Ухвала

від 31.03.2020 по справі 380/347/20

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/347/20

У Х В А Л А

з питань закриття провадження у справі

31 березня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Ставчанської сільської ради про визнання протиправним рішення сільської ради, його скасування та зобов"язання до вчинення дій ,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) звернувся в суд з позовом до Ставчанської сільської ради (79007, вул. Гребінки,9/7а, м. Львів, 22372148) в якому просить суд:

-Визнати протиправним рішення Ставчанської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 264 від 14.11.2013 року про відмову ОСОБА_1 в оренді земельної ділянки площею 0,1000 га у с. Ставчани Пустомитівського району у Львівській області;

-Зобов`язати укласти з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 додаткову угоду про поновлення договору оренди площею 0,1000 га у с. Ставчани Пустомитівського району Львівської області.

Ухвалою суду від 06 березня 2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання у справі.

Сторони в судове засідання не з`явилися, причин не прибуття не повідомили.

Також, суд зазначає, що позивач повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, шляхом направлення поштової кореспонденції на адресу, яка була вказана у позовній заяві, проте конверт повернувся на адресу суду без вручення позивачу, із зазначенням адресат відсутній .

Відповідно до ч. 11 ст. 126 Кодексу адміністративного судочинства України розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Вважаючи, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Однак, у контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між його суб`єктами, суд вважає, що даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

У свою чергу пунктом 2 частини 1 статті 4 Кодексу встановлено, що публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено категорії справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Так, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

В той же час, участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою кваліфікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим.

З доводів позивача, змісту позовних вимог та встановлених у цій справі обставин убачається, що ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду за захистом свого права щодо орендованої земельної ділянки, яке на його думку, порушене у зв`язку із прийняттям рішення Ставчанської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 264 від 14.11.2013 року про відмову ОСОБА_1 в оренді земельної ділянки площею 0,1000 га у с. Ставчани Пустомитівського району у Львівській області.

В основу позовних вимог, заявлених до Ставчанської сільської ради, позивачем зазначено, що 06 серпня 2002 року між позивачем і відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки. У 2009 році позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на реконструкцію торгового павільйону для розширення його площі до 24 місць. Рішенням виконкому Ставчанської сільської ради № 40 від 23.07.2009 року позивачу було надано такий дозвіл. У березні 2012 року до спливу терміну договору оренди позивач звернувся із заявою до відповідача про продовження договору оренди. Рішенням Ставчанської сільської ради № 135 від 07.03.2012 року позивачу було надано дозвіл на виготовлення технічної документації для продовження терміну договору оренди. Зазначає, що на протязі 2012 - 2013 років було виготовлено технічну документацію, з якої вбачається що на орендованій позивачем земельній ділянці продовжує стояти тимчасовий торговельний павільйон. Позивач зазначає, що під час виготовлення технічної документації захворів та з червня 2012 року перебував на інвалідності 2-гої групи, та з січня 2016 року по сьогоднішній день являється особою з інвалідністю 1 -ої групи (безтерміново).

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Статтею 5 ЗК України передбачено, що земельне законодавство базується, в тому числі на принципі забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Приписами статті 80 ЗК України встановлено, що суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності та держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Судом встановлено, що у спірних правовідносинах Ставчанська сільська рада є суб`єктом права власності на земельну ділянку, якими власне і користувався позивач згідно договору оренди і мав за мету відновити договір оренди земельної ділянки для ведення підприємницької діяльності в с. Ставчани.

Згідно із статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Слід зазначити, що відносини пов`язані з набуттям та реалізацією прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

Як вбачається із матеріалів справи, спір між сторонами виник щодо відмови в оренді земельної ділянки площею 0, 10 га в АДРЕСА_2 у зв`язку з тим, що порушено п.1.1 договору оренди земельної ділянки укладеного 06.09.2002 року і нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Моісєєвою О.Я., реєстраційний номер 3265/замість малої архітектурної форми торгівельного призначення збудована капітальна споруда.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставою виникнення/припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст.15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Таким чином, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Тобто рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним можуть розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовна вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного Кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права користування земельною ділянкою), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Таким чином, цей спір стосується приватноправових відносин, оскільки предметом вказаного позову є правильність формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження/користування земельної ділянки та можливої передачі відповідних прав (оренди) щодо неї, суд дійшов до висновку, що вказана справа не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства, має здійснюватися в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Такий висновок відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №712/10410/14-а (провадження № К/9901/5059/18К/9901/5061/18).

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України судом враховуються висновки Верховного Суду, при виборі і застосуванні норм права.

Враховуючи вищевикладене, в контексті встановлених обставин справи та нормативного регулювання правовідносин, що склалися між учасниками справи, суд дійшов висновку, що на даний спір не поширюється юрисдикція адміністративного суду, що виключає розгляд цієї справи за правилами КАС України.

З оглядку на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин та враховуючи суб`єктний склад учасників справи, суд вважає, що даний спір виник із цивільних відносин, його вирішення віднесено до компетенції суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства, відповідно до підсудності, визначеної Цивільним процесуальним кодексом України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Судові витрати не належить стягувати.

Керуючись ст.ст. 238, 243, 248, 250, 256, 293-295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в :

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Ставчанської сільської ради (79007, вул. Гребінки,9/7а, м. Львів, код ЄДРПОУ -22372148) про визнання протиправним рішення сільської ради, його скасування та зобов"язання до вчинення дій.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кухар Н.А.