Рішення

від 27.03.2020 по справі 903/984/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2020 р.м. ХарківСправа № 903/984/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Релігійної громади християн віри євангельської "Ковчег" в місті Нововолинську, м.Нововолинськ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Північна корона +", м.Харків про стягнення 171756,72 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Релігійна громада християн віри євангельської "Ковчег" в місті Нововолинську звернувся до господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Північна Корона+" заборгованості в сумі 171756,72 грн., в т.ч. 157200,00 грн. суми попередньої оплати, здійсненої згідно з договором поставки №26/07 від 26.07.2019 року, та 14556,72 грн. пені, нарахованої за непоставку товару.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає порушення відповідачем умов договору поставки №26/07 від 26.07.2019 року в частині поставки товару, нарахування у зв`язку з цим пені.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 13.12.2019 року позовну заяву з додатками документів на 29 аркушах (в т.ч. оригінал банківської квитанції №0.0.1547960162.1 від 10.12.2019р. на суму 2 576,37 грн. про сплату судового збору за подання позовної заяви) Релігійної громади християн віри євангельської "Ковчег" в місті Нововолинську направлено за територіальною підсудністю до Господарського суду Харківської області.

08.01.2020 року позов надійшов на адресу Господарського суду Харківської області.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.01.2020 року позовну заяву залишено без руху, встановивши позивачу строк та порядок усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.01.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №903/984/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановивши учасникам справи строки для надання заяв по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.27 ГПК України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як встановлено матеріалами справи, справу направлено по підсудності за місцезнаходженням відповідача, адресою якого є: 61009, м.Харків, вул.Достоєвського,13; код ЄДРПОУ 40129451, що відповідає адресі, за якою ТОВ "Північна Корона+" зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. В матеріалах справи містяться належні докази на підтвердження направлення позову з додатками на зазначену адресу відповідача.

Відповідно до ч.5 ст.176 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статі 120 цього Кодексу.

Ухвала суду від 29.01.2020 року тричі надсилалася на юридичну адресу відповідача, відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак, поверталася до суду без вручення адресату.

Ухвала суду від 29.01.2020 року про відкриття провадження повернута до суду без вручення адресату 03.03.20 та 12.03.20 з відміткою причин невручення: "за закінченням терміну зберігання" та "адресат відсутній". Згідно довідки пошти - копія ухвали, втретє направлена 13.03.20, не отримана відповідачем "з інших причин".

Згідно з п.5 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Судом були вчинені всі належні дії для повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом та про витребування від останнього відзиву на позов. Відповідна ухвала суду про відкриття провадження у справі від 29.01.2020 року надсилалась на адресу місцезнаходження відповідача, яка також є офіційною адресою його місцезнаходження згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - 61009, м.Харків, вул.Достоєвського,13; код ЄДРПОУ 40129451.

Відповідно до п.99 постанови КМУ від 05.03.2009 року №270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку", рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату.

У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.

Відповідно до п.п.116, 117 розділу "Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів" постанови КМУ від 05.03.2009 року №270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку", у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

Поштові відправлення, поштові перекази повертаються також у разі неможливості вручити їх через неправильно зазначену адресу або її відсутність (змита, відірвана чи пошкоджена в інший спосіб) та з інших причин, які не дають змоги оператору поштового зв`язку виконати обов`язки щодо пересилання поштових відправлень, поштових переказів.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її копії до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання та (або) повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.

Водночас діючі норми Господарського процесуального кодексу України не покладають на господарський суд обов`язок повторного направлення ухвали суду у разі її повернення без вручення адресату. При направленні відповідачеві ухвали від 29.01.2020 року про відкриття провадження у справі судом дотримано відповідних вимог Господарського процесуального кодексу України. В матеріалах справи відсутні відомості щодо іншого місцезнаходження ТОВ "Північна Корона+".

Згідно з положеннями ч.2 ст.11 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого є відкритою та має бути невідкладно оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України, крім випадків, установлених законом.

Згідно із Законом України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення (включаючи ухвали суду господарського суду про відкриття провадження у справі) є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання (ст.2). Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень; суд вносить до Реєстру всі судові рішення, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту (ст.3). Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ст.4).

Ухвала суду від 29.01.2020 року про відкриття провадження у даній справі розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що підтверджується даними вказаного Реєстру, який є відкритим.

Таким чином, відповідач мав можливість ознайомитись зі змістом ухвали господарського суду про відкриття провадження у справі №903/984/19.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини одним із критеріїв розумного строку розгляду справ є належна поведінка заявника, яка не повинна становити умисного затягування розгляду справи у відповідній державі.

Частиною 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Частиною 4 статті 13 ГПК України закріплено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, суд належним чином повідомив відповідача про розгляд справи.

Однак, відповідач відзив на позов не подав, позовних вимог не заперечив, клопотання про розгляд справи в судовому засіданні не надав.

Таким чином, справа розглядається за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Між ТОВ "Північна корона+" (Постачальник, відповідач) та релігійною громадою християн Віри Євангельської «Ковчег» в місті Нововолинську (Покупець, позивач) 26 липня 2019 року був укладений договір поставки товару № 26/07 (далі Договір).

У відповідності до п.п.11., 1.2. Договору Постачальник зобов`язаний поставляти та передавати у встановлені даним Договором строки у власність Покупця Товар в кількості, комплектності і по ціні, вказаній у специфікації (додаток №1) і в накладній на відпуск товару - комплект обладнання для лісоосушувальних камер об`ємом 20-25 м.куб. Право власності на поставлений товар переходить від Постачальника до Покупця в момент передачі товару, що підтверджується підписом Покупця в накладній і в Акті прийому-передачі товару.

Як передбачено п.3.1 Договору відповідач зобов`язаний поставити позивачу товар протягом 25-ти робочих днів з моменту отримання передоплати за товар, відповідно до п.5 Договору.

Таким чином, кожна із сторін, уклавши вказаний вище договір поставки, взяла на себе певні зобов`язання, а саме, позивач поставити товар, а відповідач оплачувати його в порядку та на умовах, визначених договором.

На виконання умов Договору позивач перерахував відповідачу 60% передоплати від суми вартості товару, а саме 94320,00 грн. з ПДВ - 02.08.2019 року згідно з платіжним дорученням №145, та 40% від суми вартості товару - 62880,00 грн. з ПДВ - 27.09.2019 року згідно з платіжним дорученням №181, як обумовлено п.5.2. Договору поставки.

Отже, за Договором поставки №26/07 від 26.07.2019 року відповідач мав поставити товар - комплект обладнання для лісоосушувальних камер об`ємом 20-25 м. куб., вартістю 157200,00 грн.

Згідно з п.3.4. Постачальник зобов`язаний здійснити доставку товару на склад Покупця за адресою: Волинська обл., с. Олеськ, вул. Лесі Українки. Згідно з п.3.5. ціна доставки товару входить в суму вартості самого товару.

Отже, адреса виконання договірних зобов`язань зазначена у Договорі поставки.

Однак, відповідач не виконав належним чином умов договору поставки та не поставив позивачу товар, що стало підставою для звернення до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) закріплено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Згідно із положеннями ст.ст.627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За своєю правовою природою договір №26/07 постачання від 26.07.2019 року є договором поставки, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 ЦК України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за Договором виконав повністю та перерахував на рахунок постачальника попередню оплату, що підтверджується платіжними дорученнями №145 від 02.08.2019 року та №181 від 27.09.2019 року (а.с.23-24), проте, відповідач товар не поставив.

Таким чином, позовні вимоги щодо повернення 157200,00 грн. попередньої оплати за непоставлений товар є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 14556,72 грн. пені, суд встановив наступне.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст.199 ГК України до відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У відповідності до п. 4 ст.231 цього кодексу якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Сторони у договорі поставки погодили таку відповідальність, а саме, згідно з п.7.3. Договору поставки за відстрочку передачі товару Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару, але не більш ніж подвійна облікова ставка НБУ, яка є дієва на період її нарахування за кожний день прострочення.

Згідно з п.3.1. Договору поставки поставка товару має бути здійснена протягом 25 робочих днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати (а.с.17).

Судом встановлено, що відповідач досі не поставив позивачу товар, що є підставою для застосування штрафних санкцій, передбачених п.7.3. Договору.

Однак, позивач невірно здійснив розрахунок пені, з огляду на наступне.

Згідно з п.7.3. Договору поставки за відстрочку передачі товару Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару.

Відповідач взагалі не поставив позивачу товар, отже, сума непоставленого товару складає 157200,00 грн., відповідно до специфікації №1 к договору (а.с.21) та рахунку на оплату (а.с.22).

Згідно з п.3.1. Договору поставка товару має бути здійснена протягом 25 робочих днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати. Позивачем помилково відраховано 25 календарних, а не робочих днів.

Попередня оплата зроблена позивачем платіжним дорученням №145 02.08.2019 року.

Таким чином, відповідач мав поставити товар позивачу протягом 25 робочих днів після 02.08.2019 року, тобто, до 09.09.2019 року включно.

Отже, пеня повинна нараховуватися з 10.09.2019 року (перший день прострочки виконання зобов`язання відповідачем) по 10.12.2019 року (подання позову до суду).

Враховуючи вищевикладене, здійснивши перевірку розрахунків позивача, суд зазначає, що 0,1% пені від вартості непоставленого товару складає 14462,40 грн., однак, ця сума більше ніж подвійна облікова ставка НБУ, відповідно до якої стягненню підлягає пеня в розмірі 12670,75 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість стягнення 12670,75 грн. пені.

В частині стягнення 1885,97 грн. пені слід відмовити, у зв`язку з невірним розрахунком.

Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, і тому, підлягають задоволенню частково, в розмірі 157200,00 грн. попередньої оплати та 12670,75 грн. пені..

В частині стягнення 1885,97 грн. пені суд відмовляє, у зв`язку з невірним розрахунком.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, відповідно до яких, витрати по сплаті судового збору розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір у розмірі 2548,06 грн. покладається на відповідача, з вини якого виник спір, решта залишається за позивачем, у зв`язку з частковою відмовою у задоволенні позовних вимог.

Щодо витрат на правничу допомогу суд встановив наступне.

Позивач просить стягнути з відповідача 3792,70 грн. витрат на правничу допомогу, з огляду на наступне.

06.12.2019 року позивач та адвокат Бакун О.С. уклали договір про надання правової допомоги (а.с.99).

До суду надано акт виконаних робіт від 10.12.2019 року, за яким роботи за договором від 06.12.2019 року про надання правової допомоги виконані адвокатом на суму 3792,70 грн., прийняті клієнтом (а.с.101), та оплачені в розмірі 3792,70 грн. (а.с.102).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати

- консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта : лани я такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу

- це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, з означених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно ч.ч.1,2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та в надання інших видів правової допомоги клієнту.

Судова практика свідчить, що українські суди, здійснюючи розподіл витрат на послуги адвоката, керуються практикою Європейського суду з прав людини. У своїх рішеннях у справах "Баришевський проти України" від 26.02.2015 pоку, «Гімадуліна та інші проти Україїш» від 10.12.2009 року, "Двойних проти України" від 12.10.2006 pоку, «Меріт проти України» від 30.03.2004 pоку, « East/West Jinnee Limited» проти України» від 23.01.2014 pоку ЄСПЛ указував, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі «Неймайстер проти Австрії» було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення «Неймайстер проти Австрії» ).

Згідно з ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.4 ст.129 ГПК України судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 5 цієї ж статті встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес,

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо,

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Враховуючи вищевикладене та часткове задоволення позову, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 3751,05 грн., решта залишається за позивачем, у зв`язку з частковою відмовою у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 126, 129, 236, 238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Північна Корона+" (місцезнаходження: 61009, м.Харків, вул.Достоєвського,13; код ЄДРПОУ 40129451) на користь Релігійної громади християн віри євангельської "Ковчег" в місті Нововолинську (місцезнаходження: 45403, Волинська обл., м.Нововолинськ, 6-й мікрорайон, б.1; код ЄДРПОУ 23252260) 157200,00 грн. суми попередньої оплати, здійсненої згідно з договором поставки №26/07 від 26.07.2019 року, 12670,75 грн. пені, 2548,06 грн. судового збору, 3751,05 грн. витрат на правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "27" березня 2020 р.

Суддя К.В. Аріт