Постанова

від 24.03.2020 по справі 926/2381/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2020 року Справа № 926/2381/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В. , суддя Дужич С.П.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику представників сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вест Ойл Груп" на рішення Господарського суду Волинської області від 10 січня 2020 року (повний текст складено 13.01.2020) у справі №926/2381/19 (суддя Якушева І.О.)

за позовом Чернівецької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вест Ойл Груп"

про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 117033,59 грн

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 10 січня 2020 року у справі №926/2381/19 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вест Ойл Груп" на користь Чернівецької міської ради 86 798 грн 50 коп. безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати, 1 424 грн 81 коп. витрат пов`язаних з оплатою судового збору. В позові про стягнення 30 235 грн 09 коп. безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Волинської області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 лютого 2020 року у справі №926/2381/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вест Ойл Груп" на рішення Господарського суду Волинської області від 10 січня 2020 року у справі №926/2381/19. Встановлено строк позивачу для подання відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) апелянту копії відзиву та доданих до нього документів до 25 лютого 2020 року. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз.2 ч.10 ст.270 ГПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вест Ойл Груп" на рішення Господарського суду Волинської області від 10 січня 2020 року у справі №926/2381/19 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з пункту 3 додатка 3 до рішення Чернівецької міської ради від 29.09.2005 №841, земельна ділянка за адресою вул.Хотинська, 53-А була включена до списку земельних ділянок для розміщення автозаправочних станцій у місті Чернівці.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.08.2019 №177783495 на підставі рішення Господарського суду Рівненської області від 16.04.2008 за вказаною адресою за Товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта Вест Ойл Груп" зареєстровано право власності на автозаправочну станцію загальною площею 36,4кв.м., дата реєстрації - 26.09.2013.

Згідно з пунктом 3 додатка 3 до рішення міської ради від 25.07.2013 №939 відповідачу надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки в оренду за адресою: м. Чернівці, вул. Хотинська, 53-А.

Як вбачається з витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який виданий відділом у м. Чернівцях Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 28.05.2019р. №870, за адресою м.Чернівці, вул.Хотинська, 53-А сформовано земельну ділянку площею 0,0326 га з кадастровим номером 7310136900:41:007:0051.

У зв`язку із неоформленням відповідачем права користування земельною ділянкою на правах оренди, виконавчим органом Чернівецької міської ради - департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради було надіслано землекористувачу листа від 28.05.2019 №04/1-08/1-1769 з пропозицією оформити таке право та сплатити кошти за її використання (а.с.8).

06 червня 2019 року Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради звернувся до ТОВ "Дельта Вест Ойл Груп" з листом №04/01-08/1-1769, в якому просив протягом двох місяців з дня отримання даного листа сплатити кошти в сумі 117 033,59 грн за фактичне користування земельною ділянкою за адресою м.Чернівці, вул.Хотинська, 53-А, площею 0,0326 г (кадастровий номер 7310136900:41:007:0051) для обслуговування АЗС за період з 05.06.2016 по 04.06.2019 без правовстановлюючих документів (а.с.10).

Згідно з інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно станом на 16.08.2019 право оренди на зазначену земельну ділянку за відповідачем не зареєстровано, а кошти не сплачені.

Враховуючи викладене, Чернівецька міська рада звернулася до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Дельта Вест Ойл Груп" 117 033,59 грн безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини 1статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 181 ЦК України встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

У відповідності до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно із частинами 1,2 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ч.1 ст.124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначенимистаттею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно доЗакону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст.126 Земельного кодексу України).

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Вищезазначені норми права відображають загальний принцип цілісності об`єкта нерухомого майна із земельною ділянкою, на якій він розташований. Набуття земельної ділянки відповідачем обумовлюється набуттям права власності на будівлю, розташовану на земельній ділянці, без якої існування будівлі та її використання є неможливим.

Таким чином, з урахуванням приписів статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 ЦК України право власності на житловий будинок, будівлю, споруду є безумовною підставою для виникнення права користування земельною ділянкою під відповідним нерухомим майном, яке має бути оформлено відповідним чином з урахуванням приписів статті 126 Земельного кодексу України.

За змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці з 26.09.2013 (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

При цьому матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідних договорів оренди з Чернівецькою міською радою та державної реєстрації такого права.

Отже, відповідач користується спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч.2 ст.152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Згідно з статтею 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд вірно зазначив в оскаржуваному рішення, що ТзОВ "Дельта Вест Ойл Груп", як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.01.2019 у справі № 916/2927/17).

Відповідно до ст.206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідач не є ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.72 Податкового кодексу України).

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).

Відповідно до ст.271 Податкового кодексу України, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Як вбачається з розрахунку, доданого до матеріалів справи, позивач нараховує відповідачу плату за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати за період з 05.06.2016 по 04.06.2019 в розмірі 117 033,59 грн виходячи з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки (а.с. 15).

Поряд з тим, відповідач у відзиві на позовну заяву заявляє про застосування позовної давності до вимоги в частині стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 05.06.2016 по 23.10.2016.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Таким чином, позовні вимоги заявлені поза межами строків позовної давності не підлягають задоволенню у зв`язку із спливом цього строку, що є підставою для відмови у задоволенні позову (частина 4 статті 267 ЦК України).

У відповідності до частин 3,4 ст.267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки, позивач звернувся до суду 24 жовтня 2019 року, то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 14 340,97 грн (101,709 х 141=14 340,97 (грн.), де 101,709 - розмір орендної плати за один день, 141 - кількість днів) безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 05.06.2016 по 23.10.2016 у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Частина 1 ст.93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Відповідно до ч.2 ст.15 Закону України "Про Державний земельний кадастр", відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як встановлено судами обох інстанцій, станом на 28 травня 2019 року речове право на земельну ділянку за адресою місто Чернівці, вулиця Хотинська 53А, кадастровий номер ділянки 7310136900:41:007:0051 було зареєстровано за Спільним українсько-англійським підприємством "Західна нафтова група" у формі товариства з обмеженою відповідальністю.

Вказане підприємство у період 2016 - 2019 роки сплачувало до місцевого бюджету міста Чернівців грошові кошти за користування вказаною земельною ділянкою у формі земельного податку. За період червень 2016 року - червень 2019 року СП "Західна нафтова група" у формі ТОВ сплачено до місцевого бюджету 15 894,12 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень (а.с. 75-111).

Як вбачається, позивач, звертаючись з позовом до суду та заявляючи до стягнення 117 033,59 грн, не врахував факт сплати попереднім землекористувачем коштів у розмірі 15 894,12 грн.

Враховуючи факт сплати попереднім землекористувачем - Спільним українсько-англійським підприємством "Західна нафтова група" у формі товариства з обмеженою відповідальністю коштів за користування вказаною земельною ділянкою у формі земельного податку за спірний період, та зважаючи на відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 14 340,97 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 05.06.2016 по 23.10.2016 у зв`язку з пропуском строку позовної давності, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 24.10.2016 по 04.06.2019 на суму 86 798,50 грн (117 033,59- 14 340,97 - 15 894,12).

При цьому, посилання скаржника на те, що земельна ділянка за адресою: Чернівецька область, місто Чернівці, вулиця Хотинська 53 А, щодо якої існує спір, не внесена до Державного земельного кадастру України, а отже не сформована як об`єкт цивільних прав, що в свою чергу виключає можливість обчислення суми безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч. 1,3,4 ст.79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно з абзацом 3 ч.1 ст.13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Крім того, згідно ст.289 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (ч.2 ст.20 Закону України "Про оцінку земель").

Отже, нормативна грошова оцінка земельних ділянок є основою для визначення розміру орендної плати за коритсування земельними ділянками державної та комунальної власності (аналогічну правову позицію викладено в постановах верховного Суду від 28.01.2019 у справі №922/3782/17, від 12.03.2019 у справі 3916/2948/17).

Враховуючи викладене та беручи до уваги наявність витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.05.2019 №870 та кадастрового номеру земельної ділянки - 7310136900:41:007:0051, колегія суддів вважає, що земельна ділянка є сформованою, однак інформація про неї не внесена до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вест Ойл Груп" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 10 січня 2020 року у справі №926/2381/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

4. Справу №926/2381/19 повернути Господарському суду Волинської області.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Дужич С.П.