Рішення

від 25.03.2020 по справі 918/134/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/134/20

Господарський суд Рівненської області у складі судді Романюк Ю.Г. при секретарі судового засідання Ножняк Л.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-пласт" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт дім"

про стягнення заборгованості в сумі 41 235 грн. 16 коп.

в засіданні приймали участь:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вектор-пласт" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт дім" (далі - відповідач) заборгованості в розмірі 41 235 грн. 16 коп., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань по оплаті за поставлений товар.

Ухвалою суду від 18 лютого 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи призначено на 10.03.2020 року.

Ухвалою суду від 10.03.2020 року розгляд справи відкладено на 25.03.2020 року.

У судове засідання 25.03.2020 року представник позивача не з`явився. Однак, 23.03.2020 року подав через канцелярію суду заяву про розгляд справи за його відсутності та зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Крім того, подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, заявлених позивачем витрат на правничу допомогу у справі №918/134/20 у розмірі 6 500,00 грн.

У засідання представник відповідач не з`явився, відзиву на позовну заяву не надав. Про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. До суду повернувся конверт з ухвалою суду від 10.03.2020 року з відміткою поштового зв`язку "адресат вибув".

Судом були вчинені всі належні дії для повідомлення Відповідача про призначені судові засідання - відповідні ухвали суду надсилалися на адресу зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 33023, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Соборна, буд. 2А.

Органом поштового зв`язку повернуто ухвали суду з відмітками "адресат не значиться" та "адресат вибув", що підтверджується повідомленнями поштового зв`язку, які знаходяться в матеріалах справи.

Згідно ч. 7 ст. 120, п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місце проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до п. 99 постанови КМУ від 05.03.2009 № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку", рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату.

У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.

Відповідно до п.п. 116, 117 розділу "Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів" постанови КМУ від 05.03.2009 № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку", у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

Поштові відправлення, поштові перекази повертаються також у разі неможливості вручити їх через неправильно зазначену адресу або її відсутність (змита, відірвана чи пошкоджена в інший спосіб) та з інших причин, які не дають змоги оператору поштового зв`язку виконати обов`язки щодо пересилання поштових відправлень, поштових переказів.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвал суду у даній справі Відповідачем та повернення їх до суду з відповідними відмітками є наслідками діяння (бездіяльності) Відповідача щодо його належного отримання та повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.

Крім того, слід зазначити, що на офіційному сайті Господарського суду Рівненської області були розміщенні повідомлення про час та місце розгляду даної справи.

З огляду на наведене, Відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі та призначене судове засідання належним чином і причини неявки представника Відповідача у засідання судом не визнаються поважними.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).

Справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 вказаної статті).

Враховуючи належне повідомлення учасників справи про судове засідання, призначене на 25.03.2020 року, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи у судовому засіданні за відсутності представників сторін на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу при розгляді даної справи не здійснюється.

Дослідивши у судовому засіданні подані позивачем документи і матеріали справи в сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Як зазначає позивач, що між ТОВ "Вектор - платс" та ТОВ "Комфорт дім" було проведено переговори, відповідно до яких між сторонами досягнуто згоди щодо виготовлення ТОВ "Вектор - платс" для ТОВ "Комфорт дім" металопластикових конструкцій (надалі - товар) в кількості 29,678 м.кв. на суму 33 858,15 грн.

Сторони домовились щодо вартості виготовленої продукції, строків виготовлення та про порядок розрахунків. Зокрема, позивач брав на себе зобов`язання виготовити товар до 30.03.2019 року, а відповідач зобов`язувався провести повний розрахунок в день отримання Товару.

На виконання своїх зобов`язань, позивач виготовив та поставив металопластикові конструкції, а відповідач прийняв їх без будь-яких зауважень чи претензій щодо кількості, ціни та якості товару, про що свідчить підпис уповноваженої особи на видатковій накладній від 29.03.2019 року № 61 (а.с. 8).

31.03.2019 року між позивачем та відповідачем підписано акт звірки взаємних розрахунків в якому останні погодили, що заборгованість відповідача з оплати отриманого товару становить 33 858,15 грн. (а.с.10).

01 серпня 2019 року позивачем було надіслано на адресу відповідача письмову вимогу, відповідно до якої, просив відповідача повернути кошти за поставлений товар протягом семи діб з моменту отримання вказаної вимоги (а.с. 11 - 13).

Однак, дана вимога відповідачем залишена без відповіді, а заборгованість за поставлений товар відповідачем на загальну суму 33 858,15 грн. не сплачена.

Доказів погашення заборгованості в розмірі 33 858,15 грн. відповідачем не подано.

Вказані обставини підтверджуються наданими суду та дослідженими у судовому засіданні матеріалами справи.

Розглядаючи спір по суті, господарський суд враховує наступне.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з несвоєчасною оплатою поставленого товару, регулювання яких здійснюється ГК України, ЦК України, тощо.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів слідує, що між сторонами у спрощеному порядку укладено договір поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Статтею 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За умовами статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки у видатковій накладній № 61 від 29.03.2019 року не зазначено граничний термін розрахунків, відтак строк виконання зобов`язання встановлений статтею 692 Цивільного кодексу України, тобто тоді, коли Відповідач згідно видаткової накладної отримав Товар, а саме 29.03.2019 року.

Матеріалами справи не підтверджено, що після відкриття провадження у даній справі відповідач здійснив оплату основного боргу у сумі 33 858,15 грн.

Таким чином, станом на 25.03.2020 р. загальна заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 33 858,15 грн.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення 33 858,15 грн. підлягає до задоволення.

Разом з цим, за несвоєчасне виконання зобов`язання позивачем нараховано та заявлено до стягнення 5 942,31 грн. пені.

Щодо заявлених позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 5 942,31 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Зважаючи на те, що між сторонами не було укладено правочину, яким би вони передбачили нарахування пені за несвоєчасну сплату відповідачем грошових коштів за отриманий товар (розмір та базу нарахування пені), та у зв`язку з відсутністю спеціального законодавчого акту, яким би встановлювались розмір та база нарахування пені у відповідних правовідносинах, підстави для нарахування пені за прострочення оплати відповідачем товару, поставленого за спірною видатковою накладною відсутні.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у позові в частині стягнення пені у розмірі 5 942,31 грн.

Також, за несвоєчасне виконання зобов`язання з оплати поставленого товару позивачем нараховано та заявлено до стягнення 892,97 грн. - три відсотки річних та 541,73 грн. - інфляційних втрат.

Частиною третьою статті 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, зазначена норма встановлює право продавця (постачальника) у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина друга статті 536 ЦК України).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов`язань перед кредитором.

При перевірці поданого позивачем розрахунку 3% річних судом встановлено, що позивачем на борг 33 858,15 грн. за видатковою накладною 361 від 29.03.2019 року нараховано 892,97 грн. 3% річних за період з 29.03.2019 року по 12.02.2020 року.

При цьому, суд звертає увагу на те, що у позивача виникає право нарахування 3% річних за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з 30 березня 2019 року, тобто з наступного дня, коли зобов`язання мало бути виконано, оскільки видаткова накладна датована 29 березня 2018 року. Однак, позивачем помилково визначено, що моментом, з якого у нього виникає право нарахування 3% річних є 29 березня 2019 року.

Відтак, судом здійснено власний обрахунок та встановлено, що 3% річних становлять 890,19 грн.

В свою чергу, суд, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, встановив, що обґрунтований розмір інфляційних втрат становить 609,37 грн., при заявленому 541,73 грн. Оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог, то стягненню підлягають інфляційні втрати у заявленому позивачем розмірі в сумі 541 грн. 73 коп.

Отже, 3% річних підлягають до стягнення з відповідача у сумі 890,19 грн., інфляційні втрати підлягають до стягнення з відповідача у сумі 541,73 грн. Відтак у частині стягнення 2,78 грн. 3% річних - позов до задоволення не підлягає.

Також, позивачем заявлено витрати на правову допомогу в розмірі 6 500,00 грн.

Суд, розглянувши вимогу представника позивача про стягнення з відповідача 6 500,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката, дійшов висновку, що вони підлягають до задоволення частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Вектр-пласт" у цьому судовому провадженні представляло адвокатське об`єднання "ЛАККІ ЛОЙЕРС" в особі адвоката Оснач О.П.

Судом встановлено, що на підтвердження факту надання правничої допомоги та понесення витрат позивачем на професійну правову допомогу адвоката в сумі 6 500, 00 грн. представником позивача надано копії: договору № 06/02 від 06.02.2020 року про надання правничої (правової) допомоги; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КВ №6162; ордера на надання правової допомоги серія КВ №359339; акту № 1 приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової (правничої) допомоги №06/02 від 18.03.2020 року.

Відповідно до п. 1.1. договору № 06/02 від 06.02.2020 року про надання правничої (правової) допомоги клієнт доручає, а Адвокат, відповідно до чинного законодавства України, приймає на себе зобов`язання в якості правничої (правової) допомоги пов`язаної з підготовкою та поданням позовної заяви до господарського суду Рівненської області про стягнення заборгованості, здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси Клієнта в обсязі та на умовах, встановлених цим договором та за домовленістю Сторін.

За умовами Розділу 4 Договору, розмір гонорару за надання правової допомоги, передбаченої п.2.1.1.- п.2.1.4, п.2.1.7.- п.2.1.9. цього договору встановлюється в розмірі, що визначається за домовленістю Сторін. Суми гонорару зазначаються Адвокатом в актах про надання правової допомоги, які формуються ним в міру необхідності та вручаються безпосередньо Клієнту (уповноваженій особі Клієнта) або направляються засобами поштового чи комунікаційного зв`язку за його місцезнаходженням (п.4.1., 4.2.).

Пунктом 4.5. Договору сторони погодили, що оплата здійснюється протягом 45 днів після винесення рішення судом першої інстанції (господарський суд Рівненської області) у справі за позовом Клієнта до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт дім" про стягнення заборгованості.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Згідно п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п`ятою статті 49 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017 р.).

В силу частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи, а відтак до судових витрат. Порядок відшкодування витрат на правничу допомогу врегульовано статтею 126 Господарського процесуального кодексу України. Так, частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 4 та 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За наведеного у сукупності, суд вважає, що витрати на правничу допомогу у даній справі є співмірними із ціною позову, та відповідають категорії та складності справи.

Водночас, суд констатує, що частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог в правовому полі дії частини 4 статті 129 ГПК України, суд приходить до висновку про часткове задоволеня заяви Позивача щодо покладення на Відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката, та покладає витрати на правничу допомогу в сумі 5 564,00 грн.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-пласт" підлягають до задоволення частково - в частині стягнення 33 858,15 грн. - основного боргу, 890,19 грн. - 3% річних та 541,73 грн. - інфляційних втрат. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 5 942,31 - пені та 2,78 грн. - 3% річних слід відмовити

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати за позовом покладаються на відповідача в розмірі 5 564,00 грн. - витрат на правову допомогу та 1 798,94 грн. - судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 237-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт дім" (33023, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Соборна, буд. 2А, ЄДРПОУ 41772839) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-пласт" (33016, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Будівельників, буд. 1, ЄДРПОУ 41118147) 33 858 (тридцять три тисячі вісімсот п`ятдесят вісім) грн. 15 коп. - основної заборгованості, 890 (вісімсот дев`яносто) грн. 19 коп. - 3% річних, 541 (п`ятсот сорок одну) грн. 73 коп. - інфляційних втрат, 5 564 (п`ять тисяч п`ятсот шістдесят чотири) грн. 00 коп. - витрат на правову допомогу та 1 798 (одну тисячу сімсот дев`яносто вісім) грн. 94 коп. - судового збору.

3. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 5 942,31 - пені та 2,78 грн. - 3% річних - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення суду складено та підписано 30 березня 2020 року.

Суддя Романюк Ю.Г.