Рішення

від 17.03.2020 по справі 152/48/20

ШАРГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Шаргородський районний суд

Вінницької області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2020 року

м. Шаргород

справа № 152/48/20

провадження 2/152/106/20

Шаргородський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Соколовської Т.О.,

з участю:

секретаря судового засідання - Бабиній І.Д.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача ОСОБА_2 ,

представник відповідача адвокат Самар В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 1 у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Енергія смт. Томашпіль Вінницької області про розірвання договору оренди землі,

встановив:

І. Стислий виклад позицій позивача та відповідача

14.01.2020 ОСОБА_1 звернувся до Шаргородського районного суду з позовом до ТОВ Компанія Енергія смт. Томашпіль Вінницької області про розірвання договору оренди землі.

У обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 11 січня 2010 року його батько ОСОБА_3 уклав в ТОВ Компанія Енергія договір оренди землі на строк 15 років, за умовами якого батько передав відповідачу в оренду земельну ділянку № НОМЕР_1 за кадастровим номером 0525386900:01:003:0071.

ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер.

18 лютого 2019 року він став власником спадкової земельної ділянки.

Відповідно до пункту 9 договору оренди землі, орендна плата вноситься орендарем у грошовій, натуральній, відробітковій (надання послуг) формі в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі. Згідно пункту 11 договору оренди плата вноситься до кінця календарного року.

Однак відповідач порушив свої зобов`язання щодо своєчасного розрахунку за користування земельною ділянкою в 2018-2019 роках, тобто орендна плата не сплачується систематично, що є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки від 11 січня 2010 року, cкладеного його батьком з відповідачем.

ОСОБА_1 просить суд розірвати договір оренди землі, укладений між його батьком ОСОБА_3 та ТОВ Компанія Енергія від 11.01.2010 і стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити, посилаючись на ті самі обставини, що і в позовній заяві. При цьому позивач ОСОБА_1 суду пояснив, що після смерті батька він не зміг знайти договір оренди земельної ділянки, яка перейшла йому у власність в порядку спадкування за законом, тому звернувся до відповідача з вимогою надати йому копію договору. У зв`язку зі смертю батька, ОСОБА_4 запропонувала надати документи про оформлення ним права на орендовану земельну ділянку, укласти додаткову угоду про зміну власника земельної ділянки та надати реквізити для сплати орендної плати, що він відмовився робити, які документи йому пропонували підписати не знає, оскільки не ознайомлювався з ними через небажання продовжувати договірні відносини з відповідачем. Пізніше він зателефонував ОСОБА_4 і повідомив, що нічого підписувати і надавати будь - яких документів не буде. Про те, чи батькові у 2018 році відповідач надавав виплати в грошовій, натуральній, відробітковій (надання послуг) формі йому нічого невідомо, і з заявою про надання інформації про це він до відповідача не звертався. Після звернення до суду з цим позовом відповідач поштовим переказом направив йому 3300 грн. орендної плати за 2019 рік, яку він отримав у лютому 2020 року.

Представник відповідача ТОВ Компанія Енергія - адвокат Самар В.О. в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, вказуючи на те, що позивач свідомо відмовився від отримання орендної плати, чим у недобросовісний спосіб, безпідставно хоче звинуватити ТОВ Компанія Енергія у нібито систематичній невиплаті орендної плати за договором, укладеним з його батьком, який жодних претензій до товариства не пред`являв. Просив у задоволенні позовних вимoг ОСОБА_1 відмовити, оскільки вважає їх безпідставними.

ІІ. Заяви, клопотання сторін

Представником позивача ОСОБА_2 11.02.2020 подано заяву про розгляд справи у відсутності позивача та його представника (а.с.22).

Представником відповідача ТОВ Компанія Енергія адвокатом Самар В.О. подано клопотання про виклик свідка ОСОБА_4 (а.с.24).

Інших заяв і клопотань, пов`язаних з розглядом справи до суду, від учасників справи не надходило.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою судді від 15.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін (а.с.16 - 17).

Ухвалу судді від 15.01.2020 направлено на адресу відповідача, яку він отримав 20.01.2020 (а.с.20).

Відповідач ТОВ "Компанія Енергія" відзив на позовну заяву не подало.

Перешкод для розгляду справи і ухвалення судового рішення судом не встановлено.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин

У справі, яка розглядається судом встановлено, що між ОСОБА_3 та ТОВ Компанія Енергія 11 січня 2010 року укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення за номером 210 загальною площею 0, 9883 га, що знаходиться на території Рахнівсько - Лісової сільської ради Шаргородського району Вінницької області, строком на 15 років (а.с.10 - 13).

Зазначений договір зареєстрований у Відділі Держкомзему у Шаргородському районі 11.05.2012 (а.с.13).

Умовами договору оренди земельної ділянки від 11.01.2010, а саме пунктами 9 та 11 передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у змішаній і грошовій формі - з письмовим підтвердженням орендодавця факту одержання грошей в день їх одержання, натуральній (зерно та інше) або відробітковій (надання послуг, оранка, культивація, транспортні послуги та інше) по діючим цінам на продукцію, роботи та послуги продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами. Орендна плата вноситься у строк до кінця календарного року (а.с.10).

ІНФОРМАЦІЯ_1 орендодавець ОСОБА_3 помер (а.с.7).

18 лютого 2019 року позивач ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене приватним нотаріусом Шаргородського районного нотаріального округу Вінницької області за реєстровим № 134, на земельну ділянку 0, 9883 га з кадастровим номером 0525386900:01:003:0071, що знаходиться на території Рахнівсько - Лісової сільської ради Шаргородського району Вінницької області (а.с.7).

Право власності на успадковану земельну ділянку зареєстровано у реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.02.2019, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 156904971 (а.с.8).

Об`єкт спадкування - земельна ділянка має майновий характер, а тому, приймаючи спадщину, ОСОБА_1 прийняв всі права і обов`язки спадкодавця. Такі твердження кореспондуються і з договором оренди землі, в якому у пункті 40 зазначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору (а.с.9).

Судом встановлено, і не заперечується позивачем ОСОБА_1 , що останній набувши право власності на орендовану відповідачем земельну ділянку після смерті батька ОСОБА_3 , на пропозицію представника ТОВ Компанія Енергія ОСОБА_4 відмовився надати документи про перехід права власності та реквізити для оплати орендної плати йому як новому власнику земельної ділянки, не бажаючи продовжувати договірні відносини з відповідачем.

Допитана у якості свідка ОСОБА_4 суду показала, що працює у відповідача фахівцем з обліку земель, в її обов`язки входить прийняття заяв від орендодавців про те, як вони бажають отримати орендну плату у поточному році грішми чи в натуральній формі, готувати проекти додаткових угод про зміну власника у разі смерті орендодавця, приймати і передавати на розгляд керівництва товариства інші заяви і клопотання орендодавців. Про те, що ОСОБА_3 помер вона дізналась від позивача ОСОБА_1 , який звернувся до неї з заявою про видачу копії договору оренди землі, укладеного між товариством та його батьком. Вона запропонувала позивачеві надати документи про перехід права власності, реквізити на сплату орендної плати та надала проект додаткової угоди про зміну власника земельної ділянки. ОСОБА_1 комусь зателефонував, поговорив і пішов, навіть не ознайомившись з проектами документів, які вона пропонувала йому для вивчення. Пізніше ОСОБА_1 зателефонував і повідомив, що відмовляється підписувати і надавати будь - які документи. Після отримання копії позовної заяви з долученими до неї документами про перехід права власності на орендовану земельну ділянку до ОСОБА_1 , з адресою та реквізитами позивача товариство направило останньому 3300 грн. орендної плати за 2019 рік, яку він отримав 26.02.2020. З приводу не отримання орендної плати за 2018 рік ОСОБА_1 до товариства з заявами та претензіями не звертався.

Суд визнає достовірність цих показів з урахуванням того, що вони не заперечуються позивачем ОСОБА_1 , відповідають і не суперечать іншим доказам, дослідженим і перевіреним судом.

Судом також встановлено, і не заперечується позивачем ОСОБА_1 , що 26.02.2020 ним отримано орендну плату у розмірі 3300 грн. за 2019 рік.

V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.

Відповідно до ст.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання…

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю… Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 і відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У пункті 50 рішення у справі "Беллет проти Франції" від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

У силу ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі .

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 у справі "Голден проти Сполученого королівства") та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Європейський суд з прав людини також акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним.

Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух …(рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України).

За змістом ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права та інтересу.

Реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду, позивач повинен вказати в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Отже, зміст положень ЦПК України, ЦК України дає підстави для висновку, що право на судовий захист пов`язане виключно з порушенням суб`єктивного права позивача. Суд може захистити лише порушене право позивача. Відсутність хоча б однієї з умов надання судового захисту суб`єктивного права виключає можливість задоволення матеріально-правових вимог позивача. Інше б суперечило основному завданню цивільного судочинства, - захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ст.ст.1, 3 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України , абз. 2 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 "Про судове рішення у цивільній справі").

При цьому обставину дійсного (реального) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача (або наслідки у вигляді збитків чи інших обмежень) має довести належними, допустимими і достовірними доказами саме позивач. Порушення прав позивача має існувати на момент розгляду спору в суді. В інших випадках, не дивлячись навіть на те, що порушення мало місце раніше, позов не підлягатиме задоволенню, оскільки до моменту ухвалення судового рішення об`єкт захисту буде відсутній.

Тобто, призначенням суду є захист лише порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод та інтересів учасників правовідносин через здійснення правосуддя.

Постановою Пленуму ВС України №2 від 12.06.2009 "Про застосування норм процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз`яснено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до п. 9 постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду", уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору.

Зокрема, у позивача суд повинен з`ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав), оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватись при вирішенні спору.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та п.23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 Постанови ПВС України від 12.06.2009 №2 "Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

При цьому суд враховує позиції ЄСПЛ щодо аргументації судових рішень, закріплені, зокрема в рішенні "Бендерський проти України" від 15.11.2007, в якому наголошується, що "право може вважатися ефективним, тільки, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (п.33 рішення від 21.03.2000 у справі "Дюлоранс проти Франції"; пп. 32 - 35 рішення від 07.03.2006 у справі "Донадзе проти Грузії ").

Частиною 3 статті 12, статтями 76 - 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Засобами доказування у цивільній справі є показання свідків, письмові докази, речові і електроні докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч.1 ст. 179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Установленим судом фактам відповідають цивільні правовідносини, які врегульовані нормами Цивільного кодексу України щодо загальних положень про договір, Земельного кодексу України, а також Законом України Про оренду землі .

Відповідно до положень статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За приписами ст. 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є, в тому числі орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди … (ст.21 ЗУ Про оренду землі ).

Спір між сторонами виник з приводу порушення істотних умов договору, зокрема щодо несплати орендарем орендної плати за 2018, 2019 роки.

Відповідно до статей 13, 15, 21 Закону України Про оренду землі основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

За приписами частини першої статті 24 вказаного Закону орендодавець, зокрема, має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до правил ст. 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148-1 Земельного кодексу України.

За приписами ст.148 - 1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням : кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку. За згодою сторін договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави до такого договору можуть бути внесені зміни із зазначенням нового власника земельної ділянки.

Зазначені вимоги ст. 31 ЗУ Про оренду землі та ст.148- 1 ЗК України позивачем не виконані.

Згідно з положеннями частини першої статті 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У пункті д частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Тлумачення зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа.

Указаний висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 289/2227/17 (провадження № 14-299цс19).

У справі, що розглядається умовами договору оренди земельної ділянки від 11.01.2010, а саме пунктами 9 та 11 передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у змішаній формі і грошовій - з письмовим підтвердженням орендодавця факту одержання грошей в день їх одержання, натуральній (зерно та інше) або відробітковій (надання послуг, оранка, культивація, транспортні послуги та інше) по діючим цінам на продукцію, роботи та послуги продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами. Орендна плата вноситься у строк до кінця календарного року (а.с.10 - 11).

Згідно з п. 38 договору його дія припиняється шляхом розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором….(а.с.12).

Пунктом 40 договору визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору (а.с.12).

Вказана умова договору кореспондується з правилами ч. 4 ст. 32 ЗУ Про оренду землі , згідно з якими перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

До відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України. При вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (частина перша статті 1225 ЦК України).

VІ. Висновки суду

Аналіз перевірених і оцінених у судовому засіданні доказів в підтвердження позовних вимог та їх заперечень переконує суд, що позивачем ОСОБА_1 не надано належні, достовірні та допустимі докази, в силу вимог ст.ст. 76 - 81 ЦПК України, на підтвердження того, що з вини відповідача допущена систематична несплата орендної плати, що вказує на наявність у суду підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У позовній заяві та в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 вказували, що позовні вимоги підтверджуються документами, долученими до матеріалів справи, а саме: копією паспорта позивача, свідоцтвом про право на спадщину за законом, витягом з державного реєстру прав на нерухоме майно, державним актом на право власності на земельну ділянку на ім`я батька, кадастровим номером земельної ділянки, договором оренди землі від 11.01.2010.

Суд не приймає вказані документи як належні та допустимі докази, оскільки вони не містять інформації, яка має доказове значення для вирішення справи, так як не містять даних щодо предмета доказування, який у даному цивільно - правовому спору позивач ОСОБА_1 визначив - розірвання договору оренди землі у зв`язку з систематичною несплатою орендної плати.

Інших доказів у підтвердження позовних вимог позивачем ОСОБА_1 не надано і судом не встановлено факту систематичного невиконання відповідачем договірних зобов`язань, який міг би бути підставою для розірвання укладеного між сторонами договору оренди землі.

Навпаки судом встановлено, що після набуття права власності на спадкову земельну ділянку саме з вини ОСОБА_1 , через невиконання вимог ст. 31 ЗУ Про оренду землі та ст.148 -1 ЗК України, відбулася затримка у сплаті орендної плати за 2019 рік на два місяці, а що стосується орендної плати до набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, то позивач в судовому засіданні пояснив, що йому достеменно невідомо чи виплачувались будь - які кошти його батькові відповідачем у 2018 році, а з заявою про з`ясування цих обставин він до відповідача не звертався.

VІІ. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з вимогами ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволенню не підлягає, то, відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.13, 41, 55 Конституції України, ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 року), ст.ст.2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 12, 13, 76 - 81, 83, 89, 133, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 274 - 279 ЦПК України, на підставі ст.ст. 15, 16,651,1216,1218,1225 ЦК України, ст.ст.141, 148-1 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 13, 15, 21, 24, 31, 32 Закону України "Про оренду землі", суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Енергія смт. Томашпіль Вінницької області про розірвання договору оренди землі - відмовити.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Шаргородський районний суд Вінницької області.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне ім`я (найменування) cторін:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житель АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 від 11.01.2008, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ;

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Енергія , 24200, смт. Томашпіль Вінницької області, вул. Івана Богуна, 4, ЄДРПОУ 32604143;.

Вступна та резолютивна частини судового рішення проголошені 17 березня 2020 року.

Головуючий суддя: Т.О. Соколовська