Постанова

від 26.03.2020 по справі 240/7822/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/7822/19

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос Оксана Валентинівна

Суддя-доповідач - Сушко О.О.

26 березня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Мацького Є.М. Залімського І. Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2019 року (м. Житомир, 28 серпня 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо відмови від 29.03.2019 №Н-1469/0-1091/0/22-19, у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства на території Коростенського району, за межами населених пунктів Бехівської сільської ради; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирський області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства на території Коростенського району, за межами населених пунктів Бехівської сільської ради.

Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2019 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що 01.12.2017, на виконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 у справі №806/1163/17 Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирський області видано наказ №6-6667/14-17-СГ про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою .

Відповідно до п.1 Наказу, надано дозвіл громадянці ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Коростенського району, за межами населених пунктів Бехівської сільської ради площею 2,00 га.

22.02.2018 ОСОБА_1 звернулася до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадастровий центр" із заявою про виконання землевпорядних робіт по виготовленню проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Коростенського району за межами населених пунктів Бехівської сільської ради.

Після розроблення проекту землеустрою, останній подано на погодження у порядку ст. 186-1 Земельного кодексу України.

26.06.2018 Відділом містобудування, архітектури, житлового-комунального господарства та будівництва управління економіки Коростенської районної державної адміністрації складено висновок № 67, яким проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 загальною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Коростенського району, за межами населених пунктів Бехівської сільської ради Житомирської області погоджується.

24.07.2018 Державним кадастровим реєстратором Тарасенко В.А. Коростенського відділу Головного управління Держгеокадастру у Житомирський області, виданий витяг № НВ-1805489502018 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, відповідно до якого земельній ділянці був наданий кадастровий номер 1822380600:05:000:0451, з цільовим призначенням (01.03) для ведення особистого селянського господарства, площею 2.00 га.

05.08.2018 представником позивача була подана заява до Головного управління Держгеокадастру у Житомирський області про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 загальною площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства на території Коростенського району, за межами населених пунктів Бехівської сільської ради, Житомирської області.

15.08.2018 Головне управлінням Держгеокадастру у Житомирський області надало відповідь № Ш-7841/0-4443/0/22-18, якою відмовлено в затверджені проекту з підстав недоліків які необхідно усунути.

Усунувши виявлені недоліки в проекті землеустрою ОСОБА_1 повторно звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Житомирський області для затвердження.

23.10.2018 Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирський області було надано відповідь № Ш- 10284/0-6113/0/22-18, якою відмовлено в затверджені проекту землеустрою з підстав недоліків які необхідно усунути.

Усунувши виявлені недоліки в проекті землеустрою ОСОБА_1 повторно звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Житомирський області для затвердження.

18.02.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирський області було надано відповідь № Н- 702/0-597/0/22-19, якою знову відмовлено в затверджені проекту землеустрою з підстав недоліків які необхідно усунути.

ОСОБА_1 звернулася до ТОВ "Кадастровий центр" з проханням усунути виявлені недоліки в проекті землеустрою та після їх усунення повторно звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Житомирський області.

За результатами розгляду заяви, 29.03.2019 Головне управління Держгеокадастру у Житомирський області надіслало позивачу лист № Н-1469/0-1091/0/22-19, яким відмовлено в затвердженні проекту землеустрою та запропоновано звернутися до розробника документації із землеустрою для усунення виявлених зауважень. При цьому, у листі вказано на наступні недоліки: підтвердити повноваження Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин щодо розпорядження земельною ділянкою, що відводиться так як відповідно до п.21 перехідних положень Земельного кодексу України установити, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських земель, що припинені вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розміщені. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, у відповідності ч. 1, 2 та 3 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Приписами ч. 1 та 2 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

В силу ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

За змістом ч. 6 та 7 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержані безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186-1 ЗК України.

Процедура погодження проекту землеустрою передбачає перевірку цього проекту на відповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації та прямо встановлює обов`язок компетентного органу здійснити одночасну перевірку дотримання всіх указаних вимог розробником проекту, і саме на цій стадії відповідний орган має повноваження відмовити в погодженні проекту землеустрою з наданням часу його розробнику на усунення визначеного вичерпного переліку недоліків проекту.

Перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту, а не його затвердження.

Як встановлено судом, що відповідач неодноразово відмовляв позивачу у затвердженні проекту землеустрою з підстав виявлених недоліків та пропонував після їх усунення повторно звернутися до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Разом з тим, 26.06.2018 Відділом містобудування, архітектури, житлового-комунального господарства та будівництва управління економіки Коростенської районної державної адміністрації складено висновок № 67, яким проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 загальною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Коростенського району, за межами населених пунктів Бехівської сільської ради Житомирської області погоджено.

В той же час, зауваження та пропозиції до проекту землеустрою у висновку відсутні. Даний висновки не був скасований та не визнаний нечинним на момент звернення позивача із заявою про затвердження проекту землеустрою.

Отже, такі висновки підтверджують відповідність вказаного проекту вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Тобто, проект землеустрою був погоджений у встановленому законодавством порядку.

Однак, незважаючи на це, в оскарженому листі від 29.03.2019 як на підставу для відмови у затвердженні проекту землеустрою відповідачем вказано на відсутність повноважень Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з розпорядження спірною земельною ділянкою посилаючись на п.21 Перехідних положень ЗК України.

Водночас, таке рішенням є протиправним, з огляду на таке.

Згідно п.21 перехідних положень ЗК України з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських земель, що припинені вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розміщені.

Тобто, землі колективних сільськогосподарських земель, що припинені вважаються власністю територіальних громад, саме на території яких вони розміщені.

В свою чергу, земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність, знаходиться за межами населених пунктів Бехівської сільської ради, а не на її території.

Також, матеріали справи свідчать, що позивач звернулась з заявою № 23/02-19/3 до Голови Бехівської сільської ради з проханням надати відповідь чи є повноваження у Бехівської сільської ради розпоряджатися земельною ділянкою під кадастровим номером 1822380600:05:000:0451, щодо передачі даної земельної ділянки у власність позивачу.

12.07.2019 Бехівською сільською радою Коростенського району Житомирської області, була надана відповідь №327/02-20, що Бехівська сільська рада є самостійною територіальною одиницею та до будь якої об`єднаної територіальної громади не відноситься. Розпорядником земель за межами населених пунктів сільська раде не була та на даний час не має жодних пояснень щодо користування цими землями.

Беручи до уваги викладене, посилання Головного управління Держгеокадастру у Житомирський області на той факт, що Бехівська сільська рада Коростенського району Житомирської області, є розпорядником земель визначених в Державному акті на право колективної власності на землю серії ЖТ 15-01-000001 від 28 грудня 1995 року, є безпідставними. Протилежного відповідачем не доведено.

За правилами ч. 9 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів ст. 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Таким чином, єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ст. 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку ст. 186-1 ЗК України, норми ст. 118 ЗК України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.05.2019 у справі №821/925/18.

Відтак, враховуючи приписи зазначених правових норм та правову позицію Верховного Суду, у Головного управління Держгеокадастру у Житомирської області були відсутні повноваження щодо перевірки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який вже є погодженим.

Тобто, уповноважений орган - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області зобов`язаний у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання йому у власність.

Отже, відмовляючи позивачу у затвердженні проекту землеустрою, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені ЗК України, без дотримання вимог ч.3 ст.2 КАС України, а тому є підстави для визнання протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність позивачу земельної ділянки площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства на території Коростенського району, за межами населених пунктів Бехівської сільської ради.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність позивачу земельної ділянки площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства на території Коростенського району, за межами населених пунктів Бехівської сільської ради, слід зазначити таке.

Посилання представника відповідача на те, що прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою є дискреційними повноваженнями управління є безпідставним, з огляду на наступне.

Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 826/7631/15.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". При цьому дискреційні повноваження, в тому числі органів місцевого самоврядування, завжди мають межі, встановлені законом.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16.

У межах даної справи, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Відповідач в межах даної справи відповідач неодноразово надав позивачу формальну відмову з підстав, не передбачених діючим законодавством на етапі затвердження проекту землеустрою.

Оскільки процес надання позивачу відмов у затвердженні проекту землеустрою з формальних підстав може бути досить тривалим, то в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області затвердити проект землеустрою.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №808/3082/17, від 31 січня 2019 року у справі №815/2488/17, від 06 березня 2019 року у справі №1640/2592/18.

Стосовно клопотання представника позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5400,00 грн., то слід зазначити таке.

В силу ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 цієї ж статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Частиною 5 цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, витрати на правничу допомогу адвоката мають бути:

- пов`язаними з конкретною справою;

- співмірними із: складністю справи, що визначається предметом спору, обсягом дослідження доказів, тривалістю розгляду справи, тощо; ціною позову; обсягом наданих послуг, що має бути підтверджено актами наданих послуг, актами виконаних робіт, тощо; витраченим часом адвоката на надання правничої допомоги;

- підтверджені належними доказами, а саме: квитанцією до прибуткового касового ордера, платіжним дорученням з відміткою банку або іншим банківським документом, касовим чеком, тощо.

На підтвердження понесених витрат до матеріалів справи долучено копію договору про надання професійної правничої допомоги №02/05-19 від 02.05.2019 між Адвокатським об`єднанням "Лігал Фокс" та позивачем; копію акту наданих послуг від 18.06.2019 до договору від 04.10.1018 №М/04/10/18; рахунок -фактуру №3 від 12.07.2019 на суму 5400,00 грн. ; квитанцію №0.0.1412960904 на суму 5400,00 грн.

Водночас, з наданого договору про професійну правничу допомогу відсутня інформація у якій конкретно справі Адвокатським об`єднанням "Лігал Фокс" буде надаватися позивачу така допомога.

Така інформація відсутня і у акті наданих послуг .

Крім того, з вказаного акту вбачається, що такий складений між Адвокатським об`єднанням "Лігал Фокс" та Фермерським господарством "Коростенське молоко" в особі голови Новікової А.В.

Тобто, Замовником у даному випадку за актом є Фермерське господарство "Коростенське молоко" та вартість наданих послуг розрахована по іншій справі №279/5007/18.

Також, у акті вказано, що він складений до договору №М/04/10/18 від 04.10.2018, в той час, коли договір між Адвокатським об`єднанням "Лігал Фокс" та позивачем укладено 02.05.2019 за №02/05-19.

Відтак, акт про надання послуг та договір про надання професійної правничої допомоги не узгоджуються між собою, оскільки жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати до відшкодування, акт про надання правничої допомоги не містить.

Враховуючи те, що наданими до суду документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено, то cуд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.05.2018 у справі 821/1594/17.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Сушко О.О. Судді Мацький Є.М. Залімський І. Г.