Постанова

від 30.03.2020 по справі 904/5138/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2020 року м. Дніпро Справа № 904/5138/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач ),

суддів: Кузнецової І.Л., Чус О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Акціонерного товариства Комерційного Банку "ПРИВАТБАНК"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2020 р.

( суддя Петренко Н.Е. , м. Дніпро, повний текст рішення складено 10.01.2020 р.)

у справі

за позовом Акціонерного товариства Комерційного Банку "ПРИВАТБАНК",

м. Київ

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю

"НСУ-215 МЕХАНОМОНТАЖ",

м. Нікополь

відповідача-2: ОСОБА_1 ,

м. Нікополь

про стягнення заборгованості у розмірі 40 862,24 грн., з яких: заборгованість за кредитом у сумі 37 499,99 грн., заборгованість по процентам, нарахованими на прострочену заборгованість у сумі 716,66 грн., заборгованість за відсотками у вигляді щомісячної комісії у сумі 2 537,24 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у сумі 108,35 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "НСУ-215 МЕХАНОМОНТАЖ" та до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості у розмірі 40 862,24 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом у розмірі 37 499,99 грн., заборгованості по процентам, нарахованими на прострочену заборгованість у розмірі 716,66 грн., заборгованість за відсотками у вигляді щомісячної комісії у сумі 2 537,24 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 108,35 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2020 р. позовні вимоги задоволено частково - стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "НСУ-215 МЕХАНОМОНТАЖ" та з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитом у розмірі 37 499,99 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "НСУ-215 МЕХАНОМОНТАЖ" на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" витрати по сплаті судового збору в сумі 881,45 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" витрати по сплаті судового збору в сумі 881,45 грн. В решті позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду в частині відмови у задововленні позовних вимог про стягнення процентів, комісії, пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити у повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Також, Скаржник просив провести розгляд справи за участі представника АТ КБ ПриватБанк , викликати його у судове засідання з метою детального пояснення конкретних обставин справи.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ст. 277 ГПК України є підставою для скасування рішення.

При цьому Скаржник зазначає, що відсутність підпису уповноваженої особи Відповідача на Умовах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Підпис Відповідач поставив саме в анкеті-заяві про приєднання до вказаних Умов, чим засвідчив те, що він повністю згодний з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах. В даній справі Відповідачем, з яким укладено кредитний договір, є саме юридична особа, на яку норми законодавства про захист прав споживачів не розповсюджуються. Відповідач - 1 як Позичальник не заперечував факт ознайомлення з Умовами.

Скаржник наголошує на тому, що основними вимогами Банку за кредитним договором до Боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів. Встановивши, шо Банк надав Відповідачу кредит, а Відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту.

Водночас, на думку Скаржника, нарахування заборгованості за пенею є правомірним та відповідає умовам укладеного між Банком та Відповідачем договору, а також нормам чинного законодавства України. Однак суд першої інстанції безпідставно звільнив Відповідача від відповідальності за укладеним кредитним договором, порушивши право Банку на стягнення пені.

Відтак, на думку Скаржника, суд, прийнявши оскаржуване рішення, фактично поклав тягар доказування лише на Позивача, чим порушив норми процесуального права. Відповідач своїми процесуальними правами не скористався, відзив на позовну заяву не подав, факт виконання своїх зобов`язань за договором не довів. Крім цього, Відповідач не заперечував факту укладення кредитного договору, не заявляв вимог про визнання його недійсним або неукладеним, розмір наявної заборгованості перед Позивачем не спростовував.

Відповідачі не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надали суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Кузнецова І.Л., Чус О.В.

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ч. 3 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" встановлено, що з 01.01.2019 р. прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1 921,00 грн.

Отже, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує 192 100,00 грн. ( 1 921,00 грн. * 100 = 192 100,00 грн. ).

Враховуючи, що Позивач звернувся до місцевого господарського суду із позовом 06.11.2019 р. та те, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення 40 862,24 грн., вказана справа, відповідно до приписів ГПК України, відноситься до малозначних справ.

Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч.10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи, суд апеляційної інстанції, за клопотанням учасника справи або власної ініціативи, може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням ( викликом ) учасників справи.

В апеляційній скарзі Позивач заявив клопотання про проведення розгляду справи за участі представника Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", з метою детального пояснення конкретних обставин справи.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше ( ч. 5 ст. 252 ГПК України).

Разом з тим, відповідно до ч. 6 ст. 252 ГПК України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засідання з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Дослідивши матеріали справи та зміст апеляційної скарги, враховуючи предмет апеляційного оскарження, доказове наповнення матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що обставини справи не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін та розгляду апеляційної скарги Позивача в даній справі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.02.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 904/5138/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного Банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2020 р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ "НСУ-215 МЕХАНОМОНТАЖ" - 14.03.2019 р. підписано заяву про відкриття поточного рахунку, згідно умов якої, Відповідач - 1 через систему інтернет-клієнт-банкінг приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" ( далі по тексту - Умови ), Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://рrіvаtbank.uа., які разом складають Договір банківського обслуговування № б/н від 14.03.2019 р. ( далі по тексту - договір ) та взяв на себе зобов`язання виконувати умови договору.

П. 3.2.8.1. Умов визначено, що Банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати Клієнту строковий "Кредит КУБ" для фінансування поточної діяльності Клієнта, в обмін на зобов`язання Клієнта з повернення кредиту, сплати процентів в обумовлені цим Договором терміни. Істотні умови кредиту (сума кредиту, проценти за користування кредитом, розмір щомісячного платежу, порядок їх сплати) вказуються в Заяві про приєднання до Умов та правил надання послуги "КУБ" (далі - Заява). Клієнт приєднується до Послуги шляхом підписання електронно-цифровим підписом Заяви в системі Приват24 або у сервісі Папка24 або іншим шляхом, що прирівнюється до належного способу укладення сторонами кредитного договору. Кредит також може надаватись шляхом видачі кредитних коштів з наступним їх перерахуванням на рахунок підприємства-продавця за товари та послуги, придбані Клієнтом через Інтернет-платформу ПриватМаркет (https://privatmarket.ua).

Відповідно до п. 3.2.8.3. Умов надання кредитів у рамках Послуги здійснюється на наступних умовах: Банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати Клієнту терміновий кредит в обмін на зобов`язання Клієнта щодо повернення кредиту, сплати відсотків, комісій та винагород. Відсоткова ставка за користування кредитом, розмір щомісячного платежу, їх кількість і дати їх здійснення вказуються в Заяві. Заява на приєднання до Послуги в системі Приват 24 або у сервісі Папка 24 або іншим шляхом підписується електронним підписом, є способом укладання кредитного договору в електронному вигляді.

П. 3.2.8.3.1. Умов передбачено, що повернення кредиту здійснюється щомісяця шляхом забезпечення Клієнтом позитивного сальдо на його поточному рахунку в сумах і в дати щомісячних внесків, зазначених у Заяві. Для позичальників, що працюють у сегменті агро-бізнесу, може бути встановлений окремий порядок погашення, що передбачає погашення основного боргу тільки 6 останніх місяців користування кредитом. Банк здійснює договірне списання грошей з поточного рахунку Клієнта в строки і розмірах, передбачених умовами кредитного договору. Остаточний термін погашення заборгованості за кредитом є дата повернення кредиту.

Відповідно до пунктів 3.2.8.5.2. та 3.2.8.5.3. Умов Клієнт взяв на себе зобов`язання оплатити щомісячні проценти за користування кредитом згідно з п. 3.2.8.3.2., а також повернути кредит та здійснити інші платежі, передбачені Договором, у терміни і в сумах, як встановлено в п. п. 3.2.8.3.1., 3.2.8.3.2., 3.2.8.5.14., 3.2.8.6.2., а також зазначені в Заяві, шляхом розміщення необхідних для планового погашення внеску коштів на своєму поточному рахунку.

За користування кредитом у період з дати списання коштів з позикового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п.п. 3.2.8.1., 3.2.8.2.3. цього договору Клієнт сплачує проценти в розмірі, зазначеному в п. 3.2.8.3.2. ( п. 3.2.8.9.1. ).

П. 3.2.8.9.3. Умов передбачає, що сплата процентів за користування кредитом здійснюється в дати платежів, зазначених у Заяві ( п. 3.2.8.3.1. ).

П. 1.3. Заяви встановлено, що кредит надається на строк 12 місяців з моменту видачі коштів.

Порядок погашення заборгованості за кредитом: щомісяця рівними частинами до календарного числа місяця, в який було здійснено видачу коштів ( п. 1.5. Заяви ).

Як встановлено судом першої інстанції Відповідач-1 прийняті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів не виконав, в обумовлені строки кредитні кошти за вказаним договором не повернув, у зв`язку з чим, у Відповідача-1 виникла заборгованість перед Позивачем з погашення отриманого кредиту ( тілом кредиту ) у та з погашення заборгованості по процентам за користуванням кредитом.

Позивач, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором обслуговування кредитних лімітів на поточному рахунку нарахував Відповідачу-1, станом на 27.09.2019 р., заборгованість у загальній сумі 40 862,24 грн., яка складається з: 37 499,99 грн. заборгованості за кредитом; 716,66 грн. заборгованості по відсоткам, нарахованим на прострочену заборгованість; 2 537,24 грн. заборгованість за відсотками у вигляді щомісячної комісії; 108,35 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

В оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції також зазначив, що 14.03.2019 р. між Кредитором та Відповідачем-2 ( Поручитель ) укладено Договір поруки № POR1552479637154 ( далі - договір поруки ), предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання Підприємством Відповідача ( Боржника ) зобов`язань за угодами приєднання до: 1.1.1. розділу 3.2.1. "Кредитний ліміт" Умов та правил надання банківських послуг, далі Угода 1, по сплаті: а) процентної ставки за користування кредитом: за період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.2 Угоди 1 - 33 % річних; за період користування кредитом згідно з п. 3.2.1.4.1.3. Угоди 1 - 66% річних; б) комісійної винагороди згідно п. 3.2.1.1.17 Угоди- в розмірі 3 % від суми перерахувань; в) винагороди за використання ліміту відповідно до 3.2.1.4.4. Угоди- 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9 % від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць; г) кредиту в розмірі 10 000,00 грн.

За правилами п. 1.2. договором поруки Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Сторони взаємо домовились, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладення цього договору. У випадку виконання Боржником та/або Поручителем всіх зобов`язань за Угодою 1 і/або Угодою 2 цей Договір припиняє свою дію ( п. 4.1. договору поруки ).

Місцевим господарським судом встановлено, що на момент розгляду справи заборгованість перед Кредитором не погашена.

В основу оскаржуваного рішення про часткове задоволення позовних вимог - стягнення 37 499,99 грн. заборгованості за кредитом, покладено висновок місцевого господарського суду про те, що згідно ст. 204 ЦК України укладений сторонами кредитний договір № б/н від 14.03.2019 р., як правочин є правомірним на час розгляду справи, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і його недійсність не визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, і зобов`язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Щодо стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом та пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, то суд першої інстанції, взявши до уваги судову практику Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 03.07.2019 р. по справі № 342/180/17, дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, що стало підставою для відмови у позовних вимогах в частині стягнення заборгованості по процентам нарахованим на прострочену заборгованість у розмірі 716,66 грн., заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії у розмірі 2 537,24 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 108,35 грн.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду в частині відмови в задоволені позову, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення місцевого суду скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, погоджується з висновками суду попередньої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в оскаржуваній частині з огляду на таке.

Надаючи оцінку даним спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає, що предметом спору є вимога Позивача про стягнення з відповідачів ( Боржника та Поручителя ) в солідарному порядку заборгованості по кредиту, заборгованості по процентам за користування кредитом та пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Відповідно до частин першої, другої ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Ст. 1066 ЦК України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Ст. 1067 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Положеннями ст. 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов`язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Ст. 1069 ЦК України передбачено, що якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним ( ст. 1055 ЦК України ).

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Нормами ст. 193 ГК України, ст. ст. 525, 526 ЦК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою ( штрафом, пенею ) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Ч. ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Аналіз вказаних норм свідчить, що в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом ( розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства ) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Судом першої інстанції встановлено, а Позивачем не спростовано, що в заяві Відповідача-1 про відкриття поточного рахунку, процентна ставка за користування кредитними коштами зазначена не була.

Крім того, у вищезгаданій заяві відсутні умови встановлення відповідальності у вигляді неустойки ( пені, штрафів ) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та їх визначеного розміру.

Обґрунтовуючи право вимоги щодо стягнення відсотків за користування кредитом та пені у тому числі їх розміру і порядок нарахування, Позивач посилався на Умови та Правила надання банківських послуг, які надав до суду, і які за його доводами були розміщеними на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємну частину спірного договору.

З даного приводу колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН Керівні принципи для захисту інтересів споживачів , прийняті 09.04.1985 р. № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 р. № 543/96-В Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 11.07.2013 р. у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом та пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, місцевий господарський суд виходив з відсутності підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Колегія суддів наголошує, що надані Позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Позивачем не надано доказів того, що саме ті Умови та Правила, на які він посилається у позовній заяві діяли на час підписання відповідачем заяви, а отже ним не доведено обізнаність Відповідача з умовами договору кредитування.

Колегія суддів звертає увагу, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-Заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів зазначає, що визначальним для укладення договору приєднання є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору та стверджувати про узгодженість дій та волевиявлення учасників цивільних правовідносин й відповідність певним стандартам поведінки ( аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17 ).

Отже, аргументи апеляційної скарги про те, що судом, всупереч положенням ст. 1054 ЦК України, проігноровано доводи про погодження сторонами після підписання Відповідачем заяви про приєднання до Умов не лише розміру банківського ліміту, а й порядку сплати процентів та неустойки (пені), колегією суддів не приймаються, оскільки спростовуються викладеними в даній постанові обґрунтованими висновками суду першої інстанції.

Крім того, роздруківка із сайту Позивача не є належним, допустимим та достовірним доказом такого погодження в розумінні приписів процесуального закону ( ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), оскільки такий доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), який може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила кредитування.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом України в постанові від 11.03.2015 р. ( провадження № 6-16цс15 ); Верховним Судом в постановах від 25.09.2019 р. у справі № 704/1023/16-ц, від 02.10.2019 р. у справі № 322/1220/16, від 01.11.2019 р. у справі № 910/13940/18; Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17; в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.08.2019 р. в рамках справи № 182/1806/17, від 17.07.2019 р. ( справа № 175/4576/14-ц) ).

Також, в контексті спірних правовідносин сторін підстави для застосування ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, - відсутні, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті Позивача (www.privatbank.ua) змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення Позивача до суду із позовом.

При цьому, доводи апеляційної скарги щодо неможливості застосування до правовідносин сторін висновків, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17 є безпідставними, оскільки у даному випадку слід виходити з наданого судом тлумачення норми права, а не суб`єктного складу сторін спору.

Доводи апеляційної скарги щодо обов`язку суду встановлювати обставини приєднання Відповідача до тих чи інших Умов та Правил надання банківських послуг суперечать нормам процесуального закону, оскільки відповідний обов`язок доказування нормами ГПК покладається на Позивача.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Колегія суддів зауважує, що, договір поруки, підписаний між Банком ( Позивач ) та Відповідачем-2, в якому зазначені відсоткові ставки також не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ визначення між сторонами відсоткової ставки за кредитом, оскільки, по-перше, вказаний договір підписаний Відповідачем-2 та не підписаний Відповідачем-1, по-друге, з даного договору поруки неможливо визначити, за яку угоду, підписану Відповідачем-1, поручився Відповідач-2, через наявність в даному договорі посилань на "угоду 1" та "угоду 2", в той час, як в матеріалах справи міститься заява на приєднання до умов і правил надання банківських послуг без будь-якого номеру.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості по процентам за користування кредитом та пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором підставно визначені господарським судом такими, що не підлягають задоволенню.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

Оскільки рішення Господарського суду Дніпропетровської області в частині задоволення позовних вимог сторонами не оскаржується, апеляційний господарський суд не перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного Банку "ПРИВАТБАНК" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2020 р. у справі № 904/5138/19 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню у зв`язку із малозначною справою, крім випадків передбачених ч. 2 п. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя І. М. Кощеєв

Суддя І. Л. Кузнецова

Суддя О. В. Чус