Рішення

від 27.02.2020 по справі 921/706/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 лютого 2020 року м. ТернопільСправа № 921/706/19

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Сиротюк К.В.

Розглянув справу у порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСЕМ", м. Київ

до відповідача Приватного підприємства "Агропромислового підприємства "Поділля - Агро", с. Долина, Теребовлянський район, Тернопільська область

про стягнення заборгованості в розмірі 1 408 094,59 грн.

За участю учасників справи:

від позивача: не з"явився

від відповідача: не з"явився

Судові процедури

Сторони, за правилами статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 3 статті 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених статтями 35-37 Господарського процесуального кодексу України не надходило.

Суть справи.

05 листопада 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросем" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Приватного підприємства "Агропромислового підприємства "Поділля - Агро" про стягнення заборгованості в розмірі 1 408 094,59 грн.

Відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 11.11.2019 відкрито провадження у справі №921/706/19 за правилами загального позовного провадження та судове засідання призначено на 09.12.2019.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначене на 09.12.2019.

Ухвалами суду від 09.12.2019 та від 09.01.2020 підготовче засідання відкладалося відповідно на 09.01.2020 та на 28.01.2020 з підстав, викладених в ній.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 28.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/706/19 до судового розгляду по суті на 11.02.2020.

Розгляд справи по суті.

Ухвалою суду від 11.02.2020 розгляд справи №921/706/19 відкладався на 27.02.2020.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі.

Аргументи сторін

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено грошові зобов`язання, що виникли на підставі договору поставки № 23.07.19-77/1 від 23.07.2019, в частині оплати поставки товару.

27.02.2020 позивачем через канцелярію суду подано клопотання (вх. №1428), зі змісту якого вбачається, що позовні вимоги позивач підтримує в повному обсязі, просить суд позов задоволити повністю. Також, просить суд розглядати справу за відсутності позивача.

Заперечення відповідача.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалами суду, які надсилалися рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (містяться в матеріалах справи).

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, положення статті 13 ГПК України, якою в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, беручи до уваги, що явка представника відповідача не визнавалась судом обов`язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається без його участі, за наявними у ній матеріалами.

Також, беручи до уваги, що учасники справи, зокрема відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами на подання відзиву, суд дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Крім того, судом враховано, що у відповідності до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, сторони не позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду щодо даної справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Оглянувши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, судом встановлено наступне.

23 липня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОСЕМ" (Постачальник/позивач), з однієї сторони та Приватним агропромисловим підприємством "Поділля - Агро" (Покупець/відповідач), з іншої сторони укладено договір поставки № 23.07.19-77/1, відповідно до умов якого, Постачальник зобов`язується передати (поставити) Покупцеві у його власність продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - Товар), а Покупець зобов`язується прийняти Товар і оплатити його ( п.1.1 Договору).

Пунктами 2.1, 2.2 Договору сторони домовились, що найменування, асортимент та кількість Товару, визначаються у специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього Договору. Загальна кількість та вартість Товару, що поставляється по даному Договору, визначається сукупністю усього Товару, що передається Постачальником у власність Покупцеві, за усіма специфікаціями, протягом всього строку дії цього Договору.

Як визначено п.3.1 Договору, ціна за одиницю та загальна вартість Товару, зазначаються Сторонами у специфікаціях (Додатках), що є невід`ємного частиною цього Договору.

Пунктом 3.2 Договору встановлено, що протягом строку дії цього Договору, грошові зобов`язання Покупця існують та підлягають сплаті у гривні.

Сторони домовились пунктом 3.3 Договору, що Покупець здійснює оплату вартості Товару шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на рахунок Постачальника.

При перерахуванні коштів, Покупець зобов`язується вказувати у платіжному дорученні номер та дату рахунку, згідно якого здійснюється оплата. У випадку відсутності в платіжному документі цих реквізитів, Постачальник має право зарахувати отримані кошти, в рахунок погашення будь-яких зобов`язань Покупця, що виникли на підставі будь-яких додатків/специфікацій чи видаткових накладних.

Згідно пункту 3.5 Договору, Покупець оплачує Товар шляхом 100 % передоплати, якщо інший порядок та строки розрахунків, не визначені у відповідній специфікації до цього Договору.

Розділом 4 Договору сторони погодили, що поставка Товару здійснюється окремими партіями, на умовах та у строки, визначені у специфікаціях до цього Договору. У разі порушення строків оплати Товару, Постачальник вправі перенести строки поставки Товару на кількість днів, рівну кількості днів прострочення оплати і до нього не можуть застосовуватись передбачені цим Договором та чинним законодавством України, санкції за прострочення поставки Товару (п.4.1). Одержання Товару за кількістю та асортиментом, здійснюється Покупцем у день поставки Товару. При прийманні Товару, Покупець зобов`язаний перевірити кількість, асортимент, цілісність тари, пломб (при їх наявності), а також відсутність ознак ушкодження та псування Товару. Одночасно із прийманням Товару за зовнішніми ознаками, Покупцем проводиться перевірка комплектності Товару, а також відповідність тари, упаковки, маркування вимогам стандартів (при їх наявності), наявність сертифікатів якості/відповідності та інструкцій із застосування Товару. У випадку виявлення під час приймання ушкоджень тари (при її наявності) або при наявності ознак псування, відсутності інструкцій, сертифікатів якості/відповідності і т.п., Покупець повинен негайно сповістити про це Постачальника і зазначити виявлені недоліки, у складеному з цих підстав акті за підписами представників обох Сторін ( п.4.2). Загальна кількість Товару поставленого Постачальником згідно даного Договору, може коливатися в межах +/- 5 %. При цьому Покупець оплачує фактично поставлену кількість Товару (п.4.3). Передача товару у місті поставки, здійснюється тільки при наявності в уповноваженої особи Покупця - оригіналу довіреності на отримання Товару від Постачальника. Керівник Покупця вправі приймати Товар від Постачальника без довіреності ( п.4.4). Прийняття Товару здійснюється уповноваженими представниками Сторін: щодо кількості - відповідно до видаткової накладної; щодо якості - відповідно до технічних характеристик, сертифікату якості/відповідності Товару, а також інших нормативних документів та умов Договору (п.4.5). Право власності, а також пов`язаний з таким правом ризик випадкової загибелі або пошкодження (псування) Товару, переходить від Постачальника до Покупця, з моменту передачі Товару за видатковою накладною та підписання її уповноваженими представниками сторін (п.4.6).

Умовами договору, зокрема пунктами 5.1 та 5.2 сторони визначили, що Постачальник зобов`язується передати Товар на умовах, передбачених Договором, а, Покупець зобов`язується прийняти Товар в порядку та на умовах, визначених Договором та здійснити оплату Товару в строки та на умовах, визначених Договором.

Пункт 14.1 Договору, останній набуває чинності з дати його підписання обома Сторонами і діє протягом одного року, але, в будь-якому випадку, - до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов"язань. При відсутності заяви однієї із Сторін про припинення або зміну Договору за місяць до закінчення терміну його дії, договір вважається пролонгованим на тих же умовах, на той же термін.

Згідно пункту 14.2 Договору специфікації, інші додатки до Договору, є його невід`ємною частиною.

23.07.2019 між сторонами підписано Специфікацію №1 до Договору поставки №23.07.19-77/1, згідно з якої Постачальник здійснює поставку товару: насіння озимого ріпаку в кількості 184,000 т, загальною вартістю 1 249 608,00 грн з ПДВ.

У Специфікації зазначено, що загальна вартість товару становить 1 249 608,00 грн Покупець оплачує вартість товару наступним чином: оплата товару в розмірі 100% загальної вартості товару, що постачається по цьому Договору, здійснюється до 23.08.2019. Поставка товару здійснюється Постачальником на умовах доставки на склад Покупця: Тернопільська обл., Теребовлянський р-н, с. Нова Могильниця. Товар повинен бути поставлений Покупцю у строк до 05.08.2019. Допускається поставка товару окремими партіями.

Вказані Договір поставки та Специфікація №1 підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

На виконання умов Договору поставки та Специфікації №1 позивач продав /поставив відповідачу товар - насіння озимого ріпаку, загальною вартістю 1 249 608,00 грн, про що свідчать видаткові накладні №АГ-31/07201 від 31.07.2019 та № №АГ-31/07109 від 31.07.2019.

Крім того, виконання умов договору позивачем свідчить і виставлений рахунок на оплату товару №83392 від 23.07.2019.

Даний товар отриманий відповідачем - ПАП "Поділля - Агро" на підставі довіреності на отримання товару за №1 від 01.02.2019, виданої на ім"я Палка Д.Є.

09.09.2019 позивач звертався до відповідача з листом-вимогою №ОЛ.09.09.19/551 (досудове попередження) про здійснення заборгованості у добровільному порядку.

Вказана вимога відповідачем залишена без відповіді та без задоволення.

Як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору поставки та Специфікацію №1 щодо строків оплати за товар, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 1 249 608,00 грн.

Позивачем, відповідно до п.9.2 Договору поставки, нараховано відповідачу пеню за період з 24.08.2019 по 31.10.2019 у розмірі 76526,00 грн.

Також, у відповідності до п.9.4 Договору поставки, позивачем нараховано відповідачу проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3% річних у розмірі 74976,48 грн.

Крім того, згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано 3% річних за період з 24.08.2019 по 31.10.2019 в розмірі 6984,11 грн.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Оцінивши подані позивачем обґрунтування позовних вимог та докази, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з укладенням договору поставки № 23.07.19-77/1 від 23.07.2019, який за правовою природою є договором поставки.

Норми права, які застосував суд.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України).

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Цивільного кодексу України).

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України (за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Як визначено статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

В силу приписів статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 стаття 550 Цивільного кодексу України).

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Стаття 625 Цивільного кодексу України зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, повинен на вимогу кредитора сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" (чинна) сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як роз"яснено пунктом 6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" (чинна), проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - 11 встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання. Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

Мотивована оцінка судом.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі Договору поставки № 23.07.19-77/1 від 23.07.2019, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки № 23.07.19-77/1 від 23.07.2019 ( відповідно до умов якого, Постачальник зобов`язується передати (поставити) Покупцеві у його власність продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - Товар), а Покупець зобов`язується прийняти Товар і оплатити його ( п.1.1 Договору)) та Специфікації №1 позивач продав /поставив відповідачу товар - насіння озимого ріпаку, загальною вартістю 1 249 608,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №АГ-31/07201 від 31.07.2019 та № №АГ-31/07109 від 31.07.2019.

Видаткові накладні містять підписи уповноважених представників обох сторін без зауважень, а їх підписи скріплено відтисками печаток юридичних осіб (містяться в матеріалах справи).

Факт виконання умов договору позивачем підтверджується і виставленим рахунком на оплату товару №83392 від 23.07.2019.

Розділом 4 Договору, сторони погодили умови та порядок поставки товару.

Даний товар отриманий відповідачем - ПАП "Поділля - Агро" на підставі довіреності на отримання товару за №1 від 01.02.2019, виданої на ім"я Палка Д.Є.

Таким чином, отримання товару відповідачем стверджується підписом останнього та його представниками про отримання товару на видатковій накладній.

У відповідності до вимог статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначає, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.

За вказаних обставин, факт здійснення господарської операції, а саме поставки товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Отже, видаткова накладна є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов`язань, та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Саме таким вимогам і відповідає видаткова накладна, яка засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції.

За таких обставин, у відповідача виник обов"язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 Цивільного кодексу України ).

Як визначено п.3.1 Договору, ціна за одиницю та загальна вартість Товару, зазначаються Сторонами у специфікаціях (Додатках), що є невід`ємного частиною цього Договору.

Сторони домовились пунктом 3.3 Договору, що Покупець здійснює оплату вартості Товару шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на рахунок Постачальника.

При перерахуванні коштів, Покупець зобов`язується вказувати у платіжному дорученні номер та дату рахунку, згідно якого здійснюється оплата. У випадку відсутності в платіжному документі цих реквізитів, Постачальник має право зарахувати отримані кошти, в рахунок погашення будь-яких зобов`язань Покупця, що виникли на підставі будь-яких додатків/специфікацій чи видаткових накладних.

Згідно пункту 3.5 Договору, Покупець оплачує Товар шляхом 100 % передоплати, якщо інший порядок та строки розрахунків, не визначені у відповідній специфікації до цього Договору.

Як визначено у Специфікації зазначено, що загальна вартість товару становить 1 249 608,00 грн Покупець оплачує вартість товару наступним чином: оплата товару в розмірі 100% загальної вартості товару, що постачається по цьому Договору, здійснюється до 23.08.2019. Поставка товару здійснюється Постачальником на умовах доставки на склад Покупця: Тернопільська обл., Теребовлянський р-н, с. Нова Могильниця. Товар повинен бути поставлений Покупцю у строк до 05.08.2019. Допускається поставка товару окремими партіями.

Отже, розрахуватися за товар, відповідач повинен відповідно до умов викладених у Специфікації №1 від 23.07.2019, наступним чином: оплата товару в розмірі 100% загальної вартості товару, що постачається по цьому Договору, здійснюється до 23.08.2019.

Однак, як свідчать матеріали справи, відповідач порушив умови договору поставки та Специфікацію №1 від 23.07.2019 щодо оплати за товар, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 1 249 608,00 грн, який станом на момент подання позову та розгляду справи в суді, не сплачений.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Умовами договору, зокрема пунктами 5.1 та 5.2 сторони визначили, що Постачальник зобов`язується передати Товар на умовах, передбачених Договором, а, Покупець зобов`язується прийняти Товар в порядку та на умовах, визначених Договором та здійснити оплату Товару в строки та на умовах, визначених Договором.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 1 249 608,00 грн, які неоплачені відповідачем станом на день розгляду спору, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 76 526,00 грн, суд зазначає наступне:

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за поставку товару, у зв`язку з чим позивачем нараховано пеню у розмірі 76 526,00 грн за період з 24.08.2019 по 31.10.2019.

Згідно п. 9.1, п. 9.2 Договору у випадку невиконання чи неналежного виконання Договору, Сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства та умов цього Договору. У випадку порушення термінів або умов оплати Товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Судом, враховуючи умови договору, перевірено розрахунок, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", пені за період з 24.08.2019 по 31.10.2019 та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 76 526,00 грн, правомірно заявленими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних за період з 24.08.2019 по 31.10.2019 в розмірі 6984,11 грн, суд зазначає наступне:

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, повинен на вимогу кредитора сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" (чинна), сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом, перевірено розрахунок, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", 3% річних за період з 24.08.2019 по 31.10.2019 в розмірі 6984,11 грн та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 6984,11 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявленими.

Щодо позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3% річних на суму 74 976,48 грн, суд зазначає наступне:

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як роз"яснено пунктом 6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" (чинна), проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - 11 встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання. Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

Так, пунктом 9.4 Договору сторони погодили, що за порушення грошових зобов`язань по оплаті Товару, Покупець сплачує на користь Постачальника проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3% за кожен місяць від простроченої суми, за весь період прострочення.

Отже, судом, перевірено розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3% річних, за формулою: сума заборгованості ( 1 249 608,00 грн) х 3 ( 3% річних) х кількість місяців прострочки - з 24.08.2019 по 31.10.2019 (2 місяці) : 100 % = 74 976,48 грн ) та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3% річних на суму 74 976,48 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявленими.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи викладене, суд позовні вимоги визнає обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Висновок суду.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Всупереч наведеним вище нормам відповідач не надав суду жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача - 1 249 608,00 грн основного боргу, 76 526,00 грн пені, 74 976,48 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами, 6 984,11 грн 3% річних.

Судові витрати.

Щодо судового збору у розмірі 21 121,42 грн.

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 21 121,42 грн. покладається на відповідача.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 21 121,42 грн покласти на відповідача.

3. Стягнути з Приватного агропромислового підприємства "Поділля - Агро", с. Долина, Теребовлянський район, Тернопільська область, ідентифікаційний номер 30749378 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросем", проспект Героїв Сталінграда, 6А, м. Київ, ідентифікаційний номер 30967207 - 1 249 608,00 грн основного боргу, 76 526,00 грн пені, 74 976,48 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами, 6 984,11 грн 3% річних, 21 121,42 грн судового збору.

4. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Примірник рішення надіслати учасникам справи, рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОСЕМ" , вул. проспект Героїв Сталінграда, 6А, м. Київ

Відповідач: Приватне агропромислове підприємство "Поділля - Агро", с. Долина, Теребовлянський район, Тернопільська область.

Повне рішення складено та підписано "26" березня 2020 року.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя Я.Я. Боровець