Рішення

від 30.03.2020 по справі 440/379/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/379/20 Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гіглави О.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

23 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області про:

- визнання протиправним та скасування рішення 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13.09.2019, яким гр. ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів;

- зобов`язання Великобагачанську селищну раду надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів гр. ОСОБА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що ним подано до відповідача заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів. Однак, рішенням 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13.09.2019 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Вказане рішення вважає протиправним, просить скасувати його та зобов`язати надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/379/20; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

20.02.2020 до суду надійшов відзив Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області на позовну заяву, у якому вказано, що відмова у наданні дозволу вмотивована тим, що бажана земельна ділянка перебуває в постійному користуванні гр. ОСОБА_2 , згідно державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею від 09.03.1992 №001, що є підставою для відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (а.с. 22-23).

12.03.2020 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наполягає на тому, що відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження того, що зазначена земельна ділянка перебуває в постійному користуванні гр. ОСОБА_2 . Наголошує, що згідно з інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 5320255100:00:008:1255, станом на 11.03.2020 дана земельна ділянка зареєстрована як «Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам)» . Окрім того, у доданому до відзиву на позов акту на право постійного користування, конфігурація зображеної земельної ділянки складає 38,2 га, а на Публічній кадастровій карті 18 га, координати поворотних точок не збігаються з земельною ділянкою з кадастровим номером 5320255100:00:008:1255, з масиву якої просить надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 (а.с. 37-40).

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 звернувся до Великобагачанської селищної ради із заявою від 29.07.2019 (вх.№355 від 30.07.2019) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів (а.с. 24). До вказаної заяви позивачем додано викопіювання з визначенням земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного коду (а.с. 25-26).

Рішенням 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13.09.2019 «Про розгляд заяви щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 » вирішено відмовити громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення, не наданих у власність та користування за межами населених пунктів Великобагачанської об`єднаної територіальної громади Великобагачанського району Полтавської області на підставі ст. 118 Земельного кодексу України, враховуючи невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (а.с. 27).

Позивач не погодився з рішенням 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13.09.2019 «Про розгляд заяви щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 » , у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовані Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі - ЗК України).

Відповідно до частин першої, другої та пункту «в» частини третьої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 121 вказаного Кодексу громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Отже, громадянин, який бажає отримати у власність земельну ділянку, подає клопотання та графічні матеріали, на яких зазначає бажане місце розташування земельної ділянки з урахуванням вимог частини шостої статті 118 ЗК України.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач, звертаючись до Великобагачанської селищної ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів, приєднав до неї графічні матеріали із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного номера.

У заяві позивачем зазначено цільове призначення земельної ділянки, її орієнтовний розмір та надано необхідні документи, що не заперечується відповідачем.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, вказаною нормою передбачено два варіанти поведінки державного органу за результатами розгляду клопотання особи про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а саме: 1) надати дозвіл або 2) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

При цьому, підставами відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є невідповідність бажаного місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Наведений у частині сьомій статті 118 ЗК України перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастрова карта (план) ведеться для актуалізованого відображення у часі об`єктів Державного земельного кадастру у межах кадастрового кварталу, кадастрової зони, у цілому в межах території адміністративно-територіальної одиниці (село, селище, місто, район, область, АР Крим).

Частиною п`ятою зазначеної статті встановлено, що викопіювання з кадастрової карти (плану) може бути надане фізичним та юридичним особам. Порядок надання такого викопіювання встановлюється Порядком ведення Державного земельного кадастру.

Відповідно до пункту 20 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, відомості про кадастрове зонування земель у межах території України включають: 1) номери кадастрових зон і кварталів; 2) опис меж кадастрових зон і кварталів (координати точок повороту меж кадастрових зон і кварталів у єдиній державній системі координат); 3) площу кадастрових зон і кварталів; 4) підстави для встановлення меж кадастрових зон і кварталів (електронні копії документів, на підставі яких встановлено такі межі (відповідні накази Держгеокадастру та його територіальних органів, документація із землеустрою щодо встановлення меж державного кордону, адміністративно-територіальних одиниць та рішення уповноважених органів про її затвердження).

Пунктами 46-48 Порядку ведення Державного земельного кадастру визначено, що з метою надання фізичним та юридичним особам актуальної картографічної інформації про об`єкти Державного земельного кадастру згідно з пунктами 162-199 цього Порядку виготовляється викопіювання з кадастрової карти (плану) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) за формою згідно з додатком 7. Викопіювання виготовляється в масштабі, який забезпечує чітке відображення усіх елементів картографічної основи Державного земельного кадастру та відображених на ній відомостей Державного земельного кадастру (зокрема обліковий номер об`єкта Державного земельного кадастру; кадастровий номер земельної ділянки; номер кадастрового кварталу; номер кадастрової зони; найменування адміністративно-територіальної одиниці).

Таким чином, основою землеустрою в Україні є дані Державного земельного кадастру, до якого вносяться відомості про всі без виключення землі.

Ведення Державного земельного кадастру відповідно до пункту 4 наведеного Положення здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.

Відтак, графічні матеріали, що подаються громадянами для безоплатного отримання у власність земельних ділянок, мають ґрунтуватись на даних Державного земельного кадастру.

Судовим розглядом встановлено, що рішенням 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13.09.2019 «Про розгляд заяви щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 » вирішено відмовити громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення, не наданих у власність та користування за межами населених пунктів Великобагачанської об`єднаної територіальної громади Великобагачанського району Полтавської області на підставі ст. 118 Земельного кодексу України, враховуючи невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку /стаття 118 ЗК України/.

Таким чином, ЗК України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Суд зауважує, що спірне рішення 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13.09.2019 містить лише загальне посилання на приписи статті 118 ЗК України без конкретизації, в чому ж саме полягає невідповідність місця розташування запитуваної позивачем земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, враховуючи наведені вище положення ЗК України, суд дійшов висновку, що відповідач не навів належних та допустимих, передбачених законом підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.

Отже, відмова відповідача, оформлена рішенням 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13.09.2019, не ґрунтується на вимогах закону.

У відзиві на адміністративний позов відповідач зазначив про те, що відмова у наданні дозволу вмотивована тим, що бажана земельна ділянка перебуває в постійному користуванні гр. ОСОБА_2 згідно державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею від 09.03.1992 №001.

З приводу цього твердження відповідача суд зазначає наступне.

Правовідносини щодо підстав та порядку видачі державних актів на право довічного успадкованого володіння землею регулювалися Земельним Кодексом Української РСР від 18.12.1990 №561-XII (далі - ЗК Української РСР) та Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991 №2009-XII (далі - Закон №2009-XII) (станом на час їх прийняття).

Абзацом 1 частини першої статті 6 ЗК Української РСР було передбачено, що у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського господарства).

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 2 Закону №2009-XII селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед державними, кооперативними, громадськими, зарубіжними, іншими підприємствами і організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства.

На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею або приватної власності.

З ним укладається договір на користування землею на умовах оренди, складаються також й інші документи відповідно до законодавства України.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону №2009-XII після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування.

Так, відповідно до копії вказаного державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею від 09.03.1992 №001 гр. ОСОБА_2 на підставі рішення Великобагачанської районної ради народних депутатів від 27.12.1991 надано у довічне успадковуване володіння 17,5 га землі в межах згідно з планом землеволодіння для ведення селянського /фермерського/ господарства.

Отже, вказаний Державний акт на право довічного успадкованого володіння землею було видано ОСОБА_2 у 1992 році для створення селянського (фермерського) господарства.

У той же час, суд зазначає, що будь-яких доказів щодо знаходження бажаної позивачем земельної ділянки на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні іншої особи, відповідачем не надано.

Суд критично оцінює посилання відповідача, як на підставу відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо знаходження бажаної позивачем для відведення земельної ділянки на земельній ділянці, яка перебуває в користуванні іншої особи, враховуючи наступне.

Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств визначені Законом України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 №973-IV (далі - Закон № 973-IV, станом на час виникнення спірних правовідносин), з прийняттям якого було визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» .

Відповідно до частини першої статті 12 Закону №973-IV землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Суд зазначає, що будь-яких доказів щодо підтвердження використання ОСОБА_2 17,5 га землі в межах згідно з планом землеволодіння для ведення селянського /фермерського/ господарства згідно згаданого державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею від 09.03.1992 № 001 відповідачем не надано.

Також, згідно з інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 5320255100:00:008:1255, станом на 11.03.2020 дана земельна ділянка зареєстрована як «Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам)» .

Крім того, відповідні доводи відповідача не були покладені в основу оскаржуваного у даній справі рішення та не були підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність, а тому вказані доводи не приймаються судом до уваги у даній справі.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Всупереч вимог даної статті, відповідач не довів та не обґрунтував суду правомірність прийнятого відносно позивача оскаржуваного рішення.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про наявність у спірних відносинах порушеного права позивача у сфері публічно-правових відносин.

З огляду на викладене та враховуючи те, що відповідач в оскаржуваному рішенні не конкретизував підстави для його прийняття, передбачені частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, суд доходить висновку про невідповідність оскаржуваного рішення критеріям правомірності, зазначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим останнє підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправним та скасування рішення 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13.09.2019, яким гр. ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться за межами населених пунктів на території Великобагачанської селищної об`єднаної територіальної громади Великобагачанського району Полтавської області, слід задовольнити.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання Великобагачанську селищну раду надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів гр. ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.

За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення КСУ від 30.01.2003 №3-рп/2003 та від 02.11.2004 №15-рп/2004).

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над неправомірним втручанням у право кожної людини.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Таким чином відповідач як суб`єкт владних повноважень не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Безперечно, правомірним у даному випадку виходячи із фактичних обставин конкретних правовідносин є лише один варіант поведінки.

Тож у кожному конкретному випадку на підставі досліджених судом конкретних обставин у справі суд оцінює законність, обсяг, способи та межі застосування дискреційних повноважень представниками владних органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.

Як слідує з оскаржуваного рішення, у ньому не конкретизовано підстави для його прийняття, передбачені частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.

Така поведінка відповідача є по суті зловживанням своїми повноваженнями та вимагає застосування судом ефективного способу відновлення порушеного права позивача.

У зв`язку із чим, суд погоджується із обраним позивачем способом та вважає за необхідне зобов`язати Великобагачанську селищну раду надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів гр. ОСОБА_1 .

Таким чином, позов підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання позову до суду позивач поніс витрати у вигляді сплати судового збору у сумі 840,80 грн, що підтверджується квитанцією від 22.01.2020 №46708.

Таким чином, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Судом встановлено, що 18.01.2020 між адвокатом Кумечко М.С. (адвокат) та Фененком В.Е. (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги (а.с. 12).

При цьому, у позовній заяві зазначено, що повний розрахунок вартості послуг адвоката та докази оплати гонорару адвокату будуть надані після складання сторонами актів виконаних робіт (наданих послуг).

Разом з тим, станом на дату постановлення рішення у даній справі позивачем не надано до суду жодних доказів фактичної оплати ним послуг адвоката, акту виконаних робіт (наданих послуг) та детального опису робіт (наданих послуг), а також обґрунтованої заяви про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу на користь позивача із зазначенням повної суми понесених витрат.

Виходячи з викладеного, у спірному випадку відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області (вул. Каштанова, 20, смт Велика Багачка, Великобагачанський район, Полтавська область, 38300, код ЄДРПОУ 21044600) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 37 сесії 7 скликання Великобагачанської селищної ради від 13 вересня 2019 року «Про розгляд заяви щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 » .

Зобов`язати Великобагачанську селищну раду Великобагачанського району Полтавської області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області за межами населених пунктів громадянину ОСОБА_1

Стягнути з Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Гіглава