Рішення

від 30.03.2020 по справі 640/8591/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2020 року м. Київ №640/8591/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доУправління державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Управління державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області (04071, м. Київ, вул. Возжвиженська, 2, код ЄДРПОУ 08563659), в якому просить суд стягнути з Управління державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду від 07.11.2018 року у справі №826/4461/17 за період з 09.11.2018 року по 18.02.2017 року включно в розмірі 17 998, 40 грн. (сімнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто вісім гривень сорок копійок).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2018 року у справі № 826/4461/17, яка набрала законної сили, скасовано наказ № № 153 о/с-пр від 16.12.2016 Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого інспектора Сквирського районного відділу кримінально - виконавчої інспекції; зобов`язано поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора Сквирського районного відділу кримінально - виконавчої інспекції; зобов`язано Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, однак виконано постанову суду було лише 19.02.2019 року, а тому, як вважає позивач, він має право на виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в період з 09.11.2018 року по 18.02.2019 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.06.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва по справ №826/4461/17 набрало законної сили лише з 15.12.2018 року, а тому даі розрахунки позивача є невірними.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (04071, Київ, вул.Воздвиженська, 2) та Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції , в якому просив суд: скасувати наказ № № 153 о/с-пр від 16.12.2016 Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого інспектора Сквирського районного відділу кримінально - виконавчої інспекції; поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора Сквирського районного відділу кримінально - виконавчої інспекції;зобов`язати Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2018 у справі №826/4461/17 позов задоволено частково. Скасовано наказ № № 153 о/с-пр від 16.12.2016 Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області "Про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого інспектора Сквирського районного відділу кримінально - виконавчої інспекції". Поновлено ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді старшого інспектора Сквирського районного відділу кримінально - виконавчої інспекції Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (ЄДРПОУ 08563659). Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (ЄДРПОУ 08563659) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 112 640,20 (сто дванадцять тисяч шістсот сорок гривень 20 копійок). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

При цьому, судом зазначено, що рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора Сквирського районного відділу кримінально - виконавчої інспекції.

Спірні правовідносини виникли з приводу стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.11.2018 року по 18.02.2019 року включно в розмірі 17 998, 40 грн.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік; якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ч.6 ст.235 КЗпП України).

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Відповідно до ст.236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Обов`язок роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі не обумовлюється залежністю від причин, в тому числі їх поважності, внаслідок яких судове рішення виконано несвоєчасно.

Затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки; беззаперечним є і його обов`язок виплатити особі середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі (в разі наявності такої затримки).

Отже, з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов`язок щодо його виконання.

Враховуючи наведене, суд погоджується з доводами відносно того, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня винесення власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

При цьому, на переконання суду, приписи статті 236 КЗпПУ передбачають відповідальність саме за несвоєчасне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі, тобто у випадку, якщо таке поновлення було виконано несвоєчасно, то відповідно виникають підстави для виплати працівникові середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Ця норма передбачає обов`язок власника, а у сфері публічно-правових правовідносинах - суб`єкта владних повноважень, виплатити працівникові середній заробіток або різницю в заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. В цьому випадку орган, який розглядав спір, виносить ухвалу про виплату вказаного відшкодування.

Зазначена норма не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Отже, підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку є затримка власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі.

Відповідно до КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Разом з тим, постанову суду в частині поновлення позивача на посаді негайно не виконано.

Як свідчать матеріали справи, позивача було поновлено на посаді старшого інспектора Сквирського районного відділу кримінально-виконавчої інспекції Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області наказом від 19.02.2019 року №1/ос-19, таким чином період затримки виконання рішення суду необхідно обраховувати до 18.02.2019 року, оскільки саме 19.02.2019 року є днем виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді .

Частиною четвертою статті 257 КАС України законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Відповідно до ст. 5 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч. 2 ст. 65 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження").

У постанові від 23 травня 2015 року у справі № 21-63а15 Верховний Суд України, усуваючи неоднакове застосування положень статті 236 КЗпП у подібних правовідносинах, зазначив, що правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

З огляду на те, що рішення Окружного адміністративного суду в частині поновлення позивача на посаді негайно не виконане, суд вважає, що згідно ст. 236 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у порядку.

Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

Обставини щодо розміру середньоденної заробітної плати позивача встановлені, в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2018 року по справ №826/4461/17 та відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказування у даній справі.

Наведеним судовим рішенням встановлено, що останніми двома місяцями які було відпрацьовано позивачем є жовтень (20 робочих днів) та листопад (22 робочих дня) 2016 року, а нарахована заробітна плата за цей період (згідно довідки про доходи від 16.05.2018) становить 10284,62 грн. (по 5142,31 гривні за кожен з цих місяців).

Таким чином, середньоденна заробітна плата становить 10284,62/42=244,87 гривні.

Разом з тим, суд зазначає, що позивач не врахував затримку виконання рішення суду та компенсацію за вимушений прогул в період з 08.11.2018 по 18.02.2019 включно.

Кількість робочих днів за період з 08.11.2018 року по 18.02.2019 року становить 70 днів.

Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді, становить: 17140,90 грн. (244.87 грн. х 70 днів).

Суд звертає увагу на те, що відповідачем було поновлено позивача на посаді на виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва із затримкою сімдесят днів.

Враховуючи наведені приписи законодавства, з метою захисту прав позивача, суд вважає за доцільне, у зв`язку зі встановленими обставинами по справі, а саме затримку виконання відповідачем постанови суду від 07.11.2018 року, задовольнити позовні вимоги частково, з врахуванням наведених вище висновків.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з частиною 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Стягнути з Управління державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду від 07.11.2018 року у справі №826/4461/17 за період з 08.11.2018 року по 18.02.2017 року включно в розмірі 17140,90 грн. (сімнадцять тисяч сто сорок гривень 90 коп).

В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа