Рішення

від 26.03.2020 по справі 120/100/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 березня 2020 р. Справа № 120/100/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку загального позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: Комунального підприємства "Добробут" (код ЄДРПОУ: 33522947, адреса: вул. Пестеля, 28, м. Іллінці, Вінницька область, 22700)

до: Управління Держпраці у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39845483, адреса: вул. Магістратська, 37, м. Вінниця, Вінницька область, 21050)

про: визнання протиправними та скасування постанови і припису,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Комунальне підприємство "Добробут" (код ЄДРПОУ: 33522947, адреса: вул. Пестеля, 28, м. Іллінці, Вінницька область, 22700) з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39845483, адреса: вул. Магістратська, 37, м. Вінниця, Вінницька область, 21050) про визнання протиправними та скасування постанови і припису.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав, що за результатами інспекційного відвідування з питань контролю за додержанням законодавства про працю та фактичного допуску працівника без оформлення трудового договору (контракту) відповідачем складено припис № ВН 1685/12/АВ/П від 20.11.2019 року про усунення виявлених порушень. У подальшому, заступником начальника Управлінням Держпраці у Вінницькій області винесено постанову № ВН 1685/12/АВ/ТД-ФС від 09.12.2019 року про накладення штрафу на Комунальне підприємство "Добробут" у розмірі 250380,00 грн.

Вважаючи зазначені рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.01.2020 року відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

05.02.2020 року на адресу суду від представника Управління Держпраці у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що у ході інспекційного відвідування використовувалась фінансово-господарська та кадрова документація Комунального підприємства "Добробут" за період з 01.01.2018 року по 01.11.2019 року. Чисельність штатних працівників підприємства на дату проведення інспекційного відвідування становить 128 працюючих, з якими укладено трудові договори відповідно до вимог чинного законодавства про працю, та подано повідомлення до контролюючих органів про прийняття на роботу даних осіб. Крім зазначених осіб, в інтересах підприємства, на підставі укладених цивільно-правових договорів щомісячно, у період з 2018 року по 2019 рік, здійснюють діяльність (надають послуги) фізичні особи - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до зазначених договорів фізичні особи зобов`язуються виконувати наступні роботи: ОСОБА_1 - забезпечувати перед рейсовий та після рейсовий медичний огляд водіїв автомобілів Комунального підприємства "Добробут" та робити відповідні відмітки в подорожньому листі, вести журнал обліку осіб, який пройшли даний огляд, надає допомогу в проведенні періодичних оглядів працівників; ОСОБА_2 - надати послуги, виконати роботу робітника з благоустрою.

На думку представника відповідача, умови договорів, зміст та характер виконаних робіт, що виконувались за вказаними договорами, та спосіб, у який вони виконувались, свідчать, що між вищевказаними фізичними особами та позивачем існують трудові відносини, а саме: у цивільно-правових договорах не зазначено, який саме результат роботи повинні передати виконавці робіт замовнику, а зазначено сам процес виконання роботи, у даному випадку, надання медичних послуг та роботи з благоустрою. В актах приймання-передачі виконаних ОСОБА_1 робіт вказано, що виконавець надав замовнику якісні медичні послуги, проводив перед рейсовий медичний огляд водіїв, тобто вказаний сам процес роботи. При цьому, в актах приймання-передачі виконаних ОСОБА_2 робіт вказано, що виконавець виконав та передав роботи з благоустрою. У свою чергу, фізичні величини в актах виконаних робіт відсутні, натомість зазначено сам процес роботи.

Враховуючи вищевказані факти, відповідач вважає, що підприємством порушено вимоги щодо належного оформлення трудових відносин.

07.02.2020 року представником Комунального підприємства "Добробут" через відділ документального забезпечення (канцелярії) суду подано заяву про забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа - постанови Управління Держпраці у Вінницькій області № ВН 1685/12/АВ/ТД-ФС від 09.12.2019 року про накладення штрафу.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.02.2020 року у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення адміністративного позову відмовлено.

12.02.2020 року представником позивача через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду подано відповідь на відзив, у якій останній наголошує на відсутності у нього трудових відносин з працівниками за цивільно-правовими договорами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки останні не зараховувались до штату Комунального підприємства "Добробут", до їх трудових книжок не вносились відповідні записи про працевлаштування та будь-яких розпорядчих документів про їх працевлаштування підприємство не видавало. При цьому, позивач із доводами Управління Держпраці у Вінницькій області викладеними у відзиві на позовну заяву не погоджується та вважає рішення відповідача протиправними.

04.03.2020 року на адресу суду від представника Комунального підприємства "Добробут" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи, зокрема, постанови Іллінецького районного суду Вінницької області від 19.02.2020 року у справі № 131/51/20. Водночас зазначено, що у ході розгляду даної справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були опитані в якості свідків.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 04.03.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Даною ухвалою викликано у судове засідання в якості свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У судове засідання представники сторін не прибули, поряд із цим подали заяви про розгляд справи за їх відсутності у порядку письмового провадження. При цьому, представник позивача, у зв`язку із запровадженням комплексу обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), на допиті свідків не наполягає.

Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Частиною четвертою статті 229 КАС України передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на викладене та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, а також достатність письмових доказів, що містяться у матеріалах справи, суд доходить висновку про можливість розгляду та вирішення даної адміністративної справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

23.10.2019 року Управлінням Держпраці у Вінницькій області, на підставі наказу від 23.10.2019 року № 934-о, видано направлення № 5267/04-03 на проведення інспекційного відвідування Комунального підприємства "Добробут" з питань контролю за додержанням законодавства про працю та фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

За результатами проведеного заходу державного контролю відповідачем складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 19.11.2019 року № ВН1685/12/АВ, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог щодо належного оформлення трудових відносин, внаслідок допущення до виконання робіт двох працівників - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без укладення трудових договорів.

Головним державним інспектором Управління Держпраці у Вінницькій області Гульман Оленою Олександрівною складено припис про усунення виявлених порушень від 20.11.2019 року № ВН1685/12АВ/П, яким Комунальне підприємство "Добробут" зобов`язано усунути порушення, зазначені в акті інспекційного відвідування у строк до 05.12.2019 року.

09.12.2019 року, на підставі акта інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ВН1685/12/АВ від 19.11.2019 року, заступником начальника Управління Держпраці у Вінницькій області винесено постанову № ВН 1685/12/АВ/ТД-ФС про накладення штрафу на Комунальне підприємство "Добробут" у розмірі 250380,00 грн. за абзацом другим частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.

Постановою Іллінецького районного суду Вінницької області від 19.02.2020 року провадження у справі про адміністративне порушення про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, передбаченою частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Вважаючи припис про усунення виявлених порушень № ВН1685/12АВ/П від 20.11.2019 року та постанову про накладення штрафу протиправними № ВН 1685/12/АВ/ТД-ФС від 09.12.2019 року та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині 4 цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин 1, 4, 6 - 8, абзацу 2 частини 10, частин 13 та 14 статті 4, частин 1 - 4 статті 5, частини 3 статті 6, частин 1 - 4 та 6 статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини 3 статті 22 цього Закону.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 2 Закону № 877-V, органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), забезпечують дотримання принципів державного нагляду (контролю); вимог щодо місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмежень у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактувань норм на користь суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборони на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерій ризику; права суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальності посадових осіб органу державного нагляду (контролю); прав суб`єктів господарювання; права на консультативну підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) та умов віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі незатвердження відповідних критеріїв розподілу.

Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (далі - Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 08.09.2004 року № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 08.09.2004 року № 1986-IV, та Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", врегульовані Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 823 (далі - Порядок № 823).

За приписами пунктів 2, 3 Порядку № 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів. Контрольні повноваження інспектора праці підтверджуються службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці та її територіальними органами.

Пунктом п`ятим Порядку № 823 інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

Відповідно до пункту 16, 17 Порядку № 823 за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування. Другий примірник акта залишається в інспектора праці.

Згідно з пунктом 25 Порядку № 823 заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування.

Системний аналіз наведених вище положень дає підстави дійти висновку, що інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача та яке проводиться на підставі наказу та направлення. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень - виноситься припис. Якщо під час інспекційного відвідування встановлено факти використання праці неоформлених працівників, то вживаються заходи щодо притягнення об`єкта відвідування до відповідальності незалежно від усунення виявлених порушень.

При цьому, суд звертає увагу на те, що в акті інспекційного відвідування та приписі про усунення виявлених порушень зазначено про проведення перевірки відповідно до Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295, яка визнана нечинною постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року у справі № 826/8917/17.

Відносно виявлених Управлінням Держпраці у Вінницькій області порушень вимог Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.

За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з частиною 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 Кодексу законів про працю України).

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 820/1432/17, від 13.06.2019 року у справі № 815/954/18, від 04.09.2019 року у справі № 480/4515/18 та від 26.09.2019 року у справі № 0440/5828/18.

У той же час взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому, сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України.

У відповідності до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України, згідно з якою договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

З огляду на викладене, такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, та у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Водночас, відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Оскільки Цивільним кодексом України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, не може бути безумовною підставою для визнання правовідносин трудовими той факт, що укладений між сторонами договір не відповідає всім суттєвим умовам будь-якого договору. При визначенні законності укладеного договору (можливості віднесення до цивільного-правового договору) значення має не його найменування, а зміст угоди, яка повинна відповідати волевиявленню сторін, що в свою чергу повинно досліджуватись судом.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

При цьому, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

З огляду на викладене, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, оскаржувані припис про усунення виявлених порушень № ВН1685/12АВ/П від 20.11.2019 року та постанова про накладення штрафу № ВН 1685/12/АВ/ТД-ФС від 09.12.2019 року прийнято відповідачем за допущення Комунальним підприємством "Добробут" до виконання робіт працівників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без укладення трудового договору, чим порушено вимоги частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України.

Разом із тим, представником позивача зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не знаходились у трудових відносинах з Комунальним підприємством "Добробут" натомість вказано, що вказані особи залучались на основі цивільно-правових договорів.

На підтвердження своєї позиції представником позивача надано копії цивільно-правових договорів, укладених між Комунальним підприємством "Добробут" та ОСОБА_2 (цивільно-правовий договір № 36 від 14.05.2018 року, № 9 від 02.01.2018 року, № 16 від 01.02.2018 року, № 22 від 05.03.2018 року, № 28 від 10.04.2018 року, № 39 від 01.06.2018 року, № 44/1 від 10.07.2018 року, № 30 від 02.08.2018 року, № 66 від 15.09.2018 року, № 75 від 10.10.2018 року, № 84 від 15.11.2018 року, № 89 від 03.12.2018 року, № 89 від 18.10.2019 року, № 82 від 02.09.2019 року, № 77 від 01.08.2019 року, № 65 від 01.07.2019 року, № 58 від 03.06.2019 року, № 51 від 03.05.2019 року, № 41 від 01.04.2019 року, № 32 від 01.03.2019 року, № 19 від 01.02.2019 року), ОСОБА_1 (цивільно-правовий договір про надання медичних послуг № 1 від 02.01.2018 року, № 44 від 02.08.2019 року, № 61/1 від 01.09.2018 року, № 71 від 01.10.2018 року, № 80 від 01.11.2018 року, № 87 від 03.12.2018 року, № 1 від 02.01.2019 року, № 18 від 01.02.2019 року, № 26 від 01.03.2019 року, № 42 від 01.04.2019 року, № 54/1 від 10.05.2019 року, № 60 від 05.06.2019 року, № 68 від 02.07.2019 року, № 78 від 01.08.2019 року, № 83 від 05.09.2019 року, № 87 від 11.10.2019 року). Факт виконання даних цивільно-правових договорів підтверджується відповідними актами прийняття-передачі виконаних робіт,

Вказані цивільно-правові договори ознак трудового договору, передбачених частиною першою статті 21 Кодексу законів про працю України, не мають, їм притаманні ознаки цивільно-правових договорів, оскільки оплачується не сам процес праці, а його результат, який оформлюється актами прийняття-передачі виконаних робіт, оплата проводиться виключно на підставі актів прийняття-передачі виконаних робіт, а виконавці не підкорюються правилам внутрішнього трудового розпорядку та самі організовують свою роботу.

Так, предметом укладених договорів з фізичними особами є не процес праці, а її кінцевий результат. В укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги). У даному випадку, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконували за цивільно-правовими договорами певні роботи за винагороду, де оплачувався не процес праці, а результат після закінчення роботи за актом виконаних робіт (прийомом наданих послуг).

Окрім того, вищевказані договори не містять обов`язку виконавця бути присутнім на підприємстві у визначені робочі години, регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу. На переконання суду, необхідність укладення цивільно-правових договорів з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обумовлюється відсутністю необхідності систематично виконувати роботу певного виду на підприємстві, необхідністю виконувати лише конкретні обсяги замовлень не систематично.

Як вбачається із змісту копії постанови Іллінецького районного суду Вінницької області від 19.02.2020 року у справі № 131/51/20, яка набрала законної сили 03.03.2020 року, провадження у справі про притягнення директора Комунального підприємства "Добробут" ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, передбаченою частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. При цьому, допитані у ході розгляду зазначеної справи про адміністративне правопорушення свідки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пояснили, що вони ніколи не мали з Комунальним підприємством "Добробут" жодних трудових відносин. При цьому, свідки вказали, що вони укладали з Комунальним підприємством "Добробут" цивільно-правові договори про надання послуг, розпорядку дня на підприємстві вони не підпорядковувались, лише виконували вказані в договорі певні послуги та отримували плату згідно договору. Жодних претензій щодо можливих порушень їх соціальних гарантій вони не вбачають.

Згідно з частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У свою чергу, доказів про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечують про правомірність укладених цивільно-правових договорів, або про оскарження таких угод у судовому порядку, відповідачем не надано.

Отже, в укладених між позивачем та вказаними особами цивільно-правових договорах відсутні ознаки нікчемних правочинів, оскільки, насамперед, вони укладені з волевиявленням учасників правочину. Окрім того, згадані договори недійсними у судовому порядку не визнавались.

Аналізуючи повноваження, надані інспекторам праці пунктом 10 Порядку № 823, суд зазначає, що останні не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами за цивільно-правового договору, а тому висновок посадових осіб контролюючого органу про відсутність цивільно-правових відносин між суб`єктом господарювання та вищевказаними особами, що непідтверджений належними та допустимими доказами, не може бути підставою для висновку про допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору.

Таким чином, аргументи відповідача про трудовий характер відносин між позивачем та вказаними особами не знайшли свого підтвердження, тому у діях позивача відсутня будь-яка складова абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, за порушення якої останній може нести відповідальність у вигляді фінансових санкцій, які накладені спірним рішенням.

За змістом статті 265 Кодексу законів про працю України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про відсутність з боку позивача порушень вимог трудового законодавства у вигляді допущення працівників до робочого місця без укладання трудового договору, а відтак наявності підстав для визнання протиправними та скасування припису про усунення виявлених порушень № ВН 1685/12АВ/П від 20.11.2019 року та постанови про накладення штрафу № ВН 1685/12/АВ/ТД-ФС від 09.12.2019 року.

Суд також зазначає, що згідно з частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у пункті 45 рішення в справі "Бочаров проти України", пункті 53 рішення в справі "Федорченко та Лозенко проти України" та пункті 43 рішення в справі "Кобець проти України", при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоб не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат вирішено судом відповідно до вимог статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати припис Управління Держпраці у Вінницькій області про усунення виявлених порушень № ВН 1685/12/АВ/П від 20.11.2019 року.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами Управління Держпраці у Вінницькій області № ВН 1685/12/АВ/ТД-ФС від 09.12.2019 року.

Стягнути на користь Комунального підприємства "Добробут" судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 3755,70 грн. (три тисячі сімсот п`ятдесят п`ять гривень сімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Комунальне підприємство "Добробут" (код ЄДРПОУ: 33522947, адреса: вул. Пестеля, 28, м. Іллінці, Вінницька область, 22700);

Відповідач: Управління Держпраці у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39845483, адреса: вул. Магістратська, 37, м. Вінниця, Вінницька область, 21050).

Рішення у повному обсязі виготовлене: 26.03.2020 року

Суддя Чернюк Алла Юріївна