Рішення

від 30.03.2020 по справі 920/126/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.03.2020 Справа № 920/126/20

м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/126/20 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін,

за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720)

до відповідача Комунального підприємства Теплокомуненерго смт. Липова Долина (42500, Сумська область, Липоводолинський район, смт. Липова Долина, вул. Полтавська, буд. 30-А; код ЄДРПОУ 32141799)

про стягнення 2 037,26 грн ,

установив:

10.02.2020 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 2037,26 грн заборгованості (в т.ч.: 1437,06 грн пені, 231,61 грн 3% річних, 368,59 грн інфляційних втрат) за неналежне виконання умов договору від 14.09.2016 № 5198/1617-БО-29 постачання природного газу, укладеного між сторонами даного спору, а також стягнути з відповідача 2102,00 грн судового збору.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 12.02.2020 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі № 920/126/20; справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; встановити відповідачу строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов до 09.03.2020; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив до 19.03.2020; а також встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення до 29.03.2020.

Відповідач відзиву на позов у строк, встановлений судом, не подав, ухвалу про відкриття провадження у справі отримав, що підтверджується повернутим на адресу суду повідомленням про вручення поштового відправлення.

Згідно ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

14.09.2016 між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (позивач, постачальник) та Комунальним підприємством Теплокомуненерго (відповідач, споживач) укладено договір № 5198/1617-БО-29 постачання природного газу (далі - договір).

На виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 254463,40 грн, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, копії яких додано позивачем до позовної заяви.

Відповідно до пункту 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог частини першої статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За правовою природою спірний договір є договором поставки енергоносіїв (природного газу) і відповідає вимогам статті 714 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що до договору поставки енергоносіїв приєднаними мережами застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до вимог частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Позивач вказує, що основна заборгованість у відповідача відсутня, проте оплату за переданий газ останній здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк визначений договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги пункту 6.1 договору, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача про стягнення з пені, 3 % річних та інфляційних.

Щодо стягнення з відповідача пені, суд зазначає наступне.

У відповідності до частини другої статті 193 Господарського кодексу України, порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з приписами статей 216-218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 Господарського кодексу України.

Частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договором (пунктом 8.2) у редакції Додаткових угод № 2/2 від 30.10.2016 та № 6 від 31.03.2017 передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Розрахунок пені позивачем здійснено у відповідності до вимог статті 232 Господарського кодексу України, та з наступного дня, від дня простроченого основного зобов`язання, з урахуванням положень Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

Перевіривши розрахунки позивача, суд доходить висновку про правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасні розрахунки за отриманий природний газ у сумі 1437,06 грн.

Щодо нарахованих позивачем 231,16 грн 3 % річних та 368,59 грн інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином суд, перевіривши розрахунки позивача в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, вважає їх обґрунтованими, правомірними та підлягаючими задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами та підлягають задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, судовий збір в сумі 2102,00 грн покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 231-233, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Комунального підприємства Теплокомуненерго смт. Липова Долина (42500, Сумська область, Липоводолинський район, смт. Липова Долина, вул. Полтавська, буд. 30-А; код ЄДРПОУ 32141799) на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01601, м.Київ, вул. Б.Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) 1437,06 грн пені, 231,61 грн суму 3% річних, 368,59 грн інфляційних нарахувань за неналежне виконання умов договору постачання природного газу № 5198/1617-БО-29 від 14.09.2016; 2102,00 грн витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.Л. Котельницька