Постанова

від 24.03.2020 по справі 820/1980/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 березня 2020 року

Київ

справа №820/1980/16

адміністративне провадження №К/9901/28674/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Слобожанської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2016 року (головуючий суддя: Панченко О.В.)

та на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду суду від 29 серпня 2016 року (колегія суддів: головуючи суддя - Беденик А.П., судді - Калиновський В.А., Філатова Ю.М.)

у справі №820/1980/16

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Буран"

до Слобожанської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року Приватне сільськогосподарське підприємство "Буран" (далі - позивач, платник, Підприємство) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Слобожанської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (далі - Слобожанська ОДПІ) про скасування податкового повідомлення - рішення.

В обґрунтування позовних вимог Підприємство зазначило про правомірність визначення своїх податкових зобов`язань та помилковість висновків контролюючого органу про відсутність реального виконання господарських операцій між Підприємством та ТОВ "Вімаква".

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року, адміністративний позов задоволено:

- скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.11.2015 №0000132200 Богодухівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області;

- стягнуто на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Буран" судовий збір у розмірі 1 378, 00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Богодухівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач надав усі необхідні первинні документи, які підтверджують реальне здійснення правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Вімаква" у періоді, що перевірявся, а тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит за наслідками господарських операцій з вказаним вище контрагентом.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на наявні певні недоліки у наданих позивам первинних документах.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Вімаква" за період з 01.04.2015 по 30.04.2015 року.

За результатами перевірки складено акт від 20.10.2015 № 209/20-04-22-00/34236803 (а.с. 16-18).

Згідно висковків Акта перевірки, контролюючий органом дійшов висновку про порушення позивачем вимог:

- п.198.1, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: Підприємство завищено податковий кредит по декларації з ПДВ за квітень 2015 року в сумі 52 797 грн в результаті взаємовідносин з ТОВ "Вімаква" за період з 01.04.2015 по 30.06.2015, внаслідок чого позивачем завищено задеклароване за період з 01.04.2015 по 30.04.2015, за період з 01.05.2015 по 31.05.2015, за період з 01.06.2015 по 30.06.2015, за період з 01.07.2015 по 31.07.2015, за період з 01.08.2015 по 31.08.2015 значення рядка декларації 24 Залишок від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 52 797 грн (а.с. 17).

На підставі Атка перевірки, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 03 листопада 2015 року №0000132200, яким Підприємству зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 52 797, 00 грн (а.с. 12).

Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність реального виконання господарських операцій між позивачем та ТОВ "Вімаква" у періоді, що перевірявся.

Надаючи правову оцінку викладеним вище обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Відповідно до ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов`язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від`ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У відповідності до приписів пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.

При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (Покупець) та ТОВ "Вімаква" (Продавець) укладено договір купівлі-продажу №30-04/6, за умовами якого Продавець зобов`язаний поставити (передати) Покупцеві товар належної якості, а Покупець зобов`язаний своєчасно проводити оплату Товару без додаткових інформувань з боку Продавця.

На підтвердження реального виконання умов зазначених договорів, позивач надав суду копії рахунку на оплату, податкової накладної, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, виписки по рахунку, тощо. Також Підприємством надано державні статистичні спостереження про використання позивачем у своїй господарській діяльності орендованих сільськогосподарських угідь площею 1 344, 8 га.

Транспортування придбаного у ТОВ "Вімаква" товару здійснювалось ПСП "Явір" (Виконавець) на підставі укладеного із позивачем договору про надання послуг № 05-03/1/15 від 05.03.2015.

Судами також встановлено, що придбаний позивачем товар в подальшому був використаний ним у власній господарській діяльності, а саме для обробки рослин: протруювання від шкідників та внесення гербіцидів на орендованих ним сільськогосподарських угіддях.

Верховний Суд не приймає до уваги доводи контролюючого органу про те, що Підприємством не надано жодних доказів на підтвердження того, де здійснювалося зберігання придбаного платником товару, оскільки судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що засоби захисту рослин були розфасовані в 20-літрові та 5-літрові каністри, запаковані в картонні коробки, що розвантажувались безпосередньо в полі при заправці агрегатів для обробки рослин.

У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов`язань за результатами господарських відносин з вказаними вище контрагентами.

Так, судами досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку. Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами.

Суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій з зазначеним контрагентом, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання з вказаним вище контрагентом сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Доводи касаційної скарги податкового органу зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, контролюючим органом не зазначено. Скаржником у касаційній скарзі наводяться доводи, аналогічні тим, які були предметом розгляду судами попередніх інстанцій та спростовані ними.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Слобожанської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова