Рішення

від 31.03.2020 по справі 491/156/19

АНАНЬЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №491/156/19

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

31 березня 2020 року Ананьївський районний суд Одеської області

у складі головуючого у справі судді - Желяскова О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гула О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ананьїв Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним та визнання права власності на житловий будинок, третя особа Центр надання адміністративних послуг Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області

В С Т А Н О В И В:

На розгляді в Ананьївському районному суді Одеської області перебуває цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним та визнання права власності на житловий будинок, третя особа Центр надання адміністративних послуг Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області.

З позовної заяви вбачається, що в у 2012 році в серпні місяці, з оголошення в газеті, позивачу стало відомо про продаж будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Як зазначає позивач, дізнавшись про це він вирішив його купити, з цією метою 30 червня 2012 року він зустрівся з відповідачем та домовившись з нею про ціну і всі істотні умови договору купівлі-продажу, право власності на будинок підтверджувало Свідоцтво про право на спадщину за законом від 10 жовтня 2002 року серія НОМЕР_1 782150, сплатив позивачці повну вартість будинку, а саме три тисячі доларів США (що в еквіваленті на дату 30 червня 2012 року склало двадцять чотири тисячі гривень).

Відповідно до позовної заяви, на підтвердження правочину ОСОБА_2 видала позивачу розписку від 30 червня 2012 року в присутності свідків: ОСОБА_3 , мешканки АДРЕСА_2 , та ОСОБА_4 , мешканки АДРЕСА_3 , про отримання вищевказаної суми за купівлю будинку.

Як зазначає позивач, відповідачка взяла на себе зобовязання нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу, укладений між нею та позивачем, після отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку під будинком.

Проте, як зазначено в позовній заяві, відповідачка, отримавши зазначені документи, не здійснила нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу.

Позивач, вказує на те, що купивши будинок і втративши можливість його нотаріального оформлення, він не знав, як саме повинен був діяти, будинок перейшов в його користування, він в ньому проживає з липня 2012 року, здійснює ремонт будинку та підтримує його в належному стані.

В позовній заяві, позивач зазначає, що після угоди він неодноразово здійснював спроби зв`язатися з відповідачкою, але нажаль йому не відомо її контактні дані, телефонний номер вона змінила.

Як зазначає позивач, у 2018 році йому стало відомо про необхідність державної реєстрації будинку, в наслідок чого ним було замовлено в ПП БРОКБІЗНЕСКОНСАЛТ оцінку житлового будинку загальною площею 44,6 кв.м., з господарськими будівлями та надвірними спорудами, розташованого на земельній ділянці загальною площею 0,25 га, що належить Ананьївській Першій сільській раді Ананьївського району Одеської області, ринкова вартість об`єкту склала 77140 гривень.

В позовній заяві позивач зазначає, що 22 січня 2019 року він звернувся до Центру надання адміністративних послуг Ананьївської РДА щодо реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , проте отримав відмову у здійсненні реєстрації.

Також, позивач зазначає, що ним було отримано інформацію з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої відомості про державну реєстрацію іпотеки та державну реєстрацію обтяжень відсутні.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду та просить: визнати усну угоду укладену 30 червня 2012 року між ним та відповідачкою ОСОБА_2 про продаж відповідачкою позивачу належного відповідачці на праві приватної власності житлового будинку по АДРЕСА_1 ; визнати за позивачем право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 12 червня 2019 року у справі відкрито провадження та прийнято рішення про здійснення її розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено у справі проведення підготовчого судового засідання. Відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву, роз`яснено порядок та строки його подання, а також право звернутися до суду з зустрічною позовною заявою.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі було направлено, за останньою відомою адресою проживання відповідачки, з супровідним листом від 12 червня 2019 року за вихідним №491/156/19/5228/2019 (а.с.37), та отримано нею 2 липня 2019 року, про що свідчить розписка у Рекомендованому поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу (а.с.46).

Проте, відповідачем, у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали відзив на позовну заяву або зустрічну позовну заяву не подано.

Ухвалою суду від 27 січня 2020 року, після виконання завдань підготовчого провадження, передбачених ст.189 ЦПК України, було закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті на 5 березня 2020 року.

Проте, 5 березня 2020 року відповідачка у судове засідання не з`явилася, про причини неявки суду не повідомила.

При цьому, враховуючи відсутність в суду станом на 5 березня 2020 року відомостей про належне сповіщення відповідачки про дату, час та місце слухання справи, у відповідності до п.1 ч.2 ст.223 ЦПК України, судове засідання було відкладено на 31 березня 2020 року.

Про дату, час та місце слухання справи відповідачку було повідомлено, шляхом направлення на її адресу судової повістки, яку було відправлено рекомендованим листом за вихідним №491/156/19/1854/2020 (а.с.92)

В подальшому на адресу суду надійшло Рекомендоване повідомлення про вручення потового відправлення… (а.с.94), відповідно до якого відповідачкою 1 лютого 2020 року було отримано листа суду за вихідним №491/156/19/750/2020 (а.с.88), яким на адресу відповідачки було направлено копію ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті, а також судову повістку про виклик відповідачки до суду на 5 березня 2020 року.

При цьому, суд бере до уваги, що відомості про дати та час судових засідань знаходяться у вільному доступі та з ними можливо ознайомитись на офіційному сайті Судової влади за адресою в мережі Інтернет https://court.gov.ua/fair/ та сайті Ананьївського районного суду Одеської області за адресою в мережі Інтернет https://an.od.court.gov.ua/sud1501/gromadyanam/csz/.

Також, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні Пономарьов проти України від 03 квітня 2008 року наголосив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження .

При цьому, відповідачці достеменно відомо про те, що справа розглядається Ананьївським районним судом Одеської області, а також суть справи, оскільки, як зазначалося вище, відповідачкою отримано ухвали суду про відкриття провадження у справі та про закриття підготовчого провадження і призначення справи до розгляду по суті, судову повістку про виклик до суду на 5 березня 2020 року, у зв`язку з чим суд вважає, що відповідачку належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи.

Проте, відповідачка рухом справи не цікавиться, заходів до явки до суду не вжила, 31 березня 2020 року у судове засідання з розгляду справи не з`явилася, про причини неявки суду не повідомила.

Також, відповідачкою у проміжок часу з моменту отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі - 2 липня 2019 року до моменту розгляду справи - 31 березня 2020 року не подано відзив на позовну заяву та взагалі жодних процесуальних дій, які б свідчили про її зацікавленість у справі, не вчинено.

Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується його розпискою про отримання судової повістки (а.с.91), у судове засідання 31 березня 2020 року не з`явився, про причини неявки суду не повідомив.

При цьому, 27 січня 2020 року на адресу суду надійшла письмова заява позивача (а.с.83), в якій позивач зазначив, що просить справу розглядати у його відсутність, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити, не заперечує проти ухвалення у справі заочного рішення.

Представник третьої особи - Центру надання адміністративних послуг Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується його розпискою про отримання судової повістки (а.с.93), 31 березня 2020 року у судове засідання з розгляду справи не з`явився, про причини неявки суду не повідомив.

При цьому, 22 січня 2020 року на адресу суду надійшов лист центру надання адміністративних послуг Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області від 22 січня 2020 року за вихідним №11 (а.с.82), в якому представник третьої особи зазначив, що просить суд розглядати справу за відсутності представників центру, проти позовних вимог не заперечує.

Враховуючи викладене, положення ч.3 ст.223 ЦПК України, наявність відомостей про належне повідомлення відповідача та інших учасників справи про дату, час та місце слухання справи, суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності сторін та інших учасників.

При цьому, ч.4 ст.223 ЦПК України визначено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

У відповідності до положень ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

При цьому, з наведених вище обставин вбачається, що відповідачка, неодноразово була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, при цьому у судові засідання не з`явилася без повідомлення причин неявки, що відповідає передумовам заочного розгляду справи, передбаченим пунктами 1 та 2 частини 1 статті 280 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачка відзив на позовну заяву не подала, що відповідає умові визначеній п.3 ч.1 ст.280 ЦПК України.

Як зазначалося вище, в матеріалах справи міститься заява позивача від 27 січня 2020 року (а.с.83), в якій позивач зазначає, зокрема, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.

Враховуючи викладене, суд вважає що існують визначені ч.4 ст.223, ч.1 ст.280 ЦПК України підстави та умови для здійснення заочного розгляду справи, про що у відповідності до положень ч.1 ст.281 ЦПК України без виходу до нарадчої кімнати постановлено відповідну ухвалу.

У відповідності до положень ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд враховано, що прохальна частина позовної заяви містить клопотання позивача про залучення в якості свідків ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ).

При цьому, зі змісту позовної заяви вбачалося, що зазначені особи на думку позивача можуть підтвердити факт укладення угоди між ним та відповідачкою, оскільки були присутні при наданні відповідачкою розписки про отримання грошових коштів, що підтверджується копією розписки від 30 червня 2012 року (а.с.8).

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 76 ЦПК України визначено, що ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 90 ЦПК України визначено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Тобто, показання свідка це доказ тієї, чи іншої обставина, яка підлягає доказуванню під час розгляду справи.

При цьому, з позовної заяви та копії розписки від 30 червня 2012 року вбачалося, що показання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 при їх допиті в судовому засіданні можуть підтвердити лише факт надання відповідачкою розписки від 30 червня 2012 року, який, як вбачалося з матеріалів справи, сторонами не заперечувався та може бути перевірений іншими доказами, зокрема самою розпискою.

Враховуючи викладене, з метою своєчасний розгляду і вирішення справи, судом було визнано недоцільним виклик до суду та допит у судовому засіданні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та відмолено у задоволенні клопотання позивача про їх виклик та допит, про що без виходу до нарадчої кімнати постановлено відповідну ухвалу.

Суд дослідивши матеріали справи, з урахуванням заяв учасників справи, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити з наступних підстав.

Позивачем є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець села Шимкове Ананьївського району Одеської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , що підтверджується доданими до позовної заяви копіями: паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Ананьївським РВ УМВС України в Одеські області 23 березня 1999 року (а.с.9-10) та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, виданої Любашівською МДПІ 15 січня 2001 року (а.с.11).

Як зазначає позивач 30 червня 2012 року між ним та відповідачкою було досягнуто угоди про ціну і всі істотні умови договору купівлі-продажу будинок АДРЕСА_1 , право власності відповідачки на який підтверджувалося свідоцтвом про право на спадщину за законом від 10 жовтня 2002 року серія НОМЕР_1 782150.

До позовної заяви додано копію свідоцтва про право на спадщину серії НОМЕР_1 782150 (а.с.7), виданого 10 жовтня 2000 року державним нотаріусом Ананьївської районної державної нотаріальної контори Мороз Н.О., з якого вбачається, що спадкоємцем майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її дочка - ОСОБА_2 .

Також, з зазначеного свідоцтва, вбачається, що спадкове майно на яке видано це свідоцтво складається з цілого житлового будинку з господарчими спорудами та будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_1 на Першій Дільниці, розташованого на землях, що належать Першій сільській раді Ананьївського району Одеської області.

На підтвердження факту укладення договору купівлі продажу вказаного будинку, позивачем додано до позовної заяви копію розписки від 30 червня 2012 року (а.с.8), в якій зазначено, що вона видана ОСОБА_1 в тому, що вона отримала 3000$ (що становить двадцять чотири тисячі гривень) в присутності двох свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за купівлю будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що при укладенні усної угоди купівлі-продажу зазначеного будинку відповідачка взяла на себе зобовязання нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу, укладений між нею та позивачем, після отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку під будинком.

Проте, як зазначено в позовній заяві, відповідачка, отримавши зазначені документи, не здійснила нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу.

В позовній заяві позивач також зазначає, що 22 січня 2019 року він звернувся до Центру надання адміністративних послуг Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області щодо реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , проте отримав відмову у здійсненні реєстрації.

У зв`язку з викладеним, позивач просить суд, на підставі ч.2 ст.220 ЦК України, визнати усну угоду укладену 30 червня 2012 року між ним та відповідачкою ОСОБА_2 про продаж відповідачкою позивачу належного відповідачці на праві приватної власності житлового будинку по АДРЕСА_1 , а також визнати за позивачем право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Частиною 1 статті 1 Цивільного кодексу України визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

З наведеного вбачається, що спірні правовідносини в даній справі підпадають під визначення цивільних.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Згідно з частиною 1 статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Частиною 3 статті 12 ЦК України передбачено, що особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини 4 статті 12 ЦК України особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.

З наведеного вбачається, що особа має право відмовитись або передати своє право на майно шляхом укладення, зокрема, договору.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

З позовної заяви вбачається, що позивачка вважає, що її права не визнані та обрала відповідний спосіб його захисту, передбачений пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України.

Відповідно до позовної заяви спірні правовідносини полягають у передачі відповідачем позивачу майнового права на житловий будинок.

Частиною 1 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 2 статті 202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

В рамках розглядуваної справи правочин є двостороннім, тобто договором.

Частиною 4 статті 202 ЦК України визначено, що дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 4 статті 203 ЦК України визначено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд визнати вчиненим правочин - договір згідно з яким до неї від відповідача переходить право власності на житловий будинок, за що вона передала відповідачу певну суму грошових коштів - плату.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З наведеного вбачається, що правочин, який просить визнати суд позивачка підпадає під визначення договору купівлі продажу.

Зі змісту статті 640 ЦК України вбачається, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

При цьому, майно, яке має передати продавець у власність покупцю, є житловим будинком.

Частиною 1 статті 657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

З наведеного вбачається, що Цивільним кодексом України встановлено особливий порядок укладення договору купівлі-продажу житлового будинку, зокрема його нотаріальне посвідчення.

З матеріалів справи вбачаться, що між позивачем та відповідачем було укладено договір, проте він не був укладений в письмовій формі та не був нотаріально посвідчений, тобто укладений у неналежні формі, як зазначає позивач у зв`язку з ухиленням від здійснення зазначених дій відповідачкою.

Частиною 1 статті 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

При цьому, відповідно до ч.2 ст.220 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

На положення частини 2 статті 220 ЦК України, зокрема, посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

При цьому, однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Пленум Верховного Суду України у пункті 13 постанови від 06 листопада 2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними зазначив, що при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України.

При цьому,позовна заява та додані до неї матеріали не містять будь-яких відомостей про заходи вжиті позивачем для укладення договору купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 , у належні - письмовій формі та його подальшого нотаріального посвідчення.

В позовній заяві, позивач зазначає, що після укладення усної угоди він неодноразово здійснював спроби зв`язатися з відповідачкою, але нажаль йому не відомо її контактні дані, телефонний номер вона змінила.

Проте, такі відомості суперечать матеріалам справи, оскільки з копії свідоцтва про право на спадщину серії НОМЕР_1 782150 (а.с.7), виданого 10 жовтня 2000 року державним нотаріусом Ананьївської районної державної нотаріальної контори Мороз Н.О. вбачається, що воно містить інформацію про місце проживання ОСОБА_2 .

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачка перебуває в Україні та відвідувала с.Ананьїв Перший Ананьївського району Одеської області. Так, з копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 7 лютого 2019 року №155352658 (а.с.12) вбачається, що 25 липня 2018 року між Ананьївською Першою сільською радою Ананьївського району Одеської області та ОСОБА_2 було укладено договір №1 про оренду земельної ділянки загальною площею 0,25 га, на якій безпосередньо знаходиться будинок, договір купівлі-продажу якого просить визнати укладеним позивач.

Також, твердження позивача про те, що йому не відомо контактні дані відповідачки та її ухилення від нотаріального посвідчення договору спростовується доданою до позовної заяви копією Звіту про незалежну оцінку житлового будинку загальною площею 44,6 кв.м., з господарськими будівлями та надвірними спорудами, розташованого на земельній ділянці 0,25 га, що належить Ананьївській Першій сільській раді Ананьївського району Одеської області (а.с.15-16), з якого вбачається, що ПП Брокбізнесконсалт було проведено незалежну оцінку будинку АДРЕСА_1 саме на замовлення відповідачки.

З наведеного вбачається, що в даному випадку відсутній факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, в розумінні Цивільного кодексу України, з урахуванням Постанови Пленум Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року, що в свою чергу виключає застосування в даному випадку положень ч.2 ст.220 ЦК України.

Також, слід зазначити, що частиною 2 статті 220 ЦК України передбачено визнання судом дійсним договору якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами.

Проте, одна лише розписка від 30 червня 2012 року доказом досягнення сторонами домовленості щодо усіх істотних умов договору-купівлі-продажу житлового будинку.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому, з тексту вказаної розписки взагалі не вбачається, що ОСОБА_2 отримала грошові кошти саме від позивача, а також будь-якого зобовязання відповідачки передати позивачу у власність будинок АДРЕСА_1 .

Тобто в даному випадку, відсутній договорі купівлі-продажу, в розумінні статті 655 ЦК України.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною 2 статті 377 ЦК України визначено, що розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Проте, розписка від 30 червня 2012 року не містить будь-яких відомостей про розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, що також свідчить про недосягнення сторонами домовленості про істотні умови договору-купівлі продажу будинку.

Будь-яких інших письмових доказів укладення

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини 1 статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.2 ст.5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання усної угоди укладену 30 червня 2012 року між ним та відповідачкою ОСОБА_2 про продаж відповідачкою позивачу належного відповідачці на праві приватної власності житлового будинку по АДРЕСА_1 , слід відмовити.

З приводу вимоги позивача визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , слід зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відпвіодно до частини 3 статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Частиною 1 статті 657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

З наведеного вбачається, що з урахуванням відмови позивачу в визнанні усної угоди укладену 30 червня 2012 року між ним та відповідачкою ОСОБА_2 про продаж відповідачкою позивачу належного відповідачці на праві приватної власності житлового будинку по АДРЕСА_1 , у задоволенні вимоги про визнання за позивачем права власності на вказаний будинок також слід відмовити.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76, 141, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним та визнання права власності на житловий будинок, третя особа Центр надання адміністративних послуг Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області - відмовити в повному обсязі.

Копію рішення направити учасникам справи.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області.

Відомості про сторін у справі на виконання п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач:ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ; Відповідач:ОСОБА_2 , остання відома адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ; Третя особа:Центр надання адміністративних послуг Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 39043460, розташований за адресою:66401, Одеська обл., м.Ананьїв, вул.Незалежності, 51.

Суддя: О.О.Желясков

Рішення суду набуло законної сили „___»