Рішення

від 27.03.2020 по справі 910/18169/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.03.2020Справа № 910/18169/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С. , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Міленіум Спорт ЛТД

до Товариства з обмеженою відповідальністю Вектор Будторг

про стягнення 166 608, 04 грн.,

Без виклику (повідомлення) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Міленіум Спорт ЛТД (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Вектор Будторг (далі - відповідач) про стягнення 166 608, 04 грн., з яких 45 029, 20 грн. основного боргу, 9 005, 84 грн. неустойки, 112 573, 00 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.01.2020 відкрито провадження у справі № 910/18169/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження від 27.01.2020 у справі № 910/18169/19 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та отримана відповідачем 04.02.2020 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення з трек-номером 0103053441207.

Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Таким чином, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 27.01.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 27.01.2020, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.11.2019 року між позивачем (Покупець) та відповідачем (Постачальник) було укладено Договір поставки № 19/11/19-8 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, передбачених цим Договором, Постачальник зобов`язується прийняти та оплатити товар, асортимент, кількість і ціна за одиницю якого вказуються у Специфікаціях, що є невід`ємними частинами цього Договору, та рахунках-фактурах й видаткових накладних.

Згідно з п. 1.2. Договору ціна Договору є загальна ціна Товару, що поставляється у відповідності з цим Договором та складається з сумарної вартості товару, поставленого згідно всіх видаткових накладних.

Пунктом 1.3. Договору сторони домовилися, що товар відвантажується партіями. Одна партія - це товар, загальна кількість, асортимент і ціна за одиницю якого вказуються у відповідній Специфікації.

За умовами п. 2.1. Договору поставки товару здійснюються Покупцем в межах України власними силами та за власний кошт на будівельні майданчики Покупця, адреса яких зазначається у Специфікації.

Поставка товару проводиться партіями. Строк поставки кожної партії товару вказується у Специфікації. За домовленістю сторін партія товару - товар в кількості та асортименті згідно Специфікації що постачається Постачальником Покупцеві на умовах даного Договору (п. 2.3. Договору).

Згідно з п. 2.4. Договору приймання товару за кількістю здійснюється в порядку, вказаному в даному Договорі. У випадках, що не врегульовані даним Договором Сторони керуються діючим законодавством України. При передачі товару обов`язково оформляється накладна по формі, яка передбачена нормативними актами, що регулюють бухгалтерській облік. В усіх інших, непередбачених цим Договором випадках, приймання товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до вимог Інструкції П-6 і П-7 Держарбітражу СРСР.

Положеннями п. 2.5. Договору передбачено, що до кожної партії товару, що постачається, додавати необхідний комплект документів: рахунок; видаткові накладні; документи, що підтверджують якість та безпечність товару; за потреби - товарно-транспортну накладну; а також інші документи в залежності від характеру та виду товару, що необхідні для його використання відповідно до вимог чинного законодавства України та надані у оригіналах чи належно посвідчених копіях.

Відповідно до п. 2.6. Договору право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту фактичного отримання товару. Підписання представником Покупця видаткової накладної є підтвердженням приймання Покупцем визначеної накладною партії товар за кількістю та якістю, а також погодженням Покупцем асортименту та ціни переданого товару.

Специфікацією № 19/11/19-8 від 19.11.2019 до Договору передбачено, що відповідач зобов`язаний поставити позивачу: арматуру 10 у кількості 5 тн. на суму 67 750, 00 грн., арматуру 12 у кількості 1 тн. на суму 13 300, 00 грн., трубу 80х60х3 у кількості 1, 007 тн. на суму 16 112, 00 грн., електрод 3 у кількості 15 кг. на суму 630, 00 грн., круг відрізний 230х2 у кількості 5 шт. на суму 175, 00 грн., електрод 3 УОНИ 30/55 у кількості 5 кг. на суму 196, 00 грн., полосу 40х4 у кількості 0,045 тн. на суму 832, 05 грн., круг 18 у кількості 0,072 тн. на суму 1 123, 20 грн., проволоку 1,2 вяз у кількості 0,01 тн. на суму 193, 00 грн., ґрунтовку сіру у кількості 20 кг. на суму 1 140, 00 грн., а всього на суму 101 451, 25 грн.

Термін поставки - не більше 2-х календарних днів після оплати товару згідно п. 3.2. Договору.

19.11.2019 року відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № 20131 від 19.11.2019 на суму 101 451, 25 грн., який був оплачений позивачем в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 3 від 19.11.2019.

22.11.2019 року відповідач поставив позивачу продукцію за видатковою накладною № 19565 від 22.11.2019, відповідно до змісту якої позивачу поставлено арматуру 10 у кількості 5 тн. на суму 67 750, 00 грн., арматуру 12 у кількості 1 тн. на суму 13 300, 00 грн., трубу 80х60х3 у кількості 1,007 тн. на суму 16 112, 00 грн., а всього на суму 97 162, 00 грн.

Разом з тим, представник позивача вищевказану видаткову накладну не підписав та зазначив, що фактично отримано арматуру 10 у кількості 2,591 тн., арматуру 12 у кількості 0, 58 тн., трубу 80х60х3 у кількості 0, 85 тн.

25.11.2019 року позивач направив на адресу відповідача лист № 7-25/11,в якому зазначив, що фактично отримана кількість товару не відповідає асортименту та кількості, який оплачено позивачем. У зв`язку з цим, позивач просив відповідача направити уповноваженого представника для складання двостороннього акту.

29.11.2019 року представниками позивача було складено Акт приймання продукції (товарів) по кількості, в якому зазначено, що при проведенні приймання продукції на складі одержувача за адресою: м. Херсон, вул. Лютеранська, 3, виявлено нестачу труби профільної 80х60х3 мм у кількості 0,157 тн. на суму 2 512, 00 грн., арматури 10А400С у кількості 2,409 тн. на суму 32 641, 95 грн., арматури 12А400С у кількості 0, 42 тн. на суму 5 586, 00 грн., а всього на суму 40 739, 95 грн.

При цьому, електрод 3 у кількості 15 кг. на суму 630, 00 грн., круг відрізний 230х2 у кількості 5 шт. на суму 175, 00 грн., електрод 3 УОНИ 30/55 у кількості 5 кг. на суму 196, 00 грн., полосу 40х4 у кількості 0,045 тн. на суму 832, 05 грн., круг 18 у кількості 0,072 тн. на суму 1 123, 20 грн., проволоку 1,2 вяз у кількості 0,01 тн. на суму 193, 00 грн., ґрунтовку сіру у кількості 20 кг. на суму 1 140, 00 грн., відповідач взагалі позивачу не поставив.

05.12.2019 року позивач направив на адресу відповідача вимогу № 7 про повернення грошових коштів в сумі 45 029, 20 грн., яка відповідачем задоволена не була.

З огляду на вищевикладене, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011, умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Разом з цим, Верховний Суд України зазначив, що обмеження у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Факт перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів в розмірі 101 451, 25 грн. в якості оплати товару за Договором належним чином підтверджений матеріалами справи, зокрема платіжним дорученням № 3 від 19.11.2019.

Таким чином, позивач виконав свої зобов`язання з перерахування відповідачу попередньої оплати за Договором, а відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання з поставки в повному обсязі оплаченого позивачем товару у строк, визначений п. 2 Специфікації, з огляду на що дійшов висновку про те, що у позивача відповідно до частин 1 та 2 статті 693 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати недопоставленого товару.

Станом на момент розгляду спору, відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували поставку ним товару позивачу на суму 45 029, 20 грн., як і доказів, які б свідчили про повернення ним грошових коштів за оплачений і недопоставлений товар.

За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги в частині стягнення 45 029, 20 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Зазначений строк для подання відзиву і було встановлено відповідачу відповідно до ухвали про відкриття провадження у справі № 910/18169/19 від 27.01.2020.

Положеннями частин 1 та 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Разом з цим відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов впродовж встановленого строку. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що відповідач був позбавлений можливості у порядку частини 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України письмово та завчасно повідомити суд про неможливість подання у встановлений законом строк доказів та об`єктивних причини, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі строк.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому, за приписами частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження поставки позивачу продукції на суму 45 029, 20 грн., суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення неустойки в сумі 9 005, 84 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 112 573, 00 грн., суд зазначає наступне.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку.

Умовами п. 6.5. Договору передбачено, що у разі прострочення поставки товару Постачальник зобов`язується сплатити Покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення та в разі затримки поставки більше ніж на 5 календарних днів, має право вимагати від Постачальника сплати штрафної неустойки, яка нараховується в розмірі 20% від ціни недоотриманого Покупцем товару, що узгоджена Сторонами у відповідної Специфікації, а Постачальник зобов`язаний сплатити цю штрафну неустойку на користь Покупця в дводенний строк з дати прострочення поставки партії товару, а також проценти у розмірі 10% від суми непоставленого товару за користування чужими грошовими коштами за кожен календарний день прострочення.

У постанові Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17 викладений наступний правовий висновок:

З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 у справі № 927/467/17.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки у розмірі 20 % від ціни недоотриманого позивачем товару в сумі 9 005, 84 грн., яка за своєю за своєю правовою природою, враховуючи спосіб її обчислення є штрафом, суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає приписам чинного законодавства.

Крім того, частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За приписами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі № 910/8318/16, а також у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 923/1151/17.

Як зазначалось вище, п. 6.5. Договору передбачено, що у разі прострочення поставки товару Постачальник зобов`язується сплатити Покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення та в разі затримки поставки більше ніж на 5 календарних днів, має право вимагати від Постачальника сплати штрафної неустойки, яка нараховується в розмірі 20% від ціни недоотриманого Покупцем товару, що узгоджена Сторонами у відповідної Специфікації, а Постачальник зобов`язаний сплатити цю штрафну неустойку на користь Покупця в дводенний строк з дати прострочення поставки партії товару, а також проценти у розмірі 10% від суми непоставленого товару за користування чужими грошовими коштами за кожен календарний день прострочення.

Відтак, за своєю правовою природою санкція, передбачена п. 6.5 Договору, є саме процентами за користування чужими грошовими коштами відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України.

Так, норма ст. 536 Цивільного кодексу України розміщена у главі "Виконання зобов`язання" та передбачає обов`язок боржника сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами, тобто, по суті, встановлюється загальне правило про необхідність здійснювати плату за користування чужими грошовими коштами (з певними виключеннями щодо правовідносин за участю фізичних осіб). При цьому, розмір таких процентів встановлюється законом або договором.

Досліджуючи правову природу процентів, передбачених ст. 536 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту норм ст. 693 Цивільного кодексу України, а також норм 1057, 1214 цього Кодексу можна дійти висновку, що проценти, передбачені ст. 536 Цивільного кодексу України, нараховуються у випадку користування чужими грошовими коштами саме як плата за таке користування, при чому таке користування може бути як правомірним, зокрема за погодженням з кредитором (наприклад, протягом встановленого договором позики/кредиту строку), так і неправомірним, наприклад, у випадку здійснення кредитором попередньої оплати та прострочення боржником-постачальником строку з поставки товару (ст. 693 ЦК України) - коли грошові кошти покупця перебувають у розпорядженні постачальника та останній фактично користується ними.

Водночас, поняття "неустойка" вживається зокрема у главі "Забезпечення виконання зобов`язання" та у главі "Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання".

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Так, у зв`язку з невиконанням постачальником зобов`язання з поставки товару за договором поставки, яким за своєю правовою природою є спірний Договір, покупець, який правомірно розраховує на належне (у строк) виконання постачальником обов`язку по поставці товару, імовірно, може понести відповідні втрати (у вигляді недосягнення очікуваних результатів/ здійснення додаткових витрат на придбання аналогічного товару/ відповідальності перед третіми особами/ тощо), які, власне, компенсуються/частково компенсуються шляхом притягнення постачальника до відповідальності зокрема у вигляді стягнення неустойки.

Штраф, передбачений ст. 549 Цивільного кодексу України, та проценти за ст. 536 Цивільного кодексу України жодним чином не збігаються за обсягом понять, з огляду на те, що штраф є способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності, а відсотки - встановленою законом або договором платою за користування чужими грошовими коштами як правомірне, так і неправомірне, тобто правова природа понять "штраф" та "проценти за користування чужими грошовими коштами" є різною.

Так, за умовами п. 6.5. Договору пеня та штраф підлягають застосуванню саме через порушення зобов`язання щодо своєчасної поставки товару, тоді-як проценти за користування чужими коштами стягуються як плата за користування постачальником сплаченими в якості попередньої оплати коштами, що передбачено ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Більше того, у ст. ст. 549, 536 та 693 Цивільного кодексу України відсутні застереження законодавця про їх застосування, а саме вказані норми не містять будь-яких виключень щодо їх одночасного застосування.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 10% від суми непоставленого товару за користування чужими грошовими коштами за кожен календарний день прострочення у розмірі 112 573, 00 грн. за період з 22.11.2019 по 16.12.2019 (45 029, 20 грн. х 10 х 25 / 100), суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.

З огляду на вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Міленіум Спорт ЛТД до Товариства з обмеженою відповідальністю Вектор Будторг про стягнення 166 608, 04 грн. задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вектор Будторг (04201, місто Київ, вулиця Кульженків сім`ї, будинок 35; код ЄДРПОУ 42941009) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Міленіум Спорт ЛТД (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Героїв, будинок 35, квартира 307; код ЄДРПОУ 41481570) попередню оплату в сумі 45 029 (сорок п`ять тисяч двадцять дев`ять) грн. 20 коп., неустойку в сумі 9 005 (дев`ять тисяч п`ять) грн. 84 коп., відсотки за користування чужими грошовими коштами в сумі 112 573 (сто дванадцять тисяч п`ятсот сімдесят три) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 499 (дві тисячі чотириста дев`яносто дев`ять) грн. 12 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 27.03.2020 року.

Суддя В.С. Ломака