Рішення

від 23.03.2020 по справі 910/636/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.03.2020Справа № 910/636/20

Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Вдовенка Віталія Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Паілс" (04073, м. Київ, пров. Куренівський, буд. 19/5, офіс 359; ідентифікаційний код 41566456)

2) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 )

про стягнення 86 858,61 грн,

без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернувся Фізична особа-підприємець Вдовенко Віталій Вікторович з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паілс" та ОСОБА_1 , в якому позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором купівлі-продажу № 0210-1 від 02.10.2019 в сумі 86 858, 61 грн, яка складається із суми основного боргу в розмірі - 75 000, 00 грн та штрафних санкцій - 11 858, 61 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

У запропонований в ухвалі від 21.01.2020 п`ятнадцятиденний строк, відзиву від відповідачів до суду не надійшло.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Приписами ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Паілс" є: 04073, м. Київ, пров. Куренівський, буд. 19/5, офіс 359.

Суд вказує, що ухвала суду від 21.01.2020 надсилалася поштовим повідомленням № 0103053375409 на адресу місцезнаходження відповідача-1 - 04073, м. Київ, пров. Куренівський, буд. 19/5, офіс 359, однак, поштовий конверт разом з ухвалою суду повернувся на адресу суду із зазначенням причин: "за закінченням встановленого строку зберігання".

Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідач-2 був належним чином повідомлений про розгляд справи, що підтвержується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103053375417, щодо отримання останнім 30.01.2020 ухвали суду щодо відкриття провадження у даній справі.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідачі повідомлялись про відкриття та розгляд справи № 910/636/20 за правилами спрощеного позовного провадження належним чином та враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

02.10.2019 між Фізичною особою-підприємцем Вдовенком Віталієм Вікторовичем (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Паілс" (далі - покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 0210-1 за умовами якого продавець передає у власність покупця продукцію: побутове приміщення, площею 15,0 кв.м (6000 мм*2500 мм*2900 мм), що не є нерухомим майном, а належить до мобільних споруд.

Відповідно до п. 2.1. договору продавець зобов`язується фактично передати покупцеві продукцію, зазначену в цьому договорі в день підписання договору, за актом приймання-передачі.

Договірна ціна цього договору становить вартість продукції, що передається і складає суму: 75 000, 00 грн з ПДВ (п. 3.1. договору).

Згідно п. 3.2. договору покупець зобов`язується сплатити вартість продукції частинами платежів до 02.01.2020 включно.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що продавець зобов`язаний: передати покупцеві продукцію в зазначені терміни.

Покупець зобов`язаний: своєчасно оплатити вартість продукції (п. 5.2. договору).

Відповідно до п. 6.1. договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

У разі несвоєчасної оплати відповідно покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, у разі прострочення платежу понад 5-ти днів, крім того, покупець сплачує продавцю у розмірі 15% від суми заборгованості (п. 6.2. договору).

За умовами п. 8.1. договір набирає чинності з моменту його підписання договірними сторонами і дії до виконання сторонами взятих зобов`язань.

В забезпечення виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу № 0210-1 від 02.10.2019 між Фізичною особою-підприємцем Вдовенком Віталієм Вікторовичем (далі - кредитор) та фізичною особою ОСОБА_1 (далі - поручитель) 02.10.2019 був укладений поговір порук № 0210-1-П за умовами якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Паілс" по всім зобов`язанням, що виникли за договором купівлі-продажу № 0210-1 від 02.10.2019.

Відповідно до п. 3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, в тому числі за обов`язок сплати вартості переданої продукції, штрафних санкцій, збитків.

Відповідальність поручителя та боржника, перед кредитором є солідарною (п. 4 договору поруки).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що покупець порушив обумовлені договірні зобов`язання, та не здійснив жодного платежу. Внаслідок чого у покупця утворилася заборгованість за поставлений товар в розмірі 75 000, 00 грн. Також позивачем на суму основної заборгованості нараховано штрафні санкції в розмірі 11 858, 61 грн.

Як про це вказує позивач, 09.01.2020 ним на адресу відповідачів -1 та 2 було направлено претензію № 03/01-1д про сплату заборгованості в сумі 75 000, 00 грн. Однак, вказана претензія залишилася невиконаною. У зв`язку з чим, у позивача й виникла необхідність звернувся до суду про солідарне стягнення з відповідачів 1 та 2 наявної заборгованості.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 0210-1 від 02.10.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що на виконання зобов`язань обумовлених договором, а саме, його п. 2.1. продавцем було передано, а покупцем прийнято побутове приміщення площею 15,0 кв.м (6000 мм*2500 мм*2900 мм) згідно договору купівлі-продажу № 0210-1 від 02.10.2019. Що підтверджується наявним в матеріалах справи актом прийому-передачі приміщення від 02.10.2019, який підписаний уповноваженими особами та скріплений печатками підприємств.

Відтак суд вказує, що позивач виконав обумовлені договором зобов`язання належним чином.

Крім того, суд зазначає, що в матеріалах справи міститься рахунок на оплату товару № 4 від 02.10.2019 на суму 75 000, 00 грн.

Отже, зважаючи, що акт прийому-передачі приміщення був підписаний сторонами 02.10.2019 та з огляду на положення п. 3.2. договору, відповідно до якого, покупець зобов`язаний сплатити вартість продукції частинами платежів до 02.01.2020 включно, то за відсутності будь яких доказів здійснення такої оплати, суд дійшов висновку, що покупцем було порушено зобов`язання обумовлені умовами договору.

Разом з тим, враховуючи строк здійснення оплати - до 02.01.2020, що визначений в п. 3.2. договору, то суд вказує, що відповідач-1 (покупець) є таким, що прострочив виконання зобов`язань.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 09.01.2020 позивачем на адресу відповідача-1 (покупця) та відповідача-2 (поручителя) було направлено претензію № 03/01-1д про сплату заборгованості в сумі 75 000, 00 грн. Докази направлення такої претензії містяться в матеріалах справи.

Судом здійснено відстеження поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0103053381972), що було наплавлене на адресу відповідача-2, та встановлено, що поштове повідомлення вручено 29.01.2020.

Згідно п. 5 договору поруки у разі невиконання боржником (покупцем), своїх зобов`язань по договору купівлі-продажу продавець направляє протягом 30-ти календарних днів повідомлення поручителю на адресу вказану в цьому договору.

Поручитель не пізніше 10-ти днів після надходження повідомлення на адресу, розраховується з кредитором (продавцем) по зобов`язаннях боржника (покупця), що випливають з договору. Датою виконання зобов`язання поручителем є дата зарахування такої суми на рахунок кредитора (п. 6 договору поруки).

Втім, суд вказує, що станом на дату винесення рішення в матеріалах справи відсутні будь які докази здійснення поручителем розрахунку з кредитором (продавцем) по зобов`язаннях боржника (покупця), зокрема, щодо сплати заборгованості в сумі 75 000, 00 грн.

Таким чином, враховуючи строки здійснення розрахунку поручителем по зобов`язаннях боржника, що визначені в п. 6 договору, то за таких підстав, суд дійшов висновку, що поручителем були порушені зобов`язання, що обумовлені умовами договору поруки № 0210-1-П від 02.10.2019.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Частинами 1, 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснення учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідачі 1,2 не надали суду жодних доказів належного виконання своїх зобов`язань та не спростували заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачами були порушені умови договору № 0210-1 від 02.10.2019 та положення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому, вимога позивача про солідарне стягнення боргу в розмірі 75 000, 00 грн підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Пунктом п. 6.1. договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Так, згідно п. 6.2. договору у разі несвоєчасної оплати відповідно покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, у разі прострочення платежу понад 5-ти днів, крім того, покупець сплачує продавцю у розмірі 15% від суми заборгованості.

При цьому, п. 3 договору поруки сторонами визначено, що поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що є боржник, в тому числі за обов`язок сплати вартості переданої продукції, штрафних санкцій, збитків.

Відповідальність поручителя та боржника, перед кредитором є солідарною (п. 4 договору поруки).

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 218 Господарського кодексу України вказано, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України закріплено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Так, судом перевірено правильність нарахування позивачем пені в період з 03.01.2020 по 13.01.2020 в сумі 608, 61 грн та штрафу у розмірі 15% в сумі 11 250, 00 грн, від суми заборгованості та встановлено, що дані розрахунки є обґрунтованими та таким, що відповідають положенням договору та не суперечить нормам чинного законодавства, а тому, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафних санкції в розмірі 11 858, 61 грн. підлягає задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Вдовенка Віталія Вікторовича - задовольнити.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Паілс" (04073, м. Київ, пров. Куренівський, буд. 19/5, офіс 359; ідентифікаційний код 41566456) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Вдовенка Віталія Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) заборгованість в розмірі 75 000 (сімдесят п`ять тисяч) грн 00 коп., пеню в розмірі 608 (шістсот вісім) грн 61 коп., штраф в розмірі 11 250 (одинадцять тисяч двісті п`ятдесят) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 23.03.2020.

Суддя Баранов Д.О.