Рішення

від 24.03.2020 по справі 920/62/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.03.2020 Справа № 920/62/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження справу № 920/62/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Флора (69013, м.Запоріжжя, вул. Стартова, 3В; код ЄДРПОУ 25223362),

до відповідача Фермерського господарства Поділля-Інвест (42530, Сумська область, Липоводолинський район, с. Подільки, вул. Шкільна, 7/1; код ЄДРПОУ 34072036),

про стягнення 287 455,10 грн,

установив:

21.01.2020 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 287455,10 грн (з яких: 250620,75 грн основного боргу, 22068,41 грн пені, 14765,94 грн 20% річних) за неналежне виконання умов договору поставки № 109/19/874 від 15.05.2019, а також 4311,82 грн. судового збору.

Разом з позовом позивач подав до суду заяву № 13/01-02 від 13.01.2020 про забезпечення позову, відповідно до якої просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача на будь-яких банківських рахунках, у тому числі, але не виключно, на рахунку UA НОМЕР_1 в ПАТ Кредобанк у розмірі 287455,10 грн.

Ухвалою суду від 23.01.2020 відмовлено позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 27.01.2020 відкрито провадження у справі № 920/62/20; постановлено справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов до 17.02.2020; встановлено позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив до 27.02.2020; встановлено відповідачу строк для подання до суду заперечення до 07.03.2020.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, заперечень позовним вимогам не висловив, просив суд врахувати фінансовий стан підприємства та зменшити нараховані позивачем суми пені та відсотки річні.

Позивач подав відповідь на відзив, наполягає на задоволенні позовних вимог та відхиляє доводи відповідача щодо наявності підстав для зменшення нарахованих сум санкцій.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:

15.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Флора (постачальником, позивачем у справі) та Фермерським господарством Поділля Інвест (покупцем, відповідачем у справі) був укладений договір поставки №109/19/874.

Відповідно до п.1.1 укладеного договору позивач зобов`язався поставити та передати відповідачу, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити продукцію (засоби захисту рослин, насіння, мінеральні добрива, позакореневі добрива) в асортименті, кількості та за ціною згідно з специфікацією (ями), оформленими у формі додатків до цього договору.

Відповідно до пункту 3.1 договору поставки місце та умови (базис) поставки вказуються у відповідній Специфікації. Відвантаження та поставка продукції покупцеві здійснюється погодженими партіями та у строки, визначені сторонами у специфікації, за умови дотримання покупцем графіку платежів, визначеного такою Специфікацією.

Відповідно до пункту 4.1 договору ціна продукції, що поставляється за цим договором, зазначається у Специфікації.

За умовами пунктів 4.2 - 4.4, 5.1 договору поставки сторони передбачили можливість узгодження поряду формування ціни, строку оплати у підписаних представниками Специфікаціях.

Як зазначав позивач, на виконання умов зазначеного договору між сторонами були складені та підписані Специфікації: № 109/19/874/1/ЗЗР від 20.05.2019, №109/19/874/2/Н від 21.05.2019, № 109/19/874/4/ПД від 13.06.2019.

Відповідно до умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв за Специфікацією № 109/19/874/2/Н від 21.05.2019 насіння кукурудзи Делітоп, насіння кукурудзи НК Джитаго, насіння кукурудзи НК Термо на загальну суму 393750,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 1779 від 21.05.2019 та видатковою накладною № 1782 від 21.05.2019; за Специфікацією № 109/19/874/4/ПД від 13.06.2019 відповідач прийняв мікрокат цинк+марганець на загальну суму 175440,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №м 2165 від 14.06.2019.

Умови та строки оплати за поставлений товар викладені у п. 2 вказаних Специфікацій. Так, 20% вартості товару відповідач має сплатити на умовах попередньої оплати, а 80% вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати у строк до 15.10.2019.

Як вказує позивач, відповідач вчасно не оплатив йому вартість поставленого товару і станом на 15.10.2019 заборгованість склала 311620,75 грн.

27.12.2019 відповідачем було частково сплачено суму боргу, таким чином станом на 13.01.2020 (дату складання позову) заборгованість відповідача (розмір невиконаного вчасно зобов`язання) становила 250620,75 грн.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов`язання виникають із підстав, встановлених вищевказаною правовою нормою.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 вищевказаного Кодексу наголошує, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для

використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору.

Частиною 1 статті 530 вищезазначеного Кодексу передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, як встановлено судом, відповідач свої зобов`язання в частині оплати вартості поставленого позивачем товару у повному обсязі не виконав, необхідну суму грошових коштів йому не перерахував.

У відповідності до вимог статей 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 86 зазначеного Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивачем до позову додані необхідні докази на підтвердження заявлених вимог, у той час як відповідач не надав суду доказів безпідставності позовних вимог чи доказів, які б свідчили про належне виконання ним договірних зобов`язань.

Таким чином, на підставі встановлених фактів, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 250620,75 грн заборгованості за поставлений товар правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 22068,41 грн пені, 14765,94 грн 20% річних, суд зазначає наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного чи неналежно виконаного зобов`язання. Пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена можливість визначення у договорі розміру штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, при цьому статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6.4. договору поставки № 109/19/874 покупець за несвоєчасну оплату поставленої продукції сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості отриманої, але неоплаченої продукції за кожен день прострочення, а також відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України сплачує на користь постачальника 20% річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої заборгованості за кожний день до того часу, коли буде здійснений платіж, до або після винесення будь-якого судового рішення.

Відповідно до приписів чинного законодавства України та п. 6.4 договору поставки позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої в період заборгованості, від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати (включаючи день оплати), в сумі 22068,41 грн та 2 0% річних в сумі 14765,94 грн.

Перевіривши за допомогою комп`ютерної програми Ліга: Закон. Підприємство 9.5.3. ТОВ Інформаційно-аналітичний центр Ліга ТОВ Ліга Закон 2020 розрахунки позивача, в тому числі: періоди нарахувань, розмір простроченого платежу, розмір облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення відповідача, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо клопотання відповідача про зменшення нарахованих позивачем сум санкцій, викладене у відзиві на позов, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України також передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що права та законні інтереси суб`єктів господарювання захищаються, зокрема, шляхом застосування штрафних санкцій, іншими способами, передбаченими законом.

Правовий аналіз вказаний статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Суд зазначає, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції передбачено, що вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п. 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України від 07.04.2008 N 01-8/211, при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття значно та надмірно є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Таким чином, враховуючи викладене, клопотання відповідача про зменшення нарахованої позивачем пені та нарахованих сум відсотків річних, викладене у відзиві на позов, суд залишає без задоволення, оскільки відповідачем не доведено винятковості обставин, за наявності яких суд, з урахуванням положень ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України, міг би зменшити нараховану пеню, не подано суду документів на підтвердження наявності таких істотних обставин, до того ж розмір неустойки не є занадто великим, що мало би негативний вплив на господарську діяльність відповідача, натомість застосування неустойки до сторони, яка порушує зобов`язання, має виступати превентивною мірою для запобігання порушенням.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, суд відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України відшкодовує позивачу витрати по сплаті судового збору за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 231-233, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фермерського господарства Поділля-Інвест (42530, Сумська область, Липоводолинський район, с. Подільки, вул. Шкільна, 7/1; код ЄДРПОУ 34072036) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Флора (69013, м. Запоріжжя, вул. Стартова, 3В; код ЄДРПОУ 25223362) 250620,75 грн основного боргу за договором поставки № 109/19/874 від 15.05.2019, 22068,41 грн пені за несвоєчасні розрахунки, 14765,94 грн суму 20% річних; 4311,82 грн витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повне судове рішення складено 24.03.2020.

Суддя В.Л. Котельницька