Постанова

від 25.03.2020 по справі 916/3705/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3705/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

на рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2020

по справі №916/3705/19

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ДЕЛЬФИН"

про стягнення пені у сумі 11 528 грн. 16 коп., 3% річних у сумі 1 101 грн. 88 коп., інфляційних втрат у розмірі 2 720 грн. 64 коп. за Договором купівлі-продажу природного газу №3116/16-ТЕ-23 від 21.12.2015,

(суддя першої інстанції: Рога Н.В., дата та місце ухвалення рішення: 06.02.2020, Господарський суд Одеської області, м.Одеса, проспект Шевченка, 29)

В грудні 2019 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ НАК Нафтогаз України ) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ДЕЛЬФИН" (далі - ОСББ ДЕЛЬФИН ) про стягнення пені у сумі 11 528 грн. 16 коп., 3% річних у сумі 1 101 грн. 88 коп., інфляційних втрат у розмірі 2 720 грн. 64 коп. за Договором купівлі-продажу природного газу №3116/16-ТЕ-23 від 21.12.2015.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.02.2020 позовну заяву АТ "НАК "Нафтогаз України" до ОСББ "ДЕЛЬФІН" задоволено частково, стягнуто з ОСББ "ДЕЛЬФИН" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" пеню у сумі 11 528 грн. 16 коп., 3% річних у сумі 1 101 грн. 88 коп., інфляційні втрати у розмірі 2 689 грн. 55 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921 грн. 00 коп., в решті позову відмовлено.

Місцевий господарський суд зазначив, що, враховуючи матеріали справи та положення Договору, наявні правові підстави для нарахування споживачу пені за прострочення оплати. Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені та встановлено, що він є вірним, у зв`язку з чим вимога позивача щодо стягнення з ОСББ "ДЕЛЬФІН" пені у сумі 11 528 грн. 16 коп. задоволена Господарським судом Одеської області.

Крім того, суд зазначив, що відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України наявні правові підстави для стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1 101 грн. 88 коп.

Що стосується вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 2 720 грн. 64 коп. , то з цього приводу суд першої інстанції зазначив, що, виходячи з наданого позивачем до матеріалів справи розрахунку інфляційних втрат, АТ «НАК «Нафтогаз України» помилково здійснило додаткове нарахування інфляції на інфляцію, а не лише на суму основної заборгованості, оскільки індекс інфляції позивачем розраховано виходячи з суми боргу, до якого вже включено інфляційні втрати за попередній період.

Таким чином, судом перевірено наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат на встановлено, що стягненню підлягають інфляційні втрати у розмірі 2 689 грн. 55 коп.

Частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ НАК Нафтогаз Україна звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 31,09 грн. інфляційних витрат скасувати та прийняти нове рішення в цій частині - про задоволення позовних вимог.

Апелянт наголошує, що ним правильно визначено розмір інфляційних ввтрат, механізм розрахунку яких відповідає нормам законодавства, а також сформованій судовій практиці, яка викладена Верховним Судом.

Апелянт зазначає, що нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, а тому позиція про те, що інфляційні втрати слід нараховувати виключно на суму боргу не відповідає нормам чинного законодавства.

На думку заявника апеляційної скарги, судом першої інстанції не враховано відповідних норм матеріального права, що призвело до ухвалення рішення, яке не узгоджується з нормами законодавства.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «НАК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2020 по справі №916/3705/19, встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, вирішено розглядати апеляційну скаргу АТ «НАК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2020 по справі №916/3705/19 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.12.2015 між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (Постачальник) та ОСББ "ДЕЛЬФИН" (Споживач) було укладено Договір постачання природного газу №3116/16-ТЕ-23, згідно якого постачальник зобов`язався передати споживачу у власність у 2016 природний газ, а споживач зобов`язався прийняти та оплатити цей газ на мовах цього договору.

Розділом 12 Договору передбачено, що він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації природного газу з 01.01.2016 до 31.03.2016, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Додатковими угодами №1 від 31.12.2015 та №2 від 29.01.2016 вносилися зміни до умов договору постачання природного газу №3116/16-ТЕ-23 від 21.12.2015.

На виконання цього Договору постачальником було поставлено споживачу природний газ на загальну суму 15 350 грн. 68 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2016, від 29.02.2016, від 31.03.2016

Відповідно до п. 6.1. Договору оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний рахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Позивач зазначив, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не у строк, визначений Договором, чим порушував умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги п. 6.1. Договору.

Згідно з п.8.2. Договору у разі невиконання Споживачем п.6.1. Договору він зобов`язується оплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

З урахуванням строку прострочення сплати основного боргу за Договором, за розрахунком позивача розмір нарахованої пені за неналежне виконання зобов`язань складає 11 528 грн. 16 коп.

Також позивач зазначив, що, оскільки відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу у зазначений строк, він зобов`язаний сплатити на користь позивача 3% річних у розмірі 1 101 грн. 88 коп. та інфляційні втрати у розмірі 2 720 грн. 64 коп.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Рішення Господарського суду Одеської області 06.02.2020 по справі №916/3705/19 в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені та 3% річних не оскаржується, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст.269 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не переглядається.

Стосовно рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 31,09 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду в частині того, що АТ «НАК «Нафтогаз України» помилково здійснило додаткове нарахування інфляції на інфляцію, а не лише на суму основної заборгованості, оскільки індекс інфляції позивачем розраховано виходячи з суми боргу, до якого вже включено інфляційні втрати за попередній період.

Доводи в цій частині та посилання апелянта на постанови Верховного Суду №№905/600/18, №916/190/18, 904/10242/17 колегією суддів не приймається до уваги, з огляду на те, що обставини цих справ не є подібними обставинам справи у даній справі.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Отже, системний аналіз положень статей 11, 509, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням у розумінні ст. 509 цього Кодексу.

Крім того, з урахуванням положень ст.ст. 3, 509, 625 Цивільного кодексу України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, апеляційна інстанція відхиляє безпідставне твердження скаржника, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 2689,55 грн.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем в апеляційній скарзі не наведено доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення суду відповідає приписам матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2020 по справі №916/3705/19 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2020 по справі №916/3705/19 залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2020 по справі №916/3705/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2020 по справі №916/3705/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України.

Головуючий суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош