Рішення

від 24.03.2020 по справі 420/7483/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/7483/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С. при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСФЕРРІ» (вул.Ентузіастів,буд.4,кв.64, смт Великодолинське, Овідіопольський район, Одеська область, 67832) до Головного управління ДФС в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, 65044) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС в Одеській області №000521508, №000522508 від 19.11.2019 року,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСФЕРРІ» до Головного управління ДФС в Одеській області за результатом якого просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомленння-рішення №000521508 від 19.11.2019 року та податкове повідомлення-рішення №000522508 від 19.11.2019 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно із підпунктом 20.1.4 пунктом 20.1 статті 20, пункту 77.1, 77.4 статті 77 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та .доповненнями), відповідно до плану-графіку проведення планових документальних перевірок суб`єктів господарювання та наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 12.09.2019 №55 Про проведення документальної виїзної планової перевірки ТОВ Трансферрі , код ЄДРПОУ 34368952 , проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Трансферрі , код за ЄДРПОУ 34368952 (далі скорочена назва ТОВ Трансферрі ) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 відповідно до затвердженого плану перевірки.

За наслідками перевірки Перевіряючими 23.10.2019 р. складено акт № 000032/15-32- 05-09/34368952. Акт отримано Директором ТОВ ТРАНСФЕРРІ 23.10.2019 року особисто.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ "Трансферрі» :

1. п.44.1. ст.44 , п.44.2.ст.44, п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.п. 14.1.257. п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу, п.1. ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність від 16 липня 1999 року № 996-ХІV, п.7 П(С)БО 15 Доходи , затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 року за №860/4153 зі змінами та доповненнями в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього у 807034 грн., у т ч. 2018 рік - 807034 грн.

2. п.198.1, п.198.3 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового Кодексу України №2755-VІ від 02.12.10 зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 897633грн.. в т.ч. по періодам: Листопад 2017 року - 62319грн.; Лютий 2018 року - 38422грн.; Березень 2018 року - 100065грн.; Квітень 2018 року - 58263грн.; Травень 2018 року - 66180 грн.; Червень 2018 року - 34074грн.; Липень 2018 року - 46691 грн.; Серпень 2018 року - 28600грн.; Вересень 2018 року - 188712грн.; Жовтень 2018року - 48772грн.; Листопад 2018року - 76554грн.; Грудень 2018 року - 148981 грн.

Не погоджуючись із висновками акту, позивач звернувся до відповідача із запереченнями на Акт, в яких пояснив необгрунтованість висновків Акту перевірки, та просив врахувати при визначенні грошових зобов`язань вказані заперечення.

Але податковим органом не прийнято до уваги вказані заперечення при визначенні грошових зобов`язань та прийнято наступні податкові повідомлення рішення:

Податкове повідомлення-рішення № 000521508 від 19.11.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на суму 1 008 793,00 грн. (один мільйон вісім тисяч сімсот дев`яносто три гривні 00 коп.), з яких сума за основним платежем 807 034,00 грн. та штрафних санкцій на суму 201 759,00 грн.

Податкове повідомлення-рішення № 000522508 від 19.11.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 1 122 041,00 грн. (один мільйон сто двадцять дві тисячі сорок одна гривня 00 коп.), з яких сума таї основним платежем 897 633,00 грн. та штрафних санкцій на суму 224 408,00 грн.

Зазначені рішення отримані Директором ТОВ Трансферрі 29.11.2019 року.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що перевірка була призначена та проведена у відповідності до положень ПК України, посилаючись на доводи викладені у відзиві (вх.631/20 від 08.01.2020 року) на позовну заяву та висновки акту перевірки., а оскільки платником податків не було подано усіх необхідних документів, перевіркою зроблений ґрунтовний висновок про не підтвердження платником даних податкової звітності відповідних податкових періодів з ПДВ.

Ухвалою суду від 16.12.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 15.01.2020 року.

Ухвалою від 28.02.2020 року закрито підготовче провадження у справі таа призначено до судового розгляду на 12.03.2020 року.

Представник позивача до судового засідання з`явився, підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог підтримуючи доводи викладені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача та дослідивши наявні в справі письмові докази суд встановив наступні факти та обставини.

Відповідач - Головне управління ДФС в Одеській області, на підставі ст.1 Закону України «Про державну податкову службу» , є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно ст.ст.7,10,11 цього ж Закону здійснює повноваження щодо призначення податкових перевірок, встановлення порушень податкового законодавства, нарахування та стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, надання висновків на повернення з бюджету надмірно сплачених податків та зборів, а тому позовні вимоги щодо оскарження його актів, дій чи бездіяльності з цього приводу, на підставі положень ст.55 Конституції України, п.1 ч.1 ст.19 КАС України, підвідомчі адміністративним судам та повинні розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 77.1 статті 77 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI, із змінами та доповненнями (далі - ГОС України), та на підставі наказу Головного управлінням ДФС в Одеській області від 07.08.2019 року №6301, проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ ТРАНСФЕРРІ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 року.

За результатами перевірки складено акт від 23.10.2019 року № 000032/15-32-05-09/34368952. Перевіркою встановлено наступні порушення: п.44.1.ст.44, п.44.2.ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 сг.134, п.п. 14.1.257. п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу, п.1. ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність від 16 липня 1999 pouyN 996-XIV, п.7 П(С)БО 15 Доходи , затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153 зі змінами та доповненнями в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього у 807034 грн., у т.ч. 2018 рік - 807034 грн.

п.198.1, п.198.3 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового Кодексу України №2755-VI від 02.12.10 зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет на з агальну суму 897633 грн., в т. ч. но періодам: Листопад 2017 року - 62319 грн.; Лютий 2018 року - 38422 грн.; Березень 2018 року - 100065 грн.; Квітень 2018 року - 5 8263 грн.; Травень 2018 року - 66180 грн.; Червень 2018 року - 34074 грн.; Липень2018 року - 46691 грн.; Серпень 2018 року - 28600 грн.; Вересень 2018 року - 188712 грн.; Жовтень 2018року - 48772 грн.; Листопад 2018року - 76554 грн.; Грудень 2018 року - 148981 грн. .

На підставі зазначеного Акту перевірки від 23.10.2019 року Головним управлінням ДФС в Оде ській області були прийняті податкові повідомлення - рішення: № 000521508 від 19 листопада 2019 року (форма Р ) про збільшення ТОВ Трансферрі , код ЄДРПОУ 34368952 суми грошового зобов`я зання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 008 793 грн. 00 коп. (за податковим зобов`язанням 807304 грн. та штрафними санкціями 201759 грн.); № 000522508 від 19 листопада 2019 року (форма Р ) про збільшення ТОВ Трансферрі , код ЄДРПОУ 34368952 суми грошового зобов`я зання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1 122 041 грн. 00 коп. (за податковим зобов`язанням 897633 грн. та штрафними санкціями 224408 грн.).

Розглянувши оскаржені акти суб`єкту владних повноважень, суд виходячи з положень ч.2 ст.2 КАС України, проходить до висновку, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам закону, виходячи з наступного.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо суті встановлених порушень, то суд також зазначає, що висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту не ґрунтується на фактичних обставинах справі та законі з наступних підстав.

При визначенні суми податку на додану вартість, що підлягає включенню до податкового кредиту та подальшому бюджетному відшкодуванню, податковий орган враховував наступні норми Закону про оподаткування доходів підприємств та з ПДВ.

Відповідно до и.44.1 ст.44 Податкового кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п.44.2 ст.44 Податкового кодексу, для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Підпункт 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 Податкового кодексу: Об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу .

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пукнтом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до приписів ч.4 ст.9 КАС України судом під час офіційного з`ясування обставин справи досліджувалось питання щодо товарності угод за якими позивач формував валові витрати податковий кредит з ПДВ у звітних податкових періодах.

Як встановлено судом відповідачем було зроблено висовок щодо відсутності виробничих потужностей та неможливість здійснення господарських операцій ТОВ "АУРИГА ", код за ЄДРПОУ 413675281 ТОВ "ПОСЕЙДОНИК» , код за ЄДРПОУ 41642121, ТОВ ЛАН-ІК код за ЄДРПОУ 41517994, ТОВ «ПРЕЙТЕК" код за ЄДРПОУ41616496, TOB вЂ�РЕМТРАНСБУТ» код за ЄДРПОУ 39782921, ТОВ "АСТАНІЯ РІТЕІЛ" код за ЄДРПОУ41414991, ТОВ "ЧОРНОМОРСЬК-ГАЗ- СЕРВІС» код за ЄДРПОУ41183923, ТОВ "ЛІССА СЕРВІС» код за ЄДРПОУ41552295, ТОВ "ДРІМ ВЕЙ ТРАНС" код за ЄДРПОУ41548451, ТОВ «ЗЕФІРРЛОДЖИСТІК" код за ЄДРПОУ41552321, ТОВ "ДЕЛЬТА СІ КОМПАНІ» код за ЄДРПОУ34463254, ТОВ "САРГАНТРЕЙД ЛТД" код за ЄДРПОУ42080900, зітностії ТОВ "ДЖИБЕЛЬ ЛТД" код за ЄДРПОУ42079992, МВП "АВАНГАРД" код за ЄДРПОУ20945984, ТОВ "ДЕМБУДПРОФІЛЬ" код за ЄДРПОУ42079764.

З переліченими контрагентами ТОВ ТРАНСФЕРРІ у перевіряємий період були укладені договори на постачання товарів (запчастин) та договори на технічне обслуговування та/або ремонту технологічних транспортних засобів.

Також матеріалами підтверджено що господарські операції з контрагентами за пепевіряємий період фактично відбулись. Позивач отримав товари та послуги відповідно до укладених договорів, за результатами виконання договорів складено належним чином оформлені первинні документи, податкові накладні належним чином зареєстровано в ЄРПН.

Представником позивача надані документи податкового та бухгалтерського обліку підприємства, які підтверджують фактичність виконання договорів поставки товарів, робіт (послуг) із контрагентами.

Фактична поставка товарів та послуг, їх отримання та проведення оплати їх вартості позивачем, у тому числі ПДВ надавало позивачу право сформувати валові витрати та податковий кредит відповідних податкових періодів на підставі положень п.п.198.3, 198.6 ст.198 ПК України.

Представник відповідача вважає зазначені вище докази недостатніми для підтвердженням фактичного виконання укладених позивачем договорів поставки та купівлі-продажу товарів.

Але такий висновок посадових осіб податкового органу є помилковим з наступних підстав:

Пунктом 2 ст.3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі - Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідає критеріям належного доказу, визначеного ст.73 КАС України.

Відповідно до положень ст.2 Закону України Про судоустрій та статус суддів встановлено, що суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права.

Відповідно до положень ч.1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно положень ч.2 ст.8 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) була підписана 04.11.1950 року в Римі десятьма європейськими державами. Відтоді вона стала фундаментом усього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей. Ратифікувавши Конвенцію про права людини 17.07.1997 року, Україна визнала не лише право на мирне володіння майном , а й згідно із положеннями ст.1 Протоколу №1 до Конвенції визнала право на звернення фізичних та юридичних осіб до Європейського суду з прав людини за захистом своїх порушених прав та охоронюваних Конвенцією свобод, пов`язаних з реалізацією права власності.

Основною метою ст.1 Протоколу №1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав.

Названа стаття проголошує: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів .

На відміну від більшості положень Конвенції, ст.1 Протоколу №1 захищає права не лише фізичних, а й юридичних осіб, наприклад, компаній. Цей аспект даної статті має важливе значення, оскільки економічна система держав-учасниць Конвенції заснована на праві приватної власності й праві вільно створювати такі економічні одиниці, як юридичні особи : неурядові організації, релігійні органи, засоби масової інформації тощо.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу №1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під законом Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути доступним (accessible) та передбачуваним (forseable). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. Доступність закону означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. Передбачуваність означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв`язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу №1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст.1 Протоколу №1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі Маркс проти Бельгії , п.69).

Поняття майно має автономне значення, яке, звичайно, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже, майно (рішення від 23.02.1995 року у справі Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів , п.53).

Під дію статті 1 Протоколу №1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив.

Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має легітимне сподівання ( Федоренко проти України , Едуард Петрович Мельник проти України ) на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право ( Бурдов проти Росії , Юрій Миколайович Іванов проти України , Агрокомплекс проти України ); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу ( Брезовец проти Хорватії , Рисовський проти України , Кечко проти України , Стреч проти Великобританії , Москаль проти Польщі , Сук проти України , Федоренко проти України , Україна-Тюмень проти України ).

Вказані рішення ЄСПЛ свідчать про те, що захист права особи на незаконне покладання на неї обов`язку щодо сплати податків та штрафів повинно розглядати, як захист права особи на майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Такий висновок також випливає з п.49 Рішення ЄСПЛ у справі ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06).

Так, у своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом» , а п.2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» . Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції» , «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції» ).

Водночас ст.1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах "Ван дер Мюсель проти Бельгії" та "Копеський проти Словаччини"). Особа може заявляти про порушення ст.1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення. "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права. "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копеський проти Словаччини").

Поряд з цим, слід відмітити, що принцип захисту легітимних очікувань також належить до принципів, що розвивалися судовою практикою Європейського суду з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень.

В контексті зазначеного, слід наголосити, що податковий орган при виконанні покладених на нього повноважень зобов`язаний діяти на підставі, у межах та у спосіб визначений чинним законодавством України. Не зважаючи на той факт, що Податковим кодексом України встановлене право контролюючого органу на здійснення перевірок (документальних, невиїзних, виїзних, планових та позапланових перевірок), суд наголошує, що у той же час, контролюючий орган позбавлений права на відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб`єктивних припущень, які не мають підтвердження доказами.

Оскільки до обов`язків платника податків законом віднесено ведення в установленому порядку обліку доходів і витрат, складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; виконання законних вимог контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи і підписування актів (довідки) про проведення перевірки (пп. 16.1.2, 16.1.8 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України), то є очевидним, що він (платник податків) має легітимне очікування на реалізацію свого майнового права, в даному випадку, на гарантоване державою право щодо формування податкового кредиту та зважаючи на відсутність факту заниження податкових зобов`язань при відсутності будь-яких порушень з боку платника податків.

Крім того, ні Податковий кодекс України, ні інші законодавчі акти з питань оподаткування не ставлять право позивача на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб`єктами господарювання.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов`язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь - яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, суд погоджується з позивачем, що за чинними нормами права будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на позивача не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов`язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов`язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов`язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.

При цьому, суд зазначає, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 27.01.2016 року по справі №21-5333а15.

Приписами ч.4 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно положень ч.5 ст.242 КАС України висновки Верховного Суду, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права повинні враховуватись судами при розгляді аналогічних спорів.

Представником відповідача не надано додаткових доказів, які б спростовували або ставили під сумнів надані представником позивача первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, в зв`язку із чим, суд погоджується з позицією представника позивача про те, що надані ним письмові докази є достатніми для доведення факту виконання робіт, а тому висновок податкового органу про неможливість виконання робіт є помилковим, у зв`язку із чим, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС в Одеській області №000521508 від 19.11.2019 року та №000522508 від 19.11.2019 року підлягають задоволенню на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України.

Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.139,242-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСФЕРРІ» (вул.Ентузіастів,буд.4,кв.64, смт Великодолинське, Овідіопольський район, Одеська область, 67832) до Головного управління ДФС в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, 65044) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС в Одеській області №000521508, №000522508 від 19.11.2019 року задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №000521508 від 19.11.2019 року

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомленння-рішення Головного управлін ня ДФС в Одеській області №000522508 від 19.11.2019 року.

Повний текст судового рішення виготовлено та підписано суддею 24.03.2020 року.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко

.