Рішення

від 30.03.2020 по справі 910/766/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.03.2020Справа № 910/766/20 Господарський суд міста Києва в складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю НОВІ ПРОДУКТИ (01033, м. Київ, Спортивна площа, 3, код ЄДРПОУ 33234957)

до Товариства з обмеженою відповідальністю ДЖІ ФТ ГРУП (03065, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, 10, код ЄДРПОУ 40430290)

про стягнення 10 004,40 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю НОВІ ПРОДУКТИ звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до ДЖІ ФТ ГРУП про стягнення суми сплаченої передоплати у розмірі 10 004,40 грн, у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань з проведення ремонтних робіт за договором № 01/12/17 від 01.12.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/766/20, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю ДЖІ ФТ ГРУП за адресою: 03065, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, 10, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас, суд звертає увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду 03.03.2020 року з відміткою у довідці відділення поштового зв`язку на відповідному конверті "за закінченим терміном зберігання" - 29.02.2020 року.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України суд дійшов висновку, що днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі від 27.01.2020 року у справі № 910/766/20 є 29.02.2020 року.

Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 16.03.2020 року (включно).

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, Господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 27.02.2020 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

01.12.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю НОВІ ПРОДУКТИ (надалі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДЖІ ФТ ГРУП (надалі - відповідач, виконавець) укладено договір № 01/12/17 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, в порядку, в строки та на умовах визначених цим договором відповідач зобов`язується проводити технічне обслуговування, діагностику і ремонт вантажопідйомної техніки позивача, перелік якої визначається сторонами в додатку № 1 до цього договору.

Згідно з п. 1 додатку № 1 до договору, на виконання умов п. 1.1. договору сторони погодили перелік вантажопідйомної техніки позивача, технічне обслуговування, діагностику і ремонт якої зобов`язується проводити відповідач, а саме:

- Електро-навантажувач OM XE15 3AC

- Електро-навантажувач OM XE18 3AC

- Електро-навантажувач OM XG25

- Електро-навантажувач STILL R20-15

- Електро-навантажувач STILL RX-50-15

- Електро-навантажувач STILL RX20-16P

- Дизель-наватажувач STILL R70-16

- Електро-штабелер Crown E&R 5000-2.0

- Електро-штабелер STILL FM-X20

- Електро-проводковий штабелер OMG 710 FS

Згідно з п. 2.1. договору, роботи та замовлення товару проводяться за попередньою заявкою позивача, яка надсилається одним із способів: за допомогою телефону, факсу або електронної пошти.

Відповідно до п.2.2. договору підтвердженням прийняття заявки відповідачем до виконання є надання відповідачем рахунку-фактури.

Пунктом 2.3. договору передбачено, що роботи проводяться за адресою позивача: 19200, Черкаська область, м. Жашків, вул. Перемоги, 10, або за адресою: 03113, м. Київ, вул. М. Василенка, 1. Місто проведення робіт визначається за погодженням сторін.

Відповідно до п. 2.5. договору, терміни надання послуг складає 2 дні з моменту отримання письмової заявки вид позивача. Сторонами можуть додатково погоджуватись інші строки надання послуг.

Згідно з п.3.1. договору ціни на товар визначаються сторонами як договірні. Кількість та ціна товару вказуються в рахунка-фактурах. Загальна сума договору складається з суми вартості всіх поставок та наданих послуг/виконаних робіт. Вартість наданих послуг/виконаних робіт вказується в акті виконаних робіт.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що розрахунки за надані відповідачем позивачу послуги проводяться в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача протягом 5 (п`яти) банківських днів після підписання позивачем акту прийому-передачі виконаних робіт згідно виставленого рахунку. Вартість виконаних відповідачем робіт визначається згідно попередньої калькуляції, яка розраховується, виходячи з акту огляду та дефекації. Розрахунки виконуються в залежності від вартості робіт за надані послуги.

Згідно з п.6.2. договору позивач здійснює оплату за товар у наступному порядку: 50% від вартості товару (відповідно до наданого рахунку-фактури) протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання такого рахунку-фактури (п.6.1. договору); решта 50% від вартості товару (відповідно до наданого рахунку-фактури) перераховуються на розрахунковий рахунок відповідача протягом 5 (п`яти) банківських днів після отримання товару позивача в пункті поставки товару (п.6.2.2. договору).

Відповідно до п.11.1. цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє дог 31.12.2018, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. У випадку, якщо кожна із сторін не заявить про свій намір розірвати цей договір за 30 днів до його закінчення, договір вважається пролонгованім на наступний і кожний слідуючий календарний рік на тих же умовах.

З метою належного виконання договору, сторони погодили надання відповідачем позивачу послуг, визначених заказ-нарядом № АК 0301.1/18 від 03.01.2018 року на загальну суму 14 292, 00 грн.

На виконання п.2.2. договору, на підставі отриманого заказ-наряду відповідачем було виставлено позивачу рахунок № АК-118 від 26.01.2018 на суму 14 292, 00 грн.

05.02.2018 позивачем оплачено відповідачу суму и розмірі 10 004, 40 грн, що підтверджується платіжним дорученням № D525610 від 05.02.2018, копія якого міститься в матеріалах справи.

12.02.2018 позивачем передано відповідачу запчастини до редуктора, що підтверджуються актом прийому-передачі запчастин № 1 від 12.02.2018, копія якого міститься в матеріалах справи.

13.06.2018 позивачем направлено відповідачу клопотання № 384, відповідно до якого останній просить повернути грошові кошти в розмірі 10 004, 40 грн, у зв`язку з невиконанням виконавцем ремонтних робіт редуктора та порушення задекларованих строків проведення робіт.

12.07.2019 позивач звернувся до відповідача із претензією № 995, в якій просив терміново повернути суму попередньої оплати у розмірі 10 004, 40 грн.

Однак, станом на дату подання позовної заяви жодної відповіді від відповідача не надійшло та грошових коштів ним не повернуто.

Проаналізувавши матеріали справи, норми чинного законодавства, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, судом встановлено наступне.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, між сторонами укладено договір підряду, а відтак виникли відносини, які підпадають під правове регулювання Глави 61 Цивільного кодексу України.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов`язань з виконання ремонтних робіт, у зв`язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 10 004, 04 грн.

Договір є договором підряду, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 61 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За змістом ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно з ч. 2 ст. 854 Цивільного кодексу України підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем було сплачено відповідачу 10 004, 40 грн, що підтверджується платіжним дорученням № D525610 від 05.02.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 839 Цивільного кодексу України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення, строки виконання роботи або її окремих етапів (ст.ст. 843, 846 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 846 Цивільного кодексу України якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З урахуванням умов п.2.5. договору, відповідач повинен був виконати роботи в строк до 14.02.2018.

Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту виконання робіт з ремонту привода руху навантажувача STILL R70-16.

Згідно частини 2 ст. 570 Цивільного кодексу України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/45382/17.

Враховуючи встановлені обставини щодо невиконання відповідачем зобов`язань за договором № 01/12/17 від 01.12.2017, та не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані, а також беручи до уваги той факт, що рішення не може ґрунтуватись на припущеннях, суд дійшов висновку про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю НОВІ ПРОДУКТИ в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2019 року встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство. Попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву на позов, справа згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України буде розглянута за наявними в ній матеріалами.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 46 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів суду не надав.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором (ч.2 ст. 193 ГК України).

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2 102, 00 грн відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДЖІ ФТ ГРУП (03065, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, 10, код ЄДРПОУ 40430290) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю НОВІ ПРОДУКТИ (01033, м. Київ, Спортивна площа, 3, код ЄДРПОУ 33234957) суму попередньої оплати - 10 004 (десять тисяч чотири) грн 40 коп. та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. витрат на сплату судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено: 30.03.2020

Суддя І.О. Андреїшина