їм структурних підрозділів; забезпечити облік використання часу знаходження працівників у простої. Оплату за час простою провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою в робочі дні (зміни) згідно графіку роботи. (а.с.42).

Відповідно до наказу №1906-ОС від 17.07.2017 року ОСОБА_1 звільнений з посади провідного інженера технічного відділу структурного підрозділу Луганська дирекція залізничних перевезень регіональної філії Донецька залізниця АТ Українська залізниця на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату з 17.07.2017року з виплатою вихідної допомоги та компенсації за 33 дні відпустки, про що у трудовій книжці зроблено запис (а.с.25).

В підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надано копії розрахунків заробітної плати (табулеграм), відповідно до яких нарахована позивачу заробітна плата за березень 2017 року становить 5852,10 грн.; за квітень 2017 року нараховано 4299,53 грн., за травень 2017 року нараховано 4299,53 грн.; за червень 2017 року нараховано 4299,53 грн.; за липень 2017 року нараховано19 975,48 грн., в тому числі вихідна допомога в сумі 7097,95 грн. та компенсація за невикористану відпустку в сумі 10301,20 грн. .

Позивачем надані суду в підтвердження не виплаченої заробітної плати відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів за період (код 101- заробітна плата): 2 квартал 2016 року(код ЄДРПОУ 25804538)- відомості відсутні, 3 квартал 2016 року(код ЄДРПОУ 40150216)-18201,22 грн., 1 квартал 2017 року (код ЄДРПОУ 40150216) - 18374,76 грн., 2-3 квартал 2017 року - (код 101 - заробітна плата)-відомості відсутні; а також згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) від 03.09.2019 року, розмір нарахованої та виплаченої заробітної плати позивачу за березень 2017 року становить 5852,10 грн., за квітень- липень 2017 року відомості відсутні. (а.с.20-24).

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідач, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні з позивачем не провів остаточного розрахунку та не виплатив заборгованість по заробітній платі, та обґрунтовано стягнув на користь позивача суму заборгованості (без утримання передбачених законом податків та зборів) з урахуванням компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги, а також врахував виплату позивачу частини заробітної плата за березень 2017 року.

Також суд першої інстанції у зв`язку із невиплатою заборгованості позивачеві на момент ухвалення рішення і враховуючи те, що затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням термінів її виплати є обґрунтованими.

Такі висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Суд обґрунтовано визнав належними та допустимими доказами надані позивачем копії довідок, розрахунки заборгованості заробітної плати за березень - липень 2017 року, копії наказів, трудової книжки, табелів обліку використання робочого часу. Зазначені розрахунки нічим не спростовані.

При цьому посилання відповідача на відсутність первинної документації, як на підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати є необґрунтованими, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік, тощо, покладено на працедавця, а не на працівника.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, відповідно до якої, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 30 Закону України Про оплату праці саме на роботодавця покладено обов`язок забезпечення достовірного обліку виконуваної роботи працівником та бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Позивачем в підтвердження виходу на робоче місце в період простою надані копії табелів обліку використання робочого часу за період з березня по 17 липня 2017 року та журнал обліку робочого часу технічного відділу структурного підрозділу Луганська дирекція залізничних перевезень регіональної філії Донецька залізниця ПАТ Українська залізниця .

В підтвердження не виплаченої заробітної плати за період з березня по липень 2017 року позивачем надані копії розрахунку заробітної плати (табулеграми), в яких зазначені нараховані суми щомісячно.

Оскаржуючи судове рішення, відповідач не надав своїх доказів на спростування наданих позивачем доказів та на відсутність заборгованості перед позивачем.

За змістом ч. 3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Посилання на те, що відповідач не мав об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків, а тому відсутні підстави для виплати заробітної плати, не можуть бути прийнятими до уваги, так як спростовуються встановленими обставинами, а саме табелями обліку використання робочого часу та копіями журналу обліку робочого часу технічного відділу СП Луганська дирекція залізничних перевезень . Підприємство працювало в умовах АТО і до 2017 року повинно було передбачити всі можливі обставини, які б перешкодили подальшій діяльності структурних підрозділів, задля чого повинно було приймати всі заходи для того, щоб мати на території України всі первинні бухгалтерські документи для оплати праці працівників.

З матеріалів справи, а саме із наданих позивачем розрахунків заробітної плати (табулеграм) вбачається, що починаючи з березня 2017 року по день звільнення позивачу нараховувалась оплата саме за простої, що також узгоджується з відмітками П (простій) у наданих позивачем табелях обліку використання робочого часу.

Відповідачем в березні 2017 року було прийнято рішення про встановлення простою не з вини працівників і оплату за час простою проводити з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду(окладу) за весь час простою в робочі дні згідно графіку роботи, що підтверджується відповідними наказами. З наданих позивачем табуляграм вбачається, що позивачеві було нараховано саме оплату за час простою.

Доводи про те, що у відповідача відсутні табелі обліку робочого часу позивача, а тому відступні підстави для нарахування заробітної плати, є безпідставними. Відповідно до Наказу Держкомстату від 05 грудня 2008 року № 489 Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці Табель обліку використання робочого часу - це одна з типових форм первинної облікової документації підприємств, установ, організацій.

Типові форми первинного обліку використовуються з метою обліку використання робочого часу усіх категорій працюючих, для контролю за дотриманням встановленого режиму робочого часу, для отримання даних про відпрацьований час та інших показників, необхідних для складання форм державних статистичних спостережень з праці.

Зокрема, типова форма N П-5 Табель обліку використання робочого часу надається як рекомендована для застосування і використовується як формалізований набір показників у складі первинного обліку підприємства щодо використання робочого часу, необхідний для заповнення форм державних статистичних спостережень з праці.

Отже, цей первинний документ повинен бути оформлений відповідачем.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що надані позивачем розрахунки заробітної плати не є допустимим доказом, оскільки їх оформлення не відповідає чинному законодавству, слід зазначити наступне.

Надані позивачем розрахунки заробітної плати (табулеграми) дійсно не містить печатки, кутового штампу, дати її видачі, однак вони були видані позивачу під час перебування у трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року та містять відомості, які можуть бути відомі тільки роботодавцю у зв`язку із оформленням позивача на роботу (ідентифікаційний код, посаду працівника, кількість відпрацьованих годин та невикористаних днів відпустки).

Також слід зазначити, що надані позивачем докази підтверджують припинення нарахування заробітної плати з березня 2017 року, однак не спростовують той факт, що з березня 2017 року по день звільнення виконував свої трудові обов`язки.

Апелянтом не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень. Відповідач беззаперечно мав можливість ознайомитися із змістом позовної заяви і матеріалами справи, та саме відповідач несе ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням ним процесуальних дій.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості по заробітній платі (з урахуванням компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги).

Згідно із долученою до матеріалів справи довідкою про доходи №ДНЛугДонФілія-725/65 та відомістю на виплату грошей №548 за березень 2017 року ОСОБА_1 нараховано заробітну плату за березень у сумі 2794,92 грн., та виплачено 12.07.2017 року у сумі 2222,47 грн., про що свідчить особистий підпис позивача у зазначеній відомості (а.с.75,79-81).

Зазначена виплата була правильно врахована судом першої інстанції при визначенні розміру заборгованості по заробітній платі, яка підлягає стягненню на корись позивача, без утримання з цієї суми передбачених законом податків та зборів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на відповідача.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 43 178,56 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст.368, 369, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця залишити без задоволення.

Рішення Краснолиманського міського суду від 15 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: