Рішення

від 24.03.2020 по справі 904/955/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2020м. ДніпроСправа № 904/955/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.

та представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (м. Київ) в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (м. Енергодар, Запорізької області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арма Групп" (м. Дніпро)

про стягнення суми штрафних санкцій за договором поставки № 20/05/38 від 25.03.2019 у загальному розмірі 43 060 грн. 86 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арма Групп" (далі - відповідач) суму штрафних санкцій за прострочення поставки та непоставку продукції за договором поставки № 20/05/38 від 25.03.2019 у загальному розмірі 43 060 грн. 86 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 5 483 грн. 83 коп. - пеня;

- 2 097 грн. 64 коп. - штраф за прострочення поставки понад 30 днів;

- 35 479 грн. 39 коп. - штраф в розмірі 20% від суми договору.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн. 00 коп. та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи в розмірі 800 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 20/05/38 від 25.03.2019 в частині повної та своєчасної поставки позивачу продукції на загальну суму 29 966 грн. 28 коп. За прострочення виконання зобов`язання щодо поставки продукції на підставі пункту 7.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 04.06.2019 по 23.12.2019 в сумі 5 483 грн. 83 коп. та штраф за прострочення постачання більше 30 днів у розмірі 7% від вартості продукції (29 966,28 грн. х 7%) в сумі 2 097 грн. 64 коп. За односторонню відмову відповідача від виконання зобов`язань за договором на підставі пункту 7.6. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 20 % від суми договору (177 396,95 грн. х 20%) в сумі 35 479 грн. 39 коп.

Ухвалою суду від 19.02.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 12.03.2020.

Від відповідача надійшло клопотання (вх. суду № 12299/20 від 12.03.2020), в якому він просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату, посилаючись на те, що ухвалою суду від 19.02.2020 надано відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Проте, станом на 12.03.2020 на адресу відповідача не надійшли матеріали позовної заяви з додатками. Таким чином, відповідач вважає, що існують підстави для продовження строку для надання відзиву на позов.

У судове засідання 12.03.2020 з`явився представник позивача.

Представник відповідача у вказане судове засідання не з`явився, при цьому судом враховано клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про необхідність оголошення перерви у судовому засіданні з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності.

Так, ухвалою суду від 12.03.2020 у судовому засіданні було оголошено перерву до 24.03.2020.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 14470/20 від 23.03.2020), в якому відповідач частково визнає позовні вимоги, а саме: в частині стягнення штрафних санкцій за недопоставку продукції в загальній сумі 7 581 грн. 47 коп.; в іншій частині позовних вимог відповідач просить суд відмовити, посилаючись на наступне:

- з урахуванням того, що 01 та 02 червня 2019 року - вихідні дні, останнім днем поставки товару за договором є 03.06.2019;

- на виконання умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Арма Групп" на адресу Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишилась не поставлена частина продукції, зокрема: труба 108x5 в кількості 0,038 т та труба 16x1 в кількості 0.307 т, загальною вартістю 29 966 грн. 28 коп. з ПДВ.;

- звертаючись з даним позовом, позивач просить суд стягнути з відповідача двічі штрафні санкції за фактично одне порушення. Зокрема, в першому випадку, до стягнення заявлені пеня та штраф за "недопоставку продукції", а в другому випадку - штраф "за відмову від виконання зобов`язань". Проте, по факту виконання зобов`язань за договором зі сторони постачальника скоєно лише одне порушення - недопоставлено продукцію на суму 29 966 грн. 28 коп.;

- відповідач наголошує про неможливість "подвійного" стягнення штрафу згідно вимог частини 1 статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.;

- в даному випадку має бути застосовано лише один вид штрафних санкцій: або за "недопоставку товару" у вигляді пені та штрафу, або за "часткову відмову від зобов`язань" у вигляді штрафу від суми невиконаних зобов`язань;

- одночасно варто зазначити, що при визначенні виду порушення має бути враховано ступінь виконання зобов`язання боржником. Так, зокрема, загальна сума договору складала 177 400 грн. 00 коп., а сума недопоставленої продукції за ним - 29 966 грн. 28 коп. Таким чином, зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Арма Групп" виконано зобов`язання за договором у розмірі, що відповідає майже 84 % суми договору, тоді як вартість недопоставленої продукції складає лише 16%. Враховуючи зазначене, в даному випадку порушення умов договору зі сторони відповідача полягає саме у недопоставці продукції;

- відповідно до відповіді на претензію, на яку посилається позивач, як на підтвердження відмови відповідача від зобов`язань, варто зазначити, що розглядаючи вказану вимогу, у своїй відповіді на претензію Товариство з обмеженою відповідальністю "Арма Групп" зазначає саме про відмову у її задоволенні та неможливість допоставити товар у вказані у вимозі строки. Жодного посилання на відмову від зобов`язань за договором вказана відповідь не містить, що вкотре підтверджує той факт, що відповідачем порушено умови договору у вигляді недопоставки продукції;

- так, зокрема, в даному випадку Товариство з обмеженою відповідальністю "Арма Групп" вважає за необхідне зазначити, що, враховуючи всі викладені обставини, в ситуації, що склалася, мас місце саме факт "недопоставки продукції";

- при нарахуванні штрафних санкцій має бути враховано ступінь виконання зобов`язання боржником. Як вже зазначалося вище, зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Арма Групп" виконано зобов`язання за договором у розмірі, що відповідає майже 84 % суми договору, тоді як вартість недопоставленої продукції складає лише 16%;

- позивачем не надано жодних доказів виникнення у нього збитків та будь-яких інших негативних наслідків у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за спірним договором;

- нарахована до сплати сума штрафних санкцій є надмірно великою в порівнянні із вчиненим відповідачем порушенням зобов`язання та збитками кредитора. В даному випадку позивачем фактично заявлено до стягнення суму, яка перевищує суму невиконаних зобов`язань зі сторони відповідача. Зокрема, зі сторони відповідача недопоставлено продукцію відповідно на 16 % від суми договору, а до стягнення пред`явлено всі 20 %, що в свою чергу, не є співрозмірним;

- враховуючи вищезазначене в сукупності відповідач вважає за необхідне наголосити, що у разі встановлення факту відмови відповідача від зобов`язань за договором, беручи до уваги ступінь виконання зобов`язань зі сторони відповідача, штраф у розмірі 20% має бути нараховано лише на суму невиконаних зобов`язань, зокрема, у розмірі 5 993 грн. 25 коп. В той же час, штрафні санкції за "недопоставку продукції" в такому випадку не можуть бути застосовані;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Арма Групп" визнає позовні вимоги Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в частині нарахування штрафних санкцій за недопоставку товару, зокрема, пені в розмірі 5 483 грн. 83 коп. та штрафу в розмірі 2 097 грн. 64 коп.;

- щодо заявленої позивачем вимоги стосовно стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арма Групп" судових витрат у сумі 800 грн. 00 коп., які складаються: 200 грн. 00 коп. оплати послуг поштового зв`язку із пересиланням поштового відправлення; 200 грн. виплата добових на відрядження представника до міста Дніпра; 400 грн. витрат з проїзду, відповідач зазначає, що надсилання поштової кореспонденції та витрати на проїзд представника до судового засідання не можуть бути віднесені до жодного з видів судових втрат, які передбачені статтею 123 Господарського процесуального кодексу України. Враховуючи зазначене, відповідач вважає, що вказані витрати не можуть бути відшкодовані у якості судових витрат; аналогічний висновок викладено Верховним Судом в ухвалі від 04.11.2019 у справі № 9901/264/19.

Від відповідача електронною поштою надійшло клопотання (вх. суду № 14471/20 від 23.03.2020), в якому він просив суд відкласти розгляд справи на після карантинний період.

Від позивача електронною поштою надійшло клопотання (вх. суду № 14764/20 від 24.03.2020), в якому він просив суд, у разі надходження до матеріалів справи додаткових документів, здійснювати їх направлення на електрону адресу позивача для ознайомлення.

Від позивача електронною поштою надійшло клопотання (вх. суду № 14766/20 від 24.03.2020), в якому він просив суд, у разі можливості розглянути справу без участі представника позивача або відкласти розгляд справи.

У судове засідання 24.03.2020 представники позивача та відповідача не з`явилися; при цьому, судом враховано та задоволено клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника.

З приводу заявленого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи суд відзначає наступне.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку .

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Провадження у даній справі відкрито 19.02.2020, отже строк на розгляд даної справи закінчується 19.04.2020 та нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості його продовження з будь-яких поважних причин.

Враховуючи, що строк вирішення даного спору закінчується 19.04.2020, приймаючи до уваги продовження на території України карантинних заходів до 23.04.2020, суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на іншу дату, не допустивши порушення процесуальних строків на розгляд даної справи судом. Більше того, на даний момент матеріали справи містять всі пояснення з приводу дійсної правової позиції позивача (яка викладена у позовній заяві) та пояснення з приводу правової позиції відповідача у даній справі (які наведені у відзиві на позовну заяву). Суд відзначає, що для всебічного та правильного вирішення даного спору на даний момент в матеріалах справи наявні всі необхідні докази і пояснення сторін, яким буде надано оцінку під час прийняття рішення у справі; необхідності у долученні будь-яких інших доказів чи пояснень відсутня.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку щодо недоцільності відкладення судового засідання у даній справі, отже, відмовляє у задоволенні клопотання відповідача.

Враховуючи запроваджені на території України заходи щодо убезпечення населення від поширення гострих респіраторних захворювань, суд визнає причини неявки у судове засідання представників позивача та відповідача поважними.

Про день, час та місце судового засідання позивач та відповідач були повідомлені належним чином.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів..

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, наявність прострочення поставки товару.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 25.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Арма Групп" (далі - постачальник, відповідач) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - покупець, позивач) було укладено договір поставки №20/05/38 (далі - договір, а.с.9-15), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити в передбачені договором строки покупцю продукцію на загальну суму 177 400 грн. 00 коп., перелічену у даному пункті, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вказану продукцію.

У пункті 10.1. договору сторони визначили, що договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє 2 роки.

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У пунктах 3.1. та 3.2. договору сторони погодили, що загальна сума договору складає 177 400 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ 29 566 грн. 67 коп. Ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

В подальшому сторонами були внесені зміни до умов договору щодо переліку продукції та загальної суми договору, шляхом укладення додаткової угоди № 1 від 28.03.2019 до договору, в якій сторони дійшли згоди на підставі пункту 5 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", пункту 11.3 договору № 20/05/38 від 25.03.2019 пункт 1.1 зазначеного договору викласти в наступній редакції:

"1.1 Постачальник збов`язується поставити в передбачені даним договором строки покупцю наступну продукцію:

- труба 89х8 Ст20(ПВ) ТУ 14-3-460:2009/ТУ У 27.2-05757883-207:2009 у кількості 0,110 т, на загальну суму 7 436 грн. 13 коп. (без ПДВ); граничний строк поставки до 01.06.2019;

- труба 108х5 ГОСТ 8732-78, сталь 20, ГОСТ 8731-74 у кількості 0,333 т, на загальну суму 12 487 грн. 50 коп. (без ПДВ); граничний строк поставки до 01.06.2019;

- труба 133х6 ГОСТ 8732-78, сталь 20, ГОСТ 8731-74 у кількості 0,821 т, на загальну суму 30 787 грн. 50 коп. (без ПДВ); граничний строк поставки до 01.06.2019;

- труба 32х4 ГОСТ 8732-78, сталь 20, ГОСТ 8731-74 у кількості 0,4 т, на загальну суму 19 000 грн. 00 коп. (без ПДВ); граничний строк поставки до 01.06.2019;

- труба 57х5 ГОСТ 8732-78, сталь 20, ГОСТ 8731-74 у кількості 1,0 т, на загальну суму 37 516 грн. 67 коп. (без ПДВ); граничний строк поставки до 01.06.2019;

- труба 16х1 ГОСТ 8734-75, сталь 20, ГОСТ 8733-74 у кількості 0,307 т, на загальну суму 23 546 грн.90 коп. (без ПДВ); граничний строк поставки до 01.06.2019;

- труба 16х2,5 ГОСТ 8734-75, сталь 20, ГОСТ 8733-74 у кількості 0,086 т, на загальну суму 6 596 грн. 92 коп. (без ПДВ); граничний строк поставки до 01.06.2019;

- труба 25х3 Ст20 ГОСТ 8734-75, сталь 20, ГОСТ 8733-74 у кількості 0,22 т на загальну суму 10 459 грн.17 коп. (без ПДВ); граничний строк поставки до 01.06.2019.

Всього 3,277 т на загальну суму 147 830 грн. 79 коп. (без ПДВ), ПДВ 20 % - 29 566 грн. 16 коп.; разом - 177 396 грн. 95 коп., а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вказану продукцію.";

- пункт 3.1 викласти в наступній редакції: "3.1 Загальна сума договору складає 177 396 грн. 95 коп., в т.ч. ПДВ 29 566 грн. 16 коп." (а.с.16-17).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, у розділі 5 договору сторонами були визначені умови щодо поставки продукції, зокрема:

- поставка продукції за договором здійснюється до 01.06.2019 партіями відповідно до заявок покупця, в яких зазначається номенклатура, кількість продукції, що постачається, та строки її поставки (пункт 5.1. договору);

- постачальник зобов`язаний здійснити поставку продукції, вказаної в пункті 1.1 договору, в номенклатурі, строки та кількості, зазначеній в заявці покупця (пункт 5.5. договору);

- у разі ненадання заявок покупцем продукція , зазначена в пункті 1.1 договору, в будь-якому разі повинна бути поставлена постачальником не пізніше 01.06.2019 (пункт 5.6. договору);

- продукція відвантажується на умовах DDP (ІНКОТЕРМС 2000) місто Енергодар, Запорізька область отримувач: Відокремлений підрозділ "Атоменергомаш" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом". Відвантажувальні реквізити покупця: місто Енергодар, Запорізька область, вулиця Промислова, 17 ЗНСО та ТВП АЕМ, склад металу (пункт 5.7. договору).

Відповідно до частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день

Таким чином, судом встановлено, що строком поставки товару, узгодженого у пункті 1.1. договору, в редакції додаткової угоди від 28.03.2019, на загальну суму 177 396 грн. 95 коп., з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, є 03.06.2019.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, відповідачем 31.05.2019 було частково поставлено позивачу товар, узгоджений у пункті 1.1. договору (в редакції додаткової угоди від 28.03.2019), на загальну суму 147 389 грн. 30 коп.

Вказане підтверджується видатковою накладною № РН-31052 від 31.05.2019, яка підтверджує поставку відповідачем наступного товару:

- труба 89х8 мм ст.20(ПВ) ТУ 14-3-460:2009/ТУ У 27.2-05757883-207:2009 у кількості 0,11 т, на суму 7 436 грн. 13 коп. без ПДВ;

- труба 108х5 ГОСТ 8732-78, сталь 20, ГОСТ 8731-74 у кількості 0,295 т, на суму 11 062 грн. 50 коп. без ПДВ;

- труба 133х6 ГОСТ 8732-78, сталь 20, ГОСТ 8731-74 у кількості 0,841 т, на суму 31 537 грн. 50 коп. без ПДВ;

- труба 32х4 ГОСТ 8732-78, сталь 20, ГОСТ 8731-74 у кількості 0,395 т, на суму 18 762 грн. 50 коп. без ПДВ;

- труба 57х5 ГОСТ 8732-78, сталь 20, ГОСТ 8731-74 у кількості 0,99 т, на суму 37 141 грн. 50 коп. без ПДВ;

- труба 16х2,5 ГОСТ 8734-75, сталь 20, ГОСТ 8733-74 у кількості 0,085 т, на суму 6 520 грн. 21 коп. без ПДВ;

- труба 25х3 Ст20 ГОСТ 8734-75, сталь 20, ГОСТ 8733-74 у кількості 0,218т на суму 10 364 грн.08 коп. без ПДВ (а.с.18).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаною видатковою накладною, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин.

Товар, зазначений у вище вказаній видатковій накладній, прийнято у відповідача без будь-яких зауважень до її оформлення.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу обсягу та факту отримання товару за зазначеною накладною позивачем та відповідачем також не заявлено.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, дві позиції з переліку, наведеного у пункті 1.1. договору (в редакції додаткової угоди) не було поставлено в узгодженому обсязі, а саме:

- трубу 108х5 ГОСТ 8732-78, сталь 20, ГОСТ 8731-74 з узгодженої кількості - 0,333 т на загальну суму 12 487 грн. 50 коп. (без ПДВ), відповідачем було поставлено лише 0,295 т на суму 11 062 грн. 50 коп. (без ПДВ); отже, не поставлено було продукцію в обсязі 0,038 т на суму 1 710 грн. 00 коп. (з ПДВ);

- трубу 16х1 ГОСТ 8734-75, сталь 20, ГОСТ 8733-74 у кількості 0,307 т на загальну суму 28 256 грн. 28 коп. (з ПДВ) взагалі поставлено не було .

Отже, загальна вартість не поставленого товару за договором складає 29 966 грн. 28 коп. (28 256,28 + 1 710,00).

Суд відзначає, що з огляду на норми статті 525 Цивільного кодексу України та умови договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Враховуючи вказане, позивач звертався до відповідача із претензією № 2620/15 від 12.06.2019, в якій пропонував протягом 10 днів з моменту її отримання перерахувати на поточний рахунок Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" штрафні санкції за порушення умов договору поставки № 20/05/38 від 25.03.2019 в сумі 624 грн. 44 коп. (п/р № НОМЕР_1 у філії - Запорізьке обласне управління Акціонерного товариства "Ощадбанк", МФО 313957, ідентифікаційний код 26444970), а також поставити продукцію (а.с.20.21).

У відповіді на вказану претензію за вих. № 04/09-1 від 04.09.2019 відповідач зазначив, що лише частково визнає розраховані позивачем штрафні санкції, а також вимушений відмовити у задоволенні вимоги щодо допоставки продукції з огляду на відсутність такої продукції у розпорядженні відповідача (а.с.21-22).

В подальшому позивач направив відповідачу лист № 4287/15 від 178.09.2019, в якому пропонував протягом 10 днів з моменту отримання претензії сплатити штрафні санкції у сумі 40 813 грн. 93 коп. (а.с.23-24).

Вказана претензія позивача була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Несплата відповідачем у добровільному порядку нарахованих позивачем штрафних санкції за недопоставку продукції і стала причиною звернення із даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повної поставки товару, у згодженого у пункті 1.1. договору )в редакції додаткової угоди), а саме: залишку на суму 29 966 грн. 28 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності прострочення, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Більше того, наявність вказаного прострочення відповідач під час розгляду даної справи судом визнав.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Так, у пункті 7.2. договору сторони передбачили, що за порушення строків поставки продукції, визначених відповідно до пунктів 5.1, 5.5, 5.6 договору, та/або недопоставку продукції постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленої та/або недопоставленої продукції за кожен день прострочення, а у випадку, якщо прострочення поставки складає більше 30 днів, постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Якщо в результаті допущеного прострочення та/або недопоставки поставка продукції втратить інтерес для покупця, він має право відмовитися від прийняття продукції та вимагати відшкодування завданих збитків.

При цьому, оскільки обов`язок відповідача щодо поставки продукції не є грошовим зобов`язанням, а та обставина, що за порушення строку поставки товару за договором постачальник зобов`язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1% несвоєчасно поставленої та/або недопоставленої продукції за кожен день прострочення поставки, не перетворює визначену договором пеню у пеню за порушення грошового зобов`язання, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", яким передбачено застосування відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Враховуючи вказане, за прострочення виконання зобов`язання щодо повної поставки продукції на підставі пункту 7.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 04.06.2019 по 23.12.2019 в сумі 5 483 грн. 83 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.4), та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені сума недопоставленого товару та період прострочення, але арифметично розрахунок проведено невірно.

Отже, розрахунок пені, наведений у позовній заяві (а.с.2) визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що узгоджена у пункті 7.2. договору пеня в період з 04.06.2019 по 23.12.2019 за недопоставку продукції на суму 29 966 грн. 28 коп. складає 6 083 грн. 15 коп.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді пеню, розмір якої є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий її розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 5 483 грн. 83 коп.

Крім того, за прострочення виконання зобов`язання щодо повної поставки продукції на підставі пункту 7.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф за прострочення постачання більше 30 днів у розмірі 7% від вартості продукції (29 966,28 грн. х 7%) в сумі 2 097 грн. 64 коп.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом також враховано, що одночасне стягнення штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/10939/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18, від 02.04.2019 у справі № 910/7398/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку заявленого до стягнення штрафу в сумі 2 097 грн. 64 коп. та встановлено, що він проведений у відповідності до умов договору та є арифметично вірним.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення штрафу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі 2 097 грн. 64 коп.

Крім того, у пункті 7.6. договору сторони визначили, що у разі односторонньої відмови постачальника від виконання своїх зобов`язань за договором, постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 20 % від суми договору.

За односторонню відмову відповідача від виконання зобов`язань за договором на підставі пункту 7.6. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 20 % від суми договору (177 396,95 грн. х 20%) в сумі 35 479 грн. 39 коп. Обґрунтовуючи вказані вимоги, позивач посилається на відповідь на претензію за вих. № 04/09-1 від 04.09.2019, в якій відповідач зазначив, серед іншого, що вимушений відмовити у задоволенні вимоги щодо допоставки продукції з огляду на відсутність такої продукції у розпорядженні відповідача (а.с.21-22).

З приводу вказаних вимог позивача суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості .

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості .

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

У даному випадку умови договору визначають штрафні санкції за порушення строків поставки продукції у вигляді пені 0,1% від вартості несвоєчасно поставленої та/або недопоставленої продукції за кожен день прострочення, а у випадку, якщо прострочення поставки складає більше 30 днів, постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

А штрафна санкція, визначена у пункті 7.6. договору, - 20 % від суми договору за односторонню відмову постачальника від виконання своїх зобов`язань за договором, фактично, передбачає, що за будь яке порушення умов договору з боку постачальника до нього буде застосовано штраф, передбачений цим пунктом.

Суд відзначає, що у даному випадку допущене відповідачем порушення умов договору - його відмова від виконання своїх зобов`язань за договором полягала саме у не поставці товару в узгоджені сторонами обсязі та строки .

Однак, оскільки штрафні санкції за недопоставку продукції чітко були визначені у пункті 7.2. договору та судом задовольняються вимоги позивача щодо стягнення штрафних санкцій, розрахованих саме на підставі вказаного пункту договору, то у даному випадку суд приходить до висновку, що застосування до відповідача штрафу на підставі пункту 7.6. договору призведе до порушення положень, закріплених у статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Оскільки, як було вказано вище, по спірному договору відповідачем було допущено порушення у вигляді недопоставки продукції, що і кваліфікував позивач як відмову від виконання обов`язків постачальника за договором.

Таким чином, заперечення відповідача в цій частині визнаються судом обґрунтованими. Інших заперечень відповідачем у даній справі не висловлено, в решті позовні вимоги ним були визнані та факт порушення умов договору відповідачем не заперечувався.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні вимог щодо стягнення штрафу в сумі 35 479 грн. 39 коп.

Аналогічні висновки щодо вказаної спірної обставини були викладені у постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2017 у справі № 904/3988/17.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 370 грн. 09 коп. частина витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арма Групп" про стягнення суми штрафних санкцій за договором поставки № 20/05/38 від 25.03.2019 у загальному розмірі 43 060 грн. 86 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арма Групп" (49094, м. Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 100, квартира 218; ідентифікаційний код 41464728) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01011, м. Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (71503, Запорізька область, м.Енергодар, а/с 306; ідентифікаційний код 26444970) - 5 483 грн. 83 коп. - пені, 2 097 грн. 64 коп. - штрафу та 370 грн. 09 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 26.03.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко