Рішення

від 26.03.2020 по справі 640/16511/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/601

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2020 року м. Київ № 640/16511/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю РКГРУП

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю РКГРУП (надалі - позивач), адреса: 03148, місто Київ, вулиця Пшенична, будинок № 8, код ЄДРПОУ 37769914 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок № 33/19, ідентифікаційний код 39439980 в якій позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 01.04.2019:

- № 1232615147 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 380 808, 00 грн., - за податковими зобов`язаннями, 95 202, 00 грн., - за штрафними санкціями, загалом на 476 010, 00 грн.;

- № 1242615147 про зменшення розміру від`ємного значення, суми податкового кредиту на суму 141 338, 00 грн.;

- № 1252615147 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 510, 00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2019 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок прийняття суб`єктом владних повноважень оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Зважаючи на викладене, позивач вважає, що прийняті податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що заперечення відповідача є такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

11.03.2019 Головним управлінням ДФС у м. Києві складено Акт № 55/26-15-14-07-03-10/37769914 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ РКГРУП по взаємовідносинам з ПП Дарніца плюс за лютий-червень 2016р., показників декларації з податку на додану вартість та за 2016р. показників фінансової звітності з їх відображення у декларації з податку на прибуток підприємства.

На підставі зазначеного вище Акту Головним управлінням ДФС у місті Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.04.2019:

- № 1232615147 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 380 808, 00 грн., - за податковими зобов`язаннями, 95 202, 00 грн., - за штрафними санкціями, загалом на 476 010, 00 грн.;

- № 1242615147 про зменшення розміру від`ємного значення, суми податкового кредиту на суму 141 338, 00 грн.;

- № 1252615147 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 510, 00 грн.

16.05.2019 ТОВ РКГРУП подано скаргу до ДФС України на податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 01.04.2019 № 1232615147, № 1242615147, № 1252615147.

Рішенням в.о. Голови ДФС України Власова О. від 17.07.2019 за № 3205416199-99-11-04-01-25 зазначену вище скаргу залишено без задоволення.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення № 1232615147, № 1242615147, № 1252615147 від 01.04.2019 протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що викладені в Акті висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є протиправними у зв`язку з порушенням порядку призначення та проведення перевірки.

21.01.2019 ТОВ РКГРУП отримано від Головного управління ДФС у місті Києві запит про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень) від 14.01.2019 за № 4967/10/26-15-14-05-04.

Запит містив інформацію про те, що Головним управлінням ДФС у місті Києві виявлено факти, які свідчать про недостовірність визначення ТОВ РКГРУП даних податкового кредиту по взаємовідносинам ПП Дарніца плюс , що містяться у податкових деклараціях з ПДВ на загальну суму 559 954, 00 грн. та об`єкту оподаткування, задекларованого у податковій декларації з податку на прибуток підприємства, про що вказують результати аналізу показників, що містяться у податкових деклараціях з ПДВ поданих за відповідний період та податкової інформації, а саме протоколу допиту посадової особи ПП Дарніца плюс , відповідно до якого з`ясовано документальне оформлення господарських операцій за відсутності факту їх реального здійснення, оскільки керівником ПП Дарніца плюс повідомлено про непричетність до реєстрації вказаного підприємства.

Також було зазначено, що вказані факти свідчать про недотримання ТОВ РКГРУП вимог п.п. а п. 198.1., п. 198.3., п. 198.6. ст. 198, п. 201.10. ст. 201 ПК України та ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п. 2.1., п. 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704.

Однак, запит надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень) від 14.01.2019 за № 4967/10/26-15-14-05-04 не містив конкретних доведених фактів нереальності здійснення ТОВ РКГРУП господарських операцій з ПП Дарніца плюс , доказів фактичного порушення норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на Головне управління ДФС у місті Києві, а тому був таким, що сформований з порушенням норм п.п. 78.1.4. п. 78.1. ст. 78 ПК України.

Позивач вважає, що перевірка, яку намагалися провести посадові особи Головного управління ДФС у місті Києві є незаконною, а тому посадові особи не були допущені 26.02.2019 до її проведення директором ТОВ РКГРУП , оскільки з підставою для проведення перевірки, зазначеною в наказі Головного управління ДФС у місті Києві від 21.02.2019 № 2356 не згоден з тих підстав, що ТОВ РКГРУП листом № 19 від 06.02.2019 своєчасно надано відповідь та пояснення на запит Головного управління ДФС від 14.01.2019 за № 4967/10/26-15-14-05-04.

Посилання контролюючого органу в Акті перевірки від 11.03.2019 № 55/26-15-14-07-03-10/37769914 на наявність кримінального провадження, на думку позивача, не може бути підставою для застосування негативних наслідків для ТОВ РКГРУП , оскільки за достатності правових підстав для проведення перевірки, які відсутні, повинні були досліджуватися відносини безпосередньо між учасниками господарських відносин, на підставі яких сформовано дані бухгалтерського обліку. ТОВ РКГРУП не має жодного відношення до кримінального провадження про яке йдеться у зазначеному вище Акті.

На думку ТОВ РКГРУП , відповідачем не доведено наявність складу порушення вимог податкового законодавства, не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано належних доказів, які б свідчили про правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

На виконання вимог ухвали суду від 09.09.2019 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими та просив відмовити у їх задоволенні з огляду на наступне.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ РКГРУП п. 198.1., п. 198.2., п. 198.3., п. 198.6. ст. 198 ПК України в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету на загальну суму 417 716, 00 грн., у тому числі, у періодах: лютий 2016р. на 36 908, 00 грн., березень 2016р. на 67 718, 00 грн., квітень 2016р. на 151 130, 00 грн., червень 2016р. на 161 960, 00 грн. та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 декларації) на загальну суму 141 338, 00 грн., в тому числі, у травні 2016р. на 141 338, 00 грн.; п. 44.6. ст. 44, п. 85.2. ст. 85 ПК України, а саме ненадання посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всіх документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

Відповідно до інформації, що міститься в базах даних органів державної фіскальної служби: ІС Податковий блок , Єдиному реєстрі податкових накладних, Системі автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів, встановлено відображення в податковому обліку у лютому, березні, квітні, травні, червні 2016р. взаємовідносин з контрагентом-постачальником ПП Дарніца плюс на загальну суму 3 354 322, 00 грн., в тому числі, без ПДВ 2 795 268, 00 грн., ПДВ 559 054, 00 грн.

У зв`язку з ненаданням ТОВ РКГРУП документів для перевірки, відсутня можливість достовірно дослідити вплив фінансово-господарських операцій ТОВ РКГРУП з ПП Дарніца плюс на предмет правомірності визначення підприємством доходу та фінансового результату до оподаткування, визначеного за правилами бухгалтерського обліку за підсумком 2016р.

За даними фінансової звітності поданої ПП Дарніца плюс за перше півріччя 2016р. та за 2016р., основні фонди та транспортні засоби на підприємстві відсутні, кількість працівників на підприємстві становить 1 особу. За 2017р. та 2018р. річна фінансова та податкова звітність з податку на прибуток, а також з податку на додану вартість до контролюючих органів не подавалась.

Також неможливо встановити яким чином ПП Дарніца плюс могло поставляти товари та надавати послуги для ТОВ РКГРУП , невідомо хто підписував первинні документи зі сторони продавця, оскільки як видно зі змісту протоколу допиту свідка в межах кримінального провадження № 32016100110000197 від 29.11.2016р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 209 КК України, ОСОБА_1 (засновник та керівник ПП Дарніца плюс ) показав, що зареєстрував вказаний суб`єкт господарювання за грошову винагороду без мети здійснення фінансово-господарської діяльності. Жодних фінансово-господарських документів не підписував та господарської діяльності не проводив.

Слід зазначити, що у постанові Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі позовом ТОВ "Нафта" до Шосткінської МДПІ про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Окрім наведеного слід зазначити наступне, згідно з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 26 січня 2016 року №826/11928/15, платник податку повинен бути розумним та обачним при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, є не достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагентів як добросовісних партнерів, що гарантують виконання своїх зобов`язань через уповноважених представників.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Приписами п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно (14.1.54.); продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об`єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об`єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об`єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності; (14.1.203.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з п. 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п. 188.1. ст. 188 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п.п. 201.1, 201.2, 201.4 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг, постачання яких має безперервний або ритмічний характер:

покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом періоду, за який складається така податкова накладна, протягом такого місяця;

У разі якщо станом на дату складення зазначених податкових накладних сума коштів, що надійшла на поточний рахунок продавця як оплата (передоплата) за товари/послуги, перевищує вартість поставлених товарів/послуг протягом місяця, таке перевищення вважається попередньою оплатою (авансом), на суму якої складається податкова накладна у загальному порядку не пізніше останнього дня такого місяця.

Ритмічним характером постачання вважається постачання товарів/послуг одному покупцю два та більше разів на місяць.

Податкова накладна може бути складена за щоденними підсумками операцій (якщо податкова накладна не була складена на ці операції) у разі: здійснення постачання товарів/послуг за готівку кінцевому споживачеві (який не є платником податку), розрахунки за які проводяться через касу / реєстратори розрахункових операцій або через банківську установу чи платіжний пристрій (безпосередньо на поточний рахунок постачальника); виписки транспортних квитків, готельних рахунків або рахунків, які виставляються платнику податку за послуги зв`язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер постачальника (продавця), крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; надання платнику податку касових чеків, що містять суму поставлених товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального та податкового номерів постачальника).

Платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг, база оподаткування яких, визначена відповідно до статей 188 і 189 цього Кодексу, перевищує фактичну ціну постачання таких товарів/послуг, можуть скласти не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням сум податку, розрахованих виходячи з перевищення бази оподаткування над фактичною ціною, визначених окремо по кожній операції з постачання товарів/послуг.

Згідно з п.п. 1, 2, 3 Порядку заповнення податкової накладної затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 2015 року № 1307 зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 26 січня 2016 р. за № 137/28267 (далі - порядок №1307 ) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті. Податкова накладна та додатки до неї складаються в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи. Усі податкові накладні, у тому числі накладні, особливості заповнення яких викладені в пунктах 9 - 15 та 19 цього Порядку, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та за формою, чинною на день такої реєстрації.

Пунктом 200.1. ст. 200 ПК Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1. ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2., 198.3., 198.6. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу).

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні послуг (товарів) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання послуг (товарів) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, акти, платіжні доручення тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 1.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку"), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до пункту 2.1 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20 січня 2016 року у справі за позовом ПАТ "МТС Україна" до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень. Згідно з цією правовою позицією надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Аналізуючи норми податкового законодавства України, ознайомившись із доводами контролюючого органу, на підставі яких здійснено висновки акту перевірки, суд зазначає, що в межах даного спору слід встановити саме факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентами з урахуванням умов спірних правовідносин.

Як вбачається зі змісту акту перевірки та відзиву ГУ ДФС у м. Києві, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення №88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (договори, податкові накладні, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи , які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов`язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не надавалися, то, відповідно, придбання таких послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов`язкових умов для виникнення такого права на придбання послуг (товарів) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета , тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень суду не вдалось встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами, мету придбання та обставини використання придбаних послуг (робіт) у власній господарській діяльності позивача, та спеціальну податкову правосуб`єктність учасників господарських операцій.

Крім того, по всім вищевказаним господарським операціям позивачем жодним чином не обґрунтовано ділової мети замовлення вказаних товарів, не підтверджено доказами рух коштів, що ці товари були дійсно оплачені, їх подальше використання в господарській діяльності позивача.

Копій первинної документації на підтвердження реальності спірних операцій позивачем надано не було.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що контрагентом позивача здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій на користь позивача і складено первинні бухгалтерські документи всупереч норм частини першої ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пп. 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704. Оскільки відсутній факт формування згідно з абзацом другим ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідного активу, як ресурсу контрольованого у результаті минулих подій внаслідок реального придбання у інших суб`єктів господарювання послуг.

Тобто, відсутня господарська операція як певна дія або подія у визначенні абзацу п`ятого ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в основі якої має бути дійсний рух певного активу.

Сам факт наявності документів, складених з посиланням на продаж товарів не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

Аналогічна позиція викладена у рішеннях Верховного Суду від 06 червня 2018 року справа №П/811/2247/14, від 04 квітня 2018 року справа №813/1687/17.

Тобто, позивачем не надано документального підтвердження тих обставин та відносин, які супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності підтверджують їх реальне виконання, а відтак, і не доведено того, що обумовлені правочином отримані послуги надані.

При цьому, відповідач наполягав на нереальності вказаних господарських операцій, в т.ч. у зв`язку з наявністю матеріалів кримінального провадження .

Оскільки наявні в матеріалах справи документи щодо здійснення господарських операцій позивача з контрагентом, директор якого заперечує свою участь у створенні та діяльності вказаного підприємства - контрагента позивача, суд вважає, що вказані документи не можуть вважатись належним чином оформленими та не містять ознак первинних документів у розумінні положень Податкового кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що такі документи не можуть бути враховані як юридично значимі документи на підтвердження виконання спірних операцій та, відповідно, для цілей відображення спірних операцій в бухгалтерському та податкового обліку, а отже і для цілей формування спірних сум податкового кредиту.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування валових витрат та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судом під час вирішення цієї справи.

Щодо доводів позивача про протиправність перевірки, слід звернути увагу на те, що Окружним адміністративним судом міста Києва у справі 640/3816/19 від 23.12.2019 відмовлено у визнанні протиправним та скасування наказу від 21.02.2019 №2356, на підставі якого проводилась перевірка. Проте, у суду відсутні належні та допустимі докази про набрання законної сили цим судовим рішенням, а тому посилання позивача на мотивувальну частину даного рішення суду, як на підставу для задоволення позовних вимог є необґрунтованим.

За правилами ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю РКГРУП до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова