ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
23 березня 2020 року
м. Харків
справа № 643/375/19
провадження № 22-ц/818/1459/20
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - судді Піддубного Р.М. (суддя-доповідач),
суддів: Котелевець А.В., Тичкової О.Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Первинна профспілкова організація Вільної профспілки Харківської вагонної дільниці №1 Південної залізниці
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Мельникової І.Д, -
в с т а н о в и в :
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, мотивуючи який зазначив, що в подальшому уточнив та мотивуючи який зазначив, що з 06 листопада 2018 року працював на посаді юриста у Первинній профспілковій організації Вільної профспілки Харківської вагонної дільниці № 1 Південної залізниці (далі ППО ВПХВД №1 ПЗ).
Наказом № 6-К від 10 грудня 2018 року його було звільнено з посади з 04 грудня 2018 року за прогули без поважних причин відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Посилаючись на те, що прогулу він не вчиняв, оскільки під час прийому на роботу з керівництвом підприємства було досягнуто домовленості про вільне відвідування робочого місця, з правилами внутрішнього трудового розпорядку його ознайомлено не було, від нього не зажадали письмових пояснень, в день звільнення з ним не було проведено остаточний розрахунок, з урахуванням уточнених у вересні 2019 року позовних вимог, ОСОБА_1 просив поновити його на роботі на посаді юриста ППО ВПХВД №1, стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 100 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу зв період з 04 грудня 2018 року по 04 вересня 2019 року у сумі 37413,45 грн, а також 1500 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Первинної профспілкової організації Вільної профспілки Харківської вагонної дільниці №1 Південної залізниці на користь ОСОБА_1 100 грн. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування скарги зазначив, що його звільнення відбулось з порушенням чинного трудового законодавства, його не було ознайомлено з правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовою інструкцією, судом не враховано відсутність доповідної записки про його відсутність на роботі 04 грудня 2018 року, звільнення відбулось без згоди профспілкової організації, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ППО ВПХВД №1 ПЗ просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судовим розглядом встановлено, що наказом 5 К від 06 листопада 2018 року позивача було прийнято на роботу на посаду юриста ППО ВПХВД №1 ПЗ з випробувальним терміном один місяць.
Наказом № 6-к від 10 грудня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади юриста ППО ВПХВД №1 ПЗ з 04 грудня 2018 року за прогули без поважних причин згідно з п .4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач допустив прогул без поважних причин, а тому його звільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства, у зв`язку з чим відсутні підстави для його поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з такими висновками.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвано власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Частинами 1, 2 ст. 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.
Згідно з ч.ч. 1, 3 статті 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст.81 ЦПК України).
Як убачається із матеріалів справи, 10 грудня 2018 року заступником голови ВПХВДПЗ ОСОБА_4, бухгалтером ОСОБА_2 , секретарем ОСОБА_5, майстром дільниці прибирально-екіпірувальних бригад Харківської вагонної дільниці ОСОБА_3 було складено акт, за змістом якого 04-07 грудня 2018 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі, а 10 грудня 2018 року позивач з`явився на роботу о 10.00 годині з ознаками алкогольного сп`яніння, надати письмові пояснення з приводу відсутності на роботі у вказаний період, а також від підписання акту відмовився.
Факт скоєння позивачем прогулів у період з 04 по 07 грудня 2018 року також підтверджується доповідною запискою заступника голови ВПХВДПЗ ОСОБА_4 від 05 грудня 2018 року, інформацією табелю обліку використання робочого часу, а також показами допитаних у суді першої інстанції свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Жодних доказів на підтвердження відсутності на роботі з поважних причин позивачем не надано й матеріали справи не містять.
Доводи апеляційної скарги про те, що звільнення відбулось з порушенням вимог ст. 43 КЗпП України висновків суду не спростовують, оскільки позивачем не надано доказів, що він є членом первинної профспілкової організації.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку що звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 23 березня 2020 року.
Головуючий Р.М. Піддубний
Судді А.В. Котелевець
О.Ю. Тичкова
Суд | Харківський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 23.03.2020 |
Оприлюднено | 25.03.2020 |
Номер документу | 88397911 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Харківський апеляційний суд
Піддубний Р. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні