ПОСТАНОВА
Іменем України
24 березня 2020 року
Київ
справа №815/1439/15
адміністративне провадження №К/9901/28097/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2015 року (головуючий суддя - Стеценко О.О.)
та на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року (колегія суддів: головуючий суддя - Танасогло Т.М., судді - Бойко А.В., Яковлєв О.В.)
у справі №815/1439/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестбудгарант-36"
до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестбудгарант-36" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області (далі - ДПІ в Овідіопольському районі, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючого органу та правомірність визначення платником своїх податкових зобов`язань.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року, адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області №0004222201 від 26.12.2014, яким Товариству з обмеженою відповідальністю Інвестбудгарант-36 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 186 026, 00 грн, з яких за основним платежем - 124 017, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 62 009, 00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит за результатами господарських відносин з ПП "Універсал Будтрест" та ПП "Євроальянсбуд", оскільки надані позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та в сукупності з іншими доказами підтверджують реальність виконання договорів, укладених між позивачем та вказаними вище контрагентами.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач, посилаючись на акти про неможливість проведення зустрічних звірок інших органів державної податкової служби, зазначає про відсутність реальної можливості у контрагентів позивача виконати умови договорів, укладених з Товариством, з огляду на відсутність необхідних трудових ресурсів.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
23 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у період з 01.12.2014 по 05.12.2014 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ПП Універсал будтрест за період травень-серпень 2014 року, ПП Євроальянсбуд за період липень 2014 року.
За результатами перевірки складено акт від 12.12.2014 №2282/15-21-22-01/25999579 (далі - Акт перевірки, том 1 а.с. 8-14).
Згідно відомостей Акта перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог:
- п. 198.1, 198.3 ст.198 ПК України, внаслідок чого платником занижено ПДВ в розмірі 124 017, 00 грн, у тому числі в травні 2014 року в розмірі 30 667,00 грн, в червні 2014 року в розмірі 37 734, 00 грн, в липні 2014 року в розмірі 32 667, 00 грн, в серпні 2014 року в розмірі 22 949, 00 грн.
На підставі Акта перевірки, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 26.12.2014 №0004222201, яким ТОВ Інвестбудгарант-36 збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ в розмірі 186 026, 00 грн, у тому числі за основним платежем 124 017, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 62 009, 00 грн (том 1 а.с. 15).
Контролюючи орган дійшов висновку про не підтвердження реального здійснення господарських відносин Товариства з ПП Універсал Будтрест за період травень-серпень 2014 року та ПП Євроальянсбуд за період липень 2014 року.
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.
Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: ридбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).
Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.
При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи діяльність позивача у травні-серпні 2014 року, судами попередніх інстанцій встановлено, що на формування податкового кредиту в обумовленому періоді мало вплив проведення позивачем господарських операцій з ПП "Універсал Будтрест" та ПП "Євроальянсбуд".
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.11.2013 між ТОВ Реал Групп (Замовник) та позивачем (Підрядник) укладено договір №7 на будівництво житлового будинку, за умовами якого Замовник доручає, а Підрядник зобов`язується у відповідності до чинного законодавства, проектної документації, в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, на свій ризик своїми та залученими силами виконати комплекс будівельно-монтажних робіт на об`єкті будівництва: багатоповерховий житловий будинок №1 і об`єкти обслуговування на земельній ділянці 604 (умовна назва 4), у складі мікрорайону 4-5 житлового району Ш-4 ж/масиву 41 Котовського, розташованого на землях Крижанівської сільської ради за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Крижанівка (Суворовський-2), житловий будинок №1, секція №3.
З метою виконання своїх обов`язків перед ТОВ Реал Групп за договором №7 від 19.11.2013, між Позивачем (Замовник) та ПП Універсал Будтрест (Субпідрядник) 17.03.2014 укладено з договір субпідряду №7/6, за умовами якого Замовник доручає, а Субпідрядник зобов`язується виконати наступну роботу: будівництво багатоповерхової житлової будівлі №1 та об`єктів обслуговування на земельній ділянці 604 (умовна назва 4), у складі мікрорайону 4-5 житлового району Ш-4 ж/масиву 41 Котовського, розташованого на землях Крижанівської сільської ради за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Крижанівка (Суворовський-2), житлова будівля №1, секція №3.
На підтвердження реальності виконання умов зазначеного договору субпідряду, позивач надав суду копії податкових накладних, актів прийомки виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, платіжних доручень, виписки з банківського рахунку Товариства, тощо.
Також, з метою виконання своїх обов`язків перед ТОВ Реал Групп за договором №7 від 19.11.2013, між позивачем (Замовник) та ПП Євроальянсбуд (Субпідрядник) укладено з договір субпідряду №7/2 від 26.11.2013, за умовами якого замовник доручає, а субпідрядник зобов`язується виконати наступну роботу: будівництво багатоповерхової житлової будівлі №1 та об`єктів обслуговування на земельній ділянці 604 (умовна назва 4), у складі мікрорайону 4-5 житлового району Ш-4 ж/масиву 41 Котовського, розташованого на землях Крижанівської сільської ради за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Крижанівка (Суворовський-2), житлова будівля №1, секція №3.
На підтвердження реальності виконання умов зазначеного договору, позовач надав суду копії податкової накладної, актів прийомки виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, виписки з банківського рахунку Позивача, тощо.
Крім того, судами попередніх інстанцій під час розгляду справи також встановлено, що будівельні роботи виконані субпідрядниками ПП Універсал Будтрест та ПП Євроальянсбуд в подальшому були передані позивачем замовнику будівництва - ТОВ Реал Групп , що підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт за формою Кб-3, актами прийомки виконаних будівельних робіт за формою Кб-2В, картками рахунку бухгалтерського обліку 361, податковими накладними, виписаними ТОВ Інвестбудгарант-36 , тощо.
Надані позивачем документи містять відомості, які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами.
Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій з зазначеними контрагентами, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаним вище контрагентами сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Зокрема, посилання контролюючого органу на наявність актів про неможливість проведення зустрічної звірки, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення таких актів будь-які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаних актів з відображенням в них окремих відомостей, зокрема щодо нереальності операцій, не відповідають критерію юридичної значимості, а отже не є належними доказами в розумінні процесуального Закону.
Крім того, посилання контролюючого органу на відомості про відсутність у контрагентів Товариства необхідних ресурсів для ведення відповідної господарської діяльності з обсягом робіт та у відповідні строки, зокрема, трудових ресурсів, як на підставу для відмови в позові, обґрунтовано відхилено судами, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення інших субпідрядників (працівників чи організацій) є можливим за умовами укладених між позивачем і вказаними вище контрагентами договорів.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення - рішення №0004222201 від 26.12.2014.
Доводи касаційної скарги податкового органу зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, контролюючим органом не зазначено. Скаржником у касаційній скарзі наводяться доводи, аналогічні тим, які були предметом розгляду судами попередніх інстанцій та спростовані ними.
Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення вимог касаційної скарги податкового органу, внаслідок чого касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі ГУ ДФС в Одеській області залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 24.03.2020 |
Оприлюднено | 27.03.2020 |
Номер документу | 88430747 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Гончарова І.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні