Рішення

від 30.03.2020 по справі 910/18939/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.03.2020Справа № 910/18939/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІП ХАБ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРП СЕРВІС"

про стягнення 47842,13 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКВІП ХАБ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРП СЕРВІС" про стягнення 47842,13 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по договору поставки №1308 від 13.02.2019.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 03.01.2020 зазначену позовну заяву залишив без руху, встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.

23.01.2020 через канцелярію суду позивачем подано заяву про усунення недоліків, допущених при поданні до суду позову. З урахуванням усунених позивачем недоліків, позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 40502,40 грн, пені у розмірі 5307,43 грн, інфляційних збитків у розмірі 1100,19 грн, 3% річних у розмірі 932,11 грн.

Враховуючи, що позивачем було усунуто недоліки, допущені при поданні до суду позову, позовна заява відповідає вимогам, викладеним у ст.ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відкриття провадження у справі.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.01.2020 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/18939/19, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

18.02.2020 на через канцелярію суду від позивача надійшли довідка про стан заборгованості відповідача за договором поставки №1308 від 13.02.2019; оригінали (для огляду судом) доданих до позову договору поставки №1308 від 13.02.2019, експрес-накладних №59998075072701, №59000400954838, №59000400656036, акту приймання-передачі товару від 16.02.2019, довіреності від 12.02.2019; та пояснення щодо відсутності підпису на поданій разом із позовом видатковій накладній №06 від 15.02.2019.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач відзиву на позов не надав. Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 28.01.2020, направленою на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У відповідності до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвала суду від 03.01.2020 повернута на адресу суду поштовим відділенням зв'язку з посиланням на відсутність адресата.

Отже, за змістом пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, вказана ухвала вручена відповідачу та відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Ураховуючи вище наведене, суд прийшов до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

13.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КОРП СЕРВІС" (покупець, відповідач) Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКВІП ХАБ" (постачальник, позивач) укладений договір поставки №1308 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар в кількості, відповідної якості і за ціною в порядку і строки, передбачені даним договором, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах, визначених в цьому договорі.

Найменування товару, кількість, асортимент, комплектність та інші характеристики товару, вартість товару, який поставляється згідно з цим договором, вказується у відповідних специфікаціях та накладних на товар, що є невід'ємною частиною цього договору (п.1.2. договору).

Ціна товару не може бути змінена постачальником в односторонньому порядку. Загальна вартість поставленого за цим договором товару визначається на підставі всієї вартості товару, зазначеної в накладних на товар, за якими покупцем був отриманий товар (п.1.3., п.1.4. договору).

Відповідно до п.2.3. договору, постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару своїми силами і за свій рахунок, відповідно до базисних умовах поставки D.D.P. (Правила ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року) на склад Покупця, за адресою: м. Запоріжжя вул. Сергія Серікова, 30.

Постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару в строк не пізніше 5 (п'яти) календарних днів з моменту подачі покупцем заявки на поставку товару, якщо інший строк письмово не погоджено сторонами (п.2.4. договору).

Поставка вважається завершеною з моменту отримання товару покупцем (п.2.5. договору).

У специфікації №1 до договору сторони погодили найменування товару, його кількість та вартість. Так, згідно із Специфікацією до договору, відповідач мав поставити товар - комплект відеоспостереження Hikvision Standart у кількості 8 шт вартістю 40502,40 грн.

У пункті 2.7. договору сторони погодили, що постачальник зобов'язується в момент поставки надати покупцеві наступні документи на товар, що поставляється: накладну на товар; документи, що підтверджують якість товару (сертифікат якості, відповідності, декларація тощо); товарно-транспорту накладну.

У відповідності до п.3.2. договору, оплата за цим договором здійснюється покупцем на умовах відстрочення платежу протятої 5 (п'яти) календарних дня з дати поставки партії товару.

Позивач зазначає, що 15.02.2019 товар направлений через компанію-перевізника "Нова пошта" за адресою, вказаною у п.2.3. договору: м.Запоріжжя вул. Сергія Серікова, 30, в підтвердження чого позивачем надано експрес-накладну №59998075072701.

У підтвердження того, що 18.02.2019 товар отримано представником ТОВ "КОРП СЕРВІС", позивач надав суду роздруківку з сайту "Нова пошта" (https://novaposhta.ua) щодо відстеження відправлення, зворотну експрес-накладну №59000400954838, згідно із якою повернуто документи: підписаний з боку відповідача акт приймання-передачі товару від 16.02.2019, довіреність від 12.02.2019 року.

Позивач стверджує, що фактична передача товару відповідачу відбулася 18.02.2019 з підписанням повноважними представниками двостороннього акту приймання-передачі товару, датованого 16.02.2019, направленого позивачем разом із товаром. Однак, підписана з боку постачальника видаткова накладна №06 від 15 лютого 2019 року, яка направлена відповідачу разом із товаром, останнім позивачу не повернута.

Позивач направив на адресу відповідача претензії №30/02 від 28.02.2019 та №148/10 від 02.10.2019 про оплату суми заборгованості за договором.

Однак, відповідач відповіді на претензії не надав, заборгованість по договору поставки №1308 від 13.02.2019 у сумі 40502, 40 грн не сплатив.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по договору, позивач звернувся до суду із вимогами про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 40502,40 грн. Окрім того, внаслідок прострочення відповідачем грошового зобов'язання позивачем заявлені до стягнення пеня у сумі 5307,43 грн, інфляційних втрат у сумі 1100,19 грн, 3% річних у сумі 932,11 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В підтвердження поставки відповідачу товару на суму 40502,40 грн позивач надав суду видаткову накладну №06 від 15.02.2019, акт приймання-передачі товару від 16.02.2019, довіреність від 12.02.2019 року.

Видаткова накладна №06 від 15.02.2019 з боку відповідача не підписана.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У пункті 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 визначено, що господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно із п. 2.4. Положення, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до п. 2.5. Положення, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

За поясненнями позивача, 15.02.2019 товар направлений через компанію-перевізника "Нова пошта" за адресою, вказаною у п.2.3. договору: м.Запоріжжя вул. Сергія Серікова, 30, в підтвердження чого позивачем надано експрес-накладну №59998075072701. За доводами позивача, товар отримано відповідачем 18.02.2019, на підтвердження чого позивач надав суду роздруківку з сайту "Нова пошта" (https://novaposhta.ua) щодо відстеження відправлення, зворотну експрес-накладну №59000400954838, згідно із якою, як вказує позивач, повернуто документи: підписаний з боку відповідача акт приймання-передачі товару від 16.02.2019 та довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей від 12.02.2019.

Дослідивши акт приймання-передачі товару від 16.02.2019, судом встановлено, що вказаний акт містить відомості про найменування товару, його кількість та вартість. У пункті 2 акту приймання-передачі товару від 16.02.2019 вказано, що підписанням вказаного акту постачальник підтверджує факт поставки покупцю та покупець підтверджує факт отримання товару від постачальника відповідно до специфікації на загальну суму 40502,40 грн.

Акт приймання-передачі товару від 16.02.2019 містить підписи від постачальника та покупця. З боку покупця акт підписаний Долиніною М.В., уповноваженою на отримання товарно-матеріальних цінностей від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРП СЕРВІС" згідно із довіреністю від 12.02.2019.

Заперечень з боку відповідача щодо акту приймання-передачі товару від 16.02.2019 матеріали справи не містять.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

В практиці Європейського суду з прав людини також трапляються рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 р. (заява № 59166/12) Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що "У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Надавши оцінку поданим позивачем доказам, дослідивши зміст акту приймання-передачі товару від 16.02.2019, з огляду на те, що відповідачем не надано жодних доказів в спростування обставини наведених у позові, суд вважає, що позивачем підтверджено факт поставки товару на суму 40502,40 грн та отримання його відповідачем 18.02.2019.

У відповідності до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом пункту 3.2. договору, оплата за цим договором здійснюється покупцем на умовах відстрочення платежу протятої 5 (п'яти) календарних дня з дати поставки партії товару.

Доказів оплати заборгованості у сумі 40502,40 грн відповідачем суду не надано.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів, з цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене вище, оскільки матеріалами справи підтверджується невиконане зобов'язання за договором поставки у сумі 40502,40 грн, доказів оплати вказаної суми заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 40502,40 грн.

У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання позивачем здійснено нарахування пені у сумі 5307,43 грн (нарахована за загальний період з 24.02.2019 по 01.12.2019), інфляційних втрати у сумі 1100,19 грн (нараховані за березень 2019 року по листопад 2019 року) та 3% річних у сумі 932,11 грн (нараховані за загальний період з 24.02.2019 по 01.12.2019).

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно із розрахунком, доданим до позову позивач здійснює нарахування пені та 3% річних за період 24.02.2019 по 01.12.2019.

Оскільки товар отриманий відповідачем 18.02.2019, то відповідач мав здійснити оплату товару у строк до 23.02.2019.

Відповідно до ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

За таких обставин, оскільки останнім днем закінчення строку є перший за ним робочий день - 25.02.2019, то нарахування пені та 3% річних слід здійснювати з 26.02.2019.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за поставлений товар передбачена у пп.7.1.1. договору, згідно із яким, за несвоєчасну оплату товару, покупець сплачує пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від вартості неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару за кожний день прострочення.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

За змістом пп.7.1.1. договору вбачається, що сторони, реалізуючи при укладенні договору своє законодавчо визначене право забезпечення виконання грошових зобов'язань встановленням відповідальності у вигляді пені, не узгодили іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховується пеня.

Позивачем, у порушення приписів ч. 6 ст. 232 ГПК України, нарахована пеню за порушення строків оплати за періоди, які перевищують шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.

За таких обставин, оскільки сторони не передбачили іншого періоду нарахування пені, аніж шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України), то визначений позивачем період нарахування пені обмежується шестимісячним строком, а тому правильним періодом нарахування пені є 26.02.2019 по 26.08.2019.

Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що сума пені становить 3545,35 грн, у зв'язку із чим, позовні вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга". (п.п.3.2 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 26.02.2019 по 01.12.2019 судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у сумі 928,78 грн.

Розрахунок інфляційних втрат у сумі 1100,19 грн є арифметично правильним у зв'язку із чим суд задовольняє вимоги у цій частині у повному обсязі.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені вище обставини, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІП ХАБ" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРП СЕРВІС".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 231, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРП СЕРВІС" (03142, м. Київ, ВУЛИЦЯ АКАДЕМІКА ДОБРОХОТОВА, будинок 15, квартира 70; ідентифікаційний код 42554487) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІП ХАБ" (54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, ВУЛИЦЯ МОСКОВСЬКА, будинок 24; ідентифікаційний код 39877824) заборгованість у розмірі 40502,40 грн, пеню у розмірі 3545,35 грн, інфляційні втрати у розмірі 1100,19 грн, 3% річних у розмірі 928,78 грн та судовий збір в розмірі 1850,11 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Дата складення повного тексту рішення: 30.03.2020.

Суддя О.В. Гулевець