Постанова

від 30.03.2020 по справі 910/15049/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" березня 2020 р. Справа № 910/15049/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Попікової О.В.

суддів: Євсікова О.О.

Корсака В.А.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Юніверс

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 (повний текст рішення складено 09.01.2020)

у справі №910/15049/19 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аванті Груп

до Товариства з обмеженою відповідальністю Юніверс

про стягнення 69 244,86 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю Аванті Груп (надалі ТОВ Аванті Груп /позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Юніверс (надалі ТОВ Юніверс /відповідач/скаржник) 54320,80 грн . основної заборгованості, 13157,77 грн. пені, 1142,47 грн. 3% річних, 623,82 грн. витрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на несплату відповідачем послуг з ремонту транспортного засобу, що належить відповідачу. На підтвердження передачі позивачу транспортного засобу на ремонт, а також на виконання позивачем робіт, позивач посилається на наряд-замовлення №ОК-00000688 на технічне обслуговування ДТЗ, рахунок-фактуру №ОК- 000001447 від 07.03.2019 на суму 73320,80 грн., акт приймання-передачі виконаних робіт №ОК-000001252 від 26.03.2019 на суму 73320,80 грн. без зауважень відповідача відносно виконаних робіт, гарантійний лист відповідача.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 у даній справі позов задоволений частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 54320,80 грн. основного боргу, 1142,47 грн. 3% річних, 623,82 грн. інфляційних втрат; в стягненні пені у сумі 13157,77 грн. відмовлено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано наявності у останнього заборгованості у розмірі 54320,80 грн., яка виникла на підставі укладеного в спрощений спосіб між сторонами у справі договору, а відтак і обґрунтованості нарахування в порядку статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат. Відмовляючи у задоволенні стягнення пені, місцевий господарський суд зазначив про те, що така штрафна санкція не передбачена сторонами у договорі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Відповідач, не погоджуючись із вказаним рішенням суду, подав до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. В обґрунтування підстав апеляційної скарги, скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Позивач стверджує, що: - суд першої інстанції не врахував, що відповідач не отримував акта приймання-передачі робіт і не підписував його; - суд не дослідив, що договором №ТО-332 на технічне обслуговування та виконання ремонтних робіт від 21.01.2004 передбачено, саме акт приймання-передачі робіт підтверджує виконання замовлених робіт та визначає остаточну ціну виконаних робіт і наданих послуг; - суд невірно застосував статті 525, 526, 638 ЦК України та статті 180, 181, 193 ГК України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.01.2020 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Попікова О.В., судді: Євсіков О.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Юніверс на рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 у справі №910/15049/19 залишено без руху; скаржнику запропоновано усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: доплатити судовий збір.

10.02.2020 на адресу Північного апеляційного господарського суду від ТОВ Юніверс надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи, а саме: платіжного доручення №24 від 05.02.2020, із якого вбачається, що товариством усунуто недоліки апеляційної скарги, що спричинили залишення її без руху.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Юніверс на рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 у справі №910/15049/19; розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), сторонам у справі запропоновано надати відзив, відповідь на відзив, інші документи та заяви.

Позиції учасників справи.

Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

05.03.2019 між ТОВ "Аванті Груп" та ТОВ "Юніверс" був укладений договір надання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортного засобу в спрощений спосіб, про що свідчить наряд-замовлення на технічне обслуговування від 05.03.2019 №ОК-00000688, відповідно до якого належний відповідачу транспортний засіб - автобус MAN R 08 Lions, державний номерний знак НОМЕР_1 , було передано позивачу для проведення ремонту.

07.03.2019 ТОВ "Аванті Груп" виставило ТОВ "Юніверс" відповідний рахунок-фактуру від року № ОК-000001447 на оплату послуг по технічному обслуговуванню та ремонту наведеного транспортного засобу на суму 73320,80 грн. (з ПДВ).

26.03.2019 сторони підписали акт прийому-передачі виконаних робіт №ОК-000001252 на суму 73320,80 грн., згідно з яким відповідач прийняв надані послуги без будь-яких зауважень та претензій; вказаний акт підписаний зі сторони ТОВ Юніверс Світличним Володимиром Олексійовичем.

Повноваження Світличного Володимира Олексійовича підтверджуються наявною в матеріалах справи довіреністю від 26.03.2019 №1, підписаною керівником та головним бухгалтером ТОВ Юніверс .

ТОВ Юніверс за отримані послуги на день передання йому відремонтованого транспортного засобу оплату не здійснив, проте надав виконавцю гарантійний лист від 26.03.2019 №13, відповідно до якого гарантував оплатити вартість послуг до 28.03.2019.

10.05.2019 позивач направив відповідачу в порядку статті 530 ЦК України претензію №27-А/03-126, в якій вимагав оплатити наявну у відповідача заборгованість у розмірі 73320,80 грн., яка не отримана відповідачем та була повернута відправнику у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання.

Відповідно до платіжних доручень №415 від 02.08.2019 та №429 від 19.08.2019, в призначенні яких зазначено: Сплата за діагностику автобуса та запчастини зг. р/ф №№ОК-000001447 від 07.03.2019 , відповідач сплатив позивачу 19000,00 грн., у зв`язку з чим несплаченим залишився борг у сумі 54320,80 грн. (73320,80 грн. - 19000,00 грн.).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, за приписами ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), є договір.

Відповідно до ч. 1 статті 173 Господарського кодексу України (ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі договору про надання послуг, укладеного у спрощений спосіб, а саме: наряду-замовлення на технічне обслуговування ДТЗ на СТО ТОВ Аванті Груп від 05.03.2019 №ОК-00000688, відповідно до якого відповідач (замовник/клієнт) доручив ТОВ Аванті Груп здійснити поточний ремонт ДТЗ - MAN Автобус R08 Lions Coach, державний номер НОМЕР_1 .

Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, приймаючи до уваги обставини, що були встановлені місцевим господарським судом та перевірені апеляційним господарським судом щодо підписання сторонами за результатом виконаних позивачем ремонтних робіт акта прийому-передачі виконаних робіт (відкритого 07.03.2019, закритого 26.03.2019) без зауважень з боку відповідача щодо якості та вартості цих робіт, у відповідача виник обов`язок з оплати цих робіт.

Факт визнання відповідачем боргу перед позивачем у розмірі 73320,80 грн. згідно з рахунком-фактурою №ОК-000001447 також підтверджується гарантійним листом №13 відповідача від 26.03.2019, в якому останній гарантував сплату вказаної суми позивачу до 28.03.2019 , актом звірки взаємних розрахунків станом на 26.03.2019, підписаним як позивачем, так і відповідачем без зауважень, а також здійсненням відповідачем часткового погашення заборгованості на суму 19000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи та досліджених судом апеляційної інстанції платіжними дорученнями №415 від 02.08.2019 на суму 10000,00 грн. та №429 від 19.08.2019 на суму 9000,00 грн., в призначенні платежу в яких міститься посилання на рахунок-фактуру №000001447.

За наведених обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо доведеності вимог позивача про наявність у відповідача основної заборгованості перед ним у розмірі 54320,80 грн. (73320,80 грн. - 19000,00 грн.).

При цьому колегія суддів визнає непереконливими доводи відповідача про те, що він не підписував акт приймання-передачі виконаних робіт від 26.03.2019, оскільки вказаний акт містить підпис представника замовника/клієнта (тобто відповідача) Світличного Володимира Олексійовича, який діяв на підставі довіреності №1 від 26.03.2019, підписаної, як вказувалося вище, директором та головним бухгалтером відповідача.

Разом з тим приписами статті 241 ЦК України визначено, що навіть якщо правочин вчинений з перевищенням повноважень, особа, від імені якої діяв такий представник, може схвалити такі дії свого представника. Схвалення таких дій представника можливе у різних формах: 1) схвалення шляхом заявлення про це; 2) схвалення мовчазною згодою; 3) схвалення шляхом здійснення, так званих, конклюдентних дій, що свідчать про прийняття правочину.

При цьому, якщо навіть припустити, що представник відповідача Світличний В.О. перевищив свої повноваження, підписуючи акт прийому-передачі виконаних робіт №ОК-000001252 від 07.03.-26.03.2019, то, як вказувалося вище, відповідач, після підписання його представником вказаного акту, своїми діями як то: наданням гарантійного листа №13 від 26.03.2019, підписанням з позивачем акту звірки розрахунків станом на 26.03.2019, схвалив та прийняв такі дії у розумінні приписів статті 241 ЦК України.

Крім того колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на укладений 21.04.2014 між сторонами у справі договір №ТО-332 на технічне обслуговування та виконання ремонтних робіт, оскільки, як вказувалося вище, по-перше, спір у даній справі виник на підставі іншого договору, укладеного сторонами у спрощений спосіб 07.03.2019; по-друге, жоден документ, який надавався сторонами до матеріалів справи (гарантійний лист, рахунок-фактура, акт прийому-передачі, акт звіряння взаємних розрахунків, платіжні доручення ) не містить будь-яких послань на договір №ТО-332 від 21.04.2014. Разом з тим колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що суд першої інстанції неправильно визначився із характером спірних відносин, які склалися між сторонами у справі, оскільки, як стверджує скаржник, суд першої інстанції не надав оцінки укладеному між сторонами договору №ТО-332 від 21.04.2014, з наступних підстав. Як встановив місцевий господарський суд та підтверджується матеріалами справи, відповідач не надав до суду першої інстанції жодного договору, укладеного з позивачем, за №ТО-0332 від 21.04.2014, а лише посилався на нього у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 та 4 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з приписами статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 та 4 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Отже, відповідач, зазначаючи про наявність будь-якого іншого договору у суді першої інстанції, виходячи з наведених норм, мав би подати відповідний договір на підтвердження таких тверджень до суду першої інстанції для його дослідження останнім у сукупності з іншими матеріалами справи, чого відповідачем зроблено не було, а тому твердження скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, про встановлення невірного характеру правовідносин між сторонами у справі, не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Стосовно клопотання відповідача про витребування у позивача оригіналу акта прийому-передачі виконаних робіт №ОК-000001252 на суму 73320,80 грн., а також витребування примірника оригіналу доручення та/або іншого документа, на підставі якого були підписані акти прийому-передачі виконаних робіт №ОК-000001252 на суму 73320,80 грн., апеляційна інстанція не вбачає правових підстав для його задоволення з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що надані позивачем копії документів на підтвердження надання ним послуг з ремонту транспортного засобу відповідача, засвідчені відповідно до вимог ч. 5 статті 91 ГПК України.

Приписами ч. 6 статті 91 ГПК України передбачено, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідач при розгляді справи у суді першої інстанції не скористався своїм правом відповідно до ч. 6 статті 91 ГПК України та не заперечив проти оригінальності наданих позивачем доказів, тому апеляційним господарським судом не беруться до уваги посилання відповідача на неналежність цих доказів.

Згідно ч. 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 3 статті 269 ГПК України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Аналіз наведеної норми процесуального права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести скаржник).

Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Таким чином, суд апеляційної інстанції досліджує нові докази, якщо визнає, що вони не могли бути надані суду першої інстанції або відмова в їх прийнятті визнана необґрунтованою. Висновок про визнання чи невизнання цих обставин такими, що мають значення для розгляду справи, має бути викладений в судовому рішенні.

В той же час, додаючи до апеляційної скарги договір №ТО-332 від 21.04.2014 та частково обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу наявністю вказаного договору, не надав жодних пояснень, доказів, клопотань, як того вимагає ч. 3 статті 269 ГПК України, в обґрунтування неможливості подання цього договору до суду першої інстанції з наведенням причин, які об`єктивно заважали йому це зробити та не залежали від нього, що унеможливлює дослідження вказаного договору на стадії апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи, що правовідносини сторін у справі виникли на підставі договору, укладеного у спрощений спосіб, тобто, як встановлено статтею 181 ГК України - шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, гарантійним листом №13 від 26.03.2019 відповідач гарантував строк виконання ним грошового зобов`язання за рахунком-фактурою №ОК-000001447 від 07.03.2019 до 28.03.2019, позивач не заперечував щодо виконання відповідачем грошового зобов`язання до вказаного строку, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання з 29.03.2019.

Згідно з ч.1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 915/14/17).

Отже, враховуючи, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, є вірним висновок місцевого господарського суду про нарахування на суму заборгованості 3% річних та інфляційних втрат за весь час прострочення у розмірі 1142,47 грн. 3% річних та 623,82 грн. інфляційних втрат. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розміри стягнутих з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, та встановлено, що вказані суми обраховані з урахуванням часткової сплати відповідачем основної заборгованості на суму 19000,00 грн.

Згідно з ч. 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до ч.ч. 1 та 3 статті 549 ЦК України та ч. 1 статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня ), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ч.ч. 4 та 6 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

В той же час, як вірно встановив місцевий господарський суд, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження погодження сторонами в письмовій формі такої штрафної санкції як пеня і відповідно розміру останньої за порушення виконання боржником грошового зобов`язання, що унеможливлює задоволення такої позовної вимоги позивача.

Відповідно до положень ч. 3 статті 13 та ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтями 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 у справі №910/15049/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги у відповідності до статті 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Юніверс на рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 у справі №910/15049/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 у справі №910/15049/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/15049/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 30.03.2020.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді О.О. Євсіков

В.А. Корсак