Рішення

від 23.03.2020 по справі 300/2499/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2020 р. справа № 300/2499/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Снятинської РДА про визнання дій неправомірними, стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення та зобов`язання здійснити перерахунок, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Снятинської РДА (далі - відповідач, УСЗН Снятинської РДА) про визнання неправомірними дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті недоплаченої за 2017-2018 щорічної допомоги на оздоровлення згідно статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зобов`язання виплатити недоплачені кошти на щорічну допомогу на оздоровлення за 2017-2018 виходячи із розміру 5-ти мінімальних заробітних плат, встановленої Законом України "Про Державний бюджет" на момент виплати згідно рішення суду.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС I категорії та інвалідом II групи, а тому відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на отримання щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат за 2017-2018 роки. ОСОБА_1 не погоджується з відмовою Управління соціального захисту населення Снятинської РДА у виплаті йому щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат, оскільки вважає, що відповідач безпідставно застосував постанову Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка не відповідає статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та порушує норми статті 22, пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.12.2019 дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків.

13.01.2020 позивачем зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуто.

У зв`язку із усуненням позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.01.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України(а.с. 23-24).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 10.02.2020 року. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив, просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, в зв`язку із чим щорічна разова грошова допомога на оздоровлення виплачена позивачу у 2017 - 2018 роках відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а іншого розміру такої допомоги у 2017 - 2018 роках не встановлено, оскільки стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не визначає розміру такої допомоги. Також, відповідач зазначив, що у нього не було правових підстав для нарахування допомоги на оздоровлення у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України, у зв`язку з чим вважає, що ним правомірно відмовлено позивачу в нарахуванні щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за 2017 - 2018 роки в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Окрім цього, представник відповідача вказав на пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до суду з цим позовом, оскільки про порушення своїх прав позивач дізнався, коли отримав щорічну разову грошову допомогу, а саме: за 2017 рік - в березні 2017 року, а за 2018 рік - в березні 2018 року. В зв`язку із наведеним, просив суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі(а.с.28-29).

11.02.2020 на адресу суду від представника позивача, надійшла відповідь на відзив, згідно якої зазначено, що позивач про порушення свого права довідався із відповіді Управління соціального захисту населення Снятинської РДА від 19.11.2019 №1122/02-19/27, в котрій було повідомлено, що кошти які передбачені згідно чинного законодавства виплачено як інваліду 2-ї групи за 2017- 120 грн, та за 2018 - 120 грн. Зважаючи на викладене, позивачем строк звернення не порушено (а.с.35).

Представником позивача вищенаведена відповідь на відзив 11.02.2020 була надіслана відповідачу, що підтверджується квитанціями про відправлення. Однак, заперечення у строк, встановлений судом відповідач не подав, поважних причин ненадання заперечень у встановлений судом строк не повідомив.

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.

ОСОБА_1 згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 23.09.2019 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 1), особою з інвалідністю і має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (а.с.5).

Згідно довідки МСЕК серії 10 ААА № 097528 від 22.11.2010 позивачу встановлено другу групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з наслідками Чорнобильської катастрофи, без переогляду (а.с.6).

Позивач перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації та отримує, зокрема, щорічну допомогу на оздоровлення у відповідності до набутого статусу особи, яка постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується матеріалами справи.

Розглянувши звернення позивача, Управління соціального захисту населення Снятинської РДА 19.11.2019 надало відповідь, оформлену листом № 1122/02-19/27, в якій зазначило, що щорічна допомога на оздоровлення за 2017 - 2018 роки виплачена у розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". В зв`язку із наведеним, щорічна грошова допомога на оздоровлення у 2017 - 2018 роках виплачена позивачу як інваліду II групи відповідно до чинного законодавства України у розмірі 120,00 грн на рік(а.с.7).

Дані обставини щодо розміру нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення в сумі 120,00 грн за 2017 рік та за 2018 рік відповідно підтверджується також реєстрами виплат за №908/2749 (а.с.30), за № 1089/2338 (а.с.31).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п`яти мінімальних заробітних плат за 2017-2018 роки згідно статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивач звернувся до суду з даним позовом з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року за №796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ).

Так, згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , цей закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" Держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов`язується відшкодувати її за:

1) пошкодження здоров`я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

2) втрату годувальника, якщо його смерть пов`язана з Чорнобильською катастрофою;

3) матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім`ї у зв`язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.

На державу покладаються також зобов`язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

В свою чергу правові підстави та порядок компенсації за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, сім`ям у зв`язку із втратою годувальника та щорічна допомога на оздоровлення таким особам визначено у статті 48 Закон № 796-ХІІ.

Згідно зі статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції, чинній після визнання зазначеним рішенням Конституційного Суду України неконституційними змін, внесених Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 №107-VI, щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії виплачується в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Разом з тим, в подальшому законодавство, яке регулює зазначені правовідносини, змінилось.

Так, відповідно до Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 року № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII) внесені зміни, зокрема, до статті 48 Закону № 796-ХІІ та викладено її у наступній редакції: "Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям-інвалідам, сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, батькам померлого, щорічна допомога на оздоровлення виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".

Згідно Прикінцевих положень Закону № 76-VIII, цей Закон набирає чинності з 01.01.2015 року, крім пункту 42 розділу I цього Закону (щодо Закону України від 14.10.2014 року "Про прокуратуру"), який набирає чинності з 25.04.2015 року.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо усунення дискримінаційного ставлення до громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї" від 21.04.2016 року № 1339-VIII, який набрав чинності з 22.05.2016 року, статтю 48 Закону № 796-ХІІ викладено в новій редакції: "Одноразова компенсація виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків інших ядерних аварій, особам, які брали участь у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, які стали інвалідами внаслідок відповідних ядерних аварій та випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, сім`ям, які втратили годувальника, та батькам померлого із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою.

Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою.

Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".

Таким чином, починаючи з 01 січня 2015 року стаття 48 Закону № 796-ХІІ не містила положень щодо виплати щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення особам у відповідних розмірах кратних до мінімальної заробітної плати.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частини першої, другої та третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв`язку з окремими положеннями Конституції України від 25 січня 2012 року № 3рп/2012 встановлено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Питання здійснення виплати передбачених статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї (далі - одноразова компенсація), та щорічної допомоги на оздоровлення (далі - щорічна допомога) деяким категоріям громадян, врегульовано Порядком виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 № 760 (надалі - Порядок № 760).

Пунктом 2 Порядку № 760 встановлено, що одноразова компенсація та щорічна допомога виплачуються за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік для соціального захисту громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за місцем фактичного проживання (перебування) громадян.

Відповідно до пункту 10 Порядку виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 року за № 760 щорічна допомога виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь в ліквідації наслідків інших ядерних аварій, ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь в ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, в розмірах, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року за № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В свою чергу, згідно пункту 1 вказаної постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 за № 562 встановлено такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: інвалідам I і II групи - 120,00 грн.; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - 100 гривень; інвалідам III групи та дітям-інвалідам - 90 гривень; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, кожній дитині, яка втратила внаслідок Чорнобильської катастрофи одного з батьків, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, - 75 гривень.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що нарахування та виплата щорічної допомоги на оздоровлення здійснена ОСОБА_1 як інваліду ІІ групи у розмірі 120,00 грн, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року за № 562.

Позивач в позовній заяві підтвердив факт отримання щорічної допомоги на оздоровлення за 2017 рік в розмірі 120,00 грн. та за 2018 рік також в розмірі 120,00 грн.

Вказані виплати підтверджуються відповідними реєстрами №908/2749 та № 1089/2338, які надані суду Управлінням соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації.

Враховуючи те, що починаючи з 01 січня 2015 року стаття 48 Закону № 796-ХІІ не містить положень щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення, зокрема інвалідам II групи у розмірі п`яти мінімальних заробітних плат, суд дійшов висновку, що виплату ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення здійснено відповідачем на підставі чинного на час здійснення нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2017, 2018 роки законодавства, а саме постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року за № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, зазначеній в постанові від 13.11.2019 в справі № 331/4450/17(2-а/331/174/2017), в постанові від 11.09.2019 в справі № 674/181/17 та в постанові від 21.11.2018 в справі № 202/4104/17.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає про відсутність порушеного права позивача, оскільки у відповідача не було правових підстав для нарахування щорічної допомоги на оздоровлення у розмірах інших, ніж встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року за №562, відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції чинній на момент спірних правовідносин.

Доводи позивача про наявність права на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п`яти мінімальних заробітних плат є безпідставними з огляду на посилання позивача на норми законодавства, які втратили чинність на час виникнення спірних правовідносин.

Щодо твердження позивача про те, що встановлені Кабінетом Міністрів України розміри щорічної допомоги на оздоровлення звужують та зменшують обсяг його прав, гарантованих статтею 22, пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України, то суд зазначає наступне.

Законом України від 28 грудня 2014 року за № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набув чинності 01.01.2015 року, розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, статтю 48 Закону № 796-ХІІ викладено у новій редакції, за нормами якої повноваження щодо визначення порядку виплати і розміру щорічної допомоги на оздоровлення були делеговані Кабінету Міністрів України та які неконституційними не визнавались.

У рішенні за № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов`язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. У рішенні від 07.07.1989 року у справі "Сорінг проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року "спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов`язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини".

У рішенні від 17.10.1986 року в справі "Ріс проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що, з`ясовуючи, чи існує позитивне зобов`язання стосовно людини, "належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини".

У рішенні від 09.10.1979 року в справі "Ейрі проти Ірландії" Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Суду від 12.10.2004 у справі "Кйартан Асмудсон проти Ісландії").

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України" від 07.11.2013 року висловив правову позицію, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу № 1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою.

Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, яка викладена в рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 року законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Отже, нарахування та виплата позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року за № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", не суперечить положенням Конституції України.

Щодо дотримання позивачем строків звернення до суду з цим позовом, то суд зазначає наступне.

Предметом судового розгляду в цій адміністративній справі є дії Управління соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації щодо відмови у здійсненні перерахунку і виплаті одноразової грошової допомоги на оздоровлення, оформлена листом від 19.11.2019 № 1122/02-19/27.

Суд звертає увагу, що строк звернення до суду і строк, впродовж якого, особа має право на перерахунок і виплату соціальної допомоги не є тотожними, а позивач пов`язує факт порушення свого права на перерахунок допомоги на оздоровлення за 2017-2018 роки, виходячи з розміру п`яти мінімальних зарплат з відмовою відповідача у виплаті в зазначеному розмірі, викладеною в листі від 19.11.2019 № 1122/02-19/27.

В зв`язку із наведеним, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не пропущено строку звернення до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з цим позовом, оскільки позивач дізнався про порушення свої прав з листа Управління соціального захисту населення Снятинської РДА від 04.11.2019 № 1048/02-19/27.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд також враховує частину 2 статті 2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав.

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв з дотриманням вимог частини 2 статті 2 КАС України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення.

Судові витрати згідно з статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на відмову в позові, за відсутності доказів їх понесення сторонами, судом не розподілялися.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

відповідач: Управління соціального захисту населення Снятинської РДА (код ЄДРПОУ 03193365, вул. Шевченка, 4, м. Снятин, Івано-Франківська область, 78300).

Суддя /підпис/ Микитин Н.М.