Рішення

від 17.01.2020 по справі 183/7516/18

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/7516/18

№ 2/183/334/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2020 року м. Новомосковськ Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя, -

в с т а н о в и в :

29 листопада 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування своїх вимог позивач ОСОБА_2 посилалася на те, що 23 листопада 2012 року Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області був зареєстрований шлюб між нею та відповідачем, про що зроблено відповідний актовий запис № 811. Від даного шлюбу дітей немає.

23 серпня 2016 року, в період шлюбу, за договором купівлі-продажу вона та відповідач придбали житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко Р.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1719.

Право власності на будинок зареєстроване за відповідачем ОСОБА_3 , який за договором купівлі-продажу виступав покупцем нерухомого майна.

Позивач ОСОБА_2 в заяві посилалася на те, що у відповідності до вимог ст.ст. 60, 69, 70 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Оскільки взаємної згоди щодо майна між ними не досягнуто, позивач просить поділити спільне майно подружжя, виходячи з принципу рівності часток.

В зв`язку з наведеним, ОСОБА_2 просила суд:

-визнати житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_2 ;

-провести поділ спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_2 ;

-виділити у власність ОСОБА_2 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: жилого будинку - літ. А-1 житловою площею 40,0 кв.м., загальною площею 70,8 кв.м.; сараїв - літ. Б, Е; вбиральні - літ. В; літньої кухні - літ. Г; гаражу - літ. Д; сараїв (тимчасових) - літ. Ж, И.; навісу - літ. З; огорожі - № 1-5, який розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га., кадастровий номер № 1223283300:04:001:0123;

-виділити у власність ОСОБА_3 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: жилого будинку - літ. А-1 житловою площею 40,0 кв.м., загальною площею 70,8 кв.м.; сараїв - літ. Б, Е; вбиральні - літ. В; літньої кухні - літ. Г; гаражу - літ. Д; сараїв (тимчасових) - літ. Ж, И.; навісу - літ. З; огорожі - № 1-5, який розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га., кадастровий номер № 1223283300:04:001:0123;

-припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_3 і ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 08 січня 2019 року відкрите провадження у справі.

Ухвалою суду від 10 вересня 2019 року закрите підготовче провадження у справі, призначений розгляд справи по суті.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, згідно якої просив суд розглядати справу без його участі, заперечує проти задоволення позовних вимог. 22 травня 2019 року надав суду відзив, в обґрунтування якого зазначив, що спірний будинок ОСОБА_3 придбав за власні грошові кошти, що були отримані ним від продажу його власної квартири, яка належала йому на праві власності ще до реєстрації шлюбу з позивачем ОСОБА_2 , крім того вказує, що частину необхідної суми йому дала його мати, про що є розписка, яка знаходиться у матері. Ще частину коштів було відкладено та зібрано ним від доходу, отриманого від заняття підприємницькою діяльністю у сфері роздрібної торгівлі з лотків на ринках харчовими продуктами та напоями. Наголошує на тому, що факт передачі грошей матір`ю ОСОБА_4 йому буде спростовано в судовому засіданні, про що в подальшому ним буде подане клопотання про виклик та допит останньої в якості свідка. Посилається на те, що позивач ОСОБА_2 за час шлюбу та спільного проживання ніде не працювала, власних грошових заощаджень не мала, а перебувала на його повному утриманні та матеріальному забезпеченні, вклад у спільний сімейний бюджет не вносила. Між тим, зазначив, що позивач не проживала у спірному будинку, пішла від нього до розірвання шлюбу та чинила усілякі перешкоди в користуванні ним будинку. У зв`язку з наведеним та посилаючись на ст. 57 СК України, просив суд відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що спірний житловий будинок набутий ним за час шлюбу з позивачем, але за його власні кошти є його особистою власністю.

09 вересня 2019 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з відповіддю на відзив, в обґрунтування якої зазначила, що дійсно, відповідач зареєстрований як приватний підприємець, але зазначений факт не доводить наявності в нього суттєвого доходу. Відповідачем не надано декларації про доходи, а тому посилання ОСОБА_3 з приводу даного питання є необґрунтованими. Щодо доводів відповідача стосовно придбання ним спірного будинку за його власні кошти, який, на його думку, є його особистою власністю на підставі ст. 57 СК України зазначає наступне. Їй нічого не відомо про розписку, відповідно до якої ОСОБА_3 отримав кошти на придбання їх будинку від своєї матері, крім того, її копія до матеріалів справи не долучена, а тому вважає, що відповідач безпідставно посилається на даний доказ. Також позивач ОСОБА_2 зазначила, що вона має намір надати докази того, що спірний будинок вона придбала за власні кошти, які їй подарувала донька від продажу 16.08.2016 року належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_2 , в той же час як спірний будинок позивачем та відповідачем придбаний 23.08.2016 року. Наголосила на тому, що даний факт може підтвердити як свідок ОСОБА_5 .

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги в повному обсязі, посилалася на підстави звернення до суду, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив, просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

21 листопада 2019 року представник відповідача ОСОБА_6 в судовому засіданні посилаючись на доводи, викладені у відзиві, заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що позивач ОСОБА_2 є її матір`ю, яка перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 близько 6-7 років. У її сестри ОСОБА_7 була квартира АДРЕСА_2 , яка належала їй на праві власності. Сестра цю квартиру продала за 30 тисяч доларів, які дала матері для придбання житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3 .

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, свідка, дослідивши надані сторонами докази, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 23 листопада 2012 року сторони зареєстрували шлюб в Індустріальному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, про що зроблено відповідний актовий запис № 811.

На підставі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2018 року шлюб між сторонами було розірвано.

На підставі договору купівлі-продажу від 23 серпня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко Р.О., зареєстрований у реєстрі за № 1719, ОСОБА_3 набув у власність житловий будинок № АДРЕСА_1 , загальною площею 70,8 кв.м, житловою площею 40,0 кв.м, який який складається з: А-1 - будинку; сараїв - Б,Е; вбиральні - В; літньої кухні - Г; гаражу Д; сараїв (тимчасових) - Ж,И; навісу - З; огорожі - №1-5, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Дата внесення запису про прийняття рішення про державну реєстрацію - 23 серпня 2016 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 66484218 від 23 серпня 2016 року. Згідно даної інформаційної довідки, вищезазначене нерухоме майно має загальну площу 70,8 кв.м, житлову площу 40,0 кв.м.

Пунктом 4 Договору купівлі-продажу житлового будинку від 23 серпня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко Р.О., зареєстрований у реєстрі за № 1719 встановлено згідно Звіту про оцінку майна, виконаного фізичною особо-підприємцем ОСОБА_8 від 23 серпня 2016 року ринкову вартість житлового будинку, яка становить 39 914,00 гр.

В той же час, пунктом 5 цього Договору передбачено, що сторони вчинили продаж-купівлю житлового будинку за 40 000,00 грн.

Судом також встановлено, що згідно до пункту 8 абзацу другого Договору купівлі-продажу житлового будинку від 23 серпня 2016 року, купівля-продажу спірного будинку проводилась за згодою дружини покупця ОСОБА_2 , справжність підпису якої на заяві засвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренком Р.О. від 23 серпня 2016 року за реєстровим номером № 1718.

Відповідно до положень ст. 60 СК України - майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно ст. 70 СК України, є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини(дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Норми законодавства свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Як зазначалося вище, відповідач ОСОБА_3 посилався у відзиві на приписи ст. 57 СК України, а саме, що спірний житловий будинок належить йому на праві особистої власності.

У відповідності до положень ст. 57 Сімейного кодексу України, не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: час набуття такого майна, кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Судом встановлено, що на час придбання житлового будинку АДРЕСА_1 , сторони перебували в шлюбі, вели спільне господарство, займались спільним побутом та вклали спільні кошти.

Суд приходить до висновку, що відповідачем ОСОБА_3 не надав суду жодного доказу, які б свідчили про придбання ним спірного майна за особисті кошті та є його особистою власністю згідно ст. 57 СК України.

В зв`язку з наведеним, суд приходить до переконання, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя.

На підставі ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Пленумом Верховного Суду України надав роз`яснення, встановлені у п. 25 Постанови № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", що вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення законодавства щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі, коли жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального розподілу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Зокрема, пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", передбачено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Сторонами не представлено суду доказів витрат особистих коштів на придбання спірного будинку які б давали підстави для висновку, що його частка у майні подружжя є більшою ніж 1/2 частини.

Враховуючи те, що житловий будинок був набутий сторонами під час перебування в шлюбі та за спільні кошти, суд вважає за доцільне провести розподіл належного подружжю нерухомого майна та виділити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/2 ідеальної частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: жилого будинку - літ. А-1 житловою площею 40,0 кв.м., загальною площею 70,8 кв.м.; сараїв - літ. Б, Е; вбиральні - літ. В; літньої кухні - літ. Г; гаражу - літ. Д; сараїв (тимчасових) - літ. Ж, И.; навісу - літ. З; огорожі - № 1-5, який розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га., кадастровий номер № 1223283300:04:001:0123.

Суд надає роз`яснення, що визнання за кожним із подружжя права власності по 1/2 частині на будинок в порядку поділу майна подружжя не позбавляє сторін у подальшому вирішити питання щодо реального поділу, у тому числі з присудженням грошової компенсації одному із них за 1/2 частки квартири.

У зв`язку з наведеним, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 60, 61, 63, 69, 70, 71 СК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-78, 81, 89, 141, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя - задовольнити .

Визнати житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_2 .

Провести поділ спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_2 .

Виділити у власність ОСОБА_2 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: жилого будинку - літ. А-1 житловою площею 40,0 кв.м., загальною площею 70,8 кв.м.; сараїв - літ. Б, Е; вбиральні - літ. В; літньої кухні - літ. Г; гаражу - літ. Д; сараїв (тимчасових) - літ. Ж, И.; навісу - літ. З; огорожі - № 1-5, який розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га., кадастровий номер № 1223283300:04:001:0123.

Виділити у власність ОСОБА_3 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: жилого будинку - літ. А-1 житловою площею 40,0 кв.м., загальною площею 70,8 кв.м.; сараїв - літ. Б, Е; вбиральні - літ. В; літньої кухні - літ. Г; гаражу - літ. Д; сараїв (тимчасових) - літ. Ж, И.; навісу - літ. З; огорожі - № 1-5, який розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га., кадастровий номер № 1223283300:04:001:0123.

Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_3 і ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.).

Учасники справи:

-позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

-відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 23 січня 2020 року.

Суддя Д.І. Городецький