Рішення

від 26.03.2020 по справі 910/2552/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.03.2020Справа № 910/2552/20

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Автокомпоненти "Автек" до Приватного підприємства "Прайвет Ентерпрайз Юадизель" про стягнення 156122,13 грн

Суддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автокомпоненти "Автек" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Прайвет Ентерпрайз Юадизель" 156122,13 грн, з яких: 110600,04 грн основного боргу, 19649,55 грн пені, 10056,74 грн 8% річних, 4755,80 грн інфляційних втрат та 11060,00 грн штрафу.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №157В17 від 01.06.2017 в частині здійснення розрахунків за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/2552/20; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 25.02.2020 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 15.

Однак, конверт з ухвалою Господарського суду міста Києва був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою: "невірна адреса".

Оскільки ухвала суду направлена судом за адресою відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, а інформація про будь-яку іншу адресу відповідача у суду відсутня, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.06.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автокомпоненти "Автек" (постачальник, позивач) та Приватним підприємством "Укравтодизель" (найменування змінене на Приватне підприємство "Прайвет Ентерпрайз Юадизель") (покупець, відповідач) було укладено договір поставки №157В17 (договір) згідно умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити запасні частини до вантажної, спеціальної та тракторної техніки, в подальшому іменовані "товар", відповідно до видаткових накладних, в яких визначаються номенклатура, кількість та вартість товару і які є невід`ємною частиною даного договору. Підтвердження факту узгодження сторонами асортименту, кількості та ціни товару є прийняття покупцем товару відповідно до видаткової накладної, яка після її підписання сторонами має юридичну силу специфікації в розумінні ст.266 Господарського кодексу України (п.п.1.1, 1.2).

Відповідно до п.3.1 договору загальна сума договору визначається, як сума всіх видаткових накладних, які будуть підписані між сторонами протягом дії даного договору.

Постачальник зобов`язаний передати товар в строки додатково погоджені з покупцем на умовах: EXW Франко-склад постачальника: Київська обл., смт.Бородянка, вул.Вокзальна, 88 (відповідно до правил Інкотермс в редакції 2010 року). За погодженням сторін, товар може бути доставлений на умовах DDP: склад покупця (відповідно до правил Інкотермс в редакції 2010 року). Обов`язки щодо передачі товару вважаються виконаними з моменту передачі товару за видатковою накладною від постачальника покупцю. Підписання уповноваженим представником покупця видаткової накладної на товар розуміється як одержання покупцем одночасно з товаром його приналежностей і документів, що стосуються товару, і які підлягають передачі разом з товаром. При відсутності яких-небудь із приналежностей товару або документів, що стосуються товару, покупець робить про це відмітку у видатковій накладній. Покупець гарантує, що особа (особи), котра здійснюватиме фактичне приймання товару й підписання видаткової накладної, матиме достатні повноваження на вчинення таких дій від імені покупця. покупець несе всі ризики, пов`язані з невиконанням цього обов`язку. Покупець повинен забезпечити надання постачальнику довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей в порядку, передбаченому чинним законодавством. Підписана сторонами видаткова накладна є достатнім і допустимим доказом, що підтверджує факт передачі (поставки) покупцю товару за цим договором. Право власності на товар переходить з моменту отримання товару уповноваженим на то представником покупця, що підтверджується видатковою накладною, підписаною повноважними представникам (п.п.4.1, 4.2, 4.3 договору).

Згідно п.п.5.1, 5.2, 5.3, 5.4 договору покупець зобов`язаний перерахувати повну (100%) оплату за товар на п/р постачальника у розмірі, визначеному у видатковій накладній протягом 14 календарних днів з дати отримання покупцем відповідного товару. Днем перерахування коштів на п/р постачальника є день зарахування коштів на п/р постачальника протягом операційного дня банку постачальника. У випадку зарахування коштів після закінчення операційного дня кошти вважаються перерахованими на наступній банківський день. Оплата за договором здійснюється на підставі рахунку - фактури. Посилання на номер та дату договору в платіжному дорученні є обов`язковою умовою.

За прострочення строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня, від суми невиконаного зобов`язання. В порядку ст.625 Цивільного кодексу України, покупець сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 8% річних від простроченої суми. У випадку порушення строків перерахування оплати за товар більше ніж на 20 (двадцять) календарних днів покупець окрім пені сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від суми заборгованості (п.п.6.3, 6.4 договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє протягом 1 (одного) року, але в будь-якому випадку до завершення всіх взаєморозрахунків за даним договором. Якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не заявить про його розірвання, договір вважається пролонгованим на тих самих умовах на наступний рік (п.10.10 договору).

На виконання умов укладеного між контрагентами договору позивачем було передано, а представником відповідача за довіреністю №4 від 01.02.2018 прийнято товар на загальну суму 110600,04 грн, що підтверджується видатковою накладною/товарно-транспортною накладною №2377-0029141 від 17.12.2018.

Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо оплати поставленого позивачем товару у визначений договором строк, внаслідок чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу, пені, штрафу, інфляційних втрат та 8% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов`язок щодо передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 110600,04 грн, виконав належним чином, однак відповідач, всупереч п.5.1 укладеного між контрагентами правочину, за поставлений позивачем товар у строки, погоджені між сторонами, не розрахувався.

Строк виконання відповідачем обов`язку з оплати товару є таким, що настав.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відтак за висновками суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 110600,04 грн основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 4755,80 грн за загальний період прострочки з січня 2019 року по січень 2020 року та 8% річних за загальний період прострочки з 01.01.2019 по 19.02.2020 на суму 10056,74 грн.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті товару, поставленого позивачем, сторонами у п.6.3 договору погоджено інший розмір річних від простроченої суми, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 8% річних є законними та обґрунтованими.

За змістом ч. 1 ст.251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку 8% річних, судом встановлено, що останній містить помилки, зокрема, заявником не враховано, що за приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, тобто строк оплати товару за накладною обраховується з наступного дня після дати поставки товару, яка зазначена в цій накладній та не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, тобто 02.01.2019.

За розрахунком суду, сума 8% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 10008,26 грн за період з 03.01.2019 по 19.02.2020.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за прострочення оплати відповідачем поставленого позивачем товару, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат на суму 3571,87 грн за період з лютого 2019 року по січень 2020 року.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені на суму 19649,55 грн за період прострочки з 01.01.2019 по 01.07.2018 та штрафу на суму 11060,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 6.3 договору передбачено, що за прострочення строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня, від суми невиконаного зобов`язання.

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку за договором зі сплати за поставлений товар не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку, судом встановлено, що останній містить помилки, зокрема, заявником не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, тобто 02.01.2019.

За розрахунком суду (з урахуванням вірного періоду нарахування) обґрунтованим є стягнення з відповідача пені у розмірі 19432,28 грн за загальний період прострочки з 03.01.2019 по 01.07.2019.

Щодо вимог про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 11060,00 грн, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно п.6.4 договору сторонами погоджено, що у випадку порушення строків перерахування оплати за товар більше ніж на 20 (двадцять) календарних днів покупець окрім пені сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

При цьому оскільки судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем більше як на 20 календарних днів, вимоги позивача про стягнення штрафу визнаються обґрунтованими та задовольняються на суму, що складає 11060,00 грн.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокомпоненти "Автек" до Приватного підприємства "Прайвет Ентерпрайз Юадизель".

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Прайвет Ентерпрайз Юадизель" (01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 15, ідентифікаційний код 41013833) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокомпоненти "Автек" (01004, м.Київ, вул.Велика Васильківська, будинок 13/1, кімната 204, ідентифікаційний код 36926538) основну заборгованість в сумі 110600 (сто десять тисяч шістсот) грн 04 коп., пеню на суму 19432 (дев`ятнадцять тисяч чотириста тридцять дві) грн 28 коп., штраф на суму 11060 (одинадцять тисяч шістдесят) грн 00 коп., 8% річних у розмірі 10008 (десять тисяч вісім) грн 26 коп., інфляційні втрати на суму 3571 (три тисячі п`ятсот сімдесят одна) грн 87 коп. та судовий збір у розмірі 2320 (дві тисячі триста двадцять) грн 09 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257, п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.М.Смирнова