Рішення

від 17.03.2020 по справі 530/17/20

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/17/20

Номер провадження 2/530/192/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2020 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., розглянувши в місті Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до Опішнянської селищної ради Зіньківського району, Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, смт.Опішня, вул.Перемоги, 3, Зіньківського району, Полтавської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -

В С Т А Н О В И В:

В Зіньківському районному суді Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до Опішнянської селищної ради Зіньківського району, Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, смт.Опішня, вул.Перемоги, 3, Зіньківського району, Полтавської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Відповідно до Указу Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2 , постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19, постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року №215 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 , рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року, доручення регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій №3/2020 від 13 березня 2020 року, рішення ради суддів України від 17.03.2020 року № 19 встановлено обмеження. Окрім того, перевезення пасажирів транспортом у приміському, міському, міжміському, внутрішньо обласному і міжобласному сполученні обмежено.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник, адвокат Таран Р.Ф. не з`явилися, але направили до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності та підтримання позовних вимог.

Представник відповідача, Опішнянської селищної ради Зіньківського району, Полтавської області, в судове засідання не з`явився, але направив до суду заяву, в якій просить розгляд справи провести без його участі.

Суд, вирішив за можливе розглядати справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням норм ст.247 ЦПК України.

На підставі письмових заяв усіх сторін по справі, суд ухвалює рішення за відсутності сторін, на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку, передбаченому ст.ст. 223 , 247 ЦПК України .

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги і вони знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, суд приймає вказане визнання позову, оскільки такі дії відповідача не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому, відповідно до вимог ст. 206 ЦПК України , суд вважає, що вказані позовні вимоги є цілком доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному обсязі.

Згідно ст.13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача, стосовно якої він просить ухвалити рішення, у матеріальному розумінні - це певна річ (об`єкт), щодо якої виник спір.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: «кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності» .

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України: «Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини» , враховуючи місцезнаходження, позов пред`являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» , - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов`язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі докозам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до п. 11 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ст. ст. 1217, 1218, ЦК України спадщина здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1, ч.5. ст. 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину, яка незалежно від часу прийняття належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Згідно з положеннями ст. 1277 ЦК ( 435-15 ) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз`яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Судом встановлено що, 19.03.2008 року ОСОБА_1 (далі - позивач) придбав у власність за нотаріально посвідченим договором купівлі - продажу (реєстраційний номер 536) частину нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (на даний час - АДРЕСА_3 ), довідку про зміну адреси додано до матеріалів справи.

Належна ОСОБА_1 за вказаним Договором частка в майні складає 63/100.

Починаючи з 2008 року і до цього часу позивач постійно використовує всі приміщення вказаної будівлі, добросовісно та відкрито, проводив капітальний його ремонт та здійснює поточні ремонти за власні кошти. З часу придбання по даний час жодні інші особи не заявляли права на вказане нерухоме майно. Станом на 08.01.2020 року, право власності на іншу частину вказаного нерухомого майна належало підприємству ТОВ Ворскла (Код ЄДРПОУ 05423136), яке припинило свою діяльність відповідно до відомостей Державного реєстру ЮОФОП 03.11.2006 року (Номер запису 15641280000000275). На даний час, позивач здійснює відповідне оформлення фактично набутих протягом одинадцяти років використання та реалізованих шляхом володіння і користування прав на власність за набувальною давністю на частку у майні, що складає 37/100 будівлі.

З метою оформлення відповідних правовстановлюючих документів позивач звернувся до органу місцевого самоврядування - Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області з метою оформлення відповідних прав на власність, однак Відповідач відмовив у розгляді вказаного питання мотивуючи свою відмову тим, що вказане питання може бути вирішене лише шляхом звернення до суду з відповідною позовною заявою про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, у своєму листі №24- 150/0/4-13 від 28.01.2013 Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав прийшов до висновку, що виходячи зі змісту ст. 344 ЦК, обставинами, які мають значення для справи, і які повинен довести позивач, є такі: майно може бути об`єктом надувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.

Щодо можливості бути об`єктом набувальної давності: вказана частина будівлі, щодо якої позивач заявляє свої права, є об`єктом цивільного обороту, не є самочинно збудованим нерухомим майном, доказом чого є наявність цивільного правочину щодо придбання її частини, а також ці відомості підтверджуються довідкою Полтавського БТІ, що додано до матеріалів справи.

Верховний Суд України в Постанові від 6.09.2018р., по справі № 205/1178/16-ц, прийшов до висновку, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отримання позивачем у володіння вказаного нерухомого майна (його частки в розмірі 63/100) відбулося за його власним волевиявленням на підставі нотаріально посвідченого правочину, який додано до матеріалів справи. Добросовісність ОСОБА_1 володіння та використання майна в цілому, а зокрема і його частини щодо якої заявлені вимоги, юридично доведенню не підлягає, оскільки витікає з наявних у позивача прав власника спільної часткової власності в розумінні ст.ст.357; 358 Цивільного кодексу України. Так, керуючись наданим позивачу правом володіння майном, ОСОБА_1 здійснював володіння ним добросовісно, утримуючи його в належному стані та здійснивши його капітальний ремонт в 2008-2009 роках. Разом з тим, ОСОБА_1 здійснював його використання для зберігання власного майна та окрему його частину передавав у найм для використання його за цільовим призначенням.

Відкритість володіння означає, що воно є очевидним для усіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним, але це не означає, що володілець зобов 'язаний спеціально інформувати оточуючих про своє володіння річчю.

Володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Приховування володільцем свого володіння майном є порушенням цієї вимоги.

Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом усього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК України).

Постійне володіння ОСОБА_1 вказаним нерухомим майном у цілому доводиться сукупністю вищезазначених фактів, та доказами постійної участі позивача з 2008 року в підтриманні вказаного нерухомого майна в належному стані. З часу придбання ОСОБА_1 здійснив укладення договору на електропостачання всієї будівлі в цілому, який не припинявся по даний час.

Щодо відсутності інших осіб, які претендують на дане майно: відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомості про реєстрацію права власності на вищевказаний об`єкт до зазначеного державного реєстру не внесені. Відомості Реєстру прав власності на нерухоме майно, що діяв до 2014 року, містять інформацію про зареєстроване на ОСОБА_1 право власності на зазначену частину нерухомого майна в частці, що складає 63/100. Відомості про іншу частку - щодо якої ОСОБА_1 заявляє власне право на власність за набувальною давністю, містять інформацію про власника - Товариство з обмеженою відповідальністю Ворскла (код ЄДРПОУ 054231), яке припинило свою діяльність у 2006 році. Вказана інформація ОСОБА_1 стала відома за зверненням до Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно.

Опішнянська селищна рада Зіньківського району Полтавської області, як орган місцевого самоврядування (Відповідач по справі), до цього часу не заявляє жодних прав на вказане нерухоме майно, не здійснювала та не здійснює жодних перешкод у моєму користуванні ним як річчю, фактично визнаючи наявність заявленого ним права.

Щодо відсутності титулу (підстави) у позивача: володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого, його власнику було відмовлено. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року по справі № 296/6949/17 .

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Тобто, виключено набуття права власності на майно, яке знаходиться у володінні власника і ніколи не вибувало з його володіння. Вказана позиція, висловлена Верховним судом в постанові № 175/4741/16 від 29 березня 2018 року, та Постанові, від 06.09.2018р., по справі № 205/1178/16-ц.

Таким чином, особа, що має бажання набути у власність майно за набувальною давністю має володіти майном без правової підстави, добросовісно і відкрито володіти майном протягом встановленого строку, крім цього майно має бути не виключене із цивільного обороту.

Чинне цивільне законодавство не надає ОСОБА_1 жодного іншого законного способу набуття права на власність на зазначену частку нерухомого майна, окрім, як звернення до суду. Відсутність правових підстав володіння вказаною часткою підтверджується вище викладеними доказами та обґрунтуваннями. Позивач не укладав жодних угод протягом всього строку володіння вказаним нерухомим майном, які б надавали позивачу титул користувача чи власника об`єкту нерухомості у зв`язку з відсутністю жодної інформації щодо існуючих прав третіх осіб на зазначену частку в майні.

Згідно ст. 344 ЦК України , особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб`єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.

Згідно Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третястатті 344 ЦК ). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина другастатті 344 ЦК ). (п. 9 Постанови).

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК , право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Відповідно до положень пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК , правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.

При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю. (п. 11 Постанови).

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15 , 16 ЦК , а також ч. 4 ст. 344 ЦК України , згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. (п. 13 Постанови).

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 344 ЦК України , відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Відповідно до п.9 ст. 27 Закону України Про державнуреєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно є підставою для державної реєстрації прав.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі .

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі Пайн Велів Девелопментс ЛТД проти Ірландії зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі Голден проти Сполученого королівства ) та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Аналогічні положення містяться у ч.1 ст.15 ЦК України та ст.3 ЦПК України .

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст.4 ЦПК ).

Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 добросовісно володіє чужим майном і понад 10 років продовжує відкрито, безперервно володіти майном за адресою: АДРЕСА_3 , суд вважає за можливе визнати за ним право власності за набувальною давністю.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, із врахуванням визнання відповідачем позову, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Позивач судові витрати покладає на себе.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ч. 4 ст. 3, ч.3 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ст.55 Конституції України , ст.ст. 15 , 16 , 321 , 328 , 344 ЦК України , п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України , роз`ясненнями, що викладені в Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових справ , ст.ст. 4 , 11 , 12 , 13 , 49 , 76-80 , 81 , 83 , 197 , 200 , 206 , 247 , 259 , 206 , 263-265 , 272-273 ЦПК України , ЗУ "Про судовий збір" суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до Опішнянської селищної ради Зіньківського району, Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, смт.Опішня, вул.Перемоги, 3, Зіньківського району, Полтавської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - задоволити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , жителем АДРЕСА_1 , код РНОКПП - НОМЕР_1 право власності на 37/100 частин нерухомого майна нежитлової будівлі, яка згідно технічного паспорту в цілому складається з приміщень: складу №5 площею 241,7 кв.м; складу №8 площею 9,7 кв.м.; лазні №1 площею 55,3 кв.м; коридору № АДРЕСА_4 площею 15,1 кв.м; лазні № АДРЕСА_5 площею 32,6 кв.м; тамбура № АДРЕСА_6 площею 11,4 кв.м; санвузла № АДРЕСА_7 площею 3,1 кв.м. та розташована за адресою: АДРЕСА_3 , за набувальною давністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р.Должко