Рішення

від 25.03.2020 по справі 904/697/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2020м. ДніпроСправа № 904/697/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.

та представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Енергоресурси" (м. Нікополь, Дніпропетровської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромашсталь" (м. Нікополь, Дніпропетровської області)

про стягнення суми попередньої оплати та штрафу за непоставлений товар за договором №06-712 від 12.08.2019 у загальному розмірі 54 170 грн. 03 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Енергоресурси" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромашсталь" (далі - відповідач) суму попередньої оплати та штраф за непоставлений товар за договором № 06-712 від 12.08.2019 у загальному розмірі 54 170 грн. 03 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 45 141 грн. 69 коп. - основний борг;

- 9 028 грн. 34 коп. - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором № 06-712 від 12.08.2019 в частині повної та своєчасної поставки товару, за який позивачем 22.10.2019 була здійснена попередня оплата в сумі 45 141 грн. 69 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого в строк товару в сумі 9 028 грн. 34 коп.

Ухвалою суду від 07.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 03.03.2020.

У судове засідання 03.03.2020 з`явився представник позивача.

Представник відповідача у вказане судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, при цьому судом враховано, що до суду повернувся конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі, що направлявся відповідачу за адресою: 53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, проспект Трубників, будинок 91, офіс 203 з відміткою "За закінченням встановленого строку зберігання" (а.с.47-51).

Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про необхідність оголошення перерви у судовому засіданні, з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності. Більше того, з метою фактичного та якнайшвидшого повідомлення відповідача про день час та місце розгляду справи суд вважав за необхідне разом з ухвалою від 03.03.2020 повторно направити відповідачу ухвалу суду про відкриття провадження у справі на адресу засновника - ОСОБА_1: АДРЕСА_1 , а також додатково направити відповідачу телефонограму з інформацією про дату наступного судового засідання та зміст ухвал суду на номер телефону НОМЕР_1 , що міститься у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що і було здійснено судом (а.с.60, 72-74).

Від позивача електронною поштою надійшло декілька клопотань, а саме:

- клопотання (вх. суду № 14000/20 від 19.03.2020), в якому він просив суд відкласти судове засідання 25.03.2020, посилаючись на запровадженні на території України карантинні заходи; в подальшому вказане клопотання надійшло до суду в оригіналі (вх.суду № 14873/20 від 24.03.2020);

- клопотання (вх. суду № 14222/20 від 20.03.2020), в якому він просив суд провести судове засідання 25.03.2020 без участі представника позивача, посилаючись на запровадженні на території України карантинні заходи; у клопотанні позивач наголосив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

У судове засідання 25.03.2020 представники позивача та відповідача не з`явилися; при цьому, судом враховано та задоволено клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника.

Враховуючи запроваджені на території України заходи щодо убезпечення населення від поширення гострих респіраторних захворювань, суд визнає причини неявки у судове засідання представників позивача та відповідача поважними.

Про день, час та місце судового засідання позивач та відповідач були повідомлені належним чином.

Так належність повідомлення позивача підтверджується участю його представника у судовому засіданні 03.03.2020 (а.с.56), розпискою (а.с.59), а також заявленими клопотаннями (а.с.66-70).

Представник відповідача у судове засідання 25.03.2020 вдруге не з`явився, причин неявки суду не повідомив, при цьому, судом було відзначено, що поштове відправлення на юридичну адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 03.03.2020, як і попередня ухвала від 07.02.2020 (а.с.47-51), було повернуто за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" форми 20 "За закінченням терміну зберігання" (а.с.63-65), отже вказані обставини носять систематичний характер .

З цього приводу суд зазначає наступне.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Так, на підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 07.02.2020, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, проспект Трубників, будинок 91, офіс 203, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.40-42).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвал суду з викликом відповідача у судове засідання відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.

Більше того, судом здійснено повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв`язку з відповідачем, зокрема шляхом направлення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі на адресу засновника - ОСОБА_1: АДРЕСА_1 , а також додаткового направлення відповідачу телефонограми з інформацією про дату наступного судового засідання та зміст ухвал суду на номер телефону НОМЕР_1 , що міститься у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які були отримані адресатами (а.с.60, 72-74).

В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні .

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Провадження у даній справі відкрито 07.02.2020, отже строк на розгляд даної справи закінчується 07.04.2020 та нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості його продовження з будь-яких поважних причин.

Таким чином, враховуючи, що строк вирішення даного спору закінчується 07.04.2020, суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на іншу дату та належним чином повідомити учасників справи про дату наступного судового засідання (враховуючи встановлений процесуальним законом строк на виготовлення повного тексту ухвали суду, строк на її направлення сторонам, а також строк на поштовий перебіг, визначений Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, оскільки відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на те, що розгляд даної справи відкладався у зв`язку з неотриманнями відповідачем ухвали суду про відкриття провадження у справі, нез`явленням представника відповідача у судове засідання та неподанням ним відзиву на позов, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 12.08.2019 між Приватним акціонерним товариством "Енергоресурси" (далі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євромашсталь" (далі - постачальник, відповідач) було укладено договір № 06-712 (далі - договір, а.с.20-22), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві продукцію виробничого технічного призначення (надалі - товар), у кількості та номенклатурі, наведеними у відповідних специфікаціях, а покупець зобов`язується прийняти та сплатити товар на умовах, передбачених договором (пункт 1.1. договору).

У пункті 9.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2020 включно. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань, пов`язаних з оплатою, гарантійними зобов`язаннями і претензійними вимогами та/або інших зобов`язань, які виникли з договору та/або в зв`язку з його припиненням (або припиненням його в якій-небудь частині).

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У пункті 2.2. договору сторони погодили, що загальна сума договору становить 250 000 грн. 00 коп. з ПДВ.

У пункті 2.1. договору сторони визначили, що кількість та ціна товару, що постачається, визначається у відповідних специфікаціях.

Згідно з пунктом 2.3. договору оплата за придбаний товар здійснюється покупцем на підставі рахунків постачальника в національній грошовій одиниці України шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника 50% оплати вартості товару, решта 50% протягом 10-ти днів після отримання ТМЦ на склад.

Відповідно умов пунктів 3.1. та 3.2. договору поставка товару здійснюється на умовах СРТ (автотранспортом постачальника в м. Нікополь) згідно з Інкотермс-2010. Термін поставка товару вказується у відповідних специфікаціях.

У відповідності до вказаних умов, позивачем та відповідачем було складено специфікацію №10 від 10.10.2019 до договору, в якій сторони погодили наступне:

- найменування товару, який підлягає поставці відповідачем позивачу, його кількість та загальна вартість - 90 283 грн. 39 коп.;

- умови поставки: автотранспортом постачальника на умовах СРТ (склад покупця) згідно з Інкотермс-2010;

- умови оплати: оплата за придбаний товар здійснюється покупцем на підставі рахунків постачальника в національній грошовій одиниці України, шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника 50% оплати вартості товару, решта 50% протягом 15-ти днів після отримання ТМЦ на склад;

- строк поставки - 10 календарних днів з моменту 50% передоплати вартості товару (а.с.23).

У відповідності до вказаних умов, відповідачем було виставлено рахунок на оплату № 97 від 17.10.2019 на суму 45 141 грн. 69 коп. (а.с.25).

Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

На виконання взятих на себе зобов`язань, позивачем була здійснена попередня оплата за договором в сумі 45 141 грн. 69 коп. , що підтверджується платіжним дорученням № 1766 від 22.10.2019 на суму 45 141 грн. 69 коп. з призначенням платежу "оплата рахунку № 97 від 17.12.2019 (1е 50%) за трубу ПЕ 100" на суму 45 141 грн. 69 коп." (а.с.26).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Як було вказано вище, у специфікації № 10 від 10.10.2019 сторони визначили, що товар має бути поставлено протягом 10 календарних днів з моменту 50% передоплати вартості товару (а.с.23).

Відповідно до умов пункту 1.2. договору право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі йому товару постачальником.

Отже, враховуючи здійснення позивачем попередньої оплати, з урахуванням умов специфікації, відповідач зобов`язаний був виконати обов`язок з поставки товару на суму 90 283 грн. 39 коп. в строк по 01.11.2019 включно.

В той же час, як зазначає позивач, відповідачем вказане зобов`язання було порушене, передоплачений позивачем товар у вказаний строк поставлено не було.

Враховуючи вказане, позивач звернувся до відповідача із претензією № 14-660 від 20.12.2019, в якій вимагав протягом 10-ти календарних днів з моменту отримання цієї претензії повернути на адресу ПрАТ "Енергоресурси" на р/р IBAN UA НОМЕР_2 в АТ "Альфа-Банк" м. Київ суму здійсненої попередньої передплати за товар у розмірі 45 141 грн. 69 коп. та штрафні санкції у розмірі 9 328 грн. 34 коп. (а.с.27-28). Належні докази направлення вказаної претензії відповідачу наявні в матеріалах справи (а.с.29-31).

Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, в порушення вказаних вище зобов`язань, відповідачем товар на суму 90 283 грн. 39 коп. поставлений не був, що і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Як зазначає позивач, відповідач жодного платежу на повернення отриманої попередньої оплати не здійснив, товар також позивачу не поставив.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із слідуючого.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи, що попередня оплата позивачем проведена, а товар відповідачем не поставлений, відповідно до положень частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його.

При цьому, суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі №1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

Обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

При цьому, як було вказано вище, позивач звертався до відповідача із претензією від 20.12.2019, в якій просив відповідача повернути грошові кошти в сумі 45 141 грн. 69 коп. Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

У свою чергу, у відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження поставки товару позивачу на суму 90 283 грн. 39 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи те, що позивач здійснив попередню оплату товару в сумі 45 141 грн. 69 коп., а відповідач не поставив позивачу передоплачений товар у встановлені договором строки, повернення попередньої оплати не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України відповідач зобов`язаний повернути позивачу 45 141 грн. 69 коп. суму попередньої оплати.

Отже, перевіряючи дотримання кожною із сторін своїх зобов`язань, суд приходить до висновку, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань не поставив обумовлений сторонами товар, за який позивачем було сплачено попередню оплату у сумі 45 141 грн. 69 коп., вимогу про повернення зазначеної суми не задовольнив, а отже позовні вимоги щодо стягнення з відповідача сплаченої позивачем попередньої оплати в сумі 45 141 грн. 69 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, у пункті 5.2. договору сторони погодили, що за прострочення поставки товару більш ніж на 5 календарних днів постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 0,5% від вартості не поставленого в строк товару. У разі порушення строку поставки товару з вини постачальника понад 15 календарних днів від строку, покупець має право відмовитись від даного договору (в частині несвоєчасно поставленого товару), а постачальник зобов`язується сплатити покупцю штрафні санкції в розмірі 10% від вартості не поставленого в строк товару.

За прострочення виконання зобов`язання з поставки товару на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого в строк товару в сумі 9 028 грн. 34 коп. (90 283,39 х 10%).

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку штрафу, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені сума заборгованості та період прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно.

Отже, розрахунок штрафу, наведений у позовній заяві, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення штрафу в сумі 9 028 грн. 34 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню .

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 2 102 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Енергоресурси" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромашсталь" про стягнення суми попередньої оплати та штрафу за непоставлений товар за договором № 06-712 від 12.08.2019 у загальному розмірі 54 170 грн. 03 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромашсталь" (53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, проспект Трубників, будинок 91, офіс 203; ідентифікаційний код 41834566) на користь Приватного акціонерного товариства "Енергоресурси" (53201, Дніпропетровська область, м. Нікополь, проспект Трубників, будинок 56; ідентифікаційний код 31802573) - 45 141 грн. 69 коп. - основного боргу, 9 028 грн. 34 коп. - штрафу та 2 102 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 25.03.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко