Рішення

від 16.03.2020 по справі 905/74/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, НОМЕР_1

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.03.2020р. Справа №905/74/20

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю Перша дорожньо-будівельна компанія (юридична адреса: 08600, Київська обл., м.Васильків, вул.Володимирська, 57А, офіс 11, код ЄДРПОУ 35174848; адреса для листування: 03067, Київ-67, а/с 107)

до відповідача: Дочірнього підприємства Донецький облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України (юридична адреса: 85307, Донецька область, м.Покровськ, вул.Захисників України, 2, код ЄДРПОУ 32001618)

про стягнення 89102,78 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Перша дорожньо-будівельна компанія , м.Васильків звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Дочірнього підприємства Донецький облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України , м.Покровськ про стягнення 89102,78 грн, з яких 64181,79 грн - інфляційні втрати, 24920,99 грн - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням господарського суду Донецької області від 15.03.2018р. по справі №905/3063/17 з відповідача на користь позивача було стягнуто заборгованість за договором субпідряду №27-07 від 07.09.2012р. в розмірі 411404,91 грн, 29594,49 грн - пені, 58970,07 грн - 3% річних (період з 13.03.2013р. по 13.12.2017р.), 451659,12 грн - інфляційних нарахувань (період з 01.04.2013р. по 01.12.2017р.), судовий збір в розмір 14274,43 грн. Виходячи з того, що вказане рішення Дочірнім підприємством Донецький облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України у повному обсязі не виконано, за твердженням позивача, існують підстави для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків, нарахованих за періоди, які не були предметом розгляду у справі №905/3063/17, а саме з 14.12.2017р. по 20.12.2019р.

Також, у позовній заяві Товариством з обмеженою відповідальністю Перша дорожньо-будівельна компанія викладено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно з яким позивач поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом справи витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921 грн.

Ухвалою суду від 15.01.2020р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/74/20, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач у відзиві б/н від 13.02.2020р. проти задоволення позовних вимог у заявленому позивачем розмірі заперечив з посиланням на те, що станом на 13.02.2019р. базою для нарахування процентів річних та інфляційних є сума основного боргу за договором субпідряду №27-07 від 07.09.2012р. в розмірі 222243,90 грн, оскільки Дочірнім підприємством Донецький облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України було перераховано грошові кошти в сумі 292000 грн на виконання рішення господарського суду Донецької області від 15.03.2018р. по справі №905/3063/17, в тому числі, на погашення заборгованості зі сплати судового збору в сумі 14274,43 грн, пені - 29594,49 грн, процентів річних - 58970,07 грн та частково суми основного боргу - 189161,01 грн. За контррозрахунком, представленим відповідачем, розмір інфляційних становить 55998,08 грн, відсотків річних - 20067,46 грн.

Відповідь на відзив, подання якої в силу норм ч.4 ст.161 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов`язком позивача, до господарського суду не надходила.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив.

Рішенням господарського суду Донецької області від 15.03.2018р. по справі №905/3063/17 (суддя Сковородіна О.М.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Перша дорожньо-будівельна компанія задоволено частково, стягнуто з Дочірнього підприємства Донецький облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України на користь позивача заборгованість за договором субпідряду №27-07 від 07.09.2012р. в розмірі 411404,91 грн, 29594,49 грн - пені, 58970,07 грн - 3% річних, 451659,12 грн - інфляційних нарахувань, судовий збір в розмір 14274,43 грн.

При цьому, у мотивувальній частині зазначеного процесуального документа місцевим судом досліджено обставини укладення договору субпідряду №27-07 від 07.09.2012р.; виконання субпідрядних робіт у лютому 2013 року, які оформлені актом б/н від 11.02.2013р. приймання виконаних будівельних робіт (форма КВ-2в) та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт/витрат за лютий 2013 відповідно до договору №27-07 від 07.09.2012р. (форма КБ-3) на суму 418370,40 грн, проведення між сторонами заліку зустрічних однорідних вимог на загальну суму 6965,49 грн та наявності заборгованості за виконані роботи у розмірі 411404,91 грн.

Постановою суду апеляційної інстанції від 24.07.2018р. вказане рішення залишено без змін.

Суд касаційної інстанції у постанові від 17.10.2018р. рішення господарського суду Донецької області від 07.02.2019р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.07.2018р. у справі №905/3063/17 залишив без змін.

Господарський суд при вирішенні розглядуваного спору приймає до уваги викладені вище обставини, що встановлені при розгляді справи №905/3063/17 як такі, що відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доказуванню.

При цьому, господарський суд виходить з того, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п.4 Інформаційного листа №01-8/1427 від 18.11.2003р. Вищого господарського суду України Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини ).

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тобто метою такого майнового захисту є компенсація втрат за увесь період користування чужими грошовими коштами, оскільки саме такий період прямо передбачений нормами ст.625 Цивільного кодексу України.

Формулювання ст.625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч.2 ст.625 вказаного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, проценти, передбачені ст.625 ЦК України не є штрафними санкціями.

За приписами ст.ст.524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Разом з цим, ст.625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).

Таким чином, вказана норма права визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Відповідно до ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Приписами ст.604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

Отже, з аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Разом з цим, за висновками суду, оскільки нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання , то і подальше застосування до таких сум наслідків передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України є правомірним.

Крім того, згідно з п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 вказаного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Передбачена у договорі неустойка, звичайно ж не є зобов`язанням, а є самостійної мірою цивільно-правової відповідальності, однак у разі ухвалення рішення суду виникає нове зобов`язання - недоговірне.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами ч.5 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадках встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Таким чином, з моменту набрання законної сили рішенням суду про стягнення неустойки у боржника виникає нове зобов`язання на підставі судового рішення та вказаних вище ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, а саме зобов`язання зі сплати такої неустойки на користь кредитора.

Таке зобов`язання у розумінні Цивільного кодексу України є грошовим, а тому у разі прострочення його виконання на нього також поширюється дія ст.625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.07.2019р. у справі №910/3692/18.

Як свідчать представлені Товариством з обмеженою відповідальністю Перша дорожньо-будівельна компанія платіжні доручення №6794 від 13.02.2019р., №6590 від 18.01.2019р., на виконання рішення господарського суду Донецької області від 07.02.2019р. по справі №905/3063/17, відповідачем було сплачено грошові кошти у загальній сумі 292000 грн (18.01.2019р. - 92000 грн, 13.02.2019р. - 200000 грн). Вказана сума перерахована боржником із призначенням платежу: згідно наказу №905/3063/17 від 23.04.2018р. (дог. №27-07 від 07.09.2012р.) .

В свою чергу, сплачені відповідачем (боржником) грошові кошти були зараховані Товариством з обмеженою відповідальністю Перша дорожньо-будівельна компанія в рахунок оплати стягнутої рішенням суду від 07.02.2019р. по справі №905/3063/17 суми судового збору - 14274,43 грн, пені - 29594,49 грн, процентів річних - 58970,07 грн та частково суми інфляційних - 189161,01 грн.

Виходячи з того, що відповідач після прийняття рішення у справі №905/3063/17, стягнуту вказаним судовим актом заборгованість зі сплати, зокрема, основного боргу у повному обсязі не сплатив, позивач здійснив нарахування 3% річних за період з 14.12.2017р. по 20.12.2019р. в сумі 24920,99 грн та інфляційних збитків за період з грудня 2017 року по листопад 2019 року в сумі 64181,79 грн.

Як вказувалось, у відзиві відповідач зазначав, що сума основного боргу, стягнута рішенням місцевого суду від 07.02.2019р. по справі №905/3063/17, з урахуванням наведених вище оплат, становить 222243,90 грн , яка і є базою для здійснення передбачених ст.625 Цивільного кодексу України нарахувань.

Щодо викладених позивачем в обґрунтування своєї правової позиції тверджень та пояснень, наведених у відзиві Дочірнього підприємства Донецький облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України , господарський суд зазначає про наступне.

Алгоритм розподілу коштів, який визначає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені, унормовано у ст.534 Цивільного кодексу України. У такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:

- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання. В даному випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов`язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо);

- у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка, в разі їх нарахування на підставі договору або закону;

- і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу. Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила тощо.

Можливість застосування положень вказаної статті безпосередньо залежить від змісту реквізиту призначення платежу платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст.534 цього Кодексу застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ст.534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту Призначення платежу чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.

Відповідний порядок встановлено в п.3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою №22 від 21.01.2004р. Національного банку України, та п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом №88 від 24.05.1995р. Міністерства фінансів України, згідно якого отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Анаголічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 18.04.2018р. у справі №904/12527/16 та від 26.09.2019р. у справі №910/12934/18.

Відтак, враховуючи наведені вище норми законодавства України, приймаючи до уваги висновки суду касаційної інстанції, господарським судом встановлено, що перераховані відповідачем (боржником) грошові кошти у загальній сумі 292000 грн мали бути зараховані позивачем (стягувачем) у наступній черговості:

- у першу чергу: судові витрати - 14274,43 грн,

- у другу чергу: пеня - 29594,49 грн,

- у третю чергу: сума основного боргу з урахуванням сум процентів річних та інфляційних нарахувань - 411404,91 грн + 58970,07 грн + 451659,12 грн = 922034,10 грн.

Відтак, у визначений позивачем у розглядуваному спорі період нарахування процентів річних, а саме з 14.12.2017р. по 24.07.2018р. (дата постанови суду апеляційної інстанції, набрання рішенням місцевого суду по справі №905/3063/17 законної сили) базою для здійснення цих нарахувань є сума боргу за договором субпідряду №27-07 від 07.09.2012р. в розмірі 411404,91 грн .

Одночасно, у період з 25.07.2018р. по 17.01.2019р. базою для нарахування відсотків річних є стягнута рішенням господарського суду Донецької області від 07.02.2019р. по справі №905/3063/17 сума основного боргу - 411404,91 грн, пеня - 29594,49 грн, 3% річних - 58970,07 грн та інфляційні - 451659,12 грн, загалом 951628,59 грн .

З огляду на те, що 18.01.2019р. Дочірнім підприємством Донецький облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України перераховано на користь позивача 77725,57 грн (92000 - 14274,43 (судовий збір), у період з 18.01.2019р. по 12.02.2019р . базою для вчинення нарахувань 3% річних є сума 873903,02 грн.

Разом з цим, з огляду на те, що станом на теперішній час стягнута наведеним вище судовим актом сума основного боргу з урахуванням сум процентів річних та інфляційних нарахувань у повному обсязі боржником не погашена (залишок заборгованості становить 673903,02 грн (враховуючи здійснення оплати заборгованості зі стягнутих сум пені та судового збору у повному обсязі (292000 - 14274,43 - 29594,49 = 248131,08; 922034,10 - 248131,08 = 673903,02), залишкова сума на рівні 673903,02 грн є і базою для здійснення відповідних нарахувань за період з 13.02.2019р. по 20.12.2019р. на підставі ст.625 Цивільного кодексу України.

За розрахунком суду, здійсненим за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення Ліга:Закон , розмір процентів річних, з урахуванням вказаних вище висновків суду, становить 40478,37 грн.

Дослідивши розрахунок інфляційних позивача, господарський суд зазначає про наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З огляду на наведене, враховуючи вказані вище висновки суду, базою для нарахування інфляційних у період з грудня 2017 року по липень 2017 року (включно) є сума 411404,91 грн, з серпня 2018 року по грудень 2018 року (включно) - 951628,59 грн, у січні 2019 року - 873903,02 грн, з лютого 2019 року по листопад 2019 року (включно) - 673903,02 грн.

За розрахунком суду, здійсненим за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення Ліга:Закон , інфляційна складова боргу (у межах визначеного позивачем періоду) дорівнює 106108,26 грн.

Відтак, з огляду на те, що розмір інфляційних та процентів річних є фактично більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення, враховуючи, що суд обмежений обсягом вимог позивача та не може їх змінити на власний розсуд чи спонукати до їх уточнення, позовні вимоги у вказаних частинах підлягають задоволенню на визначені позивачем суми, а саме 64181,79 грн та 24920,99 грн.

Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 1921 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Дочірнього підприємства Донецький облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України (85307, Донецька область, м.Покровськ, вул.Захисників України, 2, код ЄДРПОУ 32001618) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Перша дорожньо-будівельна компанія (08600, Київська обл., м.Васильків, вул.Володимирська, 57А, офіс 11, код ЄДРПОУ 35174848) 64181,79 грн інфляційних втрат, 24920,99 грн 3% річних, а також судовий збір в сумі 1921 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 16.03.2020р.

Повний текст рішення складено та підписано 23.03.2020р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.О.Паляниця