Рішення

від 31.03.2020 по справі 826/2393/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2020 року м. Київ № 826/2393/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю ІПІЕС УКРАЇНА доГоловного управління Держаної фіскальної служби в Одеській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.10.17 ВСТАНОВИВ :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю ІПІЕС УКРАЇНА (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 17.10.2017 року № 0036451407 та № 0036461407.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства України базуються не на аналізі змісту договірних відносин (та зокрема, їх документального підтвердження) між ТОВ ІПІЕС УКРАЇНА та ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ , перевірці реального виконання робіт/надання послуг, а на обставинах, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування (збільшення) суми грошового зобов`язання за податками, адже побудовані на даних про контрагента позивача, а саме: на даних досудового розслідування , які згідно чинного законодавства не можуть встановлювати вину контрагента.

Ухвалою суду від 19.02.2018р відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Відповідач проти позову заперечує з огляду на обґрунтованість висновків акта перевірки та, відповідно, оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на відсутність належним чином складених документів, що підтверджують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами у періоді, який перевірявся, та наявні ті, які складені формально з метою маніпуляції податковою звітністю з податку на додану вартість. А саме: для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, що виникли на підставі операцій з контрагентом з ознаками фіктивності, не підтвердженими жодними документами, які можна назвати первинними, з метою зменшення суми податку на додану вартість, належну до сплати у Державний бюджет України.

14.06.2018р суд ухвалив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як слідує з матеріалів справи, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 27.09.2017 року № 1351/15-32-14-07/39810780 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ІПІЕС УКРАЇНА (код ЄДРПОУ 39810780) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ (код ЄДРПОУ 40993542) за період -січень 2017 року.

У ході проведення перевірки встановлено порушення, які зафіксовані в акті, а саме:

- п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.200.1 п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від`ємного значення з податку на додану вартість в сумі 2097,00 грн. у декларації з податку на додану вартість за період - січень 2017 року;

- п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України,, в результаті чого занижено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 144503,00 грн. у декларації з податку на додану вартість за період - січень 2017 року;

Позивач оскаржив висновки акту перевірки в адміністративному порядку подавши до відповідача відповідні заперечення 03.10.2017 року № 03/02. (а.с.30-35).

За результатами розгляду заперечення відповідач у відповіді від 11.10.2017 року № 10227/10/15-32-14-07-08 залишив акт перевірки без змін. (а.с.36-39).

З урахуванням розгляду заперечення відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 17.10.2017 року № 0036451407 та № 0036461407, якими позивачу встановлено завищення суму від`ємного значення з податку на додану вартість в сумі 2097,00 грн. та за заниження суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 144503,00 грн. накладено штрафні санкції в розмірі 36126,00грн., всього 180629,00 грн. (а.с.40-42).

За результатами адміністративного оскарження Державна фіскальна служба України рішенням від 28.12.2017 р. № 31877/6/99-91-11-01-02-25 залишила скаргу позивача без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін. (а.с.43-45).

Позивач, не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд керується положеннями чинного законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, у період з 14.09.2017 року по 20.09.2017 року Головне управління ДФС у в Одеській області на підставі направлень від 12.09.2017 року №6135/14-07 та №6136/14-07 згідно наказу від 11.09.2017 року №4171 ГУ ДФС в Одеській області, проведено документальна позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю ІПІЕС УКРАЇНА (код ЄДРПОУ 39810780) з питань правильності дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ (код ЄДРПОУ 40993542) за період січень 2017 року, за результатами якої складено відповідний акт від 27.09.2017 року № 1351/15-32-14-07/39810780.

Даною перевіркою встановлено порушення ТОВ ІПІЕС УКРАЇНА вимог: п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.200.1 п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від`ємного значення з податку на додану вартість в сумі 2097,00 грн. у декларації з податку на додану вартість за період - січень 2017 року; п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України,, в результаті чого занижено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 144503,00 грн. у декларації з податку на додану вартість за період - січень 2017 року.

В тексті акту перевірки зазначено про нереальність вчинення господарських операцій між ТОВ ІПІЕС УКРАЇНА та ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ та з огляду на відсутність належним чином складених документів, що підтверджують реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами у періоді який перевірявся, та наявні ті, які складені формально з метою маніпуляції податковою звітністю з податку на додану вартість. А саме, для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість , що виникли на підставі операцій з контрагентом з ознаками фіктивності, не підтвердженими жодними документами, які можна назвати первинними, з метою зменшення суми податку на додану вартість належну до сплати у Державний бюджет України.

На підставі виявлених порушень та вказаного акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.10.2017 року № 0036451407 та № 0036461407, якими позивачу встановлено завищення суми від`ємного значення з податку на додану вартість в сумі 2097,00 грн. та заниження суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 144503,00 грн., накладено штрафні санкції в розмірі 36126,00грн., всього 180629,00 грн.

В розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Об`єкт оподаткування цим податком визначений у ст. 134 ПК України.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в ст. 138 зазначеного Кодексу. Зокрема, згідно із пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Одночасно нормою абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім того, в розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

У відповідності до пп. а п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу норми п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Крім того, зокрема, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України), а саме - Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 № 1307 Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної , що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 січня 2016 року за N 137/28267.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Між тим, у своєму листі від 02.06.2011 №742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (про що було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11).

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (надалі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону №996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин)(надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996-ХІV).

Аналіз вищевикладених норм Закону №996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11.

Як вбачається з наявних матеріалів справи та не заперечувалося представником позивача, протягом перевіряємого періоду між позивачем та ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ (Продавець), в особі директора замовника Калініна Сергія Олександровича, укладено договір поставки № 23/01-17 від 23.01.2017 року. На виконання умов зазначеного договору ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ 23.01.2017 року передало позивачу 10000 топерів з друком на пластику, всього на суму 879600,00 грн.

У вказаному договорі не передбачено відповідальності за доставку товару.

Згідно додаткової угоди № 1 від 23.01.2017 року, термін виконання робіт по договору поставки № 23/01-17 від 23.01.2017 року становив сім робочих днів з моменту її підписання, а замовник зобов`язаний перерахувати кошти виконавцю протягом тридцяти календарних днів з моменту підписання акті в виконаних робіт або видаткових накладних в розмірі 100% загальної суми на розрахунковий рахунок виконавця.

Крім того, в податковій накладній повинна бути визначена номенклатура згідно Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016:2010, але в них зазначено лише умовні позначення одиниці виміру шт , (код 2009 ), номер класифікації послуг відсутній.

Фактично номенклатура зазначена в податкових накладних від 17.10.2017 року № 0036451407 та № 0036461407 відповідала 58.11.19-00.00-Книжки, брошури, рекламні проспекти та подібні матеріали, друковані, інші за кодом УКТ ЗЕД 4901 10 00 або 4901 99.00 , що не дає можливості у цій господарській операції чітко ідентифікувати зміст вказаної номенклатури та відповідність її реально переданому товару.

Згідно умов договору поставки № 23/01-17 від 23.01.2017 року, предметом його виконання є послуга по виготовленню топерів з друком на пластику , але замовником не надано суду доказів передачі виконавцю матеріалів необхідних для виготовлення топерів, як того вимагає законодавство при укладанні договорів поставки.

На підтвердження правомірності формування витрат і податкового кредиту за вказаними договорами позивач надав суду копії наступних документів: рахунки-фактур, акти виконаних робіт, податкові накладні, видаткові накладні.

При цьому, згідно наданих до перевірки документів первинного бухгалтерського та податкового обліку ТОВ ІПІЕС УКРАЇНА , розрахунки з ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ здійснювались у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів.

Суд звертає увагу на той факт, що згідно п.2.2 договору № 23/01-17, предметом договору є продукція відомості про яку та роботу відображені в Замовленні , яке надається замовником виконавцю в письмовій формі.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, Замовлення на виготовлення послуги № 1, копія якого надана позивачем, датовано 16.01.2017 року, тобто, ще за шість днів до укладання договору № 23/01-17.

Крім того, у замовленні не вказуються розміри самих топерів, що дає підстави суду для сумнівів у можливості їх виготовлення в кількості 10000 шт. в період часу з моменту підписання договору № 23/01-17 в період робочого часу 23.01.2017 року по час фактичної їх передачі за товарно-транспортною накладною №104 від 23.01.2017 року, та складанням актів здачі-приймання робіт №11, 12, 13.

Суд критично ставиться до доводів позивача про реальність такої господарської операції впродовж робочого дня 23.01.2017 року, оскільки обсяг її проведення вимагає значного періоду часу, значно більшого, ніж вказаний у копії відомостей про вантаж, що міститься в матеріалах справи, а саме: про відвантаження вже виготовленої продукції замовнику, яке відбулось о 10:30год 23.01.27 року.

Оцінивши вказані докази за правилами ст. 86 КАС України, суд приходить до висновку про те, що зазначені первинні документи не підтверджують реальність здійснення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентом, містять неповну та недостовірну інформацію.

Жодних інших первинних документів, документів бухгалтерського обліку та організаційно-розпорядчого характеру, документів ділової переписки, оформлених на підставі та на виконання спірних договорів з контрагентом ТОВ ІПІЕС УКРАЇНА , зокрема: розрахункових документів, банківських виписок, на підтвердження сплати ТОВ ІПІЕС УКРАЇНА вартості придбаних товарів і послуг, та відповідно - понесення матеріальних витрат за спірними правочинами; оборотно-сальдових відомостей та карток відповідних субрахунків рахунків бухгалтерського обліку, де мають бути зафіксовані результати спірних господарських операцій (певний рух активів (тобто, певних товарно-матеріальних цінностей), зміни зобов`язань чи власного капіталу товариства) для ведення податкового обліку, оформлення яких визначено безпосередньо умовами договорів - позивач суду не пред`явив та пояснень щодо причин їхньої відсутності не надав.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в СУ ФР ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві знаходиться кримінальне провадження №3201610006000017 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.27, ч.2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України, фігурантом якого є ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ .

Результатом вказаного кримінального провадження є вирок Печерського районного суду м. Києва від 17.08.2017 року в кримінальній справі № 757/33900/17-к відносно співзасновника ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ , щодо визнання винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 КК України, (пособництва у фіктивному підприємництві). (Єдиний державний реєстру судових рішень, вирок Печерського районного суду м. Києва від 17.08.2017 року в кримінальній справі № 757/33900/17-к)

Таким чином, суд дійшов до висновку про ненадання позивачем до суду належних та допустимих документальних доказів на підтвердження фактів використання позивачем придбаних ним товарів і послуг у межах господарської діяльності платника податку, тобто, отримання податкової вигоди від спірних операцій.

З огляду на вищенаведене, суд погоджується з висновками контролюючого органу про завищення ТОВ ІПІЕС УКРАЇНА витрат і податкового кредиту на суми вартості товарів і послуг по господарських операціях з ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ , та відповідно вважає їх обґрунтованими та правомірними.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м.Києва

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю ІПІЕС УКРАЇНА -відмовити повністю .

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська