Постанова від 20.03.2020 по справі 911/2485/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2020 р. Справа№ 911/2485/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Козир Т.П.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Астерс Груп"

на рішення Господарського суду Київської області від 19.11.2019 (повний текст рішення складено 03.12.2019)

у справі №911/2485/19 (суддя Конюх О.В.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Ярич"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астерс Груп"

про стягнення 78 329,09 грн., -

В С Т А Н О В И В :

У 2019 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Ярич" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астерс Груп" про стягнення 78 329,09 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 19.11.2019 позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астерс Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Ярич" 78 329,09 грн. основного боргу та 1 921,00 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт поставки товару та розмір основного боргу відповідача перед позивачем за договором №1І029673 від 01.04.2015. Крім того місцевий господарський суд зазначив, що договір поставки є припиненим з 01.09.2018. Одночасно, суд першої інстанції встановив, що строк оплати товару, отриманого відповідачем за спірною видатковою накладною від 15.08.2018 №180013486 на суму 172 663,74 грн., яка містить всі необхідні реквізити, що надають можливість суду достовірно ідентифікувати відповідача як особу, яка отримала товар за вказаною накладною, є таким, що настав. Крім цього, суд першої інстанції відхилив твердження відповідача про те, що сума вартості отриманого товару в порядку пункту 14.1договору має бути зменшена зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму вартості маркетингових послуг, які надані відповідачем позивачу за договором про надання послуг від 01.04.2015 №ВЗ 1І029673, оскільки вказаний договір також є припиненим з 01.09.2018, відтак, зобов`язання за ним припинилися.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Астерс Груп" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.11.2019 року у справі №911/2485/19 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимог та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржуване рішення є безпідставним, необґрунтованим та винесеним в наслідок неправильного встановлення обставин, які мають значення для справи, а також неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Зокрема скаржник зазначає, що судом першої інстанції безпідставно взято в якості доказу поставки товару по договору від 01.04.2015 №1І029673 саме видаткова накладна №180013486 від 15.08.2018 на суму 172 663,74 грн., оскільки вона не містить всіх необхідних реквізитів первинного документа. Крім того, відповідач, посилаючись на пункт 7.10 договору від 01.04.2015 №1І029673 зазначає, що оскільки видаткова накладна не містить всіх необхідних реквізитів первинного документу, неналежним чином оформлена, відповідач вправі здійснити затримку розрахунку до надання документів, передбачених п. 3.6 вказаного договору. Поряд з цим, відповідач наголошує, що оскільки оплата за товар відповідно до договору здійснюється лише після його реалізації, а документів, що підтверджували б реалізацію товару, в матеріалах справи не міститься, то у відповідача ще не настав обов`язок по оплаті за договором від 01.04.2015 №1І029673, а тому суд безпідставно задовольнив позовні вимоги. Також відповідач стверджує, що судом першої інстанції безпідставно відхилено, що сума вартості отриманого товару в порядку пункту 14.1 договору має бути зменшена зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму вартості маркетингових послуг, які надані відповідачем позивачу за договором про надання послуг від 01.04.2015 №ВЗ 1І029673, а саме на суму 51 081,07 грн. згідно Акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 31.01.2019.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2019 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Євсіков О.О., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.01.2020 року апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Астерс Груп" на рішення Господарського суду Київської області від 19.11.2019 залишена без руху.

17.01.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Астерс Груп" до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків з доказами сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі, а також з доказами направлення копії апеляційної скарги листом з описом вкладення позивачу у справі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.01.2020, у зв`язку з відпусткою судді Євсікова О.О., сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі №911/2485/19 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Чорногуза М.Г., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Астерс Груп" на рішення Господарського суду Київської області від 19.11.2019 вирішено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Астерс Груп" на рішення Господарського суду Київської області від 19.11.2019 здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч.10 ст.270 ГПК України).

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін - матеріали справи не містять.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи положення зазначених правових норм з урахуванням відсутності клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.04.2015 між ТОВ Астерс Груп (покупець) та ТОВ Кондитерська фабрика Ярич (постачальник) укладено договір №1І029673 (далі договір поставки) (а.с. 12-14), відповідно до умов якого:

- постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, та у відповідності із замовленням покупця, поставити товар, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в специфікаціях. Поставка товару постачальником здійснюється з метою його оптово/роздрібної реалізації через мережу магазинів Фуршет. (пункт 1.1 договору);

- перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця (пункт 5.1 договору);

- оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника після його реалізації кожні 45 (сорок п`ять) дні (ів). Під реалізацією сторони розуміють безпосередню реалізацію товару, що здійснюється через мережу магазинів "Фуршет". При цьому сторони домовилися про те, що покупець здійснює оплату поставленого товару тільки у випадку, якщо сума за розрахунковий період буде складати не менше, ніж 500,00 (п`ятсот) грн. (пункт 7.9. договору);

- даний договір набирає сили з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2017 (пункт 10.1 договору).

31 травня 2018 між сторонами укладено додаткову угоду до договору №1І029673 від 01.04.2015 ( а.с. 16), відповідно до якої сторони домовились внести зміни до п. 10.1 основного договору, виклавши його в наступній редакції: договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками і діє до "30" червня 2018 р. включно. Термін дії цього договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний місяць у випадку, коли жодна із сторін не повідомить іншу про відмову від подальшої участі в цьому договорі, але не пізніше, ніж за 7 (сім) календарних днів до закінчення терміну дії цього договору.

Відповідно до частини першої ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Відповідно до частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за своєю правовою природою укладений сторонам договір є договором поставки. Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Дана норма кореспондується зі ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно видаткової накладної №180013486 від 15.08.2018 на суму 172 663,74 грн. позивач на виконання умов договору №1І029673 від 01.04.2015 здійснював поставку товару відповідачу, а відповідач товар отримував, копія якої залучена до матеріалів справи ( а.с.19)

Відповідно до пункту 7.13 Договору поставки, не рідше одного разу на три місяці сторони зобов`язані підписувати акти звірки взаєморозрахунків.

Сторонами було підписано акт перевірки розрахунків станом на 31.08.2018, відповідно до якого за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем у сумі 709 119,82 грн.(а.с.20) Колегія суддів звертає увагу, що даній акт містить посилання на видаткову накладну №180013486 від 15.08.2018 на суму 172 663,74. Інформація по оплаті даної накладної станом на 31.08.2018 року відсутня. Тобто відповідач такими діями визнає факт поставки товару по вказаній накладної та прийняв її без будь яких заперечень.

10.01.2019 відповідач здійснив часткову оплату за отриманий товар у сумі 630 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №101307083, копія якого долучена до матеріалів справи.

Також, сторонами було складено та підписано акт перевірки розрахунків станом на 21.01.2019, відповідно до якого за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем у сумі 78 329,09 грн. ( а.с.21)

При цьому, колегія суддів, відхиляє доводи скаржника, що акт звірки не може використовуватись як форма визнання боргу, оскільки підписання такого акту є дією, що свідчить про визнання відповідачем свого боргу, оскільки між сторонами було складено та підписано акт звіряння взаєморозрахунків, який є певною формою фіксації юридично-значимих дій сторін за цим актом, і яким, зокрема, оформляється інвентаризація дебіторської і кредиторської заборгованості.

Таким чином матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконав свою частину зобов`язань за договором, поставивши відповідачу товар, зокрема за спірною накладною від 15.08.2018, відтак вправі був очікувати належного виконання відповідачем зобов`язань з оплати, які між іншим погоджені сторонами у актах звірки, що підписані відповідачем без зауважень.

Згідно з п. 7.9 договору №1І029673 від 01.04.2015 оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника після його реалізації кожні 45 (сорок п`ять) дні (ів). Під реалізацією сторони розуміють безпосередню реалізацію товару, що здійснюється через мережу магазинів "Фуршет". При цьому сторони домовилися про те, що покупець здійснює оплату поставленого товару тільки у випадку, якщо сума за розрахунковий період буде складати не менше, ніж 500,00 (п`ятсот) грн.

Таким чином, відповідно до умов п. 1 розділу 8 договору перебіг строку для настання у відповідача обов`язку оплатити отриманий товар починається з моменту реалізації ним товару третім особам, і закінчується зі спливом 45 календарних днів після здійснення продажу відповідачем товару третім особам.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для встановлення факту прострочення відповідачем строку виконання ним зобов`язань щодо оплати товару, необхідно з`ясувати дату реалізації ним третім особам товару, отриманого від позивача. Між тим, доказів реалізації відповідачем товару матеріали справи не містять, як і не містять протилежного. Так відповідачем в підтвердження своїх заперечень щодо не реалізації отриманого від позивача товару за спірною накладною від 15.08.2018 не надано суду відповідних доказів, зокрема, акта інвентаризації залишків нереалізованої продукції, листів щодо повернення нереалізованого товару позивачеві у відповідності з п. 3.7 договору поставки. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач реалізував своє право на повернення товару.

Відповідно до пункту 3.7.1 Договору у випадку, якщо товар не був реалізований на протязі строку його придатності, покупець направляє на адресу постачальника повідомлення про обсяг та причини повернення товару, який постачальник зобов`язаний протягом 5 календарних днів з моменту одержання повідомлення від покупця, вивезти такий товар зі складу покупця.

До позовної заяви позивачем долучено зразки пакування товару, поставленого позивачем відповідачу за спірною видатковою накладною №180013486 від 15.08.2018 на суму 172 663,74 грн., з яких вбачається, що термін придатності усього товару сплив остаточно 15.08.2019.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який відхилив твердження відповідача про те, що сторони домовились про оплату виключно реалізованого товару за умови реалізації не менше як на 500,00 грн. , у зв`язку з чим строк оплати товару не настав, з наступних підстав.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини 1, 2 статті 712 ЦК).

Пунктом 5.1 Договору поставки сторони передбачили, що перехід права власності на товар здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця.

Аналіз приписів ст. 655 та ч. 1 ст. 697 ЦК дозволяє зробити висновок, що обов`язком продавця є передача товару у власність покупцеві, який, у свою чергу, зобов`язується оплатити товар. Правовідносини купівлі-продажу передбачають перехід права власності на товар від продавця до покупця у момент передачі товару покупцеві; при цьому законодавець дозволяє зберігати товар за продавцем до оплати товару покупцем або до настання інших обставин, про які сторони домовилися при укладенні договору купівлі-продажу. Зі змісту пункту договору постачання випливає, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання представниками сторін видаткової накладної, що засвідчує факт передачі товару. Отже, сторони спору узгодили перехід права власності на поставлений позивачем товар до відповідача-покупця у момент прийняття ним товару від позивача-постачальника. Перехід права власності вимагає від відповідача подальших дій - він зобов`язаний оплатити вартість поставленого йому товару. Обов`язок відповідача-покупця оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає через закон (ч.1 ст. 265 ГК, ст.655, 692, 712 ЦК ).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов`язок доведення факту належної оплати за отриманий товар закон покладає на покупця.

Відповідно до ч. 3. ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В силу частин 1, 3 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

При цьому, колегія суддів бере до уваги той факт, що 20.08.2018 позивач направив на адресу відповідача повідомлення №20/08-01, яким повідомив відповідача про небажання продовжувати дію договору №1І029673 від 01.04.2015 та договору про надання послуг №ВЗ 1І029673 від 01.04.2015 та їх припинення з 01.09.2018, докази чого долучено до матеріалів справи.( а.с. 17)

За загальним правилом (частина 1 ст. 651 ЦК України) зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Інше встановлено пунктом 10.1 Договору поставки в редакції додаткової угоди від 31.05.2018, відповідно до якої договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками і діє до "30" червня 2018 р. включно. Термін дії цього договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний місяць у випадку, коли жодна із сторін не повідомить іншу про відмову від подальшої участі в цьому договорі, але не пізніше, ніж за 7 (сім) календарних днів до закінчення терміну дії цього договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Згідно з ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Оскільки позивачем направлено відповідне повідомлення згідно до умов додаткової угоди, суд встановив, що договір поставки №1І029673 від 01.04.2015 є припиненим з 01.09.2018.

Колегія суддів відхиляє твердження відповідача про те, що в актах перевірки розрахунків сторонами констатується лише те, що на певну дату є залишок в певній сумі за всіма розрахунками по взаємовідносинах з контрагентом, а не розмір заборгованості, оскільки таке є домислами відповідача та спростовується змістом поданих актів перевірки розрахунків.

Також колегія суддів відхиляє посилання відповідача на п. 7.10 договору, яким передбачено затримати розрахунки з постачальником у випадку ненадання належно оформленої документації, передбаченої п. 3.6 договору - до моменту надання в повному обсязі належно оформленої супровідної документації, оскільки відповідачем не виставлялись позивачу зауваження щодо неналежного оформлення вищезазначеної накладної. Крім того, вказана накладна була включена сторонами договору в акт звірки розрахунків без будь яких зауважень, що виключає підстави для затримки розрахунків.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №916/1263/15-г (3-269гс16)).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач визнавав наявність заборгованості, що підтверджується двостороннім актом взаєморозрахунків від 30.01.2019, який був підписаний відповідачем без зауважень.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов цілком правомірного висновку, що строк оплати товару, отриманого відповідачем за спірною видатковою накладною від 15.08.2018 №180013486 на суму 172 663,74 грн., яка містить всі необхідні реквізити, які надають можливість суду достовірно ідентифікувати відповідача як особу, яка отримала товар за вказаною накладною, є таким, що настав. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що спірна накладна від 15.08.2018 №180013486, відповідність якої заперечує відповідача була включена останнім в акт перевірки розрахунків від 13.09.2018 року.

Одночасно, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму вартості маркетингових послуг, які надані відповідачем позивачу за договором про надання послуг від 01.04.2015 №ВЗ 1І029673. (п.14.1) враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2015 між ТОВ Астерс Груп (виконавець) та ТОВ Кондитерська фабрика Ярич (замовник) укладено договір про надання послуг №ВЗ 1І029673, відповідно до умов якого:

- в порядку та на умовах визначених цим договором замовник доручає виконавцеві, а виконавець зобов`язується надати замовнику за плату маркетингові послуги (далі послуги), вказані в підпункті 1.2 даного договору, стосовно товарів, поставлених замовником згідно з договором №1І029673/ від 01.04.2015 (далі "договір постачання") в мережу магазинів виконавця "Фуршет" (далі "мережа магазинів"), вказаних в додатку №1 до цього договору (пункт 1.1 договору);

- вартість послуг, в т.ч. ПДВ, наданих виконавцем відповідно до цього договору, визначається із розрахунку 7.5 % від загальної суми проданого в мережі магазинів товару, з урахуванням ПДВ, та оплаченого (шляхом перерахування на поточний рахунок або зарахуванням зустрічних вимог) замовнику за поточний місяць згідно з договором постачання, укладеного між замовником та виконавцем (пункт 3.1 договору);

- оплата за надані послуги згідно з цим договором здійснюється шляхом зарахування зустрічних вимог, тобто зарахуванням належних виконавцю за ці послуги сум із грошових коштів, які виконавець зобов`язаний перерахувати замовнику за поставлений товар відповідно до договору постачання. Підставою для таких розрахунків є акт прийому передачі наданих послуг, підписаний обома сторонами. Залік зустрічних вимог проводиться замовником без підписання сторонами додаткових документів (актів, протоколів тощо). Зарахування зустрічних вимог може здійснюватись за письмовою заявою виконавця (пункт 3.2 договору);

- цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2017 року включно (пункт 7.1 договору).

31 травня 2018 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору №ВЗ 1І029673 від 01.04.2015, відповідно до якої сторони домовились внести зміни до п. 7.1 основного договору, виклавши його в наступній редакції: договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками і діє до "30" червня 2018 р. включно. Термін дії цього договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний місяць у випадку, коли жодна із сторін не повідомить іншу про відмову від подальшої участі в цьому договорі, але не пізніше, ніж за 7 (сім) календарних днів до закінчення терміну дії цього договору.

Відповідачем в якості доказу зарахування суми за зустрічними вимогами долучено до матеріалів справи копію акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 31.01.2019 на суму 51 081,07 грн., який не підписаний позивачем.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що у відповідності до умов додаткової угоди від 31.05.2018 позивач направляв відповідачу повідомлення ( а.с. 17) про припинення як договору поставки від 01.01.2015, так і договору про надання послуг від 01.04.2015 з 01.09.2018 , відтак суд встановив, що договір про надання послуг №ВЗ 1І029673 від 01.04.2015 також є припиненим з 01.09.2018, відтак, зобов`язання за ним припинилися.

Доказів надання відповідачем позивачу будь-яких послуг в січні 2019 року на суму 51 081,07 грн. суду не подано, Акт №3900028884 від 31.01.2019 позивачем отриманий 19.02.2019 шляхом електронного листування, підписаний не був, 19.02.2019 позивачем надано обґрунтовану відмову від його підписання, відтак послуги, зазначені в акті, виконавцем не надавалися, замовником не прийняті, відтак не належать до оплати.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, беручи до уваги вище встановлені обставини у даній справі, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку, що станом на момент розгляду справи по суті строк оплати отриманого товару настав, а в матеріалах справи відсутня докази його оплати.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно та ґрунтовно досліджено матеріали справи, перевірено на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунок заборгованості, наданий позивачем, та цілком правомірно задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю Кондитерська фабрика Ярич повністю про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Астерс Груп 78 329,09 грн. боргу, підстав для скасування даного рішення відповідно до ст. 277 ГПК відсутні.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано відповідачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астерс Груп" на рішення Господарського суду Київської області від 19.11.2019 у справі №911/2485/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 19.11.2019 у справі №911/2485/19 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2485/19.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

Т.П. Козир