Рішення

від 23.03.2020 по справі 926/30/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Чернівці

23 березня 2020 року Справа № 926/30/20

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Гушилик С.М. при помічнику судді, який виконує обов`язки секретаря судового засідання Попової К.Г. розглянувши справу №926/30/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Буковинська будівельна компанія (58020, м.Чернівці, вул. Хотинська, 43)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Перліт (58032, м.Чернівці, вул. Південно-Кільцева, 37)

Про стягнення заборгованості в сумі 20247,62 грн

За участю представників:

Від позивача - не з`явився

Від відповідача - не з`явився

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю Буковинська будівельна компанія 27.12.2019 року (згідно штемпелю поштового зв`язку) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Перліт про стягнення заборгованості в сумі 20247,62 грн, з яких: основний борг - 17750 грн, 3% річних - 859,29 грн, інфляційні втрати - 1638,33 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 14.05.2018 року він поставив відповідачу товар - бетон В12.5 М150 П4 гравійний 5-20 Д та портландцемент ПЦ 1-500-Р тарований (100 кг) на загальну суму 15250 грн, вартість послуг бетононасосу становила 2500 грн, що підтверджено накладною №РНБ-00000249 від 14.05.2018 року. Оплата по накладній мала бути проведена протягом 3 днів з моменту отримання товару, проте відповідач оплату не провів, що стало підставою для нарахування йому інфляційних та 3% річних.

03.01.2020 року відділом документального забезпечення та аналітичної роботи суду зареєстровані матеріали позовної заяви (вх.№30).

Витягом з протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 03.01.2020 року позовну заяву передано судді Гушилик С.М.

Ухвалою суду від 03.01.2020 року позовну заяву ТОВ Буковинська будівельна компанія залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

11.02.2020 року на адресу Господарського суду Чернівецької області від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 11.02.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін суддею одноособово, розгляд справи призначено в судовому засіданні на 02.03.2020 року, у зазначеній ухвалі судом запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Ухвалою суду від 02.03.2020 року у зв`язку із нез`явленням представника відповідача відкладено розгляд справи на 23.03.2020 року.

До початку судового засідання, 23.03.2020 року від уповноваженого представника позивача надійшло надійшло клопотання про розгляд справи без його участі (вх.№629).

Відповідач або уповноважений ним представник в судове засідання 23.03.2020 року не з`явися, причини не з`явлення суду не відомі, при цьому судом встановлено, що ухвали суду були направлені відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення на його юридичну адресу: м.Чернівці, вул. Південно-Кільцева, 37, яка зазначена у витязі з ЄДРПОУ. Вся судова кореспонденція по даній справі була надіслана за вищезазначеною адресою, та отримана відповідачем, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Окрім того, у зв`язку із нез`явленням представника відповідача до суду, його було повідомлено також через офіційний сайт господарського суду Чернівецької області.

З огляду на наведене, відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі та призначене судове засідання належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов`язки, а відповідач, натомість проявив протиправну процесуальну бездіяльність, тому судове засідання проводиться за його відсутності і причини неявки представника відповідача у засідання судом не визнаються поважними.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. Строки, що встановлюються судом (наприклад, строк для усунення недоліків позовної заяви чи апеляційної скарги), повинні відповідати принципу розумності. Визначаючи (на власний розсуд) тривалість строку розгляду справи, суд враховує принципи диспозитивності та змагальності, граничні строки, встановлені законом, для розгляду справи при визначенні строків здійснення конкретних процесуальних дій, складність справи, кількість учасників процесу, можливі труднощі у витребуванні та дослідженні доказів тощо. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, яка визначає особливості розгляду справи у порядку спрощеного провадження, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в справі матеріалами, за відсутності клопотання будь - якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотання будь - якої із сторін про розгляд даної справи з викликом сторін суду не надходило. Судом з власної ініціативи розгляд справи проводився в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Тому, враховуючи те, що позивачем надано достатньо матеріалів для розгляду справи по суті, відповідач відзив на позов не подав, проти позову не заперечив, не забезпечив явку свого уповноваженого представника в судове засідання, не скористався наданим йому правом на участь у судовому процесі, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Таким чином, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд здійснює розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд, -

В С Т А Н О В И В :

14.05.2018 року товариство з обмеженою відповідальністю Буковинська будівельна компанія поставило товариству з обмеженою відповідальністю Перліт товар - бетон В12.5 М150 П4 гравійний 5-20 Д та портландцемент ПЦ 1-500-Р тарований (100 кг) на загальну суму 15250 грн, вартість послуг бетононасосу становила 2500 грн, що підтверджено накладною № РНБ-00000249 від 14.05.2018 року, а також документом № 0249 про якість бетонної суміші.

Згідно накладної №РНБ-00000249 від 14.05.2018 року, яка підписана з боку ТОВ Перліт його керівником, строк оплати сторони визначили протягом 3-х днів з моменту отримання зазначеного товару.

За результатами операції з поставки товару, ТОВ Буковинська будівельна компанія зареєструвало податкову накладну від 25.05.2018 року, що підтверджено квитанцією №1 від 25.05.2018 року, копії якої міститься в матеріалах справи.

27.12.2018 року позивач звернувся до відповідача з претензією (вимогою) про оплату заборгованості в сумі 17750,00 грн., яка утворилась внаслідок несплати грошових коштів за отриманий товар. Факт надіслання вимоги відповідачу та отримання ним даної вимоги підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення №5803202541155.

Проте відповідач вимоги претензії не виконав, добровільно суми заборгованості не перерахував, що спричинило звернення позивача з позовом до суду.

Відповідач за надані позивачем послуги не розрахувався, тому позивач у відповідності до вимог ст.625 Цивільного кодексу України за період з 14.05.2018 року по 23.12.2019 року нарахував 3% річних - 859,29 грн, інфляційні втрати - 1638,33 грн, а відтак просить стягнути заборгованість з відповідача в сумі 20247, 62 грн.

Доказів, які б спростовували цю заборгованість, або доказів її оплати відповідач суду не надав.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст.174 ГК України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом ч. 1 ст. ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

В силу п. 1. ч. 1 ст. 208 ЦК України для правочинів між юридичними особами встановлена письмова форма.

Згідно ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч.1 ст.207 ЦК України ).

При цьому в силу ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В якості доказу виникнення між сторонами правовідносин з поставки товару позивач посилається на видаткову накладну РНБ-00000249 від 14.05.2018 року.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 1 ст. 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Отже, належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

У той же час, ч. 1 ст. 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2019р. у справі № 909/327/18).

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон), передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до п. п. 2.1 ч. 2 Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку", затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі - Положення) первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт поставки відповідачу товару, можуть бути належним чином оформлені видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акти приймання товарів і послуг та інші документи.

Відтак, наведене свідчить, що видаткова накладна в розумінні положень чинного законодавства може виступати доказом здійснення господарської операції, оскільки є первинним документом, який є підставою для оприбуткування товару.

Відповідно до ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно абз. 1 п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Положеннями абз. 1 п. 2.5. Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні").

Отже, обов`язковою умовою, що може бути доказом здійснення господарської операції саме з конкретним контрагентом, є наявність у первинному документі даних про осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку саме цього контрагента та дані, що дають змогу визначити повноваження такої особи на вчинення вказаних дій.

З огляду на вищевикладене, суд встановив, що між сторонами укладено договір купівлі - продажу шляхом підписання видаткової накладної №РНБ-00000249 від 14.05.2018 року, що є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст.265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.6 ст.265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Зобов`язання у відповідності з ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Зазначені норми узгоджуються з вимогами статті 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов`язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом з достовірністю встановлено, що позивач дійсно поставив відповідачу товар та здійснив послуги з доставки на загальну суму 17750 грн, але відповідач свої зобов`язання не виконав, оплату не здійснив. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні, відповідачем не надані.

Приписами ст. 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На підставі ст.625 Цивільного кодексу України позивач нарахував відповідачу суму 859,29 грн. 3% річних за період з 14.05.2018 по 23.12.2019 року та суму 1638,33 грн інфляційних за аналогічний період.

У відповідності до вимог ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних (або ж іншого розміру процентів встановленого договором) не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних (або ж іншого розміру процентів встановленого договором) входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок нарахованих інфляційних та 3% річних зроблений позивачем, суд зазначає, що він нарахований вірно.

З огляду на зазначене та враховуючи положення вищенаведених норм закону та те, що відповідач, отримавши товар та послуги з його доставки на загальну суму 17750 грн, не надав доказів належного виконання свого зобов`язання в строк передбачений сторонами, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 20247,62 грн, з яких 17750 грн сума основної заборгованості, 859,29 грн сума 3% річних та 1638,33 грн витрат завданих інфляцією за період.

Відшкодування витрат зі сплати судового збору відповідно до ст.129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 73-79, 86, 129, 222, 232, 233, 236-238, 240-241, 247-248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Буковинська будівельна компанія (58020, м.Чернівці, вул. Хотинська, 43, код 33978976) до Товариства з обмеженою відповідальністю Перліт ( 58032, м.Чернівці, вул. Південно-Кільцева, 37, код 22845028 ) про стягнення заборгованості в сумі 20247,62 грн - задовольнити в повному обсязі .

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Перліт ( 58032, м.Чернівці, вул. Південно-Кільцева, 37, код 22845028) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Буковинська будівельна компанія (58020, м.Чернівці, вул. Хотинська, 43, код 33978976) заборгованості в сумі 20247,62 грн, з яких: 17750 грн основної заборгованості, 859,29 грн 3% річних, 1638,33 грн інфляційних втрат та 2102 грн судового збору.

Відповідно до статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб - порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресую: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повний текст рішення складено та підписано 25.03.2020 року

Суддя С.М. Гушилик