Рішення

від 12.02.2020 по справі 758/11888/19

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/11888/19

Категорія 75

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

12 лютого 2020 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді -Васильченка О. В. ,

за участю секретаря судового засідання - Поляновській О. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Мінмат Ревербері про припинення трудових відносин, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ТОВ Мінмат Ревербері про припинення трудових відносин.

Позов обґрунтовано посиланням на те, що з 07.07.2015 року позивач перебуває на посаді директора ТОВ Мінмат Ревербері .

12.03.2019 року ОСОБА_1 направив засновникам ТОВ Мінмат Ревербері засобами поштового зв`язку заяву про звільнення його з посади директора, а також повідомлення про проведення позачергових загальних зборів учасників ТОВ Мінмат Ревербері 29.04.2019 року. Однак, позачергові загальні збори ТОВ Мінмат Ревербері 29.04.2019 року не відбулись у зв`язку із відсутністю всіх учасників товариства.

02.05.2019 року ОСОБА_1 направив повторно засновникам ТОВ Мінмат Ревербері засобами поштового зв`язку заяву про звільнення його з посади директора, а також повідомлення про проведення позачергових загальних зборів учасників ТОВ Мінмат Ревербері 14.06.2019 року. Однак, позачергові загальні збори ТОВ Мінмат Ревербері 14.06.2019 року не відбулись у зв`язку із відсутністю всіх учасників товариства.

14.06.2019 року директором ТОВ Мінмат Ревербері Буковським В.П. складено наказ № 1 про припинення ним повноважень директора товариства з 14.06.2019 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

За таких обставин, позивач просить суд припинити трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ Мінмат Ревербері на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Позивач свого права на участь у судовому засіданні не використав, про розгляд справи був повідомлений належним чином. До суду подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав.

Відповідач в судове засідання також не з`явився. Про розгляд справи був повідомлений належним чином. Зважаючи на це та враховуючи ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України, суд 12.02.20 постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, прийшов до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Судом достовірно встановлено, що на підставі наказу № 37 від 07.07.2015 року ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора ТОВ Мінмат Ревербері . (а.с. 36)

12.03.2019 року ОСОБА_1 направив засновникам ТОВ Мінмат Ревербері засобами поштового зв`язку заяву про звільнення його з посади директора, а також повідомлення про проведення позачергових загальних зборів учасників ТОВ Мінмат Ревербері 29.04.2019 року, одним з питань порядку денного було звільнення позивача з посади директора. (а.с. 39, 40-47)

Відповідно до Акта від 29.04.2019 року позачергові загальні збори ТОВ Мінмат Ревербері 29.04.2019 року не відбулись у зв`язку із відсутністю всіх учасників товариства.

02.05.2019 року ОСОБА_1 направив повторно засновникам ТОВ Мінмат Ревербері засобами поштового зв`язку заяву про звільнення його з посади директора, а також повідомлення про проведення позачергових загальних зборів учасників ТОВ Мінмат Ревербері 14.06.2019 року, одним з питань порядку денного було звільнення позивача з посади директора. (а.с. 54, 55-62)

Відповідно до Акта від 14.06.2019 року позачергові загальні збори ТОВ Мінмат Ревербері 14.06.2019 року не відбулись у зв`язку із відсутністю всіх учасників товариства. (а.с. 63)

Докази відправки заяв та повідомлень наявні в матеріалах справи. (а.с. 50-53)

14.06.2019 року директором ТОВ Мінмат Ревербері Буковським В.П. складено наказ № 1 про припинення ним повноважень директора товариства з 14.06.2019 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. (а.с. 64)

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що у зв`язку з неявкою учасників ТОВ Мінмат Ревербері на загальні збори він позбавлений можливості реалізувати передбачене частиною першою статті 38 КЗпП України право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Кодексу Законів про працю України.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з частиною першою статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру . Стаття 8 Конвенції захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом . Поняття приватне життя в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на приватне життя (рішення Європейського суду з прав людини у справі Олександр Волков проти України (Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165)).

З урахуванням положень частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини необхідно зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивача як про керівника товариства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям приватне життя .

У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

За встановлених у цій справі обставин положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах C.G. та інші проти Болгарії ( C. G. and Others v. Bulgaria , заява № 1365/07, § 39), Олександр Волков проти України ( Oleksandr Volkov v. Ukraine , заява № 21722/11, § 170).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах Кантоні проти Франції ( Cantoni v. France , заява № 17862/91, § 31-32), Вєренцов проти України ( Vyerentsov v. Ukraine , заява № 20372/11, § 65).

Частиною другою статті 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час надмірний формалізм може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах Белеш та інші проти Чеської Республіки (Beles and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); Волчі проти Франції (Walchli v. France, заява № 35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях правової визначеності та належного здійснення правосуддя як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах Карт проти Туреччини (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); Ефстатіу та та інші проти Греції (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); Ешим проти Туреччини (Esim v. Turkey, заява № 59601/09, § 21).

Така позиція викладена у Постанові Верховного суду від 03 липня 2019 року у справі № 520/11437/16-ц.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов знайшов своє підтвердження матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 141, 142 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 259, 263-265, 268, 352, 354, а також п.п. 9, 15 Перехідних положень ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Мінмат Ревербері про припинення трудових відносин - задовольнити.

Припинити трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Мінмат Ревербері на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Мінмат Ревербері (ЄДРПОУ - 33273839) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги (зважаючи на п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України щодо порядку подання апеляційних скарг на судові рішення).

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, або якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя О. В. Васильченко