Постанова

від 18.03.2020 по справі 348/3678/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 348/3678/13-ц

провадження № 61-36051св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Пнівська сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 квітня 2018 року у складі судді Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Пнівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на спадкове майно, що належало померлій ОСОБА_5 , а саме: домоволодіння, що розташоване на АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, що розташована по ур. Білозорина у с. Пнів Надвірнянського району Івано-Франківської області, та грошові вклади в ТВБВ № 10008/0118 філії Івано-Франківського обласного управління АТ Ощадбанк .

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Пнівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин зі ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнання права власності на вищезазначене спадкове майно.

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Пнівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем та визнання права власності на спадкове майно.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , Пнівської сільської ради Надвірнянському районі Івано-Франківської області про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем та визнання права власності на спадкове майно.

Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 11 вересня 2015 року вказані позиви об`єднані в одне провадження.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 25 грудня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на майно в порядку спадкування за правом представлення, що належало померлій ОСОБА_5 , а саме: домоволодіння, загальною інвентаризаційною вартістю 102 137,00 грн з врахуванням проценту зносу, що розташоване по АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, що розташована по ур. Білозорина у с. Пнів Надвірнянського району Івано-Франківської області, загальною площею 0,1576 га, кадастровий номер 2624085602:01:005:0004, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, ринковою вартістю 48 856,00 грн, та грошові вклади у ТВБВ № 10008/0118 філії Івано-Франківського обласного управління АТ Ощадбанк на ім`я ОСОБА_8 , компенсаційний рахунок № НОМЕР_1 із залишком коштів на суму 4 791,35 грн, та в ТВБВ № 10008/0119 філії Івано-Франківського обласного управління АТ Ощадбанк на ім`я ОСОБА_8 , компенсаційний рахунок № НОМЕР_2 із залишком коштів на суму 1 270,90 грн, а всього спадкового майна на загальну суму 157 055,25 грн.

У задоволенні позовів ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Додатковим рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2016 року резолютивну частину рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 25 грудня 2015 року доповнено.

Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є двоюрідними сестрами по лінії їх батьків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , а останній є рідним дядьком померлої ОСОБА_5

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2016 року рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 25 грудня 2015 року та додаткове рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2016 року залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 25 грудня 2015 року та додатковим рішенням цього суду від 22 березня 2016 року, ОСОБА_3 , яка не брала участі у справі, у квітні 2018 року подала апеляційну скаргу, яка підписана її представником ОСОБА_4 .

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 квітня 2018 року клопотання ОСОБА_3 , подане представником ОСОБА_4 , про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 25 грудня 2015 року і додаткового рішення цього ж суду від 22 березня 2016 року відхилено.

Відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , поданою представником ОСОБА_4 , на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 25 грудня 2015 року та додаткове рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2016 року.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що апеляційна скарга подана особою, яка не брала участі у справі, права якої оскаржуваними судовими рішеннями не порушені, після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, що є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У червні 2018 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діяла представник ОСОБА_4 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 є особою, яка не брала участі у цій справі, а рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 25 грудня 2015 року та додаткове рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2016 року вплинули на її права. Копії судових рішень суду першої інстанції ОСОБА_4 як представник ОСОБА_3 отримала 30 березня 2018 року, а 03 квітня 2018 року була подана апеляційна скарга на ці судові рішення.

В апеляційній скарзі зазначалось, що пропущення строку на апеляційне оскарження вказаних судових рішень зумовлене тим, що учасник справи, а саме позивач ОСОБА_2 , під час судового провадження не заявила суду про ОСОБА_3 як особу, на чиї права може вплинути рішення суду, хоча ОСОБА_2 на момент звернення до суду з позовом було відомо, що у спірному домоволодінні проживає ОСОБА_3 разом зі своєю сім`єю

Так , ОСОБА_2 на підставі рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 25 грудня 2015 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та виселення. Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2017 року ОСОБА_3 разом із малолітньою дочкою ОСОБА_12 виселено зі спірного житлового будинку.

Незалучення ОСОБА_3 до участі у справі позбавило останню можливості спростувати чи заперечити позовні вимоги ОСОБА_2 та відповідно позбавило її можливості звернутися до суду апеляційної інстанції у визначений законом строк.

Дійсно ОСОБА_3 із серпня 2016 року було відомо про оскаржуване рішення суду першої інстанції від 25 грудня 2015 року, однак їй не було відомо про додаткове рішення від 22 березня 2016 року.

При цьому станом на серпень 2016 року у ОСОБА_3 не було правових підстав для оскарження рішення суду від 25 грудня 2015 року, оскільки вона сподівалась, що обставини, встановлені цим судовим рішенням, не будуть мати для неї юридичних наслідків при розгляді справи про її виселення та лише після набрання законної сили рішенням суду про її виселення (13 березня 2018 року) ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 25 грудня 2015 року та додаткове рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2016 року.

Суд апеляційної інстанції вказаних обставин не врахував та позбавив ОСОБА_3 права на апеляційний перегляд судових рішень, якими порушено права останньої.

При цьому суд апеляційної інстанції протиправно на стадії відкриття апеляційного провадження вирішив питання про те, що оскаржуваними судовими рішеннями не порушені права ОСОБА_3 .

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Відповідно до частин першої, третьої статті 294 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) зроблено висновок про те, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент вчинення таких дій (частина третя статті З ЦПК України).

Оскільки ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на судові рішення суду першої інстанції у квітні 2018 року, то апеляційний суд обґрунтовано керувався нормами ЦПК України в редакції, чинній на час подання такої скарги.

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Отже, положення частини другої статті 358 ЦПК України дають право суду на поновлення строку на апеляційне оскарження, але не вказують про обов`язок вчинення таких дій.

Згідно зі статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61 -37352сво18).

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 2004 року у справі Нешев проти Болгарії ).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі Дія 97 проти України ).

У статтях 127, 357, 358 ЦПК України не визначено конкретного переліку причин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Однак, суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка не брала участі у справі, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ухваленням оскаржуваного рішення суду першої інстанції не вирішувалося питання про права та обов`язки ОСОБА_3 . Апеляційна скарга подана заявником після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, що є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження.

Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що судовим рішенням суду першої інстанції порушено права та обов`язки ОСОБА_3 , колегія суддів виходить із такого.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 посилалась на те, що на час розгляду цієї справи вона проживала у спірному будинку, однак після ухвалення судом першої інстанції рішення від 25 грудня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до неї про виселення.

Так, рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 25 грудня 2015 року визнано за ОСОБА_2 право власності на майно у порядку спадкування, зокрема на будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 .

12 грудня 2017 року Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області ухвалено рішення у справі № 348/1359/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення з житлового будинку, яким позов ОСОБА_2 задоволено частково та, зокрема, виселено ОСОБА_3 разом з малолітньою дочкою ОСОБА_12 з житлового будинку АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 , без надання іншого житла.

Вказаним судовим рішенням установлено, що після смерті ОСОБА_5 відповідачі самоправно вселилися у спірний житловий будинок, право власності на який у подальшому оформила на себе ОСОБА_2 як спадкоємець майна померлої, а також те, що на вимогу нового власника звільнити займане приміщення вони не реагують.

Зазначене рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2017 року залишено без змін постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2018 року та постановою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскаржуваним судовим рішенням суду першої інстанції не порушено права та обов`язки ОСОБА_3 .

Крім того, як установив апеляційний суд, ОСОБА_3 була обізнана про оскаржувані судові рішення Надвірнянського районного суду Івано- Франківської області від 25 грудня 2015 року та від 22 березня 2016 року ще у серпні 2016 року, однак апеляційну скаргу на вказані судові рішення вона подала лише у квітні 2018 року.

При цьому заявник не заперечувала факт обізнаності про рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 25 грудня 2015 року у серпні 2016 року.

Доводи касаційної скарги про те, що копії судових рішень отримані представником заявника лише 30 березня 2018 року, висновків апеляційного суду не спростовують, з огляду на таке.

Так, як установлено апеляційним судом, заявник була обізнана про оскаржувані судові рішення у серпні 2016 року, однак із заявою про видачу копій оскаржуваних судових рішень до суду не зверталась, а з такою заявою до суду звернулась її представник ОСОБА_4 у березні 2018 року, яка з 02 серпня 2017 року представляє інтереси ОСОБА_3 на підставі довіреності від 02 серпня 2017 року. Апеляційна скарга на вказані судові рішення подана лише у квітні 2018 року, у якій представник заявника посилалась на те, що вона як представник ОСОБА_3 отримала копії оскаржуваних судових рішень 30 березня 2018 року.

Разом із тим, ОСОБА_4 також є представником ОСОБА_1 та у вересні 2017 року в інтересах останнього подала апеляційну скаргу на судові рішення Надвірнянського районного суду Івано- Франківської області від 25 грудня 2015 року та від 22 березня 2016 року, у якій, зокрема, посилалась на те, що вона як представник ОСОБА_1 отримала копії оскаржуваних судових рішень 31 серпня 2017 року.

Отже, діючи в інтересах ОСОБА_3 з 02 серпня 2017 року та достовірно знаючи про оскаржувані судові рішення суду першої інстанції з 31 серпня 2017 року, представник заявника звернулась із заявою про отримання копій вказаних судових рішень лише у березні 2018 року.

Враховуючи викладене, ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження з підстав пропуску заявником строку на апеляційне оскарження більш ніж на один рік з дня складення повного тексту оскаржуваних рішень відповідає нормам процесуального закону, а доводикасаційної скарги висновків цього суду не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи, що відповідно до вищенаведеної статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк